ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.07.2025Справа № 910/2688/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Щербаченко Алли Вікторівни
до Приватного підприємства "Голд агро петролеум"
про стягнення заборгованості в розмірі 1 951 969,40 грн.
Представники сторін:
від позивача: Марченко В.С., ордер серія ВА № 1115590;
від відповідача: Бондар Ю.М., ордер серія ВВ № 1050161.
Фізична особа-підприємець Щербаченко Алла Вікторівна звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Приватного підприємства "Голд агро петролеум" про стягнення заборгованості в розмірі 1 951 969,40 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
10.03.2025 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 14.04.2025.
27.03.2025 від представника позивача - Машкіної Вікторії Миколаївни надійшла заява про участь представник позивача у судовому засіданні, призначеному на 14.04.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 задоволено заяву представника позивача - Машкіної Вікторії Миколаївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
01.04.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
07.04.2025 представником позивача подано відповідь на відзив.
10.04.2025 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
У судове засідання 14.04.2025 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 12.05.2025.
12.05.2025 представником позивача подано заперечення на клопотання призначення судової експертизи.
У судове засідання 12.05.2025 представники сторін з'явились.
Розглянувши у судовому засіданні 12.05.2025 клопотання відповідача про призначення судової експертизи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відмову у його задоволення, з наступних підстав.
За приписами статті 99 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Отже, призначення експертизи за процесуальним Законом можливе за наявності двох умов, наведених у частині 1 статті 99 ГПК України.
В свою чергу, згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" - судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Однак, відповідачем в обґрунтування заявленого клопотання не наведено жодної підстави та обставини, яка у відповідності до ч. 1 ст. 99 ГПК України свідчила б про необхідність призначення судової експертизи саме в межах даної господарської справи та не зазначено які саме дані, що входять до предмета доказування, може встановити така експертизи.
Суд вважає, що у даній справі відсутня необхідність у спеціальних знаннях, з огляду на предмет та підстави позову, та при цьому, відповідач не був позбавлений можливості самостійно надати висновок судового експерта.
Крім того, за приписами статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку призначення експертизи, тоді як безпідставне зупинення провадження сприятиме затягуванню розгляду справи.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17.07.1997, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.06.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
06.06.2025 представником позивача подано повідомлення про заміну представника.
У судове засідання 09.06.2025 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 23.06.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
09.06.2025 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
17.06.2025 представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
17.06.2025 від представника позивача - Марченко Віктора Сергійовича надійшла заява про участь представника у судовому засіданні, призначеному на 23.06.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 задоволено заяву представника позивача - Марченко Віктора Сергійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
19.06.2025 представником позивача подано письмові пояснення.
У судове засідання 23.06.2025 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 14.07.2025.
24.06.2025 представником відповідача подано заперечення на письмові пояснення позивача.
У судове засідання 14.07.2025 представники сторін з'явились.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 14.07.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Фізична особа-підприємець Щербаченко Алла Вікторівна (далі - постачальник, позивач) зазначає, що 27.01.2022 між позивачем та Приватним підприємством «Голд агро петролеум» укладено Договір поставки нафтопродуктів № 28 (далі - Договір), відповідно до якого позивач поставив відповідачу паливо дизельне на загальну суму 3 435 324 грн. відповідно до наступних документів:
1) видаткова накладна № Фв 000000008 від 02.02.2022 (рахунок на оплату № Фв000000006 від 02 лютого 2022 р.) - поставка на суму 843 900,00 грн.
2) видаткова накладна № Фв 000000084 від 22.02.2022 (рахунок на оплату № Фв000000090 від 22 лютого 2022 р.) сума поставки 890 880,00 грн.
3) видаткова накладна № Ян 000000069 від 27.01.2022 (рахунок на оплату № Ян000000072 від 27.01.2022) - сума поставки 862 560,00 грн.
4) видаткова накладна № Ян 000000081 від 31.01.2022 (рахунок на оплату № Ян000000088 від 31.01.2022) сума поставки 837 984,00 грн.
Позивач зазначає, що мала офіс за адресою: Харківська обл., місто Куп'янськ, вул. Сватівська, 47 та після початку повномасштабного вторгнення на територію України російських військ, що було досить неочікувано для позивача, даний договір знаходився саме за вказаною адресою та внаслідок неодноразових влучань в приміщення офісу військовою технікою, даний договір був знищений, і лише 31.10.2022 позивач змогла потрапити в приміщення офісу з метою знайти договір, але встановила його втрату про що склала відповідний акт № 1 про втрату документу від 31.10.2022.
Поряд з цим, позивач зазначає, що залишився лише екземпляр договору на комп'ютері в програмі Word, роздрукована копія якого додається до акту № 1 про втрату документу від 31.10.2022 та містить наступні умови:
- поставка (передача у власність) товару в рамках і на підставі цього Договору здійснюється окремими партіями, відповідно до заявок покупця та/або додатків до цього Договору, оформлених на підставі поданих покупцем заявок (п. 2.2 Договору);
- ціна (вартість) конкретної партії товару узгоджується сторонами у відповідних Додатках до цього Договору або вказується в рахунках-фактурах та документах, що підтверджують поставку без підписання Додатків. Ціна на товар, поставка (передача у власність) якого здійснюється відповідно до умов цього Договору, встановлюється в національній валюті України - гривні. В ціну товару включено податок на додану вартість та доставку товару (п. 5.1 Договору);
- оплата товару здійснюється на умовах повної попередньої оплати товару (партії товару), якщо інше не встановлено у Додатках до цього Договору або не погоджено постачальником іншим чином. При цьому ціна товару фіксується та не змінюється незалежно від строків постачання товару та зміни ціни на ринку товару (п. 5.3 Договору).
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що поставка дизельного палива за видатковими накладними оплачена відповідачем лише частково на суму 2 180 000,00 грн., а саме: 01.02.2022 на суму 1 000 000,00 грн. з призначенням платежу оплата за паливо дизельне згідно договору 28 від 27.01.22; 11.02.2022 на суму 120 000,00 грн. з призначенням платежу оплата за паливо дизельне згідно договору 28 від 27.01.22; 11.02.2022 на суму 580 000,00 грн. з призначенням платежу оплата за паливо дизельне згідно договору 28 від 27.01.22; 16.02.2022 на суму 480 000,00 грн. з призначенням платежу оплата за паливо дизельне згідно договору 28 від 27.01.22.
18.02.2025 позивач звернувся до відповідача із Вимогою від 17.02.2025 про погашення заборгованості в розмірі 1 255 324,00 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення, в зв'язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1 255 324,00 грн., а також нараховані 3% річних у розмірі 113 082,34 грн. та інфляційні втрати в розмірі 583 563,06 грн.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що видаткові накладні від 27.01.2022 № 000000069, від 31.01.2022 № 000000081 та від 02 лютого 2022 № 000000008 підписані директором відповідача та містять відтиск печатки, в той же час, видаткова накладна від 22.02.2022 № 000000084 містить підпис невідомої особи, оскільки директор не видавав довіреності для підпису вищевказаної видаткової накладної. Відповідач зазначає, що візуально підпис схожий на підпис водія ОСОБА_1 , проте, неозброєним оком вбачається, що почерк на видатковій накладній та товарно-транспортній накладній, де ймовірно теж повинен бути підпис водія ОСОБА_1 суттєво відрізняється, при цьому, за останньою відомою інформацією, водій ОСОБА_1 знаходиться на окупованій території, його мобільний номер телефону не відповідає, а тому допросити останнього у якості свідка на теперішній час не можливо. Таким чином, відповідач зазначає, що позивачем не додано до позовної заяви документів, які б свідчили про отримання відповідачем та належне оформлення поставки пального 22.02.2022, а отже, сума, заборгованості становить 364 444,00 грн. Відповідач також зазначає про вплив форс-мажорних обставин, оскільки після початку повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації в Україну та фактичного повного знищення рухомого та нерухомого майна, відповідач не здійснює свою господарську діяльність. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За положенням частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з вимогами частин першої, восьмої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно, якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами (пункт 22 постанови Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №922/189/18).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3713/18.
Оскільки з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що Договір сторонами виконувався у відповідності до умов Заявок відповідача, за результатами яких сторонами складено видаткові накладні, які містять посилання на Договір № 28 від 27.01.2022, а також в призначенні платежів, згідно яких відповідачем оплачувались поставки, зазначено посилання на Договір № 28 від 27.01.2022, у суду відсутні підстави стверджувати про неукладеність Договору поставки нафтопродуктів № 28 від 27.01.2022, незважаючи на втрату сторонами підписаних примірників Договору.
