22 липня 2025 року
м. Київ
справа № 737/717/24
провадження № 51-2818 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_4 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_5 ,
встановив:
Вироком Куликівського районного суду Чернігівської області від 15 січня 2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджено за ст. 336 КК України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 (два) роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених статтею 76 цього Кодексу.
Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про ведення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, по всій території України із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України на 30 та 90 діб та триває на даний час.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він будучи військовозобов'язаним, солдатом, 17 липня 2023 року, у встановленому законом порядку, відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008 року, пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією (далі - ВЛК), що за адресою: вул. Пирогова, буд. 16, смт. Куликівка, Чернігівського району Чернігівської області.
Згідно з Карткою обстеження № 112 від 17.07.2023 року та Довідкою ВЛК № 112 від 17.07.2023 року, ОСОБА_5 згідно зі ст. 19-Б графи II наказу Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 визнаний обмежено придатним у воєнний час. Обмежено придатним до військової служби вважається непридатний до військової служби у мирний час, але у воєнний час обмежено придатні військовозобов'язані підлягають мобілізації. На підставі вищевказаного ОСОБА_5 за станом здоров'я являється обмежено придатним та підлягає мобілізації.
ОСОБА_5 , 03.02.2024 року о 20 год. 45 хв. отримав повістку, за якою мав з'явитись 05.02.2024 року о 08 год. 00 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_1 для подальшого направлення до військової частини НОМЕР_1 (152МБр), з метою проходження військової служби за мобілізацією. Про отримання вказаної повістки ОСОБА_5 надав розписку та належним чином у встановленому законом порядку повідомлений працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов на військову службу під час загальної мобілізації, а також про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу під час мобілізації.
В подальшому, ОСОБА_5 у вказаний час, зазначений у повістці, а саме о 08 год. 00 хв. 05.02.2024 року не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , не маючи на це поважних причин, та про причину своєї неявки не повідомив і в подальшому уникав спілкування та зустрічей з працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином, ОСОБА_5 діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, будучи достовірно обізнаним про введення на всій території України із 24.02.2022 року воєнного стану, проведення на території України загальної мобілізації та про необхідність з'явитися о 08 год. 00 хв. 05.02.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшого направлення до місця несення військової служби в Збройних силах України, не маючи передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав для відстрочки від призову та підстав, які би вказували на його непридатність для несення військової служби, у порушення вимог ст. 65 Конституцій України, статей 1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу України», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року № 69/2022, у зазначену дату та час до місця виклику, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 , не з'явився, не маючи на те поважних причин, про причини неявки не повідомив, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 18 квітня 2025 рокуапеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 15 січня 2025 року щодо ОСОБА_5 залишено без змін.
У своїй касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи та юридичну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_5 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх доводів щодо істотних порушень апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону прокурор зазначає про те, що в порушення вимог статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційним судом були залишені поза увагою доводи прокурора в апеляційній скарзі щодо безпідставності застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК.
Зазначені порушення скаржник обґрунтовує тим, що апеляційним судом не враховано та необґрунтовано відхилено доводи про те, що:
- вчинене кримінальне правопорушення ОСОБА_5 являє значну суспільну небезпеку через невиконання останнім конституційного обов'язку щодо захисту Батьківщини та негативно впливає на стан укомплектованості військових частин;
- обвинувачений негативно характеризується, оскільки не з'являвся з повісткою, зловживав алкогольними напоями і не надавав критичної оцінки своїм діям та наполегливо з лютого 2024 року продовжує ігнорувати виконання ним конституційного обов'язку;
- стан здоров'я ОСОБА_5 та його алкогольна залежність, які були підставами для відмови у зарахуванні військовими частинами підтверджують байдужість останнього до конституційного обв'язку, який був визнаний військово-лікарською комісією придатним до служби, що не може звільняти його від проходження військової служби;
- дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ТЦК та СП), які виконують свої обов'язки щодо мобілізації та до лютого 2024 року невдало намагалися ОСОБА_5 мобілізувати, а також дані про його стан здоров'я, які є лише відомостями, що характеризують особу, не можуть враховуватися при вирішенні питання щодо застування положень ст. 75 КК.
- щире каяття, як пом'якшуюча покарання обставина не була встановлена під час розгляду справи судом першої інстанції, оскільки з поведінки обвинуваченого не вбачалося бажання виправити ситуацію, так як після 05.02.2024 року він не з'явився до ТЦК та СП.
Окрім цього прокурор зазначає, що апеляційний суд також в порушення вимог статей 370, 419 КПК не навів в ухвалі мотивів того, чому вважає доводи прокурора щодо призначення явно м'якого покарання через застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, такими, що не заслуговують увагу, за наявності мотивованих підстав для призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Томуна його думку, покарання за умови застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК не є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів так і іншими особами, тому не відповідає вимогам статей 50, 65 ККК та є явно м'яким.
У частині доводів неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність прокурор зазначив про те, що:
- апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі не спростував доводи щодо відсутності у провадженні пом'якшуючої покарання обставини - щирого каяття зі сторони ОСОБА_5 та погодився з неправильним застосуванням судом першої інстанції положень ст. 66 КК;
- з огляду на обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, підвищену суспільну небезпеку, особливо у воєнний час, причини його неявки з повісткою, негативні дані про його особу, який на час розгляду провадження апеляційним судом продовжував ігнорувати виконання конституційного обов'язку, що вказує на відсутність щирого каяття та неможливість його виправлення за умови звільнення від покарання з випробуванням;
- в разі застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК не буде виконано мети покарання відповідно до ст.50 КК, про що наведено в постанові Верховного Суду від 31.05.2018 року (справа № 754/7388/16).
Перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України (далі - КПК), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. ст. 412-414 цього Кодексу.
Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, встановлених та перевірених місцевим судом на підставі ст. 337 КПК, та кваліфікація його дій за ст. 336 КК у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставне застосування ст. 75 КК, що призвело до невідповідності ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що явно несправедливим через м'якість або суворість покарання може бути саме за видом чи розміром.
Зі змісту судових рішень вбачається, що ОСОБА_5 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, проте касаційна скарга прокурора не містить будь-яких обґрунтувань того, що зазначене покарання за видом та розміром є м'яким.
У зв'язку із зазначеним, доводи касаційної скарги щодо призначення обвинуваченому покарання з випробуванням, яке на думку прокурора, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги в цій частині.
Водночас, з вироку суду першої інстанції вбачається, що суд призначаючи ОСОБА_5 покарання та посилаючись на положення статей 50, 65, 66 КК врахував:
- ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК належить до категорії нетяжких злочинів;
- дані про його особу, який не працює, у зареєстрованому шлюбі не перебуває, на утриманні неповнолітніх дітей не має, проживає з матір'ю, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, перебуває на «Д» обліку у лікаря психіатра, раніше не судимий в силу ст. 89 КК;
- обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття;
- відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Крім того, суд врахував висновок досудової доповіді, складеної Чернігівським РС №1 філії Державної установи «Центр пробації» в Чернігівській області стосовно громадянина ОСОБА_5 , в якому орган пробації вважає, що:
- ризик вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_5 оцінюється як середній, а ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється як середній, його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.
Урахувавши зазначені обставини та дані про особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого ним правопорушення, суд дійшов висновку за необхідне призначити обвинуваченому покарання у межах санкції ст. 336 КК України у виді позбавлення волі.
За правилами ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Із системного аналізу закону України про кримінальну відповідальність убачається, що, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суд має встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням і належним чином вмотивувати таке рішення, зокрема, дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Звільняючи від призначеного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_5 на підставі ст. 75 КК з випробуванням, місцевий суд врахував:
- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке належить відповідно до ст.12 КК до нетяжких злочинів;
- особу обвинуваченого та його попередню поведінку в період мобілізації;
- дані про стан психічного здоров'я ОСОБА_5 ;
- обставини даного кримінального провадження, зокрема, дії співробітників ТЦК та СП, які не забезпечити направлення його для проходження служби у військових частинах з урахуванням стану здоров'я, його особистих здібностей та об'єктивної можливості виконувати обов'язки воєнної служби;
- висновок органу пробації, зазначений у досудовій доповіді.
При цьому, суд зазначив у вироку про те, що обмежена придатність до виконання обов'язків військової служби (встановлений діагноз) виникала з об'єктивних, незалежних від волі обвинуваченого причин і, хоча ця обставина не звільняє його від мобілізації і кримінальної відповідальності, однак значно знижує рівень суспільної небезпеки вчиненого діяння.
Зважаючи на враховані обставини, суд дійшов висновку, що на час розгляду провадження ОСОБА_5 не потребує ізоляції від суспільства, а тому призначення покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК відповідатиме особі обвинуваченого та буде достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, погодився з призначеним місцевим судом покаранням та звільненням обвинуваченого від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Як убачається з оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, прокурором, окрім іншого, в апеляційній скарзі ставилося питання про перегляд вироку місцевого суду з підстави неправильного застосування ст. 75 КК, з огляду на те, що навіть при визнанні обвинувачем вини призначене ОСОБА_5 покарання з установленням іспитового строку є явно м'яким.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги врахував те, що:
- ОСОБА_5 дійсно визнаний винуватим в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, що є умисним злочином;
- вчинене кримінальне правопорушення належить до категорії нетяжких;
- за місцем проживання ОСОБА_5 характеризується задовільно, не працює, проживає з матір'ю, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, перебуває на «Д» обліку у лікаря психіатра, в силу ст. 89 КК України є не судимим.
