65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"21" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/932/25
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
розглянувши справу за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" (вул. Берегова, 13, м. Южне, Одеська обл., Одеський р-н, 65481) до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКО ЛТД" (вул. Проценка, 23/5, Одеса, Одеська область, 65031) про стягнення 51425,66 грн.
за участю представників:
від позивача:Кузьмішкін Д.В.
від відповідача:Булгаров О.О.
ВСТАНОВИВ: Державне підприємство "Морський торговельний порт "Південний" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКО ЛТД" 51425,66 грн. з яких: 39292,55грн. - основна заборгованість, 3811,39грн. - пеня, 2750,48грн. - штраф, 4617,46грн. - інфляційне збільшення та 953,78грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що було порушено умови Договору про встановлення строкового платного сервітуту №УП-60/18п від 17.05.2018р. в частині повної та несвоєчасної плати за встановлення сервітуту.
Ухвалою суду від 17.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
28.03.2025 від відповідача надійшов відзив на позов в якому проти задоволення позовних вимог заперечує.
ТОВ «МАРКО ЛТД» зазначає, що 17.05.2018 року між ТОВ «МАРКО ЛТД» та ДП «МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ПІВДЕННИЙ" укладено Договір про встановлення строкового платного сервітуту № УП-60/18п.
ТОВ «МАРКО ЛТД» повідомив, що з початку введення в Україні воєнного стану фактично не користується земельним сервітутом, який встановлений Договором, про що неодноразово повідомляло ДП МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ПІВДЕННИЙ", оскільки структурний підрозділ, який знаходиться у м. Південному фактично припинив діяльність.
ТОВ «МАРКО ЛТД» зазначає, що укладений Договір за своєю природою є Договором про надання послуг.
На думку Відповідача, земельний сервітут не є постачанням товарів, по своїй суті є обмеженим платним або безоплатним користуванням чужою земельною ділянкою (ділянками) та за своєю природою є послугою, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.
ТОВ «МАРКО ЛТД» зазначає, що правова природа визначається з огляду на його зміст (а не назву Договору). З'ясовуючи зміст правовідносин сторін Договору, суди мають виходити з умов Договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того Договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/19, від 19.06.2019 у справі № 923/496/18, від 12.08.2021 у справі № 910/7914/20, від 21.10.2021 у справі № 908/3027/20.
ТОВ «МАРКО ЛТД» повідомляло ДП «МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ «ПІВДЕННИЙ» причини відмови у підписанні Актів наданих послуг у зв'язку з тим, що послуги строкового платного земельного сервітуту № УП-60/18 п від 17.05.2020 року фактично не надаються.
У відзиві ТОВ "МАРКО ЛТД" зазначає, що отримання послуг повинно бути підтверджене належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які б свідчили про реальну зміну майнового стану суб'єкта господарювання (використання результату отриманої послуги у господарській діяльності).
Отже, на думку Відповідача, оскільки послуги за Договором про встановлення строкового платного земельного сервітуту фактично не надані, то відсутні підстави для задоволення позову.
31.03.2025р. відповідачем по справі було подано до канцелярії суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Відповідач вважає, що є підстави і необхідність для переходу розгляду справи із спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 21.04.2025, суд постановив здійснювати розгляд справи № 916/932/25 за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на "08" травня 2025 р. о 11:10.
ДП "МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ПІВДЕННИЙ" надав відповідь на відзив відповідно якої зазначає, що відповідно до загальних принципів договірного права, зобов'язання виникають не лише внаслідок фактичного використання послуги, а й на підставі укладеного Договору або інших юридичних фактів, що спричиняють виникнення прав і обов'язків. Таким чином, сам факт наявності укладеного між сторонами договору покладає на відповідача виконання взятих на себе договірних зобов'язань, зокрема й оплати та дотримання інших умов Договору.
