ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.07.2025Справа № 910/3000/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лантанагра"
до Приватного підприємства "Вояж"
про розірвання договору, скасування державної реєстрації та визнання права власності
Суддя Усатенко І.В.
Секретар судового засідання Скобіола О.П.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання
У судовому засіданні 17.07.2025, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено скорочене рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Вояж" про розірвання договору № 03-04/2019 від 03.04.2019; скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на 25/100 частки об'єкту незавершеного будівництва.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 03-04/2019 від 03.04.2019.
Ухвалою суду від 17.03.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
19.03.2025 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 17.03.2025.
Ухвалою суду від 24.03.2025 відкрито провадження у справі 910/3000/25, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 10.04.2025.
09.04.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує.
09.04.2025 від відповідача надійшла заява про продовження строку на подання відзиву.
Суд, протокольною ухвалою від 10.04.2025 відмовив відповідачу у продовженні строку на подання відзиву, оскільки, відзив був поданий в межах встановлених судом строків.
10.04.2025 судом в підготовчому засіданні оголошено перерву до 08.05.2025.
30.04.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
06.05.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
08.05.2025 в підготовчому засіданні представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили рішення у справі 910/5644/25 та постанови Касаційного цивільного суду у справі №2608/6303/12.
Суд протокольною ухвалою від 08.05.2025 відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, в зв'язку з його необгрунтованістю.
Представник відповідача в підготовчому засіданні 08.05.2025 подав клопотання про виклик експерта в підготовче засідання.
Суд в підготовчому засіданні 08.05.2025 відмовив у задоволенні клопотання про виклик експерта.
Представник відповідача в підготовчому засіданні 08.05.2025 подав клопотання про призначення експертизи.
Суд відмовив відповідачу у задоволенні його клопотання про призначення експертизи.
Ухвалою суду від 08.05.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 12.06.2025.
11.06.2025 від відповідача надійшли письмові пояснення щодо висновку експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи, в який відповідач наголошує, що висновок є не належним доказом у даній справі, оскільки, є висновком з правових питань, що суперечить приписам ГПК України.
11.06.2025 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів (ухвали Верховного Суду від 15.05.2025 у справі № 2608/6303/12 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 11.02.2025.
11.06.2025 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Судом відмовлено позивачу у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з необґрунтованістю.
В судовому засіданні 12.06.2025 оголошено перерву до 26.06.2025.
25.06.2025 від позивача надійшло клопотання не враховувати письмові пояснення відповідача від 11.06.2025 з запереченнями проти експертного висновку.
25.06.2025 від позивача надійшло заперечення на клопотання про долучення доказів, в якому позивач просив відмовити відповідачу у його задоволенні, оскільки, поданий докази не підтверджує (спростовує) обставини, які є предметом доказування у даній справі, та поданий з пропуском строку без заявлення клопотання про його поновлення.
26.06.2025 позивач подав клопотання про долучення доказів та клопотання про поновлення строку на їх подання.
В судовому засіданні судом вирішується питання щодо долучення доказів, поданих сторонами.
Згідно ч. 2, 3, 8 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Оскільки, ухвали судів, які сторони просять долучити до матеріалів справи були постановлені після спливу строків, обумовлених ст. 80 ГПК України для подання доказів, суд вбачає за можливе поновити сторонам строки на подання доказів, та долучити подані ними докази до матеріалів справи.
В судовому засіданні 26.06.2025 оголошено перерву до 17.07.2025.
17.07.2025 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, з клопотанням про поновлення строку на їх подання.
В судовому засіданні 17.07.2025 представником відповідача заявлено подане ним клопотання про долучення доказів та поновлення строку на їх подання. Відповідач просив долучити до матеріалів справи постанову Верховного Суду від 02.07.2025 № 2608/6303/12.
Представник позивача поклався на розсуд суду.
Судом протокольною ухвалою поновлено відповідачу строк на подання доказів та долучено докази до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 17.07.2025 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у заявах по суті спору.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у заявах по суті спору.
Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.
В судових дебатах представник позивача просив позовні вимоги задовольнити. До закінчення судових дебатів зазначив про намір подати докази в підтвердження витрат на правову допомогу в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Представник відповідача просив у позові відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва,
03.04.2019 між Приватним підприємством "Вояж" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" (сторона-2) укладено договір №03-04/2019.
Згідно п. 1.1.6, 1.1.10, 1.1.11 договору терміни в ньому визначені наступним чином: "Будівельний майданчик" - територія земельної ділянки, яка виділена в установленому порядку для розміщення об'єкту, що будується, а також машин, матеріалів, конструкцій, комунікацій, виробничих і санітарно-побутових приміщень, які використовуються в процесі будівництва, щодо якої в установленому законодавством порядку оформлено всі дозволи та погодження, необхідні для проведення підготовчих робіт чи будівельних робіт; "Будинки та споруди" - об'єкт нерухомості площею 108,9 кв м, що знаходяться на земельній ділянці та належать стороні-1 на підставі права власності, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.09.2017, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Микитченко О.В., зареєстровано в реєстрі за № та знаходяться за адресою: Дніпровська набережна, 17Е, в Дарницькому районі міста Києва; "Реалізація проекту" - комплекс дій організаційного, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на будівництво об'єкта на земельній ділянці, прийняття його в експлуатацію, з наступним оформленням сторонами права власності на частини об'єкта на умовах та в порядку, визначених цим договором; "Акт розподілу площ" - документ, що є невід'ємною частиною цього договору і підписується сторонами не пізніше ніж протягом 30 днів з дати затвердження ПКД та отримання позитивного експертного висновку щодо проектної документації та містить переліки майбутніх об'єктів нерухомості, що набувають у власність кожна із сторін цього договору після завершення будівництва об'єкту в рамках погоджених між сторонами часток, як їх визначено в ст.. 8 цього договору, сторонам забороняється здійснювати відчуження чи обтяження своїх часток в будь-якій формі до підписання акта розподілу.
Відповідно до п.2.1 договору предметом цього договору є діяльність сторін по здійсненню комплексу дій організаційно, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на будівництво об'єкту, та прийняття закінченого будівництвом об'єкту в експлуатацію, подальшим розподілом площі об'єкту між сторонами на умовах цього договору.
Згідно до п. 2.2, 2.3 договору сторона-1 передає, а сторона-2 приймає частину функцій замовника будівництва (забудовника) об'єкта, передбачених умовами даного договору. Сторони розуміють і погоджуються, що при реалізації проекту частина земельної ділянки може бути відведена під розміщення доріг та/або комунікацій та/або інших інфраструктурних об'єктів, необхідних для функціонування об'єкту.
Як передбачено п. 2.4, 2.5, 2.7 договору характеристики об'єкта, в тому числі техніко-економічні показники визначаються стороною-2 самостійно відповідно до затвердженої проектної документації та містобудівної документації. Загальна площа об'єкту будівництва згідно техніко-економічних показників складає 7,264 кв м та підлягає уточненню на підставі звіту про технічну інвентаризацію. Орієнтовний термін будівництва об'єкту становить 18 місяців, з моменту отримання дозвільної документації на початок виконання будівельних робіт. Сторони отримують майнові права та право власності на відповідні частини об'єкта на умовах та в порядку, визначених цим договором та у відповідності до чинного законодавства України.
Сторони дійшли згоди, що сторона-1 надає стороні-2 виключне право на виконання функцій замовника, зокрема, підключення об'єкту до інженерних мереж і комунікацій, введення в експлуатацію (п. 4.1 договору).
Згідно п. 4.2 договору сторона-1 за цим договором виконує наступні функції замовника: здійснює функції землекористувача в порядку, встановленому чинним законодавством; сприяє, в тому числі і шляхом надання необхідних документів, виконанню стороною-2 повноважень, визначених цим договором.
За цим договором сторона-1 передає, а сторона-2 приймає виключне право на виконання визначеної цим договором частини функцій замовника будівництва об'єкту, в тому числі здійснення (забезпечення) проектування та будівництва об'єкта на земельній ділянці та забезпечення фінансування проектування, будівництва об'єкта, а сторона-1 в період дії цього договору зобов'язана утримуватись від передачі функцій замовника будівництва об'єкту іншим особам. (п. 4.3 договору).
Пунктом 5.1.1 договору обумовлено, що сторони зобов'язуються сприяти одна одній у всіх діях, пов'язаних з реалізацією проекту на всіх його стадіях та обмінюватись між собою всією наявною в їхньому розпорядженні інформацією щодо об'єкта з метою реалізації проекту.
Пункт 5.2 договору визначає зобов'язання сторони-1: у строк, що не перевищує 3 робочих днів від дати реєстрації повідомлення про початок підготовчих робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт передати стороні-2 як будівельний майданчик земельну ділянку, про що сторонами підписується відповідний акт приймання-передачі (п. 5.2.2); не передавати земельну ділянки чи майнові права щодо неї у заставу, іпотеку або не встановлювати щодо них будь-які інші обмеження на користь будь-яких інших осіб без письмового погодження із стороною-2, не передавати на користь будь-яких осіб функції замовника щодо земельної ділянки та не укладати будь-які інші договори щодо забудови земельної ділянки (п. 5.2.4); сприяти стороні-2 у всіх діях, пов'язаних із реалізацією проекту, в тому числі проектуванням та будівництвом об'єкту (п. 5.2.5); не переуступати свої права та обов'язки за цим договором, а також не вчиняти будь-які дії чи правочини щодо об'єкту та земельної ділянки (прав на неї) без письмової згоди сторони-2 (п. 5.2.7); продовжити строк дії договору оренди, у разі його закінчення, на строк необхідний для завершення будівництва об'єкту (п. 5.2.10).
Сторона-2 пунктом 5.3 договору зобов'язується: повідомляти в установленому порядку сторону-1 про виконання зобов'язань за цим договором, обставини, які заважають його виконанню, а також про заходи необхідні для усунення таких обставин (п. 5.3.5); вирішити всі земельні, майнові та організаційно-технічні питання з власниками (землекористувачами) суміжних земельних ділянок у разі, якщо згідно з містобудівною документацією та вихідними даними виникне необхідність виконання будівельних робіт поза межами земельної ділянки, зокрема у зв'язку з будівництвом зовнішніх інженерних мереж (п. 5.3.8); забезпечити прийняття об'єкта в експлуатацію та передати інженерні мережі, комунікації експлуатуючій організації (п. 5.3.15).
Згідно п. 6.1, 6.2 договору сторона-2 зобов'язується забезпечити виконання будівельних робіт у повному обсязі, власними і/або залученими силами та засобами, відповідно до умов цього договору, проектної документації, діючих в Україні будівельних норм та правил, а також забезпечити прийняття об'єкта в експлуатацію. Строки проектування, будівництва та введення закінченого будівництвом об'єкту в експлуатацію, окремі етапи реалізації проекту визначаються згідно з орієнтовним календарним графіком реалізації проекту.
Відповідно до п. 6.6 договору на стадії проектування об'єкта та виконання будівельних робіт сторона-1 у строк, що не перевищує 3 робочих днів від дати реєстрації повідомлення про початок підготовчих робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт передає стороні-2 за актом приймання-передачі земельну ділянку як будівельний майданчик та надає протягом усього часу реалізації проекту повний доступ до земельної ділянки стороні-2 для виконання всіх комплексів підготовчих та будівельних робіт щодо будівництва об'єкту, а також третім особам для виконання ними робіт/надання послуг.
Розділом 8 договору сторони обумовили частки сторін в об'єкті.
Сторони домовились, що в результаті реалізації проекту сторона-1 отримає у власність майнові права на 25 % від загальної площі об'єкта, відповідно до застережених технічко-економічних показників складає 1816 кв м загальних площ нежитлових приміщень, що будуть збудовані на виконання цього договору (п. 8.1).
Сторона-2 набуває майнові права на всі інші загальні площі в об'єкті, крім тих, що належать стороні-1 згідно з п. 8.1 цього договору, а після здачі об'єкту в експлуатацію, в порядку передбаченому чинним законодавством, право власності на них, у випадку, якщо такі площі не відчужені (п. 8.2).