Поряд з цим, апеляційний суд погоджуючись з доводами прокурора, що за встановленими даними ОСОБА_5 не працює, зловживає алкогольними напоями, однак, при цьому звернув увагу та зазначив в ухвалі про те, що:
- сусідами він характеризується як людина з доброю душею, який хоча офіційно й не працює, але допомагає сусідам по господарству, порушень громадського порядку за ним не спостерігалось, з сусідами та жителями села активний в спілкуванні, слабохарактерний;
- сам факт вживання алкогольних напоїв, на чому загострює увагу прокурор, звісно характеризує обвинуваченого з негативного боку, але не може бути тим фактором, який вказує на неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства, та вимагає призначення найсуворішого виду покарання у виді позбавлення волі;
- відповідно до записів з архівної медичної картки стаціонарного хворого №797 убачається, що ОСОБА_5 знаходився на стаціонарному лікуванні в Чернігівській обласній психоневрологічній лікарні з 13 лютого 2004 року по 18 лютого 2004 року, звідки був виписаний з відповідним діагнозом;
- відповідно до довідки КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради №295 від 22 березня 2024 року ОСОБА_5 звертався до лікаря психіатра в стаціонарне психіатричне відділення з 22 серпня 1995 року по 29 квітня 2003 року, обстежувався стаціонарно в ЧОПНЛ з 13 лютого 2009 року по 18 лютого 2009 року, виписаний з відповідним діагнозом;
- згідно висновку судово-психіатричної експертизи №287 у ОСОБА_5 виявлені ознаки психічного захворювання (F70 за Міжнародною Класифікацією Хвороб 10-го перегляду), але він за своїм психічним станом на період часу до якого відноситься кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час примусові заходи медичного характеру йому не показані;
- відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 05 грудня 2022 року ОСОБА_5 визнаний придатним до проходження військової служби;
- згідно до відомостей картки обстеження та медичного огляду №112 від 17 липня 2023 року та довідки військово-лікарської комісії №112 ОСОБА_5 визнаний обмежено придатним;
- 05 лютого 2024 року ОСОБА_5 не прибув за повісткою для відправки до військової частини НОМЕР_1 (152 МБр), у чому він розкаявся та повністю визнав свою вину;
- до вручення повістки на 05 лютого 2024 року, ОСОБА_5 доставлявся до ТЦК та СП за п'ятьма повістками, тобто він не з'явився для відправки за шостою повісткою.
Крім того, судом апеляційної інстанції було також обґрунтовано враховано те, що:
- за поясненнями в судовому засіданні свідка ОСОБА_7 - ОСОБА_5 не був прийнятий на військову службу кількома військовими частинами;
- згідно даних списків військовозобов'язаних, які призвані та відправлені, ОСОБА_5 не був прийнятий на військову службу: - 11 жовтня 2023 року військовою частиною 152 МБр; - 27 жовтня 2023 року військовою частиною НОМЕР_2 НЦ (через хворобу); - 02 лютого 2024 року військовою частиною НОМЕР_3 омбр НОМЕР_4 (запис лікаря військової частини: хронічний алкоголізм з нападом білої гарячки, стан абстиненції); - 05 лютого 2024 року ОСОБА_5 знову був направлений до військової частини, до якої його відмовились приймати 11 жовтня 2023 року.
З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку та зазначив в ухвалі про те, що такі не виправдовують обвинуваченого за пред'явленим обсягом обвинувачення, однак, свідчать про те, що ОСОБА_5 не є злісним «ухилянтом» від проходження військової служби, від отримання повісток не відмовлявся, коли був доставлений до районного центру комплектування, то їхав до військових частин, де після обстеження лікарі не приймали його на службу через наявні у нього захворювання та зловживання алкогольними напоями.
При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про те, що обмежена придатність до виконання обов'язків військової служби (встановлений діагноз) виникала з об'єктивних, незалежних від волі обвинуваченого причин і, хоча ця обставина не звільняє його від мобілізації і кримінальної відповідальності, однак значно знижує рівень суспільної небезпеки вчиненого діяння.
Водночас, апеляційний суд не погоджуючись з доводами апеляційної скарги в частині неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК також зазначив, що звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного строку покарання з випробуванням не демотивує інших осіб, які підлягають мобілізації, не створить в очах громадян та суспільства негативного враження безладдя та безкарності, а навпаки, доводить, що призначення покарання є індивідуальним, з урахуванням не тільки вчиненого особою кримінально правопорушення, але й відомостей про його стан здоров'я, психічний стан, з огляду на те, яку небезпеку несе зарахування особи з психічними відхиленнями до складу військової частини для інших військовослужбовців.
З урахуванням зазначеного, на переконання Суду, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора про скасування вироку суду першої інстанції у частині звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Ураховуючи вищевказане, Суд погоджується з наведеними мотивами суду апеляційної інстанції в постановленому рішенні і вважає, що звільнення обвинуваченого від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки є обґрунтованим та необхідним й достатнім для його виправлення без відбування покарання у виді позбавлення волі.
Суд не вбачає підстав вважати, що постановлена судом апеляційної інстанції ухвала є незаконною через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону з огляду на вимоги статей 370, 419 КПК.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі прокурора мотиви щодо незгоди з судовим рішенням в частині звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням не спростовують висновків апеляційного суду та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду поставити під сумнів законність та обґрунтованість цього судового рішення.
Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладені обставини, за результатом перевірки доводів прокурора щодо оскарження зазначеного вище рішення суду апеляційної інстанції стосовно, колегія суддів не встановила підстав, які б свідчили про необхідність задоволення касаційної скарги прокурора.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_4 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3