ДП "МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ПІВДЕННИЙ" зауважує, що твердження Відповідача не відповідає дійсності, з огляду на те, що воєнний стан в Україні було введено 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та між позивачем та відповідачем, вже існував та вирішувався спір стосовно Договору про встановлення строкового платного земельного сервітуту № УП-60/18п від 17.05.2018 у Господарському суді Одеської області, за позовом ДП МТП «ПІВДЕННИЙ» (позивач) до ТОВ "МАРКО ЛТД" (відповідач), в якому Позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 29 191,83 грн. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідачем було порушено умови договору в частині повної та своєчасної плати за користування сервітутом.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 05 серпня 2024 р. у справі № 916/1473/24 було задоволено позовні вимоги ДП «МТП «ПІВДЕННИЙ» та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКО ЛТД» на користь Державного підприємства "МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ «Південний» основну заборгованість за договором у розмірі 25 004,35 грн., пеню у розмірі 2437, 18 грн., штраф у розмірі 1750,30 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 3028,00 грн. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 рішення першої інстанції було залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 05.02.2025 касаційне провадження у справі № 916/1473/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКО ЛТД» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 було закрито.
ДП «МТП «ПІВДЕННИЙ» зазначає, що суд, розглядаючи вказану справу, дійшов висновку, що відповідачем на порушення умов Договору, не було сплачено наступні рахунки на оплату: №503 від 31.07.2023 на суму 3 572,05 грн з ПДВ; №558 від 31.08.2023 на суму 3 572,05 грн з ПДВ; №616 від 30.09.2023 на суму 3 572,05 грн з ПДВ;-№679 від 31.10.2023 на суму 3 572,05 грн з ПДВ; №874 від 31.12.2023 на суму 3 572,05 грн з ПДВ; №87 від 31.01.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ; №194 від 29.02.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ.
Позивач стверджує, що заборгованість відповідача за договором виникла починаючи з 31.07.2023. При цьому, до моменту виникнення заборгованості Відповідач користувався земельним сервітутом та здійснював оплату на підставі виставлених підприємством йому рахунків.
ДП «МТП «ПІВДЕННИЙ» звертає увагу на те, що відповідач вже під час дії воєнного стану, користувався сервітутом, та у період, зокрема, з 24.02.2022 по 31.06.2023 (1 рік і 4 місяці в період дії воєнного стану) виконував свої зобов'язання щодо оплати за Договором. Додатково ДП «МТП «ПІВДЕННИЙ» зазначає, що в межах розгляду справи № 916/1473/24 відповідач не заперечував факту користування ним земельним сервітутом, що власне й підтверджується зазначеними вище судовими рішенням.
Також, ДП «МТП «ПІВДЕННИЙ» зазначає, що твердження Відповідача, стосовного того, що він не користується земельним сервітутом, спростовуються також і тим, що між ДП «МТП «Південний» та ТОВ «МАРКО ЛТД» укладений Договір про відшкодування витрат № ВГЕ-13/23п від 01.03.2023 та Договір про спільне використання технологічних мереж № ОГЕ-106/д від 02.11.2007. Зазначені Договори є чинними станом на теперішний час та свідчать про користування відповідачем земельним сервітутом та про неможливість будь-яким іншим шляхом аніж використанням сервітуту, задовольняти відповідачем свої потреби, пов'язані із його діяльністю.
21.07.2025 проголошено вступну та резолютивну частину рішення
Розглянувши матеріали справи, суд зазначає наступне.
17.05.2018 між Державним підприємством "МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ПІВДЕННИЙ", (на момент укладання Договору - ДП «МТП «Южний») (Землекористувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКО ЛТД" (Сервітуарій) було укладено Договір № УП-60/18-п про встановлення строкового платного земельного сервітуту (Договір) відповідно до умов п. 1.1. якого, Земельний сервітут встановлюється відносно частини земельної ділянки державної форми власності площею 152,0503 га кадастровий номер 5111700000:02:003:0019 для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту, що перебуває у постійному користуванні ДІ «МТП «ЮЖНИЙ», яка розташована за адресою: Одеська область, м. Южне (ділянка №8).
Згідно п. 1.2. Договору, Земельний сервітут загальною площею 0,2345 га встановлюється Землекористувачем в інтересах Сервітуарія на право проїзду на транспортному засобі по наявній під'їзній дорозі, згідно Плану меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту (Додаток № 2) до Договору, який є невід'ємною частиною цього Договору.
За умовами п. 2.1. Договору, він встановлює строковий платний земельний сервітут, який набирає чинності з моменту його державної реєстрації та діє до 31 грудня 2025 року. У випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна із Сторін не повідомить іншу Сторону про припинення дії Договору, він вважається продовженим на той самий строк (п. 2.2. Договору).
У п. 3.1. Договору сторони погодили, що плата за встановлення сервітуту по Договору встановлюється з розрахунку за один місяць, згідно з Розрахунком плати (Додаток № 1 до цього Договору), який є невід'ємною частиною цього Договору.
Нарахування ПДВ на суму плати за цим Договором, здійснюється згідно з чинним податковим законодавством України.
Розмір Плати за цим Договором на кожний наступний рік перераховується Сторонами шляхом коригування плати за право земельного сервітуту за попередній рік з урахуванням проведення щорічної індексації нормативної грошової оцінки на величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, визначеного Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин станом на 01 січня поточного року, та оформляється Розрахунком плати на відповідний рік.
Відповідно до п. 3.2. Договору, Плата по Договору вноситься Сервітуарієм щомісячно не пізніше 15 числа кожного місяця, наступного за розрахунковим, шляхом здійснення прямого банківського перерахування коштів на розрахунковий рахунок Землекористувача, відповідно до виставленого Землекористувачем рахунку.
У п. 4.1. Договору сторони передбачили право землекористувача, зокрема: вимагати своєчасного внесення плати за цим Договором (п. 4.1.2 Договору); на відшкодування збитків, завданих Землекористувачу в результаті господарської діяльності Сервітуарія та на відшкодування збитків, завданих погіршенням якості земельної ділянки в результаті цієї діяльності (п. 4.1.3. Договору); отримувати плату за цим Договором та розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку невиконання Сервітуарієм умов Договору або виникнення заборгованості по платі за встановлення сервітуту протягом 3-х місяців підряд (п. 4.1.5. Договору).
За умовами п. 4.3.1. Договору, Сервітуарій має право: здійснювати проїзд на транспортному засобі по наявній під'їзній дорозі.
Приписами п. 4.4. Договору передбачено обов'язки Сервітуарія, зокрема: своєчасно сплачувати Землекористувачу плату, відповідно до умов цього Договору (п. 4.4.1. Договору); виконувати умови цього Договору та належно користуватися земельною ділянкою виключно для цілей та в порядку передбаченому Договором (п. 4.4.2. Договору)
За умовами п. 5.2. Договору, дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках, передбачених ст. 102 Земельного кодексу України та ст. 406 Цивільного кодексу України.
Згідно п. 6.1. Договору, за порушення його умов Сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України та умов Договору.
Відповідно до 6.2. Договору, у разі несвоєчасного внесення плати за земельний сервітут Сервітуарій, в інтересах якого його встановлено, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 7 (сім) % від суми простроченого платежу. Усі спори, що виникають з цього Договору або пов'язані з ним, Сторони будуть намагатися вирішувати шляхом переговорів. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України (п. 6.3. Договору).
За умовами п. 7.1. Договору, Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором, у разі, якщо вказане невиконання або неналежне виконання є результатом дії обставин непереборної сили, які матимуть місце після того, як цей Договір буде підписаний Сторонами, тобто в результаті подій непереборної сили, які відповідна Сторона не могла ні передбачати, ні запобігти доступними засобами.
Приписами п. 7.2. Договору передбачено, що обставини непереборної сили включають: повені, пожежі, землетруси, вибухи, шторми, зсуви, епідемії та інші природні лиха, війни, військові дії, введення надзвичайного стану або воєнного стану на відповідній території, зміни законодавства, яке регулює відповідні положення Договору, інші події непередбачуваного характеру, які не можуть бути попереджені силами і засобами, які наявні у Сторін.
Сторона, у якої виникли обставини непереборної сили, зобов'язана негайно (не пізніше 5-ти календарних днів з дня виникнення) повідомити іншу Сторону про настання і/або припинення обставин непереборної сили. Підтвердженням обставин непереборної сили : є документи, видані Торгово-промисловою палатою тієї країни, де сталися ці обставини непереборної сили, або іншими органами, уповноваженими засвідчити обставини непереборної сили. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання або припинення обставин непереборної сили позбавляє відповідну Сторону права посилатися на них (п. 7.3. Договору).
Відповідно до п. 8.1. Договору, право земельного сервітуту виникає після підписання цього Договору Сторонами з дати його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Згідно п. 8.12 Договору, жодна із Сторін не вправі передати свої права і зобов'язання за цим Договором третій стороні без письмової згоди іншої Сторони.
