24 липня 2025 року справа №200/3599/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Компанієць І.Д., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року у справі № 200/3599/23 (головуючий І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2021 року по 27.06.2023 року включно в сумі 186277,60 грн.,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2021 року по 27.06.2023 року включно, а також зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2021 року по 27.06.2023 року включно в сумі 186277 гривень 60 копійок відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.06.2022 у справі № 200/19106/21 та № 200/19104/21 від 29.05.2023 року, відповідачем 28 червня 2023 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 167051,25 грн. та одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 5 повних календарних років військової служби у загальній сумі 24102,72 грн. Позивач вважає, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року у справі № 200/3599/23 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2021 року по 27.06.2023 року у розмірі 53352 (п'ятдесят три тисячі триста п'ятдесят дві) грн. 45коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 08 лютого 2017 року.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 є суб'єктом владних повноважень в розумінні ст. 46 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ОСОБА_1 (далі - позивач) з 27.09.2016 року по 27.09.2021 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу від 27.09.2021 року № 582-ОС позивача з 27.09.2021 року звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалась індексація грошового забезпечення та при звільненні не було сплачено одноразову допомогу за 5 календарних років військової служби.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі № 200/19106/21 зобов'язано відповідача: нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 27 вересня 2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням фактично виплачених сум та нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 29.09.2021 року включно із застосуванням фіксованої суми індексації 4258,75 грн. та відповідно до абз. абз. 4-6 п. 5 Порядку № 1078, з урахуванням фактично виплачених сум.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі № 200/19104/21 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 5 повних календарних років військової служби.
28.06.2023 року відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі № 200/19106/21 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27 вересня 2016 року по 29 вересня 2021 року включно у загальній сумі 167051,25 грн.
28.06.2023 року відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі № 200/19104/21 виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 5 повних календарних років військової служби у загальній сумі 24102,72 грн.
Позивач вважаючи, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частини першої 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 31.10.2019 року по справі № 825/598/17, від 31.10.2019 року по справі № 2340/4192/18.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17.
Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.
Як наслідок, бездіяльність військової частини щодо проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Що стосується позовної вимоги про нарахування і виплату середнього заробітку за період з 28.09.2021 року по 27.06.2023 року включно в сумі 186277 гривень 60 копійок, судом першої інстанції зазначено наступне.
Згідно матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення з 27.09.2021 року.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 28.09.2021 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Абзацом 3 п.2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Як вбачається картки особового рахунку ОСОБА_1 : грошове забезпечення позивача за липень 2021 року складає 12194,70 грн.; грошове забезпечення позивача за серпень 2021 року складає 12067,90 грн.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (12194,70 грн. + 12067,90 грн.)/62 (липень 2021 року та серпень 2021 року) = 391,33 грн.
Середній заробіток складає: 391,33 грн. х 638 днів = 248668,54 грн.
Позивач заявлену суму заборгованості обґрунтовує постановою Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, в якій було наведено єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямопропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. У цій справі загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 255168,28 гривень, з яких: 64014,31 грн. - виплачено у добровільному порядку при звільненні відповідно до картки особового рахунку за 2021 рік; 167051,25 грн. - індексація грошового забезпечення виплачена на виконання рішення суду; 24102,72 грн. - одноразова допомога при звільненні виплачена на виконання рішення суду.
Частка заборгованості складає: (167051,25 + 24102,72) грн. / 255168,28 грн. х 100% = 74,91%
Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати: 248 668,54 грн. * 74,91% = 186 277,60 грн.
В той же час, суд не погоджується з розрахунком заборгованості позивача з огляду на наступне.
З 19.07.2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 року № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.
З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (28.06.2023 року) до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Зміни у ст.116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.
З огляду на приписи ст. 117 КЗпП України, період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями, у зв'язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 28.09.2021 року по 28.03.2022 року, тривалістю 182 календарних дні.
Сума середнього заробітку становить: 391,33 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 182 (кількість днів затримки розрахунку) = 71222,06 грн.
У порівнянні із несвоєчасно виплаченою відповідачем індексації грошового забезпечення у розмірі 167051,25 грн. та одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 5 повних календарних років військової служби у загальній сумі 24102,72 грн., суд зазначає що сума 71222,06 грн. є співмірною, оскільки така не перевищує суму несвоєчасно виплаченої індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 5 повних календарних років військової служби.
Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року по справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17.
У п. 77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 03.04.2019 року у справі № 662/1626/17 та від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18.
Зокрема, істотність частки невиплачених при звільненні сум індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 74,91%, що також відповідає й розрахунку позивача у своїй позовній заяві: (167051,25 (індексація грошового забезпечення виплачена на виконання рішення суду) + 24102,72 (одноразова допомога при звільненні виплачена на виконання рішення суду.) грн. / 255168,28 грн. (загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу) х 100% = 74,91%
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 74,91 % становить 53352,45 грн. (71222,06 грн. х 74,91%).
Враховуючи наведене, позовну вимогу щодо зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток слід задовольнити частково, зобов'язавши відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 53352,45 грн.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року у справі № 200/3599/23 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року у справі № 200/3599/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 24 липня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді І.Д. Компанієць
І.В. Сіваченко