Миколаївської області
Справа №477/919/25
Провадження №1-кс/477/786/25
про скасування арешту майна
23 липня 2025 року місто Миколаїв
Слідчий суддя Вітовського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12025150000000069 від 27 січня 2025 року,
07 липня 2025 року ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12025150000000069 від 27 січня 2025 року із клопотанням про скасування арешту майна, який накладено ухвалою слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області від 04 червня 2025 року.
Клопотання мотивовано тим, що 27 травня 2025 року під час обшуку житла та іншого володіння особи за місцем проживання ОСОБА_3 було виявлено та вилучено речі, належні останньому, на які ухвалою слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області від 04 червня 2025 року накладено арешт.
Оскільки, за доводами ОСОБА_3 , останній не має жодного відношення до обставин вчиненого кримінального правопорушення, тому вважає, що арешт на вилучене у нього майно накладено необґрунтовано.
У судове засідання ОСОБА_3 , будучи повідомленими про час та місце розгляду справи не з'явився.
Прокурор групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_4 в судове засіданні по розгляду клопотання не з'явилася, надіславши заяву про розгляд клопотання без її участі та не заперечувала проти скасування арешту з майна ОСОБА_3 .
Згідно з положенням частини четвертої статті 107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Дослідивши клопотання про скасування арешту майна та додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Абзацом 2 частини першої статті 174 КПК передбачено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Із аналізу наведеної норми вбачається, що прийняття рішення про скасування арешту майна за клопотанням вищенаведених осіб можливе лише за таких умов:
вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба;
вони доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.
За змістом клопотання вбачається, що ОСОБА_3 як на підставу для скасування арешту посилається на ту обставину, що арешт майна накладено необґрунтовано, так як він жодного відношення до подій, з приводу яких внесено відомості до ЄРДР відношення не має.
На підставі наявних матеріалів, слідчим суддею встановлено, що в провадженні СУ ГУНП в Миколаївській області перебуває кримінальне провадження №12025150000000069 від 27 січня 2025 року за правовою кваліфікацією, передбаченою частиною другою статті 364-1 КК України за фактом зловживання службовими особами ПП «РП Вирішальний» своїми повноваженнями, що могло завдати істотної шкоди охоронюваним законом правам та державним інтересам.
В межах вказаного провадження 27 травня 2025 року, на підставі ухвали слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області проведено обшук житла та іншого володіння за місцем проживання ОСОБА_3 під час якого, було виявлено та вилучено речі згідно переліку, а саме риболовні сітки у кількості 45 шт., 3 двигуна від човнів; надувний човен зеленого кольору; водні біоресурси у вигляді замороженої риби, загальною вагою 283,78 кг., яка розфасована по пакетам; водні біоресурси у вигляді живої риби, загальною вагою 16 кг.
У подальшому, ухвалою слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області від 04 червня 2025 року на вказане майно накладено арешт з метою його збереження як речового доказу.
Оцінюючи доводи ОСОБА_5 щодо відсутності підстав для накладення арешту на вилучене у нього майно, слідчий суддя враховує наступне.
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Згідно статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Така позиція також узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
ЄСПЛ у своїх рішеннях наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним ( рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria).
У своєму рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
Частиною другою статті 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до частини першої, другої статті 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Прокурор у поданій слідчому судді заяві не заперечував проти задоволення клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту з майна що було вилучено у нього під час обшуку, тим самим погодившись із доводами заявника, що викладені ним у поданому слідчому судді клопотання про скасування арешту майна щодо відсутності правомірних підстав для такого арешту.
За викладеного, слідчим суддею встановлено ту обставину, що вилучене у ОСОБА_5 майно не містить на собі ні слідів вчинення кримінального правопорушення, ані відомостей, які могли б бути використанні при досудовому розслідуванні та які б мали значення для кримінального провадження.
Слідчим суддею встановлено, що досудове розслідування у вказаному провадженні здійснюється достатньо тривалий час, та за час його проведення не встановлено причетності ОСОБА_3 до обставин кримінального правопорушення, натомість в межах вказаного кримінального провадження суттєво обмежено його право вільно користуватися та розпоряджатися належним йому майном, що було вилучено під час проведення обшуку.
Згідно з частинами першою та другою статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
При розгляді клопотання про скасування арешту майна слідчому судді прокурором не надано будь- які докази, які підтверджують необхідність в застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна по відношенню до ОСОБА_3 .
За змістом частини першої статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
При цьому слідчий суддя враховує, що майно, на яке накладено арешт, не є річчю, яка вилучена з обігу або заборонена в обігу, очевидно не є річчю, яка незаконно набута внаслідок вчинення кримінального правопорушення та не є річчю яка використовувалася для вчинення кримінального правопорушення, є його знаряддям чи засобом вчинення. Будь-яких доказів зворотного прокурором не надано, як і не надано доказів відповідності вилученого майна критеріям та вимогам, що вказані у частині другій статті 167 КПК України.
Слідчий суддя вважає обґрунтованими доводи заявника про те, що застосування арешту, за наведених заявником обставин та доданих до клопотання доказів, призводить до порушення принципу пропорційності обмеження права власності завданнями кримінального провадження та непропорційно обмежує його можливість здійснювати права власника щодо вилученого майна.
Згідно статті 2 КПК України до завдань кримінального провадження відноситься, серед іншого, й те, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Вказана обставина, у відповідності до абзацу 2 частини першої статті 174 КПК України, є підставою для скасування арешту на майно.
Керуючись статтями 174, 372 КПК України,
Клопотання задовольнити.
Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області від 04 червня 2025 року у справі №477/919/25 (провадження 1-кс/477/668/25) на майно, вилучене 27 травня 2025 року під час проведення обшуку житла та іншого володіння особи за місцем проживання ОСОБА_3 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_6