За умовами п. 8.16. Договору, усі повідомлення, що пов'язані з виконанням цього Договору, вважаються переданими однією Стороною іншій Стороні офіційно та відповідно до умов цього Договору, якщо вони направлені поштою, засобами факсимільного зв'язку або передані під підпис уповноваженим представникам Сторін.
Додатком № 1 до Договору є розрахунок плати; у Додатку №2 до Договору сторони погодили план мж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту,
На виконання приписів Договору, його було зареєстровано в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер витягу 15544805 від 07.02.2019.
На виконання вимог п. 3.1. та п. 3.3. Договору, Землекористувачем, шляхом надіслання засобами поштового зв'язку, були виставлені Сервітуарію наступні рахунки:
- №301 від 31.03.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.04.2024 року;
- №437 від 30.04.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.05.2024 року;
- №537 від 31.05.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.06.2024 року;
- №634 від 30.06.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.07.2024 року;
- №721 від 31.07.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.08.2024 року;
- №816 від 31.08.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.09.2024 року;
- №894 від 30.09.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.10.2024 року;
- №1010 від 31.10.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.11.2024 року;
- №1116 від 30.11.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.12.2024 року;
- №1216 від 31.12.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.01.2025 року;
- №155-116 від 31.01.2025 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.02.2025 року.
Отже, позивач стверджує, що порушуючи вимоги п. 3.2 Договору, Сервітуарієм зазначені рахунки не сплачені, внаслідок чого, утворилася заборгованість на суму 39 292,55 грн в т.ч. ПДВ (Тридцять дев'ять тисяч двісті дев'яносто дві грн 55 коп).
Також, на думку позивача, внаслідок несвоєчасного внесення плати Сервітуарієм за земельний сервітут, він зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що складає 3 811,39 грн., штраф у розмірі 7 (сім) % від суми простроченого платежу 2 750,48 грн., інфляційні нарахування на суму боргу 4617,46 грн. та 3% річних 953,78 грн.
Державне підприємство "Морський торговельний порт "Південний" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКО ЛТД" 51425,66 грн. з яких: 39292,55грн. - основна заборгованість, 3811,39грн. - пеня, 2750,48грн. - штраф, 4617,46грн. - інфляційне збільшення та 953,78грн - 3% річних.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї. Виконання цивільного обов'язку забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, яка встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 14 ЦК України).
За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України - кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦКУ).
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з статтею 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України зарахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ч.1. ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено вище судом, 17.05.2018 між Державним підприємством "МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ПІВДЕННИЙ", (на момент укладання Договору - ДП «МТП «Южний») (Землекористувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКО ЛТД" (Сервітуарій) було укладено Договір № УП-60/18-п про встановлення строкового платного земельного сервітуту (Договір) відповідно до умов п. 1.1. якого, Земельний сервітут встановлюється відносно частини земельної ділянки державної форми власності площею 152,0503 га кадастровий номер 5111700000:02:003:0019 для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту, що перебуває у постійному користуванні ДІ «МТП «ЮЖНИЙ», яка розташована за адресою: Одеська область, м. Южне (ділянка № 8).
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з Відповідача, посилаючись на укладений між сторонами Договір строкового платного земельного сервітуту. Відповідач заперечував проти позову, обґрунтовуючи свою позицію тим, що спірний Договір є по своїй природі Договором про надання послуг.
Оцінивши доводи сторін та надані докази, суд дійшов висновку про обгрунтованість позову.
Правове регулювання правовідносин щодо земельного сервітуту визначено Земельним кодексом України (далі - ЗК України), згідно з яким право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (ст. 98 ЗК України).
Згідно з п. б ч. 1 ст. 99 ЗК України право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху є одним із видів земельного сервітуту, встановлення яких можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок.
В силу вимог ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, та законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Частиною 3 ст. 101 ЗК України встановлено, що власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.
Правова природа Договору платного строкового сервітуту полягає у встановленні речового права користування, а не в наданні чи отриманні послуг. Зміст зобов'язань сторін у цьому Договорі полягає у наданні права обмеженого користування, а не у вчиненні дій з надання послуг.
Як встановлено статтею 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ч.3 ст.101 ЗК України встановлено, що власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.
У п. 3.1. Договору сторони погодили, що плата за встановлення сервітуту по Договору встановлюється з розрахунку за один місяць, згідно з Розрахунком плати (Додаток № 1 до цього Договору), який є невід'ємною частиною цього Договору.
Нарахування ПДВ на суму плати за цим Договором, здійснюється згідно з чинним податковим законодавством України.
Розмір Плати за цим Договором на кожний наступний рік перераховується Сторонами шляхом коригування плати за право земельного сервітуту за попередній рік з урахуванням проведення щорічної індексації нормативної грошової оцінки на величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, визначеного Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин станом на 01 січня поточного року, та оформляється Розрахунком плати на відповідний рік.
Відповідно до п. 3.2. Договору, Плата по Договору вноситься Сервітуарієм щомісячно не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа кожного місяця, наступного за розрахунковим, шляхом здійснення прямого банківського перерахування коштів на розрахунковий рахунок Землекористувача, відповідно до виставленого Землекористувачем рахунку.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, виставлені Землекористувачем, на виконання вимог п. 3.1. та п. 3.3. Договору, рахунки на загальну суму 39 292,55 грн., повинні бути сплачені в наступні строки: №301 від 31.03.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.04.2024 року; №437 від 30.04.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.05.2024 року; №537 від 31.05.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.06.2024 року; №634 від 30.06.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.07.2024 року; №721 від 31.07.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.08.2024 року; №816 від 31.08.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.09.2024 року; №894 від 30.09.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.10.2024 року; №1010 від 31.10.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.11.2024 року; №1116 від 30.11.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.12.2024 року; №1216 від 31.12.2024 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.01.2025 року; №155-116 від 31.01.2025 на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.02.2025 року.
Між тим, матеріали справи не містять доказів повної чи часткової оплати ТОВ "МАРКО ЛТД" за встановлення сервітуту у розмірі 39 292,55 грн., що передбачена Договором №УП-60/18п від 17.05.2018
З огляду на відсутні належні та допустимі докази оплати за встановлення сервітуту у розмірі 39 292,55 грн., у строки визначені п. 3.2. Договору, зі сторони ТОВ "МАРКО ЛТД", суд дійшов висновку, що ТОВ "МАРКО ЛТД" порушив умови договору
№ УП-60/18п від 17.05.2018, а отже суд вважає позовні вимоги щодо стягнення основної суми заборгованості у розмірі 39 292,55 грн. обґрунтованими та правомірними.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ч.1,2 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як передбачено ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.1 ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до 6.2. Договору, у разі несвоєчасного внесення плати за земельний сервітут Сервітуарій, в інтересах якого його встановлено, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 7 (сім) % від суми простроченого платежу.
Перевіривши наданий позивачем разом із позовною заявою розрахунок інфляційних нарахувань на суму боргу по Договору (згідно зі ст. 625 ЦК України) у розмірі 4 617,46 грн., 3% річних (згідно зі ст. 625 ЦК України) у розмірі 953,78 грн., пені у розмірі 3811,39 грн. та штраф у розмірі 7 (сім) % від суми простроченого платежу у розмірі 2 750,48 грн. - суд вважає їх правильними та обґрунтованими.
Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства "МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ПІВДЕННИЙ" щодо стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКО ЛТД" грошових коштів у загальному розмірі 51 425,66 грн в т.ч. ПДВ, з яких: 39 292,55 грн в т.ч. ПДВ грн. заборгованості за зобов'язанням; 3 811,39 грн пені; 2 750,48 грн. штрафу; 4617,46 грн. інфляційного збільшення; 953,78 грн. три відсотка річних - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог Позивача в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238. 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов Державного підприємства "МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ПІВДЕННИЙ" задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКО ЛТД" (65031, Одеська обл., м. Одеса, вул. Проценка, буд.23/5, код ЄДРПОУ 30284125) на користь Державного підприємства "МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ПІВДЕННИЙ" (65481, Одеська обл., м. Південне, вул. Берегова, 13, код ЄДРПОУ 04704790) грошові кошти у загальному розмірі 51 425,66 грн, з яких: 39 292,55 грн в т. ч. ПДВ. заборгованості за договором; 3 811,39 грн пені; 2 750,48 грн. штрафу; 4617,46 грн. інфляційного збільшення; 953,78 грн. три відсотка річних та 3028,00 грн витрати по сплаті судового збору у розмірі.
Наказ видати.
Повний текст рішення складено 24 липня 2025 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов