24 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/10804/25
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 12.09.2020 по 14.03.2025;
-зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 12.09.2020 по 14.03.2025 в сумі 163 379 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, позивача було звільнено зі служби в поліції з 11.09.2020 року. На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду № 240/29101/23 від 21.08.2024 року, з урахуванням постанови Сьомого апелційного адміністративного суду від 20.12.2024, на рахунок позивача було зараховано компенсацію за невикористані щорічну а додаткові відпути, а також індексацію грошового забезпечення. Вважає, що відповідачем несвоєчасно здійснено остаточний розрахунок при звільненні, відтак, на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України позивач вважає за необхідне зобов"язати відповідача нарахувати та виплати йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді провадження в даній справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти заявлених позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю. Аргументуючи таку позицію зазначила, що вимоги ст.116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні на спірні правовідносини не розповсюджуються. У зв'язку з цим, просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
У період з 30.06.2025 по 18.07.2025 (включно) головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
Відповідно до норм ст.ст.257,262 КАС Українидана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно з ч. 5ст. 250 КАС Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач з 1997 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 в органах поліції.
На підставі наказу начальника Головного управління національної поліції в Житомирській області №256 (по особовому складу) від 11.09.2020 був звільнений зі служби в поліції за п.2 ч.1 с.77 Закону України "Про Національну поліцію" (черех хворобу, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу із зазначеного наказу.
Однак, в період проходження позивачем служби, як зазначає позивач, відповідач не виплачував йоми грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану основну та додаткових відпусток за 2015 - 2020 роки, а також індексації грошового забезпечення, у зв'язку із чим позивач змушений був звернутися до суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 у справі №240/29101/23 зобов'язано Головне управління національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток за: 1997 - 1999 роки по 30 діб за кожен рік; 2001 рік - 30 діб; 2003 рік - 30 діб; 2007 - 2008 роки по 35 діб за кожен рік; 2015 рік (до 06.11.2015) - 40 діб; 2015 рік з 07.11.2015 по 31.12.2015 - 3 доби; 2018 рік - 21 доба основної та 6 діб додаткової за стаж відпусток; 2019 рік - 30 діб щорічної основної та 15 діб додаткової за стаж, дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій з 2016 року по 2020 рік по 14 діб за кожен рік, а також індексації грошового забезпечення з 01.06.2016 до 01.11.2017.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024 у справі №240/29101/23 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року скасоване в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток за: 1997 - 1999 роки по 30 діб за кожен рік; 2001 рік - 30 діб; 2003 рік - 30 діб; 2007 - 2008 роки по 35 діб за кожен рік; 2015 рік (до 06.11.2015) - 40 діб та зобов'язання Головного управління національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток за: 1997 - 1999 роки по 30 діб за кожен рік; 2001 рік - 30 діб; 2003 рік - 30 діб; 2007 - 2008 роки по 35 діб за кожен рік; 2015 рік (до 06.11.2015) - 40 діб.
Прийняте в цій частині нову постанову, якою відмовлено в адміністративному позові ОСОБА_1 .
В решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року залишене без змін.
Матеріалами справи підтверджується, що 14.03.2025 на виконання вказаного рішення суду відповідач виплатив позивачу 78993,18 грн (63596,20 грн, 12049,81 грн, 3347,17 грн).
Вважаючи, що у зв'язку із затримкою з ним повного розрахунку при звільненні (несвоєчасною виплатою компенсації за невикористані основну та додаткові відпустки, а також індексації грошового забезпечення), він має право на отримання середнього заробітку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За правилами частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно із частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.
Крім того, така правова позиція підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі № 810/1549/17, від 17.10.2018 у справі № 805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі № 821/1333/16, від 18.04.2019 у справі № 806/889/17.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно із статтею 102 Закону № 580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі Порядок № 260).
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.
Виплата грошового забезпечення поліцейським та здобувачам ЗВО здійснюється щомісяця з 25 числа по останній день місяця за поточний місяць. Виплата грошового забезпечення поліцейським поліції охорони здійснюється щомісяця до 07 числа за минулий місяць (пункт 13 розділу І Порядку № 260).
Пунктом 15 розділу І Порядку № 260 встановлено, що при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
Абзацом 7 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачена виплата поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, грошової компенсації за всі невикористані під час проходження служби дні, зокрема щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.
Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадку призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день призупинення, крім премії (абзац десятий пункту 8 розділу III Порядку № 260).
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей116,117 Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №823/2249/18.
Суд також звертає увагу на висновки Конституційного Суду України у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), згідно з якими при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати нормиКодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Суд погоджується, що трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби, мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування нормстаттей 116, 117 КЗпП Українияк таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби зокрема.
За приписамистатті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 Кодексу законів про працю Україниу взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117,237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку.
Статтею 116 КЗпП Українина підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях116,117 КЗпП Українинорми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Крім того суд зазначає, що за змістомстатті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника йому виплачуються "всі суми, що належать працівнику", астаття 117 цього Кодексупередбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної в постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 13.05.2020 у справі №810/451/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, буквальний аналіз норми статті 116 КЗпП Україниу дає підстави для висновку, що у день звільнення зі сужби, в т.ч. з поліції, має бути проведений повний розрахунок, затримка проведення якого зумовлює правові наслідки згідно зістаттею 117 КЗпП України, а саме виплату середнього заробітку за увесь час затримки проведення розрахунку.
Отже, не проведення відповідачем у день звільнення позивача з служби в органах поліції виплати належних при звільненні сум доводить протиправність такої бездіяльності та обґрунтованість застосування наслідків згідно зістаттею 117 КЗпП України.
Під час розгляду справи судом встановлено, що віповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні. На виконання рішення суду 14.03.2025, відповідач перерахував на картковий рахунок позивача - 78993,18 грн (63596,20 грн, 12049,81 грн, 3347,17 грн).
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 11.09.2020 (в день звільнення з служби в поліції), а 14.03.2025, тобто із затримкою.
Враховуючи, що позивачу не була виплачена компенсація за невикористані дні основної та додаткових відпусток та індексації грошового забезпечення у день його звільнення зі служби, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є обґрунтованими.
Статтею 117 КЗпП Українивизначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 статті 117 Кодексу (у редакції до 19.07.2022) було передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинностіЗакону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким нормустатті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Згідно з частиною другоюстатті 117 КЗпП Українипри наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам суд у цій справі враховує правові висновки Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, які підлягають урахуванню в силу положень частини п'ятоїстатті 242 КАС Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, у постанові Верховний Суд дійшов висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX , тобто з 19.07.2022, положеннястатті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакціїЗакону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під діюстатті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положеньстатті 117 Кодексу законів про працю Українив редакціїЗакону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуваннюстаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакціїЗакону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час діїстатті 117 Кодексу законів про працю України, у редакціїЗакону №3248-IV, та були припинені на момент чинності діїстатті 117 Кодексу законів про працю України, в редакціїЗакону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннямстатті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню нормистатті 117 Кодексу законів про працю України(у новій редакціїЗакону № 2352-IX).
Відтак, періоддо 19.07.2022 регулюється редакцієюстатті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змінЗаконом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцієюстатті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями без застосування принципу співмірності суми відшкодування щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, враховуючи постанову Верховного Суду, спірний у даній справі період стягнення середнього заробітку варто умовно поділити на дві частини: з 12.09.2020 (наступний день після звільнення) по 18.07.2022, до якого підлягає застосуванню ст. 117 КЗпП України в редакції до внесення змін Законом № 2352-ІХ, та з 19.07.2022 по 13.03.2025 (наступний день після зарахування коштів на картковий рахунок позивача), до якого підлягає застосуванню ст.117 КЗпП України в редакції після внесення змін Законом №2352-ІХ.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходить із такого.
Як роз'яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці"визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд наголошує, що для військовослужбовців середньоденне грошове забезпечення визначається шляхом ділення грошового забезпечення за два календарні місяці, що передували місяцю звільнення зі служби на число календарних днів за цей період. Крім того, тривалість затримки з військовослужбовцями повного розрахунку при звільненні визначається також в календарних, а не робочих днях.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку на який позивач має право за період затримки з 11.09.2020 по 14.03.2025, суд виходить з наступного.
З наданої Головним управлінням Національної поліції в Житомрській області довідки від 10.01.2025 №сед-9665-2025 вбачається, що розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, розрахованого за два календарні місяці, що передували місяцю його звільнення (за липень та серпень 2020 року) становить 458,77 гривень.
При цьому, тривалість затримки з позивачем повного розрахунку при звільненні в період з 12.09.2020 по 18.07.2022 становить 675 календарний день.
Таким чином розмір середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні (за період з 12.09.2020 по 18.07.2022) становить 309669,75 гривень (675 календарний день х 458,77 грн = 309669,75 грн).
Водночас, суд вважає, що у порівнянні із виплаченою із затримкою сумою грошового забезпечення в розмірі 78993,18 гривень, суму середнього заробітку в розмірі 309669,75 гривень не можна вважати співмірною, оскільки вона перевищує суму заборгованості.
Суд зазначає, що встановленийст. 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Відтак, розглядаючи спірні правовідносини щодо виплати середнього заробітку за період до 19.07.2022, суд враховує, що у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 в справі №825/325/16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц вказано на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.
Як вбачається з листа УФЗБО ГУНП в Житомирській області від 02.05.2025 №78745-2025 позивачу при звільненні нараховані наступні виплати:
-грошове забезпечення за період з 01.09.2020 по 11.09.2020 - 5214,72 грн;
-компенсація за 30 діб невикористаної у році звільнення відпустки в сумі 13152,03 грн;
-одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 157824,28 грн.
На виконання судового рішення позивачу нарахована компенсація за невикористані дні відпусток у 2015-2020 роках в сумі 63568,20 грн, індексація грошового забезпечення за 2015-2017 роки - 3375,17 грн та 12049,81 грн добровільно виплачений податок на доходи фізичних осіб утриманий з компенсації та індексації за невикористані відпустки а 2015-2020 рік за рішенням Житомирського окружного адміністративного суду у праві №240/29101/23.
Отже, сума всіх виплат, на які позивач набув право при звільненні, складає 255184,21 грн (5214,72 грн + 13152,03 грн + 157824,28 грн + 63568,20 грн +3375,17 грн +12049,81 грн)
Таким чином, істотність частки невиплаченого своєчасно грошового забезпечення становить 78993,18 грн / 255184,21 грн х 100% = 30,95 %.
Період затримки з 12.09.2020 (наступний день після звільнення) по 18.07.2022 становить 675 днів.
Таким чином, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 12.09.2020 по 18.07.2022 становить: 309669,75 грн (458,77 грн х 675 днів).
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності часток, складає: 309669,75 грн х 30,95 % = 95842,71 грн.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 14.03.2025 слід зазначити, що у даному випадку, враховуючи нову редакцію ст.117 КЗпП України, підлягає обрахунку середній заробіток лише за шість місяців, що становить 184 календарні дні (з 19.07.2022 по 18.01.2023).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі складає: 458,77 грн х 184 = 84413,68 грн.
Таким чином, враховуючи дату проведення з позивачем остаточного розрахунку та вищезазначені висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки з ним повного розрахунку при звільненні в загальному розмірі 180256,39 гривень (95842,71 грн + 84413,68 грн).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС Українисуд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення з ним повного розрахунку при звільнені зі служби та зобов"язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 180256,39 гривень.
Також суд наголошує, що, зобов"язуючи відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена у пунктах 39-41 постанови Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Частиною першою та другоюстатті 77 КАС Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннямистатті 90 КАС Українивизначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, суд, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення ним інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262,263,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (Старий бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008, ЄДРПОУ: 40108625) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з служби в поліції.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 12.09.2020 по 14.03.2025 в сумі 180256,39 грн (сто вісімдесят тисяч двісті п"ятдсят шість гривень 39 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
24.07.25