В свою чергу, укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 2.2 Договору поставка (передача у власність) товару в рамках і на підставі цього Договору здійснюється окремими партіями, відповідно до заявок покупця та/або додатків до цього Договору, оформлених на підставі поданих покупцем заявок.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надано заявки на відвантаження автомобільним транспортом вих. № 16/01 від 26.01.2022 на 30000 літрів, у якій вказано дату відвантаження - 27.01.2022, водій - ОСОБА_2 , вих. № 19/02 від 01.02.2022 на 29000 літрів, у якій вказано дату відвантаження - 02.02.2022, водій - ОСОБА_1 , вих. 19/02 від 21.02.2022 на 29000 літрів, у якій вказано дату відвантаження - 22.02.2022, водій - ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 3.1 Договору (в редакції позивача) постачальник може здійснювати поставку товару на одній з таких умов: FCA - (пункт відвантаження) або CPT - (пункт призначення), або EXW - (місце зберігання) відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Incoterms в редакції 2010 року. Конкретні умови поставки, строки поставки вказуються в письмовій заявці покупця та фіксуються в тексті відповідного Додатку до цього Договору та/або вказуються в документах постачальника, що підтверджують поставку. При цьому фактичним вантажоодержувачем товару може бути як сам покупець, так і вказані ним треті особи, які не є сторонами цього Договору.
В свою чергу, відповідно до п. 3.1 Договору (в редакції відповідача) постачальник може здійснювати поставку товару на одній з таких умов: FCA - (пункт відвантаження) або CPT - (пункт призначення), або EXW - (місце зберігання) відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Incoterms в редакції 2010 року. Конкретні умови поставки вказуються в письмовій заявці покупця та фіксуються в тексті відповідного Додатку до цього Договору та/або вказуються в документах постачальника, що підтверджують поставку. При цьому фактичним вантажоодержувачем товару може бути як сам покупець, так і вказані ним треті особи, які не є сторонами цього Договору.
Отже, означені умови пункту 3.1 наданих сторонами редакцій Договору є фактично тотожними за змістом.
Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження поставки пального за Договором позивачем надано видаткову накладну № Фв000000008 від 02.02.2022 (рахунок на оплату № Фв000000006 від 02 лютого 2022 р.) - поставка на суму 843 900,00 грн., видаткову накладну № Фв000000084 від 22.02.2022 (рахунок на оплату № Фв000000090 від 22 лютого 2022 р.) сума поставки 890 880,00 грн., видаткову накладну № Ян000000069 від 27.01.2022 (рахунок на оплату № Ян000000072 від 27.01.2022) - сума поставки 862 560,00 грн. та видаткову накладну № Ян 000000081 від 31.01.2022 (рахунок на оплату № Ян000000088 від 31.01.2022) сума поставки 837 984,00 грн.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що видаткові накладні від 27.01.2022 № 000000069, від 31.01.2022 № 000000081 та від 02 лютого 2022 № 000000008 підписані директором відповідача та містять відтиск печатки, в той же час, видаткова накладна від 22.02.2022 № 000000084 містить підпис невідомої особи, оскільки директор не видавав довіреності для підпису вищевказаної видаткової накладної. Відповідач зазначає, що візуально підпис схожий на підпис водія ОСОБА_1 , проте, неозброєним оком вбачається, що почерк на видатковій накладній та товарно-транспортній накладній, де ймовірно теж повинен бути підпис водія ОСОБА_1 суттєво відрізняється, при цьому, за останньою відомою інформацією, водій ОСОБА_1 знаходиться на окупованій території, його мобільний номер телефону не відповідає, а тому допросити останнього у якості свідка на теперішній час не можливо. Таким чином, відповідач зазначає, що позивачем не додано до позовної заяви документів, які б свідчили про отримання відповідачем та належне оформлення поставки пального 22.02.2022, а отже, сума, заборгованості становить 364 444,00 грн.
Як вбачається з видаткової накладної № № 000000084 від 22.02.2022, остання підписана водієм - ОСОБА_1 , який в тому числі визначений відповідачем у заявці на відвантаження автомобільним транспортом вих. 19/02 від 21.02.2022 на 29000 літрів, у якій вказано дату відвантаження - 22.02.2022, водій - ОСОБА_1 .
Суд враховує, що з наданих відповідачем пояснень, отримати інформацію щодо підписання ОСОБА_1 означеної видаткової накладної не є можливим.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження поставки товару, в тому числі за спірною видатковою накладною № 000000084 від 22.02.2022, позивачем надано податкову накладну № 83 від 22.02.2022, яка містить відмітку про її прийняття контрагентом - відповідачем.
Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п. 201.10 ст. 201 цього Кодексу).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 сформувала висновок, що податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки, вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.
Суд вважає, що за обставинами цієї конкретної справи складена та зареєстрована постачальником податкова накладна від 22.02.2022 за фактом здійснення операції може переконливо засвідчити, що відповідачем отримано пальне вартістю 890 880,00 грн. згідно видаткової накладної № 000000084 від 22.02.2022.
У постанові від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 Верховний Суд зробив висновки, неврахування яких є підставою касаційного оскарження, що: податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним; оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення ПК України та фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Суд враховує, що в матеріалах справи, окрім видаткової накладної № 000000084 від 22.02.2022 та податкової накладної № 83 від 22.02.2022, наявні і товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 83 від 22.02.2022 та акцизну накладну форми «П» № 192 від 22.02.2022, а отже оцінюючи вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи стандарт вірогідності доказів та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що надані позивачем у справі докази доводять із більшою вірогідністю обставини щодо поставки позивачем пального, в тому числі за означеною видатковою накладною, натомість самі по собі доводи відповідача, щодо того, що позивачем не додано до позовної заяви документів, які б свідчили про отримання відповідачем та належне оформлення поставки пального 22.02.2022, визнаються судом юридично неспроможними.
Таким чином, як встановлено судом, позивач поставив відповідачу паливо дизельне на загальну суму 3 435 324 грн. відповідно до видаткових накладних № Фв 000000008 від 02.02.2022 на суму 843 900,00 грн., № Фв 000000084 від 22.02.2022 на суму 890 880,00 грн., № Ян 000000069 від 27.01.2022 на суму 862 560,00 грн. та № Ян 000000081 від 31.01.2022 на суму 837 984,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з п. 5.3 Договору (в редакції позивача) оплата товару здійснюється на умовах повної попередньої оплати товару (партії товару), якщо інше не встановлено у Додатках до цього Договору або не погоджено постачальником іншим чином. При цьому ціна товару фіксується та не змінюється незалежно від строків постачання товару та зміни ціни на ринку товару. По домовленості сторін можлива поставка товару з відстрочкою платежу. В такому разі покупець зобов'язується здійснити оплату за отриманий товар не пізніше 14-ти банківських днів з моменту отримання товару.
В свою чергу, згідно з п. 5.3 Договору (в редакції відповідача) оплата товару здійснюється на умовах повної передоплати (авансу) товару (партії товару), якщо інше не встановлено у Додатках до цього Договору або не погоджено постачальником іншим чином. При цьому ціна товару фіксується та не змінюється незалежно від строків постачання товару та зміни ціни на ринку товару. По домовленості сторін можлива поставка товару з відстрочкою платежу. В такому разі покупець зобов'язується здійснити оплату за отриманий товар не пізніше 10-ти банківських днів з моменту отримання товару.
Отже, фактично пункт 5.3 Договору у наданих сторонами редакціях є тотожними, окрім строку 10 та 14 банківських днів, а отже, оскільки з наданого позивачем розрахунку вбачається, що позивач обраховує 3% річних та інфляційні втрати через 10 днів від дат поставки, суд приходить до висновку, що сторонами було узгоджено строк оплати не пізніше 10-ти банківських днів з моменту отримання товару, що вбачається з редакції Договору, наданого відповідачем.
При цьому, суд відхиляє посилання позивача на обов'язок відповідача здійснити розрахунки за поставлений товар у день його отримання, оскільки такі доводи суперечать як наданим сторонами примірникам Договору, так і здійсненому позивачем у позовній заяві обрахунку 3% річних та інфляційних втрат в частині визначення періоду прострочення.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що поставлений позивачем товар оплачено відповідачем лише частково на суму 2 180 000 грн., а саме: 01.02.2022 на суму 1 000 000 грн. з призначенням платежу оплата за паливо дизельне згідно договору 28 від 27.01.22; 11.02.2022 на суму 120 000 грн. з призначенням платежу оплата за паливо дизельне згідно договору 28 від 27.01.22; 11.02.2022 на суму 580 000 грн. з призначенням платежу оплата за паливо дизельне згідно договору 28 від 27.01.22; 16.02.2022 на суму 480 000 грн. з призначенням платежу оплата за паливо дизельне згідно договору 28 від 27.01.22.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості в розмірі 1 255 324,00 грн. за товар, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Водночас, відповідач також зазначає про вплив форс-мажорних обставин, оскільки після початку повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації в Україну та фактичного повного знищення рухомого та нерухомого майна, відповідач не здійснює свою господарську діяльність.
Частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сиди) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.
Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов'язання».
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладений у постанові від 21 вересня 2022 року у справі №911/589/21, про те, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п.5.21 постанови).
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №910/15264/21, де вказано:
- відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
- надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
- невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
- між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 30 травня 2022 року у справі №922/2475/21, де Верховний Суд констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Відповідно до ст.13, 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Однак, сутність заперечень відповідача щодо форс-мажорних обставин зводиться до втрати ним свого рухомого та нерухомого майна, в той час як предметом спору є стягнення заборгованості за поставлений позивачем товар до початку повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації в Україну.
Так, згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до ч. 1 ст. 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, оскільки позивач товар покупцю передав, у тому числі у зв'язку на підставі відповідної заявки відповідача на таке відвантаження, ризик випадкового знищення перейшов до відповідача, що у сукупності вказує на не пов'язаність форс-мажорних обставин із предметом спору.
Зважаючи на вказане, позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений та прийнятий відповідачем товар не перебувають у безпосередньому зв'язку із настанням форс-мажорних обставин, та не вливають на наявність або відсутність обов'язку зі здійснення розрахунків.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 1 255 324,00 грн.
Водночас, суд враховує заявлене відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності, в зв'язку з чим, зазначає наступне.
Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява подана до суду 05.03.2025.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Водночас, підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 «Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ «Прикінцеві положення» Цивільного кодексу України пунктом 19 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії».
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, який неодноразово продовжено і наразі триває.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позивачем на момент звернення з позовом до суду не пропущений встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 113 082,34 грн. та інфляційні втрати в розмірі 583 563,06 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням встановлених судом обставин щодо кінцевого строку для здійснення розрахунку, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% у розмірі 112 716,22 грн. та інфляційні втрати у розмірі 583 563,06 грн.
Також, позивач просить суд зазначити в рішенні про нарахування 3% річних до моменту повного виконання рішення.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI Господарського процесуального кодексу України.
Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення.
За змістом ч. 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача в цій частині та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення 3% річних на суму 1 255 324,00 грн. до моменту виконання вказаного рішення, з урахуванням приписів законодавства України.
Перерахунок 3% річних для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, має здійснюватися за наступною формулою: Сх3хД:К:100,
де: С- сума непогашеної заборгованості;
Д - кількість днів прострочення;
К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився за визначеними вище формулами.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Голд агро петролеум" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 7, оф. 242; ідентифікаційний код: 33923047) на користь Фізичної особи-підприємця Щербаченко Алли Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 1 255 324 (один мільйон двісті п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять чотири) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 583 563 (п'ятсот вісімдесят три тисячі п'ятсот шістдесят три) грн. 06 коп., 3% річних у розмірі 112 716 (сто дванадцять тисяч сімсот шістнадцять) грн. 22 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 23 419 (двадцять три тисячі чотириста дев'ятнадцять) грн. 24 коп.
Нарахувати до стягнення з Приватного підприємства "Голд агро петролеум" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 7, оф. 242; ідентифікаційний код: 33923047) на користь Фізичної особи-підприємця Щербаченко Алли Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) 3% річних на суму заборгованості у розмірі 1 255 324,00 грн. до моменту виконання рішення за наступною формулою: Сх3хД:К:100, де: С - сума непогашеної заборгованості; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
Роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати Приватним підприємством "Голд агро петролеум" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 7, оф. 242; ідентифікаційний код: 33923047) суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 24.07.2025.
Суддя О.А. Грєхова