Згідно п. 8.3-8.6 договору набуття сторонами вказаних майнових прав в об'єкті відбувається після підписання сторонами акта розподілу площ об'єкта. Сторони набувають право власності на відповідні нежитлові приміщення після прийняття об'єкта в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності. Майнові права на частини об'єкта визначені п. 8.1, 8.2 цього договору вважаються закріпленими за кожною із сторін з моменту підписання цього договору. Право розпорядження ними виникає у сторін після підписання акту розподілу. З дня підписання акту розподілу приміщень об'єкта кожна сторона має право на власний розсуд розпоряджатись частиною об'єкта, яка за нею закріплена відповідно до п. 8.1, 8.2 договору та/або майновими правами на таку частину об'єкта: відчужувати третім особам, передавати в заставу, іпотеку та/або обтяжувати будь-яким іншим чином, а також реалізовувати в будь-який не заборонений чинним законодавством спосіб.
Пунктом 8.8 договору жодна із сторін не має права залучати кошти третіх осіб за рахунок частини об'єкта, якою розпоряджається інша сторона, а також передавати таку частину об'єкта або майнові права на неї в заставу, іпотеку і/або обтяжувати будь-яким іншим чином.
Згідно п. 8.9, 8.11 договору після отримання результатів обмірів технічної інвентаризації об'єкта сторони здійснюють остаточне коригування в акті розподілу приміщень об'єкта, який є невід'ємною частиною договору, на підставі розмірів належних сторонам частин об'єкта, відповідно до п. 8.1, 8.2 договору реєстрація права власності сторін на частини об'єкта, які їм належать, здійснюється на підставі цього договору та документу, що свідчить про прийняття об'єкта в експлуатацію.
Відповідно до п. 9.3 договору одностороння відмова від цього договору та/або відмова від виконання окремих зобов'язань по договору не допускається крім випадків, вказаних у цьому договорі. Зупинення виконання будівельних робіт за рішенням державних органів, перевищення строків реалізації проекту не є підставою для односторонньої відмови від цього договору та/або підставою для його розірвання.
Пунктами 10.2, 10.3 договору одностороння відмова однієї із сторін від цього договору (одностороннє його розірвання) і/або відмова від виконання окремих зобов'язань по ньому не допускається, крім випадків, передбачених договором. У випадку розірвання договору з вини сторони-1 чи внаслідок її неправомірної відмови від цього договору в односторонньому порядку, в тому числі і за рішенням суду, у власності сторони-2 залишаються майнові права на суму фактично понесених стороною-2 витрат. Розрахунок вартості майнових прав для цілей цього пункту договору здійснюється згідно за їх кошторисною вартістю відповідно до проектно-кошторисної документації.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання, скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 13.1 договору).
Позивач звернувся з даним позовом та просить розірвати договір № 03-04/2019 від 03.04.2019, в зв'язку з його істотним порушенням з боку відповідача.
Позивач зазначає, що відповідачем порушено наступні пункти договору:
- 5.2.2 сторона-1 зобов'язана у строк, що не перевищує 3 робочих днів від дати реєстрації повідомлення про початок підготовчих робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт передати стороні-2 як будівельний майданчик земельну ділянку, про що сторонами підписується відповідний акт приймання-передачі;
- 5.2.4 сторона-1 зобов'язана не передавати земельну ділянку чи майнові права щодо неї у заставу, іпотеку або не встановлювати щодо них будь-які інші обмеження на користь будь-яких інших осіб без письмового погодження із стороною-2, не передавати на користь будь-яких осіб функції замовника щодо земельної ділянки та не укладати будь-які інші договори щодо забудови земельної ділянки;
- 5.2.5 сторона-1 зобов'язана сприяти стороні-2 у всіх діях, пов'язаних із реалізацією проекту, в тому числі проектуванням та будівництвом об'єкту;
- 5.2.7 сторона-1 зобов'язана не переуступати свої права та обов'язки за цим договором, а також не вчиняти будь-які дії чи правочини щодо об'єкту та земельної ділянки (прав на неї) без письмової згоди сторони-2;
- 5.2.10 сторона-1 зобов'язана продовжити строк дії договору оренди, у разі його закінчення, на строк необхідний для завершення будівництва об'єкту.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно ч.1 ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №927/877/17).
З аналізу змісту ст.651 Цивільного кодексу України вбачається, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суд повинен встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Отже, із системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства України слідує, що для встановлення можливості розірвання спірного договору необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) відповідача, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання.
В постанові Великої Палати Верховного Сулу від 05.02.2025 № 925/457/23 зроблено наступні висновки, порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.
Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.
Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов'язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.
Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов'язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).
Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов'язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.
Враховуючи, що договір є регулятором відносин між контрагентами, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 ЦК України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.
Отже, суд вирішує спір з урахуванням обставин справи, норм чинного законодавства та позицій Верховного Суду.
Відповідно до п.2.1 договору предметом цього договору є діяльність сторін по здійсненню комплексу дій організаційно, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на будівництво об'єкту, та прийняття закінченого будівництвом об'єкту в експлуатацію, подальшим розподілом площі об'єкту між сторонами на умовах цього договору.
Тобто, укладаючи договір позивач розраховував отримати у власність частку збудованого на земельній ділянці, що знаходиться на Дніпровській набережній (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі, в місті Києві, кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га, та введеного в експлуатацію об'єкту нерухомого майна.
Відповідно до п. 5.2.10 договору сторона-1 (відповідач) зобов'язана продовжити строк дії договору оренди, у разі його закінчення, на строк необхідний для завершення будівництва об'єкту.
24.02.2006 між Київською міською радою (орендодавець) та Приватним підприємством "Вояж" (орендар) укладено договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. та зареєстрованим в реєстрі за № 86.
Договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 07.03.2006 № 63-6-00341.
Згідно п. 1.1 договору оренди орендодавець, на підставі п. 40 рішення Київської міської ради від 24.06.2004 за № 335/1545, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.
Відповідно до п. 2.1 договору оренди об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - на Дніпровській набережній (навпроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва; розмір - 2048 кв м; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування станції технічного обслуговування автомобілів з міні-кафе та магазином; кадастровий номер - 8000000000:90:176:0025.
При розгляді справи № 910/14543/23 за позовом Київської міської ради до Приватного підприємства "Вояж" про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора та припинення права оренди земельної ділянки судами встановлено наступні обставини: 03.12.2020 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) за вх. № 057/12670 зареєстровано лист від 01.11.2020 № 01/11-20 ПП "Вояж", згідно з яким було направлено лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки разом з проектом угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк.
22.04.2021 Київською міською радою прийнято рішення № 931/972 "Про поновлення приватному підприємству "Вояж" договору оренди земельної ділянки від 07 березня 2006 року №63-6-00341 та внесення змін до нього", яким передбачалося поновлення договору оренди земельної ділянки від 07.03.2006 № 63-6-00341 на 15 років.
Пунктом 2 цього рішення встановлено ПП "Вояж" у місячний термін надати до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) документи, визначені законодавством, необхідні для підготовки проекту договору про укладення договору оренди земельної ділянки від 07.03.2006 № 63-6-00341 на новий строк.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д. М. прийнято рішення від 19.04.2021 № 57728927 про внесення змін до іншого речового права, а саме оренди земельної ділянки, - змінено дату укладення договору та дату закінчення дії договору - 24.02.2031.
У матеріалах справи відсутня підписана сторонами договору угода про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк (в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк). Відсутні також докази вирішенні спору про укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря у судовому порядку за позовом заінтересованої особи.
Відсутність укладеного договору в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк (у тому числі, у судовому порядку) виключає законність рішення державного реєстратора про державну реєстрацію змін до іншого речового права (права оренди земельної ділянки) від 19.04.2021 № 57728927, а закінчення дії договору оренди земельної ділянки є підставою для припинення права оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, за відповідачем.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, при розгляді справи № 910/14543/23 судами було встановлено відсутність у ПП "Вояж" права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га, що знаходиться за адресою: Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі, в місті Києві після закінчення строку оренди, визначеного в договорі оренди земельної ділянки від 07.03.2006 № 63-6-00341.
Постановою Верховного Суду від 15.10.2024 № 910/14543/23 скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію змін до іншого речового права (права оренди земельної ділянки) від 19.04.2021 № 57728927, яка здійснена на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Приватним підприємством "Вояж" на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:176:0025), що розташована на Дніпровській набережній (навпроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва щодо продовження строку оренди до 24.02.2031.
Наразі, у ПП "Вояж" відсутнє право оренди чи інше речове право на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:176:0025), що розташована на Дніпровській набережній (навпроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва.
Отже, відповідач не виконав свій обов'язок, передбачений пунктом 5.2.10 договору та не продовжив строк дії договору оренди земельної ділянки від 07.03.2006 № 63-6-00341.
Як зазначає відповідач у запереченнях на відповідь на відзив, ПП «Вояж» 08.11.2023 року повторно звернулись до Київської міської ради та до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо поновлення договору оренди від 07.03.2006 року № 63-6-00341 земельної ділянки на Дніпровській набережній у Дарницькому районі м Києва. На який було отримано відмову від 20.11.2023 у зв'язку з тим, що Підприємство не є одноособовим власником об'єктів нерухомого майна, розташованих на даній земельній ділянці. Відсутність одноособового власника на вказаній земельній ділянці викликано виключно діями позивача у даній справі, який без погоджень з ПП «ВОЯЖ» провів державну реєстрацію своїх прав на недобудований об'єкт. 24.12.2024 року ПП «Вояж» знову звернулись до Київської міської ради та до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо поновлення договору оренди земельної ділянки. На що було отримано відмову від 28.01.2025 року у зв'язку з тим, що Підприємство не є одноособовим власником об'єктів нерухомого майна, розташованих на даній земельній ділянці. За таких обставин рішення Київської міської ради від 22.04.2021 №931/972 про поновлення ПП «Вояж» Договору оренди на теперішній час не може бути реалізовано, а подальше оформлення права користування земельною ділянкою має відбуватись за участі всіх власників об'єктів нерухомого майна або шляхом поділу цієї земельної ділянки. Отже, виключно дії та бездіяльність ТОВ «ЛАНТАНАГРА» призвели до ускладнень в процесу державної реєстрації прав оренди ПП «ВОЯЖ» на вказану земельну ділянку.
Отже, відповідач підтверджує обставини того, що договір оренди земельної ділянки не продовжений, новий договір не укладений.
Посилання відповідача на те, що саме дії позивача спричинили неможливість продовження договору оренди не приймаються судом до уваги, оскільки, при дотриманні норм законодавства, які регламентують порядок продовження договорів оренди, він мав бути продовжений до дати реєстрації права власності на частку об'єкту незавершеного будівництва за позивачем.
Тобто, судом встановлено порушення саме відповідачем свого обов'язку, передбаченого п. 5.2.10 договору щодо продовження договору оренди земельної ділянки, на строк необхідний для завершення будівництва об'єкту.
Згідно експертного звіту № 30/465-10/20/А від 30.10.2020 щодо розгляду проектної документації по проекту "Будівництво будівлі для надання послуг автовласникам з об'єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (навпроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва, коригування", об'єкт будівництва має клас наслідків (відповідальності) СС3.
Як передбачено ч. 2 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру". Перед прийняттям в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта замовник забезпечує проведення контрольного геодезичного знімання такого об'єкта. Контрольне геодезичне знімання здійснюється особами, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників або Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів. Результати контрольного геодезичного знімання відображаються у формі електронного документа. Вимоги до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа визначаються Кабінетом Міністрів України. Особа, яка здійснила контрольне геодезичне знімання об'єкта, вносить його результати до Реєстру будівельної діяльності з присвоєнням реєстраційного номера в цій системі. Результати контрольного геодезичного знімання та відомості про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів передаються в порядку електронної інформаційної взаємодії до Державного земельного кадастру та відображаються на його картографічній основі. Порядок електронної інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром та Єдиною державною електронною системою у сфері будівництва, а також перелік відомостей, обмін якими здійснюється в порядку такої взаємодії, визначаються Кабінетом Міністрів України в Порядку інформаційної взаємодії між кадастрами та інформаційними системами. Форма акта готовності об'єкта до експлуатації, порядок видачі сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України. Акт готовності об'єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об'єкт застрахований).
Відповідно до п. 3 "Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів". Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461 зі змінами та доповненнями (далі Порядок № 461) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об'єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.
Згідно ч. 7-10 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" орган державного архітектурно-будівельного контролю відмовляє у видачі сертифіката з таких підстав: 1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката; 2) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; 3) невідповідність об'єкта проектній документації на будівництво такого об'єкта та/або вимогам будівельних норм, у тому числі щодо: дотримання вимог, передбачених розділом інженерно-технічних заходів цивільного захисту, вимог пожежної та техногенної безпеки; доступності об'єкта для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; 4) невиконання вимог, передбачених Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", щодо оснащення будівлі вузлами обліку відповідних комунальних послуг; 5) неврахування суб'єктом господарювання, який планує експлуатувати хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки, висновків компетентного органу у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, щодо поданого звіту про заходи безпеки на об'єкті підвищеної небезпеки або неподання оператором звіту про заходи безпеки на об'єкті підвищеної небезпеки у порядку та строки, визначені Законом України "Про об'єкти підвищеної небезпеки". Відмова у видачі сертифіката надається замовникові у строк, передбачений для його видачі. Рішення про відмову у видачі сертифіката може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (без права видачі сертифіката), або оскаржено до адміністративного суду. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється. Зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії та оформлення права власності на такий об'єкт. Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об'єкта до експлуатації, та за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
Згідно п. 24 Порядку № 461 для отримання сертифіката замовник (його уповноважена особа) подає до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта та видачу сертифіката, до якої додається акт готовності об'єкта до експлуатації та документ або інформація (реквізити платежу) про внесення плати.
Відповідно до п. 25, 27 Порядку № 461 орган державного архітектурно-будівельного контролю приймає подані замовником заяву, акт готовності об'єкта до експлуатації та вчиняє дії у межах законодавства щодо з'ясування питання достовірності відомостей у поданих документах, відповідності об'єкта проектній документації, вимогам будівельних норм, стандартів і правил на основі чек-листа за результатами виїзного огляду об'єкта будівництва на місцевості з фотофіксацією об'єкта під час прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, який виготовляється з використанням Реєстру будівельної діяльності. Підставою для відмови у видачі сертифіката є: неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; невідповідність об'єкта проектній документації на будівництво такого об'єкта та/або вимогам будівельних норм, зокрема щодо: дотримання вимог, передбачених розділом інженерно-технічних заходів цивільного захисту, вимог пожежної та техногенної безпеки; доступності об'єкта для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення; невиконання вимог, передбачених Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", щодо оснащення будівлі вузлами обліку відповідних комунальних послуг.
В пункті 14 Акту готовності об'єкту до експлуатації передбачено зазначення інформації про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.
Отже, для отримання сертифіката та введення об'єкта в експлуатацію, замовник зобов'язаний вказати в акті готовності об'єкту до експлуатації інформацію та документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою. Отже перелічені норми передбачають наявність у замовника права оренди земельної ділянки, на якій здійснено будівництво, для введення об'єкту будівництва в експлуатацію.
З зазначеного суд дійшов висновку, що оскільки, відповідач порушив п. 5.2.10 договору та не продовжив строк дії договору оренди земельної ділянки, означене унеможливлює досягнення мети договору № 03-04/2019 від 03.04.2019 та оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна, який збудований і введений в експлуатацію.
Отже, порушення відповідачем п. 5.2.10 є істотним порушенням умов договору № 03-04/2019 від 03.04.2019, яке спричинило неможливість досягнення його мети і є підставою для розірвання.
Щодо порушення 5.2.2, яким сторона-1 зобов'язана у строк, що не перевищує 3 робочих днів від дати реєстрації повідомлення про початок підготовчих робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт передати стороні-2 як будівельний майданчик земельну ділянку, про що сторонами підписується відповідний акт приймання-передачі.
21.09.2020 представники замовників Приватного підприємства "Вояж" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" і представник генпідрядника ТОВ "TRK Engineering" виконали огляд будівельного майданчика в натурі, зовнішньо майданчикових та внутрішньо-майданчикових підготовчих робіт, ознайомились з початково-дозвільною документацією і склали акт прийому передачі площадки під будівництво. До огляду було пред'явлено будівлі та споруди, розміщені в червоних лініях: нежитлова будівля загальною площею 108,9 кв м та прибудова 15,2 кв м; дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ013200917221 від 17.09.2020, тощо. За результатами огляду зроблено висновок, що стан будівельного майданчику відповідає договору генерального підряду, проекту та технічним регламентам (нормам та правилам). Майданчик прийнятий генеральним підрядником для початку будівництва. Акт підписаний обома замовниками та генеральним підрядником.
Отже, матеріалами справи підтверджено передачу замовниками підряднику будівельного майданчика у належному стані для здійснення будівництва.
Суд відзначає, що договором № 03-04/2019 від 03.04.2019 не передбачено обов'язку відповідача звільняти будівельний майданчик (земельну ділянку) від об'єкту нерухомості площею 108,9 кв м. Як і не зазначено, що будівельний майданчик (земельна ділянка) має бути переданий для здійснення забудови з обов'язковим знесенням нерухомого майна, що на ній знаходилось під час укладення договору.
Навпаки, як сам договір № 03-04/2019 від 03.04.2019 містить застереження про наявність на земельній ділянці, що підлягає забудові, "Будинки та споруди" - об'єкт нерухомості площею 108,9 кв м, що знаходяться на земельній ділянці та належать стороні-1 на підставі права власності, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.09.2017, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Микитченко О.В., зареєстровано в реєстрі за № та знаходяться за адресою: Дніпровська набережна, 17Е, в Дарницькому районі міста Києва. Так і акт про передання підряднику будівельного майданчика для будівництва об'єкту містить інформацію про наявність на ньому об'єкта нерухомості площею 108,9 кв м., без будь-яких застережень щодо необхідності його знесення чи про перешкоджання даного об'єкту нерухомості здійсненню будівництва, передбаченого договором № 03-04/2019 від 03.04.2019.
Твердження позивача, що через наявність на земельній ділянці нерухомого майна відповідача, йому довелось укласти договори суборенди з суміжними землекористувача для прокладання мереж та організацію місць для паркування автомобілів.
Суду дійсно були надані докази укладення договорів суборенди з користувачами суміжними земельними ділянками. Проте, означені докази не підтверджують тих обставин, що необхідність в суборенді виникла саме через наявність на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:90:176:0025), що розташована на Дніпровській набережній (навпроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва об'єкта нерухомого майна площею 108,9 кв м.
Крім того, договором № 03-04/2019 від 03.04.2019 було обумовлено право позивача укладати договори суборенди суміжних земельних ділянок, у разі потреби, як і нести відповідні витрати. Зокрема п. 5.3.8 договору передбачає, що сторона-2 зобов'язується вирішити всі земельні, майнові та організаційно-технічні питання з власниками (землекористувачами) суміжних земельних ділянок у разі, якщо згідно з містобудівною документацією та вихідними даними виникне необхідність виконання будівельних робіт поза межами земельної ділянки, зокрема у зв'язку з будівництвом зовнішніх інженерних мереж.
Як уже було зазначено вище, договором № 03-04/2019 від 03.04.2019 не було передбачено обов'язку відповідача знести нерухоме майно площею 108,9 кв м.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність порушення з боку відповідача п. 5.2.2 договору, оскільки, будівельний майданчик був переданий для будівництва.
Щодо порушення відповідачем п. 5.2.4, 5.2.7 договору, якими сторона-1 зобов'язується не передавати земельну ділянки чи майнові права щодо неї у заставу, іпотеку або не встановлювати щодо них будь-які інші обмеження на користь будь-яких інших осіб без письмового погодження із стороною-2, не передавати на користь будь-яких осіб функції замовника щодо земельної ділянки та не укладати будь-які інші договори щодо забудови земельної ділянки; не переуступати свої права та обов'язки за цим договором, а також не вчиняти будь-які дії чи правочини щодо об'єкту та земельної ділянки (прав на неї) без письмової згоди сторони-2
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 06.03.2025 відповідач відчужив Приватному підприємству "Гранд-Віза" станції технічного обслуговування автомобілів з міні-кафе та магазином, загальною площею 108,9 кв м., що знаходиться, що знаходяться на земельній ділянці за адресою: Дніпровська набережна, 17Е, кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га (договорі купівлі-продажу, серія номер: 1212, виданий 28.04.2021, видавник Микитченко О.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
Відчуження частини нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:90:176:0025), що розташована на Дніпровській набережній, 17Е, на думку позивача створює у нового власника передумови переходу прав на земельну ділянку, а тому є порушенням п. 5.2.4, 5.2.7 договору.
Пункт 5.2.4 договору чітко визначає дії та правочини, що не має права вчиняти відповідач без погодження з позивачем: договір застави, договір іпотеки; встановлення інших обмежень щодо земельної ділянки; договори щодо передачі функцій замовника третім особам; договори щодо передачі прав та обов'язків за договором № 03-04/2019 від 03.04.2019.
Суд відзначає, що договір № 03-04/2019 від 03.04.2019 не регулює права та обов'язки сторін щодо нерухомого майна, площею 108,9 кв м, частина якого була відчужена відповідачем на користь третьої особи.
З відомостей з реєстру вбачається, що договорі купівлі-продажу від 28.04.2021 стосуються саме частини об'єкта нерухомого майна, площею 108,9 кв м, проте не стосується земельної ділянки, на якій воно розташоване.
З аналізу умов договору № 03-04/2019 від 03.04.2019, суд не вбачає, що відповідач був обмежений у вчиненні правочинів щодо нерухомого майна, та що йому був необхідний дозвіл позивача для вчинення такого правочину. Будь-які правочини щодо земельної ділянки чи майнових прав на неї чи щодо майнових прав на об'єкт, що збудований на підставі договору № 03-04/2019 від 03.04.2019 відповідачем не укладався, а тому суд не вбачає в діях відповідача порушення п. 5.2.4, 5.2.7 договору.
Щодо п. 5.2.5 договору, яким сторона-1 зобов'язана сприяти стороні-2 у всіх діях, пов'язаних із реалізацією проекту, в тому числі проектуванням та будівництвом об'єкту.
Означений пункт не визначає, які саме конкретно дії мав вчиняти відповідач і не вчинення яких саме дій може вважатись порушенням означеного пункту.
Крім того, суд не вбачає, що відсутність сприяння з боку відповідача може бути кваліфіковано як істотне порушення умов договору, що завдало збитків позивачу не спричинило неможливість досягнення мети договору.
З усього вищезазначеного суд дійшов висновку, що відповідачем дійсно було вчинено істотне порушення умов договору, яке перешкоджає його реалізації та досягненні мети, це порушення п. 5.2.10 щодо обов'язку продовжити строк дії договору оренди земельної ділянки, необхідний для закінчення будівництва об'єкту.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідач вчиняв свідомі дії, покликані на унеможливлення виконання договору № 03-04/2019 від 03.04.2019, шляхом звернення до суду з позовом про визнання його недійсним. Господарським судом міста Києва розглянуто справуа № 910/13536/21 за позовом ПП "Вояж" до ТОВ "Лантанагра" про визнання недійсним договору № 03-04/2019 від 03.04.2019, за результатами розгляду якої у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю (рішення від 21.11.2022 набрало законної сили).
А тому суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору № 03-04/2019 від 03.04.2019 на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, а позовні вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також просить скасувати державну реєстрацію права власності Приватного підприємства "Вояж" (02068, м. Київ, вулиця Ревуцького, будинок 12 А, ідентифікаційний код 23730362) на 25/100 частки Об'єкту незавершеного будівництва "Будівля для надання послуг автовласникам з об'єктами громадського харчування, побудовану на земельній ділянці, розташованій за адресою: Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі в місті Києві", кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га, запис про яке внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бояринцевої О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 76489714 від 07.12.2024.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 06.03.2025 Приватне підприємство "Вояж" 06.12.2024 зареєструвало за собою право власності на 25/100 частки Об'єкту незавершеного будівництва "Будівля для надання послуг автовласникам з об'єктами громадського харчування, побудовану на земельній ділянці, розташованій за адресою: Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі в місті Києві", кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га. Запис було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бояринцевої О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 76489714 від 07.12.2024.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно ч.1 ст 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; виконання вимог, визначених статтею 27-2 цього Закону, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості (крім випадків автоматичної реєстрації такого права згідно із законом); наявність факту застосування санкцій відповідно до Закону України "Про санкції", які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
В свою чергу ст.. 27-2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає особливості реєстрації майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, зокрема: державна реєстрація спеціального майнового права на неподільний об'єкт незавершеного будівництва, яка проводиться вперше, здійснюється: 1) за наявності в Державному реєстрі прав відомостей про державну реєстрацію за замовником будівництва права власності/права користування земельною ділянкою, на якій споруджується відповідний об'єкт (у випадках, якщо законом передбачена можливість набуття права на виконання будівельних робіт без оформлення права власності/права користування земельною ділянкою, - за наявності); 2) за наявності діючих містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки або діючого будівельного паспорта забудови земельної ділянки; 3) за наявності діючого права на виконання будівельних робіт; 4) за відсутності факту зупинення виконання будівельних робіт до усунення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності; 5) за відсутності факту прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 6) за відсутності у складі об'єкта незавершеного будівництва майбутніх об'єктів нерухомості, щодо яких зареєстровано спеціальне майнове право; 7) за умови дотримання вимог статей 4 і 5 Закону України "Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому". Державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об'єкт незавершеного будівництва, яка проводиться вперше, здійснюється: 1) за наявності умов, визначених пунктами 1-5, 7 частини першої цієї статті; 2) за наявності у складі об'єкта незавершеного будівництва майбутніх об'єктів нерухомості; 3) за умови одночасної державної реєстрації спеціального майнового права на всі майбутні об'єкти нерухомості, які є складовими частинами такого подільного об'єкта незавершеного будівництва; 4) за умови одночасної державної реєстрації обтяження гарантійної частки; 5) за умови дотримання вимог статті 5 Закону України "Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому". Державна реєстрація спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва, яка проводиться вперше, здійснюється виключно за замовником будівництва. Державна реєстрація спеціального майнового права на всі майбутні об'єкти нерухомості, яка проводиться вперше, здійснюється: 1) за наявності умов, визначених пунктами 1-5 частини першої цієї статті, якщо інше не визначено законом; 2) за наявності зареєстрованого спеціального майнового права на подільний об'єкт незавершеного будівництва або одночасної державної реєстрації такого права, якщо інше не визначено законом; 3) за відсутності обтяження речових прав на подільний об'єкт незавершеного будівництва, крім обтяження, визначеного абзацом сьомим частини другої статті 27-2 цього Закону та статтею 10 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю". Державна реєстрація спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості, яка проводиться вперше, здійснюється одночасно щодо всіх таких об'єктів у складі подільного об'єкта незавершеного будівництва. Державна реєстрація переходу спеціального майнового права, державна реєстрація інших речових прав на майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяжень здійснюється за умови попередньої державної реєстрації спеціального майнового права на всі майбутні об'єкти нерухомості, які є складовими частинами подільного об'єкта незавершеного будівництва. Державна реєстрація переходу спеціального майнового права, державна реєстрація інших речових прав на неподільний об'єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень здійснюється за умови попередньої державної реєстрації спеціального майнового права на такий об'єкт. Вимоги, зазначені у частинах першій - шостій цієї статті, не застосовуються у разі державної реєстрації речових прав на об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяжень на підставі рішення суду. У разі відсутності у Державному реєстрі прав розділу, відкритого на об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт нерухомості, відомості про інші речові права та обтяження речових прав на такий об'єкт вносяться до Державного реєстру прав відповідно до статті 13 цього Закону.
В реєстрі була відсутня реєстрація майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва (100%), натомість було зареєстровано майнове право на 75/100 за позивачем.
В зв'язку з зазначеним, суд дійшов висновку про необхідність застосування при вчиненні реєстраційних дій щодо реєстрації за відповідачем майнових прав на 25/100 об'єкта незавершеного будівництва ст. 27-2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яка передбачає здійснення реєстрації за наявності в Державному реєстрі прав відомостей про державну реєстрацію за замовником будівництва права власності/права користування земельною ділянкою, на якій споруджується відповідний об'єкт (у випадках, якщо законом передбачена можливість набуття права на виконання будівельних робіт без оформлення права власності/права користування земельною ділянкою, - за наявності).
Проте, як уже було встановлено судом вище, станом на 06.12.2024 у відповідача як замовника було відсутнє право оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:176:0025), що розташована на Дніпровській набережній (навпроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва.
Відповідно до ч. 1 ст 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підстави для відмови в державній реєстрації прав: 19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі: державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об'єкт незавершеного будівництва; первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості; державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об'єкт нерухомості у зв'язку з його першим відчуженням; 20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону.
Отже, державний реєстратор мав відмовити відповідачу у здійсненні державної реєстрації права власності на 25/100 об'єкту незавершеного будівництва.
За результатами розгляду даної справи судом встановлено, наявність підстав для розірвання договору № 03-04/2019 від 03.04.2019, в зв'язку з істотним порушення відповідачем його умов.
Пунктами 10.2, 10.3 договору одностороння відмова однієї із сторін від цього договору (одностороннє його розірвання) і/або відмова від виконання окремих зобов'язань по ньому не допускається, крім випадків, передбачених договором. У випадку розірвання договору з вини сторони-1 чи внаслідок її неправомірної відмови від цього договору в односторонньому порядку, в тому числі і за рішенням суду, у власності сторони-2 залишаються майнові права на суму фактично понесених стороною-2 витрат. Розрахунок вартості майнових прав для цілей цього пункту договору здійснюється згідно за їх кошторисною вартістю відповідно до проектно-кошторисної документації.
Тобто, з п. 10.3 договору вбачається, що в зв'язку з розірванням договору № 03-04/2019 від 03.04.2019, в зв'язку з істотним порушенням відповідачем його умов, позивач набуває право власності на майнові права на суму фактично понесених ним витрат.
Сторонами не заперечувалось, крім того умовами договору визначено, що позивач здійснює фінансування будівництва за договором. Тобто, позивач має право на майнові права на об'єкт незавершеного будівництва у всьому профінансованому ним обсязі, тобто 100%.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підстави для відмови в державній реєстрації прав: 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Отже, оскільки, в реєстрі вже є зареєстроване за відповідачем право власності на 25/100 об'єкта незавершеного будівництва, це є перешкодою у реалізації позивачем права на реєстрацію 100 майнових прав на означений об'єкт за собою.
Зазначене вище свідчить про обгрунтованість позовних вимог щодо скасування державної реєстрації права власності на 25/100 об'єкту нерухомого майна, оскільки, реєстрацію було проведено з порушенням ст. 27-2 та за наявності підстав для відмови згідно ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Крім того, оскільки, позивач має право зареєструвати за собою майнові права на всю суму профінансованого ним будівництва (100%), в зв'язку з розірванням договору № 03-04/2019 від 03.04.2019, наявність, зареєстрованих за відповідачем майнових прав унеможливлює проведення такої державної реєстрації. А тому суд вважає, що ефективним є спосіб захисту в комплексі з розірванням договору та скасування державної реєстрації майнових прав за відповідачем.
Суд не враховує твердження позивача про те, що проект не був реалізований, а тому у відповідача не виникло право на реєстрацію за собою майнових прав на 25/100 об'єкта незавершеного будівництва, і що зареєстрована за відповідачем частка за площею є більшою ніж обумовлено в договорі.
Оскільки, договором було обумовлено розмір часток сторін 25/75, а безпосередня їх площа мала вираховуватись та остаточно коригуватись після отримання результатів обмірів технічної інвентаризації (п. 8.9 договору).
Крім того, договором обумовлено, що майнові права кожної із сторін договору на частини об'єкта вважаються закріпленими за ними 25/75 після підписання договору. Також суд відзначає, що сторони були обмежені у реєстрації права власності на нежитлові приміщення, до закінчення реалізації проекту та введенні об'єкта в експлуатацію. Проте, будь-які обмеження щодо реєстрації за сторонами майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва договором не передбачено.
Отже, позов підлягає задоволенню в частині скасування державної реєстрації права власності Приватного підприємства "Вояж" (02068, м. Київ, вулиця Ревуцького, будинок 12 А, ідентифікаційний код 23730362) на 25/100 частки Об'єкту незавершеного будівництва "Будівля для надання послуг автовласникам з об'єктами громадського харчування, побудовану на земельній ділянці, розташованій за адресою: Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі в місті Києві", кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га, запис про яке внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бояринцевої О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 76489714 від 07.12.2024.
Щодо вимог позивача про визнання за ним права власності на 25/100 об'єкта незавершеного будівництва.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Згідно умов договору № 03-04/2019 від 03.04.2019 позивач набував право на 75 % від збудованого об'єкту.
Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва на всю суму понесених ним витрат, тобто 100% від всього наразі збудованого об'єкту виникло у позивача, в зв'язку з розірванням судом у даній справі договору № 03-04/2019 від 03.04.2019, на підставі п. 10.2 означеного договору.
Отже, позивач, після розірвання судом договору № 03-04/2019 від 03.04.2019 та скасування державної реєстрації майнових прав відповідача на 25/100 об'єкту має можливість реалізувати своє право власності шляхом його реєстрації в реєстрі, оскільки, фактично після ухвалення судом рішення у даній справі, його право власності не оспорювалось.
За таких умов, суд дійшов висновку про передчасність заявленої позивачем вимоги про визнання за ним права власності на 25/100 частки Об'єкту незавершеного будівництва "Будівля для надання послуг автовласникам з об'єктами громадського харчування, побудовану на земельній ділянці, розташованій за адресою: Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі в місті Києві", кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га та відмовляє у задоволенні позову в цій частині.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Розірвати договір № 03-04/2019 від 03.04.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" (02068, м. Київ, проспект Петра Григоренка, будинок 15, офіс 137, ідентифікаційний код 42072360) та Приватним підприємством "Вояж" (02068, м. Київ, вулиця Ревуцького, будинок 12 А, ідентифікаційний код 23730362).
3. Скасувати державну реєстрацію права власності Приватного підприємства "Вояж" (02068, м. Київ, вулиця Ревуцького, будинок 12 А, ідентифікаційний код 23730362) на 25/100 частки Об'єкту незавершеного будівництва "Будівля для надання послуг автовласникам з об'єктами громадського харчування, побудовану на земельній ділянці, розташованій за адресою: Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі в місті Києві", кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га, запис про яке внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бояринцевої О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 76489714 від 07.12.2024.
4. Стягнути з Приватного підприємства "Вояж" (02068, м. Київ, вулиця Ревуцького, будинок 12 А, ідентифікаційний код 23730362) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" (02068, м. Київ, проспект Петра Григоренка, будинок 15, офіс 137, ідентифікаційний код 42072360) судовий збір у розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн 00 коп.
5. В частині позовних вимог про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" (02068, м. Київ, проспект Петра Григоренка, будинок 15, офіс 137, ідентифікаційний код 42072360) права власності на 25/100 частки Об'єкту незавершеного будівництва "Будівля для надання послуг автовласникам з об'єктами громадського харчування, побудовану на земельній ділянці, розташованій за адресою: Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі в місті Києві", кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га - відмовити.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 24.07.2025
Суддя І.В.Усатенко