Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 липня 2025 року Справа№200/2758/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
16 квітня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», надійшов позов адвоката Єрьоміної В.А., яка діє в інтересах ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України, в якій просить суд, з урахуванням уточнених позовних вимог:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати НОМЕР_3 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Позивач вказує, що у період проходження військової служби у НОМЕР_1 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України виплата грошового забезпечення здійснювалась не в повному обсязі, оскільки розрахунок здійснювався з урахуванням прожиткового мінімуму на 01.01.2018 року, тоді як слід застосовувати прожитковий мінімум на 01 січня року, в якому були нарахування.
Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.
07 липня 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування своєї позиції зазначив, що постановою КМ України №103, що набрала законної сили 24.02.2018 року, в пункт 4 постанови КМ України №704 внесено зміни та викладено його в наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12, 13 і 14.». Відповідача вважає, що діяв правомірно застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку наступні розрахункові величини: в періоди з 29.01.2020 по 20.05.2023 - прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 01.01.2018.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У період з 04 липня 2025 року по 18 липня 2025 року (включно) суддя Крилова М.М. перебувала у щорічній відпустці, справа розглядається у перший день після виходу судді з відпустки
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (паспорт-ID картка № НОМЕР_4 від 26.02.2024), має право на пільги, встановлено законодвстом України для ветернів війни - учасників бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 від 13.02.2024.
ОСОБА_1 у період з 25.03.2015 по 01.04.2024 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_6 , що підтверджується довідкою від 17.05.2024 № 1714.
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби від 01.04.2024 № 358-ОС «Про особовий склад» головного сержанта ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Листом від 26.12.2024 року № 09/А-1475/1496 відповідач відмовив у перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Відповідно до довідок грошового забезпечення та інші види винагород від 04.07.2025 року № 1033, № 1034, № 1035 грошове забезпечення ОСОБА_1 розраховувалась виходячи з розміру 1762 грн та визначалось шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 відповідно до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 р. № 704.
Також, позивачу нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення, а саме: у січні 2020 року у розмірі 12548,25 грн; у грудні 2021 року - 13265,20. У червні 2022 року позивачу була нарахована та виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Вважаючи протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо неналежної виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з абз.1 ч. 4 ст. 9 вказаного Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою № 704, яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14
При цьому, Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться
24.02.2018 набрала чинності Постанова № 103, п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 Постанови № 704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнано протиправним та скасовано.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою внесені зміни до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз.1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Разом з цим, з 29.01.2020 знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).
Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Оскільки положення п. 4 Постанови №704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати суперечить положенням п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ, тому вони не підлягають застосуванню.
Отже, з 29.01.2020 по 19.05.2023 (тобто до 20.05.2023 - дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481) протягом спірного періоду суб'єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов'язаний був обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, як було передбачено п. 4 Постанови № 704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 1762 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 2102 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 2270 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 2481 грн.
Отже, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що протягом спірного періоду проходження позивачем військової служби з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошове забезпечення позивача та інші додаткові виплати мали обчислюватися згідно з пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, яка діяла з 29.01.2020 до 20.05.2023 (тобто по 19.05.2023 включно), а саме: щодо періоду з 29.01.2020 по кінець 2020 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, щодо 2021 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, щодо періоду з 01.01.2022 по 18.07.2022 - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022.
Доказів застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 2020, 2021, 2022 роки при обчисленні відповідачем грошового забезпечення та інших додаткових виплат згідно з пунктом 4 Постанови № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб в редакції, яка діє з 29.01.2020 відповідачем суду не надано, а судами не встановлено.
Відповідно до п. 1 розділу 6 Глави ІV Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України №588 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 1 розділу 7 Глави ІV Інструкції №588 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Отже, суд дійшов висновку, що обчислення відповідачем грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з складовими грошового забезпечення обчисленими з застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 є помилковим, а тому позовні вимоги в цій частині поділяють задоволенню.
При цьому, докаи нарахуванная та виплати допомоги на оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки в матеріалах справи відсутні, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Також суд зобов'язує відповідача здійснити виплату з урахуванням пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, оскільки відповідно до положень вказаного Порядку грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, виплачується військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом:
визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 18.07.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, .встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
зобов'язання НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік ОСОБА_1 , виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 18.07.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, .встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_8 ), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова