Справа № 366/521/25 Головуючий у суді І інстанції Мовчан В.В.
Провадження № 22-ц/824/12535/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
23 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Желепи О.В.,Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 30 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області, в якому просив визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок, загальною площею 52,1 кв. м, житловою площею 19,6 кв. м, з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 30 квітня 2025 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу з підстав не усунення ним недоліків цієї заяви, визначених в ухвалі від 04 березня 2025 року.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що оскаржуваній в ухвалі суд першої інстанції не вказав, які саме вимоги не виконав позивач, зазначивши у загальному вигляді, що позивач не виконав вказівок суду, визначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху. Проте в зазначеній ухвалі одним недоліком позовної заяви суд вважав те, що позивач не надав доказів вартості спадкового майна, зокрема, звіт про оцінку майна, виготовлений відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Крім того, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху судом було вказано, що позивач не надав суду виписку із погосподарської книги про те, що будинок належав спадкодавцю.
Позивач зазначає, що надав усі наявні у нього докази, а саме довідку про оціночну вартість об'єкта нерухомості № 201-20250202-0009057075 від 02 лютого 2025 року, яка є належним і допустимим доказом вартості спадкового майна. Щодо виписки з погосподарської книги позивач вказує, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не може вдаватися до оцінки викладених ним обставин справи та доказів. Саме позивач несе ризик недостатності доказів на предмет доказування заявлених ним позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не усунув визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки, що позбавляє суд можливості прийняти позов до провадження.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Вимоги щодо змісту і форми позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України. Відповідно до частини першої вказаної статті у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява, крім інших обов'язкових реквізитів, має містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Пунктами 2, 9 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна, а у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна.
Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи (частина друга статті 176 ЦПК України).
Згідно із частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Із системного тлумачення наведених норм ЦПК вбачається, що ціна позову зазначається у позовній заяві лише з метою визначення розміру судового збору.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як інвалід ІІ групи, про що він надав суду підтверджуючі документи (а.с. 6, 33).
При цьому відповідно частини другої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 16 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом вимог ЦПК такий обов'язок покладається на позивача. Проте, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд. Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.
Системний аналіз вказаних норм прав свідчить про те, що визначення ціни позову входять до предмета доказування у даному спорі і встановлюються судом під час розгляду справи по суті на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, тобто, такі обставини є предметом доказування у справі та оцінки судом відповідно до положень статей 76 ЦПК України.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 914/3659/21 та від 15 березня 2023 року у справі № 759/10375/19.
Таким чином, хоча встановлення ціни позову для визначення розміру судового збору в порядку частини другої статті 176 ЦПК України і належить до компетенції суду, проте здійснюється воно на підставі доказів, поданих сторонами.
ОСОБА_1 з метою підтвердження ціни позову разом із позовною заявою надав суду довідку про оціночну вартість спірного об'єкта нерухомості, відповідно до якої і визначив ціну позову, яка могла бути врахована судом в частині вирішення питання щодо стягнення судового збору із відповідача на користь держави у випадку задоволення позову.
Проте суд першої інстанції помилково вважав, що цією довідкою не доводиться дійсна вартість майна і для позивача обов'язковим є надання виключно звіту суб'єкта оціночної діяльності про вартість спадкового майна.
Статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що звіт про оцінку майна є документом, який містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до пункту 14 розділу 1 «Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку», затвердженого наказом ФДМУ від 17 травня 2018 року № 658 (далі - Порядок), при проведенні операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості, а також щодо договорів дарування, видачі свідоцтв про право на спадщину (крім випадків успадкування та/або отримання у дарунок майна, вартість якого оподатковується за нульовою ставкою), при посвідченні інших правочинів, за якими здійснюється перехід права власності на нерухомість та дохід за якими підлягає оподаткуванню, визначених у абзаці першому цього пункту, для посвідчення відповідного договору нотаріусу подається звіт про оцінку майна, щодо якого проведено процедуру рецензування відповідно до розділу V цього Порядку та який зареєстрований в Єдиній базі з присвоєнням унікального реєстраційного номера.
Тобто, звіт про оцінку майна є обов'язковим при здійснення операції щодо відчуження нерухомого майна для мети оподаткування. Разом із тим, для мети визначення ціни позову позивач може надати будь-які відомості про вартість майна, в тому числі і довідку про оціночну вартість об'єкта нерухомості, оскільки процесуальним кодексом не визначено якими доказами доводиться ціна позову.
Законодавець передбачив, що суд може і не погодитись із ціною позову, коли визначена позивачем вартість майна вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, у зв'язку із чим надав суду можливість самостійно визначити розмір судового збору з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
Відповідно до пункту 6 розділу 1 Порядку електрона довідка про оціночну вартість об'єкта нерухомості - документ, сформований на запит фізичної або юридичної особи на підставі даних про об'єкт нерухомості, внесених до Єдиної бази даних звітів про оцінку за допомогою мережі Інтернет, та містить оціночну вартість такого об'єкта, розраховану модулем електронного визначення оціночної вартості.
На думку колегії суддів, довідка про оціночну вартість об'єкта нерухомості є належним доказом вартості майна для цілей визначення розміру судового збору у цій справі.
При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(постанова Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц).
Виходячи із наведеного, суд першої інстанції проявив надмірний формалізм, визначивши обов'язковим подання до суду саме звіту про оцінку майна для визначення ціни позову, тим самим обмеживши право позивача на доступ до правосуддя.
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних з визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною (ця позиція неодноразово була висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах № 640/7310/19, 9901/393/19).
Суд першої інстанції в ухвалі про залишення позовної заяви без руху також виходив з того, що позивачем не надано суду виписки із погосподарської книги, яка доказом у справі про спадкування.
Як роз'яснено в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12 червня 2009 року, подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
Згідно із вимогами частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Отже, неподання позивачем доказів на підтвердження своїх вимог та/або заперечень не перешкоджає розгляду справи, оскільки є підставою для залишення позовної заяви без задоволення, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення заявнику.
Висновки суду першої інстанції в цій частині не вказують на недоліки позовної заяви, а фактично містять судження, що стосуються суті питання щодо достатності доказів для ухвалення судом рішенні по суті спору.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (статті 12, 13 ЦПК України).
З огляду на принцип диспозитивності у цивільному процесі особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Питання про належність і допустимість доказів, їх оцінку, суд має вирішувати в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, а не на стадії прийняття позовної заяви до розгляду, оскільки подання доказів стороною у справі на обґрунтування своїх вимог є правом, а не обов'язком особи.
Розглядаючи справу по суті суд оцінює надані докази, на підставі яких приймає судове рішення. Неподання доказів, так само як і не посилання на них у позові не може бути підставою відмови особі у доступі до правосуддя.
Крім того, слід врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25 січня 2024 року в справі № 320/14843/23, відповідно до яких неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому.
Отже, висновки суду, зазначені в оскаржуваній ухвалі про невиконання позивачем вимог ухвали про залишення без руху його позовної заяви не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на звернення в судовому порядку за захистом порушених прав, свобод та інтересів, як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав визнавати неподаною та повертати позовну заяву ОСОБА_1 , йому належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо повернення позовної заяви є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті позовних вимог не розглядається.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 30 квітня 2025 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_1 до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області про визнання права власності на спадкове майнонаправити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 липня 2025 року.
Судді: С.А. Голуб
О.В. Желепа
Д.О. Таргоній