22 липня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 753/2346/25
номер провадження: 22-ц/824/11381/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Петровської Ірини Юріївни на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року у складі судді Маркєлової В.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів на дитину, визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей,
У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив:
припинити стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 3 000 грн 00 коп., на кожну дитину, щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку згідно з виконавчим листом №753/18715/18 від 04 грудня 2019 року, виданим Дарницьким районним судом міста Києва;
стягнути із ОСОБА_1 на його користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 3 000 грн 00 коп., на кожну дитину, щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття кожного з дітей;
визнати місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути із ОСОБА_1 на його користь судові витрати.
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , у якому просила визначити місце проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 , вирішити питання про розподіл судових витрат.
12 травня 2025 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про забезпечення його позову у цій справі.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що у провадженні Дарницького районного суду міста Києва знаходиться справа №753/2346/25 за позовом ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів на дитину, визначення місця проживання дітей. Позовна заява мотивована тим, що малолітні доньки: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , із жовтня 2024 року проживають разом із батьком у його приватному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та повністю перебувають на його утриманні. Право власності на вказаний будинок підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно копія якого додається.
Вказував, що умови проживання повністю забезпечують інтереси та права малолітніх дітей, відповідають їхнім потребам та сприяють їх нормальному розвитку та зростанню. Батько регулярно відвозить та забирає своїх доньок із навчальних закладів, що підтверджується характеристикою ОСОБА_4 , виданою директором школи 1-111 №309 Дарницького району міста Києва Н.Петрикєєвою та характеристикою, виданою директором початкової школи №332 Л.Назаренко. Факт проживання малолітніх доньок разом із позивачем підтверджується довідкою, виданою 02 лютого 2025 року кооперативом садівниче товариство «Дніпровський садовод». Зазначав, що він є люблячим та уважним батьком, має постійний дохід, працює директором ПП «Роз-Дент». Наголошував, що 19 жовтня 2024 року ОСОБА_1 разом їх спільним повнолітнім сином ОСОБА_3 виїхала закордон до Італії, як вимушена переселенка. При цьому доньки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишилися проживати разом із ним у його будинку. З метою узаконення місця проживання доньок ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , що обумовлено місцем навчання та перебування та обліку у сімейного лікаря, він звернувся до суду із позовом про припинення стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей, на підставі чого ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2025 року відкрито провадження у справі №753/2346/25, залучено до участі у справі як третю особу: Службу у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у місті Києві держаної адміністрації, які зобов'язано надати висновок щодо розв'язання спору про визначення місця проживання дітей. Звертав увагу, що у телефонних розмовах та смс-переписках донька ОСОБА_4 повідомляє йому , що не хоче жити з матір'ю і хоче до нього, при цьому мати утримує її в будинку та не пускає до батька, а також до школи, при цьому категорично забороняє доньці спілкуватися із батьком. У вказаних голосових повідомленнях донька ОСОБА_6 повідомляє, що мати змушує її написати розписку, що вона буде проживати з нею. Аналогічне небажання проживати разом із матір'ю висловлює і донька ОСОБА_7 .
Звертав увагу, що на підставі виконавчого листа №753/18715/18 від 04 грудня 2019 року, виданого Дарницьким районним судом міста Києва, із нього стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується довідкою Дарницького ВДВС у місті Києві про відсутність заборгованості зі сплати аліментів.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив постановити ухвалу про забезпечення його позовних вимог, а саме:
зупинити стягнення аліментів із нього на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 3 000 грн 00 коп. на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку згідно виконавчого листа №753/18715/18 від 04 грудня 2019 року, виданого Дарницьким районним судом міста Києва, до ухвалення рішення суду у справі №753/2346/25 та набрання ним законної сили.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 29 травня 2025 року про виправлення описки, заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Щиглова Є.О. про забезпечення позову задоволено.
Зупинено стягнення аліментів із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 3 000 грн 00 коп. на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку згідно виконавчого листа №753/18715/18 від 04 грудня 2019 року.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Петровська І.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити, посилаючись на не повне та всебічне дослідження судом матеріалів справи, порушення судом норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 тимчасово виїздила за межі України разом з сином, але з 28 березня 2025 року перебуває в Україні. ОСОБА_1 не зверталась в дипломатичні представництва для отримання статусу, як вимушена переселенка. Разом з тим, на час тимчасового виїзду ОСОБА_1 за згодою ОСОБА_2 залишила малолітніх дітей проживати разом з ним до повернення нею в Україну. По приїзду її до міста Києва, ОСОБА_2 вчиняє маніпулятивні дії, обмеження щодо зустрічей їх спільних малолітніх дітей. Старший син ОСОБА_3 не проживає разом з ОСОБА_1 .
Вказує, що після повернення ОСОБА_1 до міста Києва малолітня донька ОСОБА_4 з 28 березня 2025 року проживала як з батьком, так і з матір'ю, проводила час з ними однаково. Але з 22 травня 2025 року донька ОСОБА_4 повністю переїхала проживати до матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки батько ОСОБА_2 принижував доньку, проявляв жорстокість по відношенню до дитини, дозволяв собі вживати нецензурні вирази в сторону доньки та її матері.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду в майбутньому. Заходи вжиття забезпечення позову за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, що прямо заборонено ч.10 ст.150 ЦПК України, якою передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Отже, тотожність позовних вимог заходам забезпечення позову є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову та відповідно скасування оскарженої ухвали суду.
Позивач за первісним позовом ОСОБА_2 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову та, вживаючи заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення аліментів із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 3 000 грн 00 коп. на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку згідно виконавчого листа №753/18715/18 від 04 грудня 2019 року, суд першої інстанції виходив із наявності зв'язку між предметом спору та заходами забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення аліментів, оскільки згідно з наведеними у цих заявах обставинами, син ОСОБА_8 проживає разом з матір'ю, а доньки: ОСОБА_6 і ОСОБА_7 станом на час подання цієї заяви про забезпечення позову проживають разом з батьком ОСОБА_2 .
Таким чином суддя першої інстанції виснував, що оскільки згідно з ч.1 ст.1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, то у разі задоволення первісного позову в частині вимог про припинення стягнення аліментів, незастосування такого заходу забезпечення, про який просить заявник, може утруднити виконання рішення суду.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст.ст. 149, 150 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Позов забезпечується, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку (п.6 ч.1 ст.150 ЦПК України).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно з ч.1 ст.151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
З аналізу статей 150 - 153 ЦПК України можна дійти висновку, що забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
З наведених вищевказаних положень закону вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об'єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Разом з тим, у справі, що переглядається, суд першої інстанції не здійснив належну оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з'ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог.
Так, заяву про забезпечення позову ОСОБА_2 мотивував тим, що у провадженні Дарницького районного суду міста Києва знаходиться справа №753/2346/25 за його позовом про припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів на дитину, визначення місця проживання дітей. Позовна заява мотивована тим, що малолітні доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , із жовтня 2024 року проживають разом із батьком у його приватному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та повністю перебувають на його утриманні.
Також вказував, що на підставі виконавчого листа №753/18715/18 від 04 грудня 2019 року виданого Дарницьким районним судом міста Києва, із нього стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується довідкою Дарницького ВДВС у місті Києві про відсутність заборгованості зі сплати аліментів.
Виходячи із специфіки виду забезпечення позову, передбаченого п.6 ч.1 ст.150 ЦПК України, підставою для його застосування є оскарження боржником виконавчого документа.
Отже зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа, застосовується судами, як захід забезпечення позову, при розгляді справ щодо оскарження виконавчих написів та про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Із доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що між сторонами дійсно виник спір щодо припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів на дітей, визначення місця проживання дітей.
Таким чином, у даній справі виконавчий документ боржником не оскаржується, а тому зупинення судом першої інстанції стягнення в межах виконавчого листа №753/18715/18 від 04 грудня 2019 року, виданого Дарницьким районним судом міста Києва, до набрання законної сили рішення суду, є необґрунтованим.
Крім того, в постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №705/3587/21-ц, від 12 січня 2023 року у справі №334/9179/21, від 13 березня 2024 року у справі №372/1561/23, від 11 квітня 2024 року у справі №127/32578/23 викладено правовий висновок, згідно якого недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.
Згідно зі ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Таким чином, рішення суду обов'язкові до виконання та державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Забезпечивши позов ОСОБА_2 ухвалою від 16 травня 2025 року, суд першої інстанції безпідставно зупинив виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 липня 2019 року у справі №753/18715/18 про стягнення аліментів, яке набрало законної сили та підлягало виконанню.
Крім того, відповідно до ч.10 ст.150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Із змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що обраний ОСОБА_2 спосіб забезпечення позову фактично наперед вирішує питання, які стосуються розгляду частини позовних вимог по суті, оскільки беззаперечно пов'язаний з предметом спору, що відповідно до вимог ч.10 ст.150 ЦПК України є недопустимим.
Отже обраний позивачем спосіб забезпечення позову є тотожним задоволенню частини заявлених вимог, що прямо заборонено процесуальним законом.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, а в даній справі права дитини ОСОБА_4 , зокрема, на утримання якої стягуються аліменти, і яка станом на день звернення ОСОБА_2 із заявою про забезпечення позову проживає разом із матір'ю ОСОБА_1 , що також підтверджує заявник.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у зазначений в ній спосіб.
На вищевикладене суд першої інстанції уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов помилкових висновків з порушенням норм процесуального права та із неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Отже доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.264 ЦПК України, наведеного вище не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що незабезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення заяви, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову з наведених вище підстав.
Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петровської Ірини Юріївни задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 липня 2025 року.
Головуючий
Судді: