Справа № 760/5888/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4410/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
24 червня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 22025101110000184 року від 02.03.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 109 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року задоволено клопотання слідчого слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_9 , яке погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 , про арешт майна у кримінальному провадженні №22025101110000184 року від 02 березня 2025 року, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 109 КК України.
Накладено арешт на майно, виявлене та вилучене 02 березня 2025 року у ході обшуку затриманої особи - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з метою збереження речових доказів, а саме на:
- мобільний телефон «iPhone 16 Pro Max» (серійний номер НОМЕР_1 ; ІМЕІ: НОМЕР_2 ; ІМЕІ2: НОМЕР_3 ) з SIM-картою, якій відповідає телефонний номер « НОМЕР_4 ».
Організацію виконання ухвали та контроль за виконанням ухвали покладено на слідчого 4-го відділу СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_9 та прокурора Київської міської області ОСОБА_8 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, якою було накладено арешт на майно, виявлене та вилучене 02 березня 2025 року у ході обшуку затриманої особи - ОСОБА_6 , з метою збереження речових доказів, а саме на - мобільний телефон «iPhone 16 Pro Мах» з SIM-картою - скасувати та в задоволені клопотання слідчого в ОВС 4 відділу слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області, погоджене прокурором Київської міської прокуратури про накладення арешту на майно, виявлене та вилучене 02 березня 2025 року у ході обшуку затриманої особи - ОСОБА_6 , з метою збереження речових доказів, а саме на - мобільний телефон «iPhone 16 Pro Мах» з SIM-картою - відмовити.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 посилається на те, що ухвала слідчого судді є необгрунтованою та такою, яка не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Абзацом третім ч. 2 ст. 168 КПК України врегульовано дії слідчого чи прокурора, що при необхідності здійснює копіювання інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід'ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста.
На думку скаржника, в даному кримінальному провадженні, в ході якого проведено обшук, не був дотриманий справедливий баланс інтересів держави і особи, обшук не був пропорційний законній меті, яку переслідує держава, слідчі органи наділялись занадто широкими повноваженнями.
Апелянт посилається на те, що матеріали клопотання, що надійшло до слідчого судді, не містять належного обґрунтування, тому слідчий суддя не перевірив вказані доводи та прийняв рішення без належних підстав, що не сумісне з поняттям судового контролю у кримінальному провадженні, яка повинна бути окремим напрямом діяльності суду, яка здійснюється під час досудового розслідування слідчим суддею.
Скаржник зауважує, що у відповідності до ч. 2 ст. 168 КПК України, тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
У разі необхідності слідчий чи прокурор здійснює копіювання інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід'ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста.
Зазначає про те що власником майна та членами його родини жодним чином не обмежувався доступ до зазначених мобільних телефонів, протокол не містить посилань на обставини перешкоджання дослідженню слідчим інформації на них та не містить вказаний протокол посилань на необхідність проведення експертних досліджень.
Враховуючи, що при проведенні обшуку перебував залучений слідчим спеціаліст, якого власник вилучених електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку не обмежував у доступі мав можливість їх скопіювати, однак такого наміру не виявив, а слідчий при тимчасовому вилученні майна не вказував яке значення має (може мати) для забезпечення інтересів досудового розслідування тимчасове вилучення вказаного майна.
В судове засідання власник майна та його представник не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна та його представника, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22025101110000184, внесеного 02.03.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 109 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, але не пізніше 01.03.2025 року, в невстановлений розслідуванням більш точний час доби, у ОСОБА_6 виник та сформувався стійкий злочинний умисел, направлений на розповсюдження матеріалів із публічними закликами до захоплення державної влади.
На виконання свого злочинного умислу, 01.03.2025 року, в невстановлений досудовим розслідуванням більш точний час доби, ОСОБА_6 , діючи умисно, прибув до пам'ятника В'ячеславу Чорноволу, який розташований на розі вулиць Грушевського і Музейного провулка у м. Києві, де було здійснено відеозапис його публічного звернення на широкий загал з повідомленням про організацію «02» березня 2025 року о 12 год. 00 хв. на Майдані Незалежності у м. Києві зустрічі, - т.зв. «Віче».
В подальшому, 01.03.2025 року протягом дня в невстановлений розслідуванням
більш точний час доби, на каналі у відео сервісі «YouTube» на ім'я « ОСОБА_10 »,
який налічує 4,35 тис. підписників, було розміщено вказане відеозвернення під
назвою «Віче 02.03.2025 Майдан, приходь і приводь достойних!» за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим поширено матеріали, надавши
можливість ознайомитись із ними необмеженій кількості осіб.
Відповідно до висновку експерта ІСТЕ СБ України № 127/1 від 03.03.2025, у наданому на дослідження текстовому відтворенні відеозапису під назвою «Віче 02.03.2025 Майдан, приходь і приводь достойних!» містяться публічні заклики до захоплення державної влади.
02.03.2025 року о 21 год. 00 хв., під час перебування ОСОБА_6 , за адресою: м. Київ, вул. Садова, 200, безпосередньо після вчинення злочину за вказаних вище обставин ОСОБА_6 затримано співробітниками СБ України в порядку ст. 208 КПК України, у зв'язку з чим його протиправна діяльність була припинена.
В ході затримання у ОСОБА_6 виявлено та вилучено телефон «iPhone 16 Pro Мах» (серійний номер НОМЕР_1 ; ІМЕІ: НОМЕР_2 ; ІМЕІ2: НОМЕР_3 ) з SIM-картою, якій відповідає телефонний номер « НОМЕР_4 ».
Постановою слідчого СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_9 від 03 березня 2025 року вилучений мобільний телефон визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
05.03.2025 року (клопотання датоване 03.03.2025 року) слідчий слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області старший лейтенант юстиції ОСОБА_9 , за погодженням з прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 , звернувся до слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні №22025101110000184 року від 02 березня 2025 року, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 109 КК України.
Обгрунтовуючи клопотання, прокурор зазначив, що відповідно до ст. 98 КПК України - речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи викладене, вищевказані речі визнано речовими доказами.
Слідчий у клопотанні зазначив, що зважаючи на те, що вилучені речі зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та мають суттєве значення для встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні, з метою призначення ряду судових експертиз та збереження речових доказів, та запобігання їх приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження, на це майно необхідно накласти арешт.
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 рокузадоволено клопотання слідчого слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_9 , яке погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 , про арешт майна у кримінальному провадженні №22025101110000184 року від 02 березня 2025 року, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 109 КК України.
Накладено арешт на майно, виявлене та вилучене 02 березня 2025 року у ході обшуку затриманої особи - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з метою збереження речових доказів, а саме на:
- мобільний телефон «iPhone 16 Pro Max» (серійний номер НОМЕР_1 ; ІМЕІ: НОМЕР_2 ; ІМЕІ2: НОМЕР_3 ) з SIM-картою, якій відповідає телефонний номер « НОМЕР_4 ».
Організацію виконання ухвали та контроль за виконанням ухвали покладено на слідчого 4-го відділу СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_9 та прокурора Київської міської області ОСОБА_8 .
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №22025101110000184 року від 02 березня 2025 рокуза підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 109 КК України, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою забезпечення збереження речових доказів.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Так, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на майно, виявлене та вилучене 02 березня 2025 року у ході обшуку затриманої особи - ОСОБА_6 , оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України, та визнане речовим доказом постановою слідчого від 03.03.2025 року у даному кримінальному провадженні.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд із забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів представника власника майна, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Так, дослідивши доводи клопотання прокурора та матеріали провадження, колегія суддів вважає, що встановлені у даному кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 109 КК України, за яким здійснюється досудове розслідування, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку про те, що вилучене майно (телефон з сім картою), відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки вказане майно є матеріальними об'єктами, які могли зберегти на собі сліди або містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, могло бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, та має значення для кримінального провадження, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України є підставою для його арешту, як речових доказів, з метою збереження.
Крім того, 03.03.2025 року постановою слідчого слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_9 винесено постанову про визнання вищевказаного майна речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
З огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Отже, сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про відсутність правових підстав для накладення арешту на вилучене майно, колегія суддів вважає безпідставними. Як убачається із матеріалів судового провадження, клопотання слідчого та ухвала слідчого судді містять вказівки на мету та правові підставі, зазначені у ст.ст. 171, 173 КПК України, для накладення арешту на вказане майно, а саме необхідність арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.
На переконання колегії суддів, встановлені слідчим фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що майно, вилучене у ОСОБА_6 (телефон із сім картою), зберегло на собі сліди кримінального правопорушення та може містити в собі відомості та інформацію, яка має вагоме значення для досудового розслідування та може бути використано як доказ у кримінальному провадженні, а отже відповідають ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Не спростовують висновків суду і доводи скаржника про нерозумність та неспівмірність обмеження права ОСОБА_6 у користуванні арештованим майном завданням кримінального провадження, оскільки, на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, з огляду на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Посилання представника власника майна на порушення органом досудового розслідування вимог ст. 168 КПК України, так як орган досудового розслідування мав можливість зняти копії інформації з вилученого мобільного телефону, а не вилучати його, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки, як убачається із клопотання слідчого, у органу досудового розслідування були достатні підстави вважати, що вилучене майно могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому, за умови доведеності слідчим наявності беззаперечних підстав для накладення арешту на вилучене майно, порушення органами слідства вимог ст. 168 КПК України не можуть бути безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Посилання апелянта на порушення процедури проведення обшуку та вилучення речей не свідчать про неправильність висновків, викладених слідчим суддею, оскільки вказані посилання апелянта фактично зведені до оскарження законності проведеного обшуку, що не є предметом даного апеляційного розгляду, натомість оцінка законності проведеної такої слідчої (процесуальної) дії, а також належності та допустимості отриманих унаслідок такої слідчої дії відомостей, може бути надана під час розгляду кримінального провадження по суті.
Колегією суддів перевірено і доводи апелянта про те, що судовий розгляд проведено без повідомлення та участі власника майна та її представника. Дана обставина знайшла своє підтвердження, однак колегія суддів цю обставину не вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло б за собою скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням строків розгляду даної категорії клопотань відповідно до вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, та з урахуванням того, що в такому випадку відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, у власників майна виникає право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Крім того, слід зауважити, що процесуальні права власника майна щодо подачі пояснень та заперечень стосовно накладеного арешту відновлено під час апеляційного розгляду, де остання не були обмеженою в своїх правах відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України колегією судів не встановлено. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4