23 липня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 754/3873/19
номер провадження: 22-ц/824/10863/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року у складі судді Зотько Т.А., у справі за заявою ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання матері, з якою проживає неповнолітня дитина,
У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання матері, з якою проживає неповнолітня дитина.
Заява мотивована тим, що на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, до досягнення дитиною трирічного віку - до ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 14 березня 2019 року, або до зміни матеріального стану сторін. Однак повідомленням від 21 лютого 2025 року Миронівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, у зв'язку із пропущенням строку пред'явлення викового листа до виконання, а відтак вона змушена звертатись до суду із вказаною заявою.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року заяву ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа - задоволено.
Поновлено ОСОБА_2 строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа Деснянського районного суду міста Києва у цивільній справі №754/3873/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на її утримання у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, до досягнення дитиною трирічного віку - до ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 14 березня 2019 року, або до зміни матеріального стану сторін до примусового виконання.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа відмовити, посилаючись на неправильно встановлені обставини справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 отримала виконавчий лист 26 березня 2020 року, тобто через два місяці після набрання рішенням законної сили. Разом з тим, вона посилається на карантин як на поважну причину пропуску строку, що перешкодив їй вчасно подати виконавчий лист. Однак заявниця не вказує, у зв'язку з яким саме карантином (у зв'язку з сезонним грипом, пандемії корона вірусу тощо) було це оголошення.
Вказує, що у разі, якщо заявниця посилається саме на карантин у зв'язку з пандемією коронавірусу, то він розпочався 11 березня 2020 року. Таким чином до оголошення карантину, у заявниці було достатньо часу, щоб подати виконавчий лист до виконавчої служби. Окрім цього, під час дії пандемії не було заборонено звертатися до органів державної влади для вирішення певних питань, а органам державної влади не було заборонено виконувати свої обов'язки.
Зазначає, що так само до оголошення в Україні воєнного стану (24 лютого 2022 року) у заявниці було достатньо часу щоб подати виконавчий лист до виконавчої служби, оскільки виконавчий лист вона отримала 26 березня 2020 року.
Учасники справи не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання, призначене на 08 липня 2025 року на 10 год 15 хв., не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись апеляційним судом завчасно, в установленому законом порядку, що підтверджується наявними у справі доказами, причини неявки суду не повідомили.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повідомлялися судом шляхом направлення судової повістки на наявні в матеріалах справи їх адреси реєстрації місця проживання.
16 червня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду повернулися конверти із судовими повістками, направленими на поштову адресуОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) та на поштову адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), з відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.98-99, 100-101).
Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що учасники справи повідомлені судом апеляційної інстанції про розгляд справи належним чином.
Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Постановляючи ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, суд першої інстанції виходив із того, що з урахуванням матеріалів справи та пояснень сторін, наявні об'єктивні обставини, які унеможливили своєчасне пред'явлення виконавчого листа до виконання. Судом першої інстанції враховано, що рішення суду залишалося невиконаним, а відповідач у судовому засіданні не заперечував проти задоволення заяви, що свідчить про відсутність спору щодо цього питання. Тому суд першої інстанції, виходячи з принципів обов'язковості судових рішень та забезпечення ефективного судового захисту, визнав пропуск строку поважним і поновив його відповідно до ст. 433 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року у справі № 754/3873/19 частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання матері з якою проживає неповнолітня дитина. Шлюб, зареєстрований 29 червня 2017 року Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (а/з № 1119) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, до досягнення дитиною трирічного віку - до ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 14 березня 2019 року, або до зміни матеріального стану сторін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено (а.с.51-54).
26 березня 2020 року на примусове виконання цього заочного рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року було видано виконавчий лист № 754/3873/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на її утримання в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, до досягнення дитиною трирічного віку - до ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 14 березня 2019 року, або до зміни матеріального стану сторін (а.с.64).
Відповідно до пункту 9 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Згідно з ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з п.17.2 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України оформлення і видача судових рішень, якими вносяться зміни до виконавчих документів (у тому числі про виправлення помилки у виконавчому документі; визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим документом; поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання; відстрочку чи розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання; зупинення виконання судового рішення; заміну сторони виконавчого провадження), здійснюється в паперовій формі судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ст.433 ЦПК України, у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Метою ст.433 ЦПК України про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк з поважних причин. Поважними можна вважати причини, які не залежали від волі стягувача.
Пунктом 7 ч. 1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
Згідно з ч.3 ст.12 Закону №1404-VIII, виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання (ч.6 ст.12 Закону №1404-VIII).
Відповідно до п.2 ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
По справі встановлено, що стягувач ОСОБА_2 звернулась до Миронівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) про відкриття виконавчого провадження за вказаним вище виконавчим листом № 754/3873/19 від 26 березня 2020 року.
Згідно із повідомленням Миронівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) від 21 лютого 2025 року наданий стягувачем ОСОБА_2 виконавчий листом № 754/3873/19 від 26 березня 2020 року повернутий стягувачу без прийняття до виконання, у зв'язку із пропущенням строку пред'явлення виконавчого листа до виконання (а.с.63).
Так, в рішенні від 27 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями одного провадження (див. «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (no.1) (GC), no. 36813/97). Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. «Джорж Естіма проти Португалії» (EstimaJorge v. Portugal), рішення від 21 квітня 1998 року, Reports of Judgmentsand Decisions 1998*II, п. 35, та «Сіка проти Словакії» (Sica v. Slovakia), №2132/02, п.п.24-27, 13 червня 2006 року).
Практика ЄСПЛ та Верховного Суду спирається на такі загально-правові категорії як «непорушність прав», «якість та точність закону», «стабільність та остаточність судових рішень», «законні очікування» тощо. Названі поняття можна узагальнити принципом правової (юридичної) визначеності, який відіграє надважливе значення у формуванні та функціонуванні системи права демократичної держави. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Як видно із протоколу судового засідання від 09 квітня 2025 року, відповідач та боржник ОСОБА_1 у судовому засіданні в суді першої інстанції не заперечував проти задоволення заяви. Зазначив, що він хоче щоб дане питання вирішилось (а.с.68).
Установлено, що під час розгляду цієї заяви про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, стягувач ОСОБА_2 у суді першої інстанції додатково зазначила, що строк нею був пропущений з поважних причин, а саме спочатку з підстав оголошеного карантину, а в подальшому з підстав введення на території України воєнного стану.
Також, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» карантин на всій території України було встановлено з 12 березня 2020 року, дію якого неодноразово продовжували.
Згідно із Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину» котрий регулює подовження строків позовної давності на період дії коронавірусної хвороби (COVID-19).
Карантин в Україні було офіційно завершено 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 340 від 27 березня 2023 року, якою було встановлено кінцеву дату дії карантину.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року за №133/2022, затвердженим Законом від 15 березня 2022 року №7168, продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хв. 26 березня строком на 30 діб.
У подальшому режим воєнного стану на всій території України неодноразово продовжувався та наразі не скасований.
Відповідно до пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненого Законом України від 15 березня 2022 року №2129-ІХ, який набрав чинності з 26 березня 2022 року, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання у справі про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі, встановлені Законом України «Про виконавче провадження».
Особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Оскільки порядок та строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження», як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Отже, встановивши, що пропуск строку пред'явлення виконавчого листа ОСОБА_2 був спричинений поважними об'єктивними та непереборними причинами, у тому числі, у зв'язку з тривалою дією загальнодержавного карантину (з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року) та введенням і продовженням воєнного стану з 24 лютого 2022 року, які відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» є підставами для переривання та продовження строків, а також враховуючи, що відповідач у суді першої інстанції не заперечував проти задоволення заяви, а сам виконавчий лист було видано в межах періоду дії рішень про стягнення аліментів (до досягнення дитиною трирічного віку), колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 мала достатньо часу для пред'явлення виконавчого листа до початку карантину є юридично неспроможним. Як зазначалося вище, з 12 березня 2020 року в Україні було запроваджено загальнодержавний карантин, який тривав до 30 червня 2023 року. У цей період, відповідно до Закону України №540-ІХ, строки пред'явлення виконавчих документів підлягали продовженню на увесь час дії карантину. Стягувач отримала виконавчий лист 26 березня 2020 року, тобто вже після введення обмежувальних заходів.
Твердження скаржника про те, що карантин не перешкоджав зверненню до органів державної влади, не спростовує факту наявності спеціального правового регулювання зупинення процесуальних та інших юридично значущих строків на час дії карантину.
Колегія суддів вважає маніпулятивним твердження ОСОБА_1 щодо нечіткого зазначення заявником, про який саме карантин вона вказувала, як на підставу для поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки той факт, що з 12 березня 2020 року в Україні було запроваджено загальнодержавний карантин, у зв'язку з пандемією COVID-19 та в подальшому введено спеціальне правове регулювання процесуальних строків, є загальновідомим та юридично визначеним.
Доводи апеляційної скарги про те, що до введення в Україні режиму воєнного стану (24 лютого 2022 року) у заявниці був час подати виконавчий лист, оскільки відповідно до п.10-2 розділу XIII Закону строк пред'явлення документа переривається на час дії воєнного стану й обчислюється з моменту його припинення, не заслуговують на увагу, оскільки воєнний стан триває й досі, перебіг строку зупинено, тому це виключає підстави для відмови у поновленні такого строку.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: