про залишення позовної заяви без руху
21.07.2025 р. Справа № 914/2204/25
Суддя господарського суду Львівської області Бургарт Т.І., розглянувши позовну заяву
заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Сапуцького Романа Ярославовича (адреса: Львівська область, м.Львів, вул. Генерала Чупринки,85; Код ЄДРПОУ/Умовний код: 02910031)
в інтересах держави в особі позивача Львівської міської ради (79006,Львівська область, м. Львів, площа Ринок, 1; ЄДРПОУ 04055896);
до відповідача: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (81083, Львівська область, Яворівський р-н, село Зелів, вул.Центральна, 347; ЄДРПОУ 43815360);
про витребування майна (земельної ділянки) з незаконного володіння, -
Заступник керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Сапуцький Роман Ярославович (далі також прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою в інтересах держави в особі позивача Львівської міської ради (далі також позивач, ЛМР) до Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “Пікап» (далі також відповідач, ОК “ГБК “Пікап») про витребування майна (земельної ділянки) з незаконного володіння.
Предметом заявленого прокурором позову у межах даної справи є вимога про витребування у відповідача земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169, площею 0,1000 га у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради.
Перевіривши позовну заяву на предмет відповідності вимогам закону, суддя встановив наявність підстав для залишення позовної заяви без руху у зв'язку з недотриманням позивачем вимог частини 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України.
Так, за приписами частини 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону №4292-ІХ) у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Разом з цим, в порушення вказаних вимог закону, прокурором при зверненні з позовом не додано доказів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, як і експертно-грошової оцінки земельної ділянки, чинної станом на дату подання позовної заяви.
І. Щодо внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.
В поданій позовній заяві прокурор посилається на недобросовісність дій відповідача як на підставу для витребування майна.
Проте, такі аргументи прокурора не можуть бути оцінені судом на стадії прийняття позовної заяви.
Більше того, чинне законодавство не пов'язує обов'язок позивача внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі вартості спірного майна з попередньою оцінкою добросовісності дій відповідача. Цей обов'язок є імперативним і не залежить від обставин справи чи доводів, викладених у позовній заяві.
З огляду на положення частини 5 статті 12 ЦК України, за змістом якої, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Зазначена норма закріплює презумпцію добросовісності та розумності поведінки особи, яка реалізує своє суб'єктивне право. Ця презумпція може бути спростована виключно на підставі обставин, установлених судом у відповідному процесуальному порядку.
У контексті положень Господарського процесуального кодексу України спростування зазначеної презумпції можливе лише на стадії судового розгляду справи по суті, оскільки саме на цій стадії суд здійснює дослідження поданих сторонами доказів, встановлює юридично значимі обставини та дає правову оцінку діям сторін у межах реалізації ними своїх прав.
Відтак питання добросовісності чи недобросовісності набувача майна повинно вирішуватись судом лише з урахуванням досліджених у межах конкретної справи доказів, що унеможливлює встановлення відповідних обставин на етапі відкриття провадження у справі.
Вказане відповідає також загальним засадам господарського судочинства, зокрема принципам змагальності сторін та рівності учасників процесу перед законом і судом, передбаченим статтями 7 та 13 ГПК України.
Суддею встановлено, що у справі № 914/2204/25 майно витребовується прокурором на підставі статті 387 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Окрім того, у позовній заві прокурор вважає поведінку відповідача недобросовісною при набутті у власність спірної земельної ділянки.
Згідно частини 1 статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини 2 статті 391 ЦК України, якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпорядження, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з частин 1, 4 статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках
Отже, з урахуванням викладеного, суддя доходить висновку, що правовідносини у цій справі регулюються, зокрема, положеннями статей 387 та 388 Цивільного кодексу України, які визначають підстави та порядок витребування майна з чужого незаконного володіння, у тому числі - від добросовісного набувача.
Крім того, застосування інституту віндикації зумовлює необхідність встановлення судами обставин, що свідчать про добросовісність або недобросовісність дій кінцевого набувача майна, що, у свою чергу, є ключовим для дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання про допустимість втручання в його право власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
Отже, незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/488/22 від 12 лютого 2025 року.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що вимога частини шостої статті 164 Господарського процесуального кодексу України щодо подання разом із позовною заявою доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна та чинної на момент подання позову експертної грошової оцінки такого майна має імперативний характер і не допускає розширювального тлумачення.
Встановлення обов'язку щодо сплати зазначених коштів не поставлено в залежність від суб'єктивної оцінки прокурором обставин справи чи від його правового висновку щодо добросовісності чи недобросовісності набувача майна.
За змістом вказаної норми, до моменту процесуального встановлення обставин, які могли б свідчити про недобросовісність дій відповідача, суд, вирішуючи питання про відкриття провадження, має виходити з презумпції його добросовісності. Відтак, обов'язок внести кошти на депозит суду діє незалежно від обраної позивачем правової позиції або заявлених у позові тверджень. Його недотримання свідчить про невиконання позивачем вимог процесуального закону, що перешкоджає відкриттю провадження у справі.
Крім того, необхідність виконання цього обов'язку зумовлена не лише формальною вимогою закону, а й сутністю механізму судового захисту у спорах про витребування майна, який має забезпечувати баланс інтересів сторін, зокрема прав потенційно добросовісного набувача.
Запроваджений законодавцем процесуальний обов'язок спрямований на запобігання безпідставному або непропорційному втручанню в право власності особи, щодо якої не встановлено факту протиправної поведінки.
Як зазначено у практиці Великої Палати Верховного Суду, добросовісність володільця нерухомого майна має ключове значення для оцінки допустимості втручання в його права та повинна досліджуватись у межах судового розгляду по суті, а не на підставі тверджень, не підтверджених належними доказами на момент звернення з позовом.
Таким чином, ураховуючи недодержання прокурором вимог частини шостої статті 164 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення виявлених недоліків шляхом подання належних доказів, передбачених вказаною нормою.
Враховуючи наведене, слід також підкреслити, що суд позбавлений права самостійно змінювати або розширювати позовні вимоги позивача. Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи лише у межах позовних вимог, заявлених особою, і на підставі наданих доказів, не вправі втручатися у формулювання предмета спору чи замінювати спосіб захисту. Зокрема, частина друга статті 237 цього Кодексу забороняє суду виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення. У цій справі прокурор обрав спосіб захисту, що передбачає внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду відповідно до частини шостої статті 164 ГПК України. Суд, як орган правосуддя, не має повноважень змінити спосіб захисту за позивача або звільнити його від виконання імперативних процесуальних вимог.
Отже, обов'язок прокурора внести на депозит суду суму вартості спірного майна залишається безумовним і підлягає контролю судом на стадії прийняття позовної заяви до розгляду.
Суд звертає увагу, що Східний апеляційний господарський суд у постанові від 24 червня 2025 року у справі №?922/2555/21 погодився з висновками суду першої інстанції та підтвердив, що добросовісність набувача підлягає оцінці саме під час розгляду справи по суті, з урахуванням презумпції добросовісності, яка може бути спростована виключно на підставі встановлених судом обставин у передбаченому процесуальному порядку.
У тій самій постанові наголошено, що суд зобов'язаний забезпечити дотримання балансу прав та інтересів сторін спору, а з огляду на вимоги Закону №?4292-IX - це неможливо без дотримання процесуальних гарантій відповідача як потенційно добросовісного набувача, зокрема щодо його права на компенсацію вартості майна, яке прокурор просить витребувати з його власності.
Таким чином, враховуючи, що за результатами розгляду справи може бути прийняте рішення про витребування майна у набувача, який потенційно є добросовісним, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованим залишення позовної заяви без руху з покладенням на позивача обов'язку внести на депозитний рахунок суду вартість спірного майна, оціненого відповідно до закону на момент подання позову. Такий процесуальний підхід відповідає приписам Закону №?4292-IX.
Отже, з урахуванням норм чинного законодавства та усталеної судової практики, згідно з якою добросовісність набувача майна презюмується, особа, у якої прокурор просить витребувати майно, вважається добросовісним набувачем доти, доки інше не буде встановлено судом під час розгляду справи по суті.
З огляду на це, внесення суми компенсації на депозитний рахунок суду є необхідною процесуальною умовою для забезпечення балансу прав сторін, гарантованого Законом №?4292-IX, та можливості ухвалення рішення про витребування майна у добросовісного набувача. У разі невнесення такої суми суд буде позбавлений можливості задовольнити відповідну вимогу позову, навіть за наявності підстав для її задоволення.
Ці висновки підтверджуються також численними ухвалами про залишення позовних заяв без руху, винесеними низкою господарських судів, зокрема: Господарським судом Харківської області від 28 квітня 2025 року у справі № 922/2555/21; Господарським судом Чернігівської області від 23 червня 2025 року у справі № 927/633/25; Господарським судом Київської області від 26 травня 2025 року у справі № 911/2395/24 та від 25 червня 2025 року у справі № 911/2071/24; Господарським судом Чернігівської області від 11 червня 2025 року у справі № 927/575/25; Господарським судом Полтавської області від 10 червня 2025 року у справі № 917/131/25 та іншими.
ІІ. Щодо експертно-грошової оцінки земельної ділянки.
Законодавством чітко передбачено, що вартість спірного майна при зверненні з віндикаційним позовом визначається шляхом проведення його оцінки в порядку, передбаченому законом, і така оцінка повинна бути чинною станом на момент подання позовної заяви.
Однак, судом встановлено, що прокурор, усупереч положенням частини 6 статті 164 ГПК України, при зверненні з позовом не долучив документи, які підтверджують вартість спірного майна, а саме - експертно-грошову оцінку земельної ділянки, здійснену в порядку, визначеному законом, чинну на дату подання позовної заяви. Натомість прокурор до матеріалів справи долучив лише витяг № НВ-9967228192025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, складений 17.06.2025 року.
Водночас нормативна грошова оцінка земельних ділянок, що здійснюється на основі встановлених державою нормативів, має іншу правову природу, механізм визначення та призначення, не є і не може замінювати експертну грошову оцінку, яка базується на індивідуальному дослідженні конкретного об'єкта нерухомості з урахуванням його фактичних характеристик і ринкових умов.
Відповідно до статті 14 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність», експертна грошова оцінка - це визначення вартості майна, що проводиться суб'єктом оціночної діяльності на підставі оцінювальних методик, затверджених законодавством, з урахуванням реального стану речей, стану ринку, місцезнаходження майна та інших характеристик.
Нормативна грошова оцінка, натомість, є типово-статистичним показником, застосовуваним для цілей оподаткування, землеустрою та державного контролю, і здійснюється за методологією, встановленою Кабінетом Міністрів України (Постанова КМУ від 24.12.2014 № 1147).
У контексті процесуального забезпечення позовів про витребування майна саме експертна грошова оцінка, чинна на дату подання позову, відповідає критеріям достовірності, індивідуалізації та відповідності ринковим умовам, що є необхідним для належного визначення розміру коштів, які мають бути внесені на депозитний рахунок суду відповідно до частини 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, долучення до матеріалів справи виключно витягу з нормативної грошової оцінки, не може вважатися належним доказом вартості спірного майна, що відповідає вимогам процесуального законодавства.
Така оцінка не містить індивідуального аналізу конкретної земельної ділянки і не відображає її фактичної ринкової вартості на момент подання позову, а тому не забезпечує дотримання принципу пропорційності захисту прав сторін, який є конституційно гарантованим.
Більше того, із зазначеного витягу неможливо встановити, чи відповідає зазначена сума хоча б актуальній нормативній грошовій оцінці земельної ділянки саме на дату подання позову. У витягу вказано лише дату його формування, без зазначення дати, станом на яку розраховано вартість, що унеможливлює перевірку цього доказу.
Натомість, експертна грошова оцінка вартості майна - це фахова, об'єктивна оцінка вартості конкретного майна на певну дату, яку проводить сертифікований оцінювач або експертна організація. Вона базується на актуальних ринкових умовах, характеристиках майна, його місцезнаходженні, технічному стані, а також інших факторах.
З огляду на викладене, прокурору слід надати суду матеріали експертно-грошової оцінки вартості спірного нерухомого майна, здійсненої в порядку, визначеному законом, чинної на дату подання позовної заяви.
Суд зауважує, що перевірка судом на стадії прийняття позовної заяви виконання позивачем вимог закону щодо внесення на депозитний рахунок суми вартості спірного майна можлива не інакше, як на підставі чинної на момент звернення з позовом до суду оцінки цього майна, здійсненої в порядку, передбаченому законом. Відтак, не долученння до матеріалів справи експертно-грошової оцінки земельної ділянки перешкоджає належному процесуальному розгляду справи та наданні судом оцінки тим обставинам, що підлягають перевірці при відкритті провадження у справі. Крім того, від достовірності та своєчасності такої оцінки безпосередньо залежить правильність визначення розміру судового збору, сплата якого є обов'язковою умовою для відкриття провадження в справі.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують: сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно частини 1 статті 4 Закону України “Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно частини 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір», судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Відтак прокурору необхідно, з урахуванням експертно-грошової оцінки земельної ділянки, здійсненої в порядку, визначеному законом, чинної на дату подання позовної заяви, здійснити оплату судового збору, відповідно до вартості спірного майна, а також надати суду належні докази такої оплати.
Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин суддя дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху з наданням прокурору строку для усунення зазначених недоліків.
На підставі викладеного, керуючись частиною 1, 2 статті 174 та статтями 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суддя,-
Позовну заяву залишити без руху.
Надати прокурору строк не більше десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
Встановити спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:
- долучення до матеріалів справи експертно-грошової оцінки вартості спірного нерухомого майна, здійсненої в порядку, визначеному законом, чинної на дату подання позовної заяви;
- долучення до матеріалів справи документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна;
- здійснення доплати судового збору, відповідно до вартості спірного майна з урахуванням наданої оцінки (експертно-грошової оцінки спірного майна), здійсненої в порядку, визначеному законом, чинної на дату подання позовної заяви, а також надання суду належних доказів такої оплати.
У випадку, якщо прокурор не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважатиметься неподаною і буде повернута особі, що звернулася із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Бургарт Т.І.