15 липня2025 року
м. Київ
справа № 569/4321/24
провадження № 51 - 2016 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши матеріали касаційної скарги захисника ОСОБА_4
в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня 2024 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року,
установив:
За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня
2024 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
та жителя с. Литвинівка Старобільського району Луганської області,
засуджено за ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено покарання:
- за ч. 2 ст. 111 КК - у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна;
- за ч. 5 ст. 111-1 КК - у виді позбавлення волі на строк 8 років
з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов'язані з виконанням адміністративно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 15 років з конфіскацією майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов'язані з виконанням адміністративно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 15 років з конфіскацією майна.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 , будучи громадянином України, добровільно у невстановлений досудовим розслідуванням час, але до 21 квітня 2023 року, перейшов на бік ворога - держави-агресора Російської Федерації та погодився на пропозицію представників окупаційної адміністрації щодо реєстрації його «кандидатом в депутати ради Біловодського муніципального округу Луганської Народної Республіки» від партії «Єдіная Росія».
Діючи умисно, в умовах воєнного стану, всупереч державному суверенітету України та законодавству України, ОСОБА_5 10 вересня 2023 року, перебуваючи у невстановленому місці на тимчасово окупованій території Луганської області, взяв участь у незаконних «виборах» в якості «кандидата
в депутати ради Біловодського муніципального округу Луганської Народної Республіки», та за їх результатами був обраний, як депутат, до незаконного органу влади, створеному на тимчасово окупованій території, «Ради муніципального округу муніципального утворення Біловодського муніципального округу Луганської Народної Республіки», чим вчинив дії, спрямовані на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, державній безпеці України - наданні іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України в умовах воєнного стану та в добровільному обранні до незаконних органів влади, створених на тимчасово окупованій території.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року вказаний вирок залишено без змін.
У касаційній скарзі захисник, не заперечуючи правильності кваліфікації дій та доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованих злочинів указує, що судами першої та апеляційної інстанцій було допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема п. 3 ч. 1 ст. 412 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що розгляд кримінального провадження було здійснено за відсутності обвинуваченого ОСОБА_5 , чим позбавили його можливості здійснити свій захист, оскільки він не був повідомлений про розгляд справи стосовно нього в судах попередніх інстанцій, як того вимагають положення статей 297-5 та 323 КПК, а визначені у законі засоби повідомлення особи у разі проведення судового розгляду у відсутності обвинуваченого не
є достатніми. Зауважує про відсутність відомостей, які б підтверджували ознайомлення ОСОБА_5 з оголошеннями, повістками, а також про наявність у нього доступу до веб-сайтів, на яких розміщувалася указана інформація.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії оскаржених судових рішень, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що захисник не заперечує доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 111 та ч. 5 ст. 111-1 КК.
Фактично зміст доводів касаційної скарги захисника зводиться до того, що судами попередніх інстанцій не було дотримано вимог статей 297 - 5 та 323 КПК, а застосовані способи повідомлення під час досудового розслідування та судового розгляду вважає недостатніми.
Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 21 лютого 2024 року було надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно
ОСОБА_5 , а ухвалою цього ж суду від 25 квітня 2024 року - на спеціальне судове провадження.
Таким чином, кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 в суді здійснювалося за відсутності засудженого (in absentia).
Верховний Суд неодноразово в своїх рішенням аналізував порядок спеціального досудового розслідування та судового провадження. Така процедура у кримінальному провадженні є специфічною, оскільки проводиться без участі обвинуваченого, а повідомлення особи здійснюється з дотриманням певних правил передбачених процесуальним законом.
Так, законодавець у законі врегулював здійснення процедури (in absentia), зокрема, порядок повідомлення особи, яка переховується на тимчасово окупованій території України або на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 297-5 КПК повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються
в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Згідно з приписами абзацу 6 ч. 3 ст. 323 КПК повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов'язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно
з положеннями ст. 297-5 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Зі змісту касаційної скарги неможливо чітко встановити, які конкретно порушення вимог кримінального процесуального закону, на думку захисника, були допущені судами першої та апеляційної інстанцій при здійсненні кримінального провадження, зокрема в частині додержання положень статей 323 та 297-5 КПК, на які вона посилається у скарзі. Разом із тим, ознайомившись із змістом оскаржених судових рішень, Суд вважає, що у цьому кримінальному провадженні вказані вимоги закону щодо повідомлення ОСОБА_5 про розгляд справи щодо нього судами обох інстанцій були дотримані.
Як убачається зі змісту вироку місцевого суду, рекомендовані повідомлення поштового відправлення «Укрпошта» за місцем реєстрації та проживання ОСОБА_5 не надсилалися, оскільки вони знаходяться на непідконтрольній Україні території.
Повідомлення ОСОБА_5 про призначені судові засідання у справі здійснювалася шляхом публікацій в газеті «Урядовий кур'єр» та «Голос України», які є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження,
та на офіційному веб-сайті суду в мережі Інтернет.
Сам законодавець визначив, що з моменту опублікування повістки про виклик
у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження особа вважається належним чином ознайомленою з її змістом.
Після публічного повідомлення про розгляд справи ОСОБА_5 не з'явився до суду, а його ухилення від правосуддя було розцінено, як реалізацію останнім невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (пп. «д» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України) та одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що захисник в ній по суті не оспорює дотримання судами вимог КПК під час повідомлення ОСОБА_5 про розгляд справи у порядку спеціального судового провадження (in absentia), однак, на її думку, вжитих заходів було недостатньо для належного повідомлення останнього.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій вжили усі передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо належного інформування засудженого про розгляд кримінального провадження щодо нього. Тому відсутні обґрунтовані підстави вважати, що в цій частині судами обох інстанцій було порушено вимоги КПК.
Суд погоджується з доводами захисника в касаційній скарзі про те, що під час здійснення спеціального судового провадження можуть вживатися додаткові заходи, не визначені статтями 297-5, 323 КПК, щодо повідомлення особи, у разі наявності такої можливості. Разом із тим, Суд звертає увагу захисника на те,
що нездійснення таких додаткових заходів, за умови дотримання чітко передбаченого процесуальним законодавством порядку здійснення повідомлення (виклику) особи щодо якої здійснюється кримінальне провадження в порядку процедури (in absentia), само по собі не є порушенням вимог КПК.
До того ж, відповідно до положень ч. 3 ст. 400 КПК, особа засуджена в порядку спеціального судового провадження (in absentia) не позбавлена права оскаржити ухвалені стосовно неї судові рішення навіть після закінчення строків на їх оскарження, подавши скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження з наведенням причин неявки.
Окрім того, в даному випадку не буде мати місце порушення права на захист
ОСОБА_5 через розгляд кримінального провадження за його відсутності, оскільки на всіх його стадіях у справі брала участь захисник ОСОБА_4 , яка була залучена у справі за рахунок коштів держави.
Що стосується призначеного судом ОСОБА_5 покарання, то таке відповідає вимогам статей 50, 65 КК і за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
За змістом частин 1 і 2 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з положеннями ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення
та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК.
Призначаючи ОСОБА_5 покарання місцевий суд урахував характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, один з яких є тяжким, а другий особливо тяжким, особу засудженого, який переховувався від органів досудового розслідування та судового слідства, відсутність пом'якшуючих покарання обставин та факт скоєння цих злочинів в умовах воєнного стану.
Врахувавши всі обставини, які мають значення при призначенні покарання, місцевий суд, з яким обґрунтовано погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років
(з урахуванням положень ч. 1 ст. 70 КК) є достатнім і необхідним для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є законними та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК,
у них наведено відповідні мотиви, з яких виходили ці суди при ухваленні своїх рішень, та положення закону, якими вони керувалися.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для її задоволення немає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня 2024 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_5 через відсутність підстав для
її задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3