Справа № 442/5699/21 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.
Провадження № 22-ц/811/1854/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
24 липня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Марко О. Р.,
з участю - представника боржника - адвоката Дяківа Д. І., представника стягувача - адвоката Колібанича О. Я., представника ДВС - Ступницької С. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Дяківим Дмитром Івановичем, на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 травня 2025 року, у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , боржника ОСОБА_1 , Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
в березні 2025 ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про скасування тимчасового обмеження її у праві виїзду за межі України, накладеного ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 жовтня 2022 року.
В заяві зазначала, що Львівським апеляційним судом у цивільній справі №442/5699/21 задоволено позов про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 8 657 227 грн 15 коп. За вказаним рішенням Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області видано виконавчий лист від 03 серпня 2022 року № 442/5699/21, який прийнятий до виконання Дрогобицьким відділом державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області та по ньому відкрито виконавче провадження № 69593846. В подальшому державним виконавцем Ступницькою С. С. було скеровано ОСОБА_1 кореспонденцію за номером 8210400598090. Дане відправлення перебувало на поштовому відділенні лише 5 днів і чомусь повернулося відправнику. ОСОБА_1 не встигла його отримати, оскільки перебувала за межами міста у відрядженні, так як на той час працювала. Пізніше державний виконавець Ступницька С. С. відправила боржнику кореспонденцію не за вказаною у виконавчому листі адресою, а за адресою, яку вказав їй стягувач, до котрої вона не має жодного відношення. Оскільки вона не отримувала кореспонденцію, їй не було відомо про виконавче провадження, і таку бездіяльність виконавець трактувала як ухилення від виконання рішення суду, що вступило в законну силу. Тому виконавцем на цій підставі 06 жовтня 2022 року було скеровано подання до Дрогобицького міськрайонного суду про тимчасове обмеження її у праві виїзду за межі України. 07 жовтня 2022 року Дрогобицьким міськрайонним судом було винесено ухвалу, якою обмежено її, ОСОБА_1 , у праві виїзду за межі України. Під час виконання рішення суду у справі № 442/5699/21 у боржника суттєво погіршився стан здоров'я. Зокрема, їй було діагностовано злоякісне ураження грудної залози, що охоплює кілька суміжних локацій. На даний час вона постійно проходить медикаментозне лікування для того, щоб побороти рак грудей з метастазами в печінку. 18 лютого 2025 року у зв'язку з захворюванням ОСОБА_1 отримала 2 групу інвалідності. Для досягнення ефективності лікування боржнику було призначене препарат «Фесго», який не поступає за програмами медичних гарантій в Україну, тобто є недоступний для його отримання безкоштовно. Даний препарат коштує орієнтовно 60 000 грн 00 коп. Проте закордоном, зокрема, в країнах ЄС, вищевказаний препарат можна отримати безкоштовно. Кошти для проходження повного курсу лікування даним препаратом у ОСОБА_1 відсутні, а тому виникла нагальна потреба задля збереження життя боржника виїхати за межі України для проходження курсу лікування та врятування життя останньої.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 травня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України відмовлено.
Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в травні 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником Дяківим Д. І., в якій просить скасувати ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 травня 2025 року, постановити нову ухвалу, якою заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що постановляючи оскаржену ухвалу суд першої інстанції не врахував того, що оскільки заходи щодо обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України діють протягом майже трьох років, враховуючи хворобу боржника, вони не можуть вважатися пропорційним втручанням у її права вільно пересуватися. Під час розгляду заяви суд не дослідив, яким чином наявність такого обмеження вплинула на виконання рішення суду та чи є вони ефективним способом гарантування його виконання, враховуючи необхідність лікування боржника за кордоном. Звертає увагу на неврахування судом під час вирішення цього питання рішення ЄСПЛ у справі «Стецов проти України».
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які з'явились до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: 1) верховенства права; 3) законності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За приписами частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Відповідно до частини першої статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Згідно частини третьої статті 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачає, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він, зокрема, ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів
Для цього державні (приватні) виконавці мають право у передбачених законом випадках звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (пункт 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв'язку з ухиленням особи від виконання зобов'язання, зокрема, виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Конституції України гарантування прав і свобод людини є основним обов'язком держави.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).
Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Судом встановлено, на виконанні у Дрогобицькому відділі державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 69593846 з виконання виконавчого листа № 442/5699/21, виданого 03 серпня 2022 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 295 000 доларів США, що станом на 27 червня 2022 року становить 8 628 750 грн 00 коп. та судових витрат по справі по сплаті судового збору в розмірі 28 477 грн 15 коп Загальна сума боргу 8 657 227 грн 15 коп.
Рішення на сьогоднішній день боржником не виконано, з наданих пояснень державного виконавця встановлено, що розмір заборгованості на даний час становить 292 303, 23 долари США.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 жовтня 2022 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року, тимчасово обмежено громадянку України - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за межі України на строк до повного виконання нею зобов'язань згідно виконавчого листа №442/5699/21, виданого 03 серпня 2022 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 01 грудня 2009 року, заява № 34383/03) Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), заява N 66485/01, §§ 78-82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Відповідно до частини п'ятої статті 441 ЦПК України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилання захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Вказані зміни внесені на виконання рішень Європейського Суду, який у справах «Стецов проти України» (рішення 11 травня 2021 року, заява № 5170/15) (на які міститься посилання в апеляційній скарзі) та «Гупало проти України» (рішення 01 грудня 2022 року, заява №33705/17) Європейський суд з прав людини констатував порушення пункту 2 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на порушення права на свободу пересування та виїзду з країни. Європейський суд дійшов висновку, що до заявника були застосовані заходи, які не були достатньо обґрунтованими і не могли бути переглянуті до здійснення повної сплати заборгованості, у зв'язку з чим втручання у право заявника на виїзд з країни не було обґрунтованим та пропорційним обставинам.
Ураховуючи зазначене, обмеження права на свободу пересування та виїзду з країни має оцінюватися судом на предмет легітимної мети, співмірності та пропорційності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, встановивши, що заявницею не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що їй для лікування потрібно покинути межі України і проводити таке тільки за допомогою препарату Фесго, а також останньою не підтверджено, що таке лікування неможливо провести в України, навпаки, останньою додано медичні документи, які підтверджують її лікування в Україні, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
За встановлених у цій справі обставин, зокрема, тривале невиконання боржником рішення суду, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про недієвість вжитих судом обмежувальних заходів, які у даній справі, на думку колегії суддів, є ефективними.
Щодо аргументу скарги про неврахування судом під час вирішення цього питання рішення ЄСПЛ у справі «Стецов проти України», колегія суддів такий відхиляє з тих підстав, що саме у зв'язку із цим рішенням до процесуального закону внесено відповідні зміни, які дозволяють суду вирішувати питання про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у справі виїзду за межі країни, та на підставі поданих суду першої інстанції доказів і з врахуванням вище зазначеного рішення ЄСПЛ вирішенно дане питання.
Тобто, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, дотримавшись норм процесуального права, правильно вирішив питання щодо відсутності підстав для скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно із законом. А відтак, колегія суддів не убачає підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів.
Враховуючи наведене, оскаржену ухвалу необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
При цьому, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу боржника на приписи частини восьмої статті 441 ЦПК України, згідно з якими відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з огляду на положення пункту 16 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», згідно з якими судовий збір не справляється за подання позовної заяви, апеляційної скарги у справах про тимчасове обмеження права громадян України на виїзд за межі території України, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич