вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"17" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/482/25
Суддя О.В. Конюх, при секретарі судового засідання Антоненко В.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Білоцерківської окружної прокуратури, м. Біла Церква Київської області, в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, м. Київ,
до відповідача Державного підприємства «Сервіс», м. Київ,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, м. Київ,
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.
за участю представників:
від прокуратури: Набок Ю.В., службове посвідчення №069103 від 01.03.2025;
від позивача: Новицька А.О., у порядку самопредставництва, виписка з ЄДР;
від відповідача: не з'явились;
від третьої особи: не з'явились;
Білоцерківська окружна прокуратура, м. Біла Церква Київської області (далі по тексту - прокурор) 04.02.2025 звернулась до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, м. Київ (далі по тексту - КОДА), до відповідача - Державного підприємства «Сервіс», м. Київ (далі по тексту ДП «Сервіс»), в якому просить суд:
усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Київською обласною державною адміністрацією майном шляхом припинення використання для рибогосподарської діяльності ДП «Сервіс» водного об'єкту - частини водосховища площею 70 га, розташованого на р. Роська в м. Тетіїв Білоцерківського району Київської області, з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду;
усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Київською обласною державною адміністрацією майном шляхом зобов'язання ДП «Сервіс» повернути державі в особі Київської обласної державної адміністрації водний об'єкт - частину водосховища площею 70 га, розташованого на р. Роська в м. Тетіїв Білоцерківського району Київської області, з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
Крім того, прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури сплачений судовий збір у сумі 6 056,00 грн.
Позов обґрунтований тим, що ДП «Сервіс» здійснює рибогосподарську діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів на водосховищі 70 га на річці Роська в межах міста Тетієва та Тетіївського району, яке має комплексне призначення (риборозведення, рекреація, регулювання стоку). Разом із тим, ДП «Сервіс» не отримано будь-яких документів, які надають право на використання водного об'єкту та земельної ділянки під ним. За інформацією ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області земельна ділянка водного фонду Тетіївського водосховища, яка в силу пункту 24-1 Перехідних положень ЗК України належить до земель державної власності, не сформована, до ДЗК не внесена. В інформаційній системі ДПС у Київській області відсутня інформація про сплату ДП «Сервіс» рентної плати за спеціальне водокористування. За період з 2011 року Київською обласною державною адміністрацією та Тетіївською міською радою рішень щодо передачі водного об'єкту та земельної ділянки водного фонду не приймались.
Прокурор, посилаючись на позиції постанов Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №912/1941/20, від 06.10.2021 у справі №914/1326/16, від 25.01.2022 у справі №908/2153/20, від 19.07.2022 у справі №906/170/20, від 29.08.2023 у справі №911/1937/21, твердить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об'єктами, землями водного фонду, та використання водних біоресурсів, як окремими об'єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Використання водного об'єкта для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об'єкт разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
Водночас, частиною 2 ст. 51 Водного кодексу України встановлена імперативна заборона на передачу в оренду для здійснення рибогосподарської діяльності тих водних об'єктів, які використовуються для питних потреб. Відповідно до частини 1 вказаної статті, також не можуть бути передані в оренду для рибогосподарських потреб водосховища комплексного призначення.
За висновком прокурора, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного та Водного кодексів України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави на землі водного фонду, у зв'язку з чим належним та ефективним способом захисту порушеного права буде подання негаторного позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Київською обласною державною адміністрацією земельною ділянкою водного фонду шляхом припинення використання відповідачем для рибогосподарських потреб та повернення державі в особі КОДА частини водосховища площею 70 га на річці Роська в м. Тетієві разом із земельною ділянкою водного фонду під ним.
Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Київської ОДА у справі суд встановив таке.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідно до пункту 24-1 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України всі землі, зайняті водними об'єктами загальнодержавного значення, вважаються землями державної власності.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з'ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права» передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
При цьому, на сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Господарський суд звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №911/1497/18).
Прокурор твердить, що правоможності власника щодо спірного водного об'єкту та земельної ділянки водного фонду під ним належать Київській обласній державній адміністрації, яка прокурором визначена як орган, уповноважений законом здійснювати відповідні владні функції у спірних відносинах - позивач.
Так, відповідно до частини 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Згідно із пунктом 3 частини 1 ст. 16, пункту 2 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів; розпоряджаються землями державної власності відповідно до закону.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (пункт 5).
Білоцерківська окружна прокуратура зверталась до КОДА з листом від 06.12.2023 №50-12345вих-23, на який КОДА надала відповідь листом від 14.12.2023 №1075/31.01/31.02.01/2023, у якому повідомила, що за інформацією, наявною у Департаменті містобудування та архітектури КОДА за період 2011-2023 роки розпорядження про надання в оренду водного об'єкту площами 160 га та 70 га та земельних ділянок водного фонду під ним ДП «Сервіс» не видавались.
Білоцерківська окружна прокуратура зверталась до КОДА з листом від 26.11.2024 №50-11504вих-24, у якому викладала зміст виявленого порушення та просила у строк до 06.12.2024 поінформувати Білоцерківську окружну прокуратуру про вжиті заходи або причини, що перешкоджають захисту інтересів держави, з наданням копій підтверджуючих документів.
У відповідь Київська обласна державна адміністрація надала лист від 06.12.2024 №1118/31.01/31.02.01/2024, у якому вказала, що юридичне управління апарату КОДА не вживало заходів цивільно-правового характеру та не зверталося до суду з позовною заявою про повернення у державну власність водного об'єкту - водосховища, розташованого на р. Роська в межах м. Тетіїв та Тетіївського району Київської області, площею 160 га та 70 га та земельних ділянок водного фонду, розташованих під ними.
Матеріали справи також містять лист Білоцерківської окружної прокуратури від 27.12.2024 №50-12551вих24, у якому прокуратура у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила КОДА про підготовку позову в інтересах держави в особі КОДА до Державного підприємства «Сервіс» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном: водним об'єктом - водосховищем площею 70 га, розташованим на р. Роська, з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
Отже прокуратурою вірно визначено орган, уповноважений здійснювати функції держави та захист її інтересів у спірних правовідносинах, та документально підтверджено його бездіяльність, а також дотримано порядок попереднього повідомлення такого органу, встановлений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Враховуючи вищенаведене, суд встановив, що вимоги Закону України «Про прокуратуру» та Господарського процесуального кодексу України щодо підстав звернення з позовом до суду прокурора були дотримані.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №911/482/25 в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 03.03.2025, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження.
27.02.2025 через систему «Електронний суд» прокурор подав додаткові пояснення, у яких твердить, що у позовній заяві було допущено помилку, а саме помилково вказано про використання водосховища для питних потреб, тоді як за інформацією офісу водних ресурсів р. Рось від 14.12.2023 №1049/02 водосховище не використовується для питних потреб населення.
У підготовчому судовому засіданні 03.03.2025 суд оголосив перерву до 24.03.2025, про що присутні прокурор та представник позивача були повідомлені особисто під розпис, а відсутній відповідач - ухвалою про повідомлення в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, яка була доставлена на його зареєстрований електронний кабінет 04.03.2025 о 13:28, про що складено та долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа.
21.03.2025 відповідач подав до суду клопотання №55/2025 від 21.03.2025 про залучення третьої особи, у якому просить суд залучити до участі у справі №911/482/25 третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
Державне підприємство - Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» (04053, м. Київ, вул. Кониського Олександра, буд. 82-а, ідентифікаційний код 00468177),
Управління державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у м. Києві та Київській області (04053, м. Київ, вул. Кониського Олександра, буд. 82-а),
Державне агентство меліорації та рибного господарства України (Держрибагентство) (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців 45-А, ідентифікаційний код 37472282).
У підготовче судове засідання 24.03.2025 з'явився прокурор та представник позивача. Відповідач у судове засідання 24.03.2025 повторно не з'явився, уповноваженого представника для участі в судовому засіданні не направив, відзив не подав.
Ухвалою від 24.03.2025 клопотання відповідача задоволено частково, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство), зобов'язано прокурора направити третій особі копію позову, зобов'язань третю особу надати суду пояснення третьої особи щодо позову, підготовче судове засідання відкладено на 07.04.2025.
26.03.2025 через систему «Електронний суд» прокурор подав докази направлення копії позовної заяви з додатками залученій третій особі (квитанція №3019466 від 26.03.2025 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС).
02.04.2025 через систему «Електронний суд» від третьої особи Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм надійшли пояснення третьої особи щодо позову. У поясненнях вказує, що 03.09.2019 Держрибагентством погоджено Режим рибогосподарської експлуатації водосховища площею 70 га, розташованого на р. Роська в межах м. Тетієва і Тетіївського району, із строком дії до 31.12.2028, користувачем якого є відповідач.
Питання ведення господарської діяльності у режимі спеціальних товарних рибних господарств здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затвердженої Наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.01.2008 №4, який втратив чинність 09.07.2024.
Відповідно до пункту 2.8 розділу 2 Інструкції, користувач риби та інших водних живих ресурсів, якому видано Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, має одноосібне право на спеціальне використання водних біоресурсів у цьому рибогосподарському водному об'єкті.
Згідно до ст.1 Закону України «Про промислове рибальство, рибне господарство та охорону водних біоресурсів»:
спеціальне товарне рибне господарство - діяльність, яка включає комплекс заходів, основною метою яких є підвищення рибопродуктивності рибогосподарського водного об'єкта (його частини) шляхом штучного відтворення водних біоресурсів, а також шляхом збереження та раціонального використання видів водних біоресурсів, які раніше перебували у рибогосподарському водному об'єкті (його частині);
користувачі водних біоресурсів - суб'єкти рибного господарства, що здійснюють спеціальне використання водних біоресурсів;
промислове рибальство (промисел) - вид спеціального використання водних біоресурсів (вилучення, приймання, переробка, зберігання, транспортування тощо, у тому числі постачання палива, води, тари, продовольства для функціонування риболовних суден та їх екіпажів) у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), у тому числі у водах, що знаходяться за межами юрисдикції України.
Третя особа посилається на частину 5 ст. 59 ЗК України, відповідно до якої використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами, а також на ст. 126 ЗК України, відповідно до якої право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та твердить, що право спеціального використання об'єктів тваринного світу в порядку ведення рибного господарства не передбачено у переліку речових прав, які підлягають державній реєстрації.
Третя особа твердить про те, що Режими запроваджуються на водних об'єктах, які не можуть бути передані в користування на правах оренди, та водосховищах комплексного призначення з урахуванням вимог ст. 51 Водного кодексу України та частини п'ятої ст. 59 Земельного кодексу України.
Відповідно до інформації, зазначеної у науково-біологічному обґрунтуванні Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища площею 70 га, розташованого на р. Роська в м. Тетіїв, воду з водосховища використовують для водопостачання, зрошення та рибництва. Іншої процедури врегулювання рибогосподарського використання такого типу водойм, у тому числі надання в оренду для цілей рибництва, не існує. Тож за висновком третьої особи, Режим і є тим механізмом здійснення рибогосподарської експлуатації на водоймах комплексного призначення та тих, які не можуть бути передані в оренду відповідно до чинного законодавства.
04.04.2025 через систему «Електронний суд» прокурор подав додаткові пояснення у справі, відповідно до яких твердить, що законодавство розмежовує діяльність з користування водними біоресурсами і користування водними об'єктами у комплексі із земельними ділянками під ними. Єдиним документом, який надає право на користування водними біоресурсами (без виключних прав на користування водними об'єктами) є дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах). Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта таким дозволом не є і не є підставою для отримання дозволу, а діяльність, яка здійснюється відповідно до Режиму, відрізняється від визначених Законом України «Про промислове рибальство, рибне господарство та охорону водних біоресурсів» (промислове рибальство, дослідний вилов) і за своєю суттю наближена до діяльності у сфері аквакультури.
Порядок користування водними об'єктами встановлений ВК України. Відповідно до ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється юридичними та фізичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних та громадських потреб. Стаття 43 ВК України до прав водокористувачів відносить право використовувати водні об'єкти на умовах оренди.
Також відповідно до ст. 17 Закону України «Про тваринний світ» спеціальне використання об'єктів тваринного світу в порядку ведення в тому числі рибного господарства здійснюється із наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування рибогосподарськими водними об'єктами.
Тобто за висновком прокурора, обов'язковою передумовою для використання рибогосподарських водних об'єктів є їх набуття у користування відповідно до закону, у зв'язку з чим Режим водогосподарської експлуатації водного об'єкта не може підміняти укладений у встановленому законодавством порядку договір оренди земельної ділянки у комплексі з водним об'єктом і наділяти правом здійснювати рибогосподарську експлуатацію водойми.
Також прокурор твердить, що Держрибагентство, яке затверджує Режим, не є і ніколи не було органом, що уповноважений надавати право користування водними об'єктами.
У підготовчому судовому засіданні 07.04.2025 суд оголосив перерву спочатку до 22.04.2025, а потім до 19.05.2025, про що присутні прокурор та представник позивача були повідомлені особисто під розпис, а відсутні відповідач та третя особа - ухвалами про повідомлення в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, які були доставлені до зареєстрованих електронних кабінетів відповідача та третьої особи, про що було складено та долучено до матеріалів справи Довідки про доставку електронного листа.
Ухвалою від 19.05.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 09.06.2025.
В судовому засіданні 09.06.2025 суд після з'ясування наявності заяв, клопотань в порядку ст. 207 ГПК України розпочав з'ясування обставин справи та дослідження доказів та відповідно до ст. 216 ГПК України оголосив перерву до 17.06.2025, про що присутні прокурор та представник позивача були повідомлені особисто під розпис, а відсутні відповідач та третя особа - ухвалами про повідомлення в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, які були доставлені до зареєстрованих електронних кабінетів відповідача та третьої особи 09.06.2025 о 18:29, відтак із врахуванням частини 6 ст. 242 ГПК України вважаються врученими 10.06.2025.
В судове засідання 17.06.2025 з'явились прокурор та представник позивача.
Відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, відзив на позов не подав.
Відповідно до частини 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши позов Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Державного підприємства «Сервіс», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Відповідно до Статуту, ДП «Сервіс» є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності, основним видом діяльності якого є морське рибальство. Також серед видів діяльності ДП «Сервіс» Статут визначає прісноводне рибальство та прісноводне рибництво (аквакультура).
Стаття 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» визначає, що
рибальство - добування (вилов) водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах);
рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, пов'язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо;
рибогосподарський водний об'єкт (його частина) - водний об'єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства.
Стаття 1 Закону України «Про аквакультуру» визначає, що аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг. Частиною першою статті 15 Закону України «Про аквакультуру» визначено, що добування (вилов) водних біоресурсів для цілей аквакультури здійснюється упродовж визначеного законодавством промислового періоду, а також, у разі потреби, в період нересту відповідно до законодавства.
Також стаття 1 Водного кодексу України визначає, що рибництво - штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів; рибогосподарський водний об'єкт - водний об'єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.
03.04.2019 замовнику ДП «Сервіс» було погоджено Режим рибогосподарської експлуатації водосховища площею 70 га, розташованого на р. Роська в межах м. Тетієва та Тетіївського району, яке створено внаслідок зарегулювання водотоку річки Роська, впадає до р. Рось на північний схід від села Скибинці, права притока річки Рось, на якому відсутні стоки, трубопроводи, водозабірні споруди. Режимом встановлені зокрема обсяги вселення молоді товарної риби та обсяги вилучення водних біоресурсів за видами по роках. Строк дії Режиму з 03.04.2019 по 31.12.2028.
У суду відсутні підстави вважати, що діяльність, яку проводить ДП «Сервіс» на Тетіївському водосховищі є виключно рибництвом, яке не потребує оформлення договору оренди земельної ділянки. Додані до матеріалів справи копії Звітів ДП «Сервіс» про обсяги вилову водних біоресурсів на 31.12.2020, на 31.12.2021, на 04.01.2023, на 04.12.2023, копії погодженого графіку проведення робіт із вселення водних біоресурсів у водосховище та Заявки на проведення робіт із вселення водних біоресурсів у рибогосподарський водний об'єкт надають підстави для висновку, що відповідач ДП «Сервіс» здійснює діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, а також їх вилову, тобто використовує рибогосподарський водний об'єкт - Тетіївське водосховище №3 орієнтовною площею 70 га в руслі р. Роська для рибогосподарської діяльності, яка за змістом є прісноводним рибництвом (аквакультурою).
Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об'єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов'язкового отримання в установленому ЗК України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами).
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 05.01.2022 у справі № 908/2153/20, від 29.08.2023 у справі №911/1937/21.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України (частина 1).
У науково-біологічному обґрунтуванні Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища визначено, що воду водосховища використовують для водопостачання та зрошення, рибництва.
За інформацією виконкому Тетіївської міської ради від 14.12.2023 №2.4.3-09/1111 Тетіївське водосховище №3 орієнтовною площею 70 га є водосховищем комплексного призначення та в силу закону не можуть бути об'єктом оренди (ч.1 ст. 51 Водного кодексу України, ч.2 ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»). Земельна ділянка під водосховищем не сформована і не визначена як об'єкт цивільних прав, державна реєстрація права власності та права користування земельної ділянки не проводилася.
Відповідно до визначення ст. 1 Водного кодексу України водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку; водосховище комплексного призначення - водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних).
Відповідно до частини першої ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.
Отже Тетіївське водосховище №3 комплексного призначення орієнтовною площею 70 га, яке за визначенням підпадає під ознаки рибогосподарського об'єкта, в силу закону не підлягає передачі в оренду для рибогосподарських потреб, у зв'язку з чим відповідач не уклав та не міг укласти договір оренди водного об'єкту та земельної ділянки водного фонду під ним для рибогосподарської діяльності.
Разом із тим, надаючи висновок щодо порядку здійснення користування водосховищами комплексного призначення для рибогосподарських потреб за наявності заборони, передбаченої статтею 51 ВК України щодо передачі їх в оренду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2025 № 922/1168/23 зазначила таке.
Статтею 59 ЗК України передбачено, що:
1. Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
3. Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:
а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;
б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;
в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;
г) військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
4. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.
5. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
Системний аналіз зазначених норм в контексті здійснення рибогосподарської діяльності дозволяє дійти висновку про те, що земельні ділянки водного фонду можуть надаватися та, відповідно, використовуватись для рибогосподарських потреб:
1) на праві власності громадянами та юридичними особами-власниками переданих їм замкнених природних водойм загальною площею до 3 гектарів або створених ними штучних рибогосподарських водойм;
2) на праві постійного користування державними водогосподарськими організаціями або державними рибогосподарськими підприємствами, установами і організаціями для ведення аквакультури;
3) на умовах оренди громадянами та юридичними особами земельними ділянками прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озер, водосховищ, інших водойм для рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури);
4) за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами для рибальства громадянами та юридичним особами.
Законодавство у цій сфері містить прогалину, яка потребує розумного тлумачення, зокрема в такий спосіб, що спеціальне використання водних біоресурсів фізичними та юридичними особами державної та комунальної власності може здійснюватися на умовах оренди, постійного або тимчасового користування.
Порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством (стаття 85 ВК України).
Згідно із частиною 2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають зокрема органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (пункт а).
Отже відповідач ДП «Сервіс» як державне унітарне підприємство, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності, не позбавлений можливості отримати земельну ділянку водного фонду у постійне користування для здійснення рибництва та/або отримати згоду власника земельної ділянки на її використання для рибальства.
При цьому, як вбачається з матеріалів даної справи та підтверджується листом від 14.12.2023 №1075/31.01/31.02.01/2023 Київської ОДА як розпорядника спірного водного об'єкта та спірної земельної ділянки водного фонду під ним, рішень про передачу ДП «Сервіс» у користування земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об'єкт - Тетіївське водосховище - не приймалося, договорів з приводу передачі у користування вищевказаного водного об'єкта в комплексі із земельною ділянкою не укладалося, згоди або погодження щодо користування земельною ділянкою не надавалося.
Таким чином, доводи позовної заяви прокурора про відсутність у ДП «Сервіс» передбачених законом підстав для користування водним об'єктом та земельною ділянкою водного фонду під ним підтверджені матеріалами справи та фактичними обставинами.
Користування водним об'єктом всупереч встановленому законодавством порядку, суперечить інтересам держави у сфері ефективного і раціонального використання природних ресурсів.
Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Прокурор просить суд усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження майном шляхом припинення використання для рибогосподарської діяльності відповідачем водного об'єкту з розташованою під ним земельною ділянкою та повернення їх державі в особі КОДА.
Застосування такого способу захисту порушеного права прокурор аргументував тим, що цей позов подано саме як негаторний, оскільки прокурор вважає, що незаконне зайняття відповідачем водного об'єкту з розташованою під ним земельною ділянкою треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави в особі Київської ОДА.
У п. 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Згідно приписів ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Тобто негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Позаяк у даному випадку будь-яких речових прав на спірний об'єкт водного фонду та земельну ділянку водного фонду під ним за відповідачем не зареєстровано, а сама земельна ділянка не сформована та не зареєстрована як об'єкт цивільних прав, обраний прокурором спосіб захисту у формі заявлення негаторного позову є обґрунтованим, законним, належним та ефективним.
Решта доводів учасників справи та всі подані докази судом уважно досліджені та розглянуті та не спростовують вказаного висновку суду. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, суд ухвалює рішення про задоволення позову Білоцерківської окружної прокуратури до ДП «Сервіс» про усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження водним об'єктом - водосховищем на р. Роська та земельною ділянкою водного фонду під ним.
У зв'язку із задоволенням позову відповідно до ст. 129 ГПК України суд покладає на відповідача відшкодування прокуратурі сплаченого судового збору.
Враховуючи те, що позовна заява була подана через систему «Електронний суд», судовий збір мав розраховуватись із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 згідно з ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та підлягав оплаті в розмірі 4844,80 грн. Саме таку суму судового збору суд покладає на відповідача ДП «Сервіс».
Як вбачається із платіжно інструкції від 11.12.2024 №3745, прокуратура за подання позовної заяви сплатила судовий збір в сумі 6 056,00 грн., тобто в розмірі більшому, ніж передбачено законом.
Суд звертає увагу, що прокурор не позбавлений права вирішити питання повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 1 211,20 грн. у спосіб звернення до суду з відповідним клопотанням відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задовольнити.
2. Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Київською обласною державною адміністрацією (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, ідентифікаційний код 00022533) майном шляхом припинення використання для рибогосподарської діяльності Державним підприємством «Сервіс» (04053, м. Київ, вул. Кониського Олександра, 82А, ідентифікаційний код 25139756) водного об'єкту - частини водосховища площею 70 га, розташованого на р. Роська в м. Тетіїв Білоцерківського району Київської області, з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
3. Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Київською обласною державною адміністрацією (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, ідентифікаційний код 00022533) майном шляхом зобов'язання Державного підприємства «Сервіс» (04053, м. Київ, вул. Кониського Олександра, 82А, ідентифікаційний код 25139756) повернути державі в особі Київської обласної державної адміністрації водний об'єкт - частину водосховища площею 70 га, розташованого на р. Роська в м. Тетіїв Білоцерківського району Київської області, з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
4. Стягнути з Державного підприємства «Сервіс» (04053, м. Київ, вул. Кониського Олександра, 82А, ідентифікаційний код 25139756) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, ідентифікаційний код 02909996) 4 844,80 грн. (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні вісімдесят копійок) судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано 24.07.2025.
Суддя О.В. Конюх