Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 липня 2025 року Справа№200/2690/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до 19 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
14 квітня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», надійшла позовна заява ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 до 19 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про:
- визнання протиправною бездіяльність 19 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 01 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 28 березня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язання 19 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 01 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 28 березня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнання протиправною бездіяльність 19 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 березня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язання 19 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 березня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 28 березня 2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/5367/24 на розрахунковий рахунок Позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення. Проте відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення за весь період затримки виплати.
Вважає бездіяльність відповідача протиправною та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі..
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позову. При цьому Відповідач вказує на те, Позивач був звільнений 17.02.2021, а за виплатою суми індексації до суду звернувся лише у серпні 2024 року, збільшивши таким чином період нарахування компенсаційних виплат, за який вимагає стягнення. Також Позивач не надав суду жодних доказів щодо понесених ним витрат чи збитків, яких би не було за вчасної сплати індексації 19 ДПРЗ Головного управління, не уточнив зміст позовних вимог та не надав обґрунтований розрахунок сум. Водночас 19 ДПРЗ Головного управління виконало рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/5367/24, на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 178 663,95 грн. та виплачена добровільно, без зволікань, в повному обсязі у найкоротші терміни. Жодних скарг щодо розрахунків чи строків виконання рішення суду по справі № 200/5367/24 на адресу 19 ДПРЗ Головного управління чи до ДСНС України від Позивача не надходило.
Також вказує, що несплата індексації Позивачу у день його звільнення, не є злісними та умисними діями з боку 19 ДПРЗ Головного управління, оскільки 19 ДПРЗ Головного управління не комерційна організація та фінансується з Державного бюджету України. 19 ДПРЗ Головного управління здійснює сплату грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу служби цивільного захисту виключно за наявності фінансування від ДСНС України. Відсутність фінансування з боку ДСНС України позбавляє можливості 19 ДПРЗ Головного управління здійснити вчасно оплату всіх необхідних платежів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано копії та докази.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У період з 04 липня 2025 року по 18 липня 2025 року (включно) суддя Крилова М.М. перебувала у щорічній відпустці, справа розглядається у перший день після виходу судді з відпустки
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом громадянина України.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, підтверджується довідкою виданою 19 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області від 13.09.2024 №Д-170/500019, позивач з 07.10.2005 проходив службу у відповідача та 17.02.2021 був звільнений із служби з посади водія - рятувальника рятувального відділення 62 державної пожежно-рятувальної частини.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року по справі № 200/5367/24, яке набрало законної сили 15.11.2024, позов ОСОБА_1 до 19 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задволено частково та вирішено.
Визнати протиправною бездіяльність 19 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Зобов'язати 19 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Визнати протиправною бездіяльність 19 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 по січень 2021 року (включно) індексації-різниці грошового забезпечення у належному розмірі 3991,11 грн. відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 №1078.
Зобов'язати 19 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 3991,11 грн. за період з 01.03.2018 по січень 2021 року (включно) відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 №1078, з урахуванням вже виплачених сум індексації грошового забезпечення за цей період.
Стягнути з 19 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (адреса: 85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Першотравнева, 54-А, ЄДРПОУ: 38652962) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
На виконання рішення суду 15 жовтня 2024 року по справі № 200/5367/24 відповідачем 28.03.2025 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 94 744,38 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку.
Вважаючи протиправною безздіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та грошової компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 101 Кодексу цивільного захисту України (далі КЦЗ України) служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
На підставі частини другої статті 101 КЦЗ України порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 115 КЦЗ України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України 20 липня 2018 року № 623, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 року за № 936/32388 (далі Інструкція № 623).
Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції № 623 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 розділу XХVІІ Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, звільненим з органу управління (підрозділу), виплата грошового забезпечення проводиться: тим, хто обіймав на день звільнення посади,- до дня здавання справ включно, при цьому на здавання справ надається не більше 10 днів із дня отримання органом управління (підрозділом) наказу про звільнення.
Аналіз правових норм свідчить, що звільненій зі служби цивільного захисту особі має бути повністю виплачене грошове забезпечення на день звільнення.
Як свідчать матеріали справи, позивач 17.02.2021 був звільнений із служби з посади водія - рятувальника рятувального відділення 62 державної пожежно-рятувальної частини, проте повний розрахунок з позивачем при звільненні здійснено тільки 28 березня 2025 року.
Таким чином, станом на день звільнення позивача відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі.
Кодексом цивільного захисту України, Інструкцією № 623 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні особи зі служби цивільного захисту.
Такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
На підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці осіб, звільнених зі служби цивільного захисту, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Спірні правовідносини виникли з приводу наявності підстав для виплати позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.02.2021 по 27.03.2025.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За висновком Верховного Суду, викладеним в постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 18.02.2021 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
До цього періоду, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 року по 27.03.2025 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14 березня 2024 року у справі № 560/6969/23.
Таким чином, в цій справі належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року суд виходить з наступного.
При визначенні розміру середньої заробітної плати застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100).
Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
На підставі пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки від 14.05.2025 року № Д-51/500019 розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 375,75 грн (23 296,26 грн (грошове забезпечення за грудень 2020 - січень 2021 року, передують звільненню позивача у лютому 2021) : 62 календарних днів.
Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це 17 лютого 2021 року.
Період затримки розрахунку з позивачем починається з 18 лютого 2021 року (наступний день після звільнення) та закінчується 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), та складає 516 календарних днів.
Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 375,75 грн х 516 днів = 193 887 грн.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (компенсації за невикористані відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.
Як свідчать матеріали справи, (довідка від 07.05.2025 № 12/21) при звільненні позивачу виплачено 139 478,87 грн.
Як свідчать матеріали справи, (довідка від 07.07.2025) при звільненні позивачу виплачено 113 129,99 грн (11 908,42 (грошове забепзечення) + 101 221,57 (грошова допомга при звільненні).
При цьому при звільненні позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення в розмірі 94 744,38 грн.
Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 207 874,37 грн (113 129,99 грн + 94 744,38 грн).
Частка невиплачених позивачу при звільненні сум становить 45,58% (94 744,38 грн х 100% : 207 874,37 грн).
Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку за період з 18 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року становить 193 887 грн, отже 45,58% від цієї суми становить 88 373,69 грн.
Таким чином, керуючись пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 та постановою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року справа №420/20192/21, суд вважає, що належним способом захисту є саме стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року, з урахуванням пропорційного розрахунку, в розмірі 88 373,69 грн.
Щодо періоду затримки з 19.07.2022 по 27.03.2025 суд зазначає наступне.
Період затримки розрахунку при звільненні становить з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (відповідно до ст. 117 КЗпП не більш як за шість місяців)
Таким чином, з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП не більш як за шість місяців з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, що становить 185 календарних днів.
Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 375,75 грн х 185 днів = 69 513,75 грн.
За висновком Верховного Суду у справі № 440/6856/22 належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 та зазначає, що до спірних правовідносин за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 не застосовуються критерії співмірності, запроваджені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача підлягає стягненню за весь період затримки, тобто з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 18 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року) в загальній сумі 157 887,44 грн (88 373,69 грн + 69 513,75 грн).
Щодо компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення, виплата якої проведена 28.03.2025 суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050).
Статтею 1 Закону № 2050 встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III у редакції, яка діяла до 26 лютого 2021 року);
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (частина друга статті 2 Закону № 2050-III у редакції, яка діє з 26 лютого 2021 року).
На підставі статті 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
На підставі статті 4 Закону № 2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Як визначено в абзаці першому статті 7 Закону № 2050 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) відтворює положення Закону №2050-ІІІ, конкретизує підстави та механізм виплати компенсацій.
Так, зокрема, пунктом 3 Порядку №159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення);
сума індексації грошових доходів громадян;
суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Суд враховує, що подібні правовідносини були предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 560/8194/20 (постанова від 02.04.2024).
У вказаній справі, Судова палата сформулювала такі висновки:
«24.(…) пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду (…)
29.Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30.При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31.Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32.Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33.Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34.Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.»
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, обов'язок виплати компенсації втрати частини доходів виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Отже, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та обов'язок з її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Відповідачем не заперечується та обставина, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення здійснена на виконання судового рішення, проте як суб'єкт виконання цих рішень, відповідач не здійснив розрахунок та виплату компенсації доходу, передбаченого статтею 2 Закону № 2050-ІІІ.
Несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення відбулось у зв'язку з неправомірним нарахуванням позивачу індексації грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Матеріали справи свідчать, що 28.03.2025 на виконання рішення суду у справі № 200/5367/24 відповідачем виплачене на користь позивача індексаця грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по січень 2021 року (включно) у розмірі 94 744,38 грн.
Отже, відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.03.2025, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, пункт 29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись ст.ст. 2, 5-14, 19-22, 72-78, 94, 132-143, 159-165, 241-247, 255, 295-297 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до 19 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (адреса: Донецька обл., м. Добропілля вул. Першотравнева, 54-А; код ЄДРПОУ 38652962) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 19 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 лютого 2021 року по 27 березня 2025 року.
Зобов'язати 19 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні в період з з 18 лютого 2021 року по 27 березня 2025 року в загальному розмірі 157 887,44 грн.
Визнати протиправною бездіяльність 19 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 27 березня 2025 року включно.
Зобов'язати 19 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення за весь період затримки виплати з 01 січня 2016 року по 27 березня 2025 року включно включно відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова