22 липня 2025 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/2765/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Писаної Т. О., Саліхова В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Сологуба Вадима Леонідовича, в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Гончарука В. П.
від 16 серпня 2024 року
у цивільній справі № 755/1252/24 Дніпровського районного суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
В січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» звернулось до ОСОБА_1 із вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 08.03.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «ФОРЗА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020034653.
На умовах договору позики кредитодавець надав відповідачу грошові кошти (кредит) в гривнях на умовах передбачених договором позики № 00020034653 у розмірі 4 298 грн 00 коп., а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленим кредитним договором, з кінцевим терміном погашення не пізніше 22.03.2020, процентна ставка в день за користування коштами кредиту становить 0,01%, та процентною ставкою 2,5% за кожен день, яка застосовується у разі прострочення користування коштами поза межами строку дії договору позики (п.5).
Вказував, що кредитодавець свої зобов'язання за договором позики виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами договором позики, проте у порушення вимог ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач не здійснив жодного платежу, не виконав свої зобов'язання, та не вніс платежі, передбачені умовами договору позики, як повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом. У зв'язку із не здійсненням платежів на виконання договору позики у відповідача утворилася заборгованість за договором позики.
Зазначав також, що 26.02.2021 ТОВ «Фінансова компанія «ФОРЗА» та ТОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» уклали договір факторингу № 20210226-Ф/2 від 26.02.2021, згідно умов якого та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Фінансова компанія «ФОРЗА», включно і до ОСОБА_1 , порядковий номер згідно реєстру боржників № 20.
У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за договором позики, станом на 16.01.2024 заборгованість відповідача перед позивачем становить 16 152,58 (шістнадцять тисяч сто п'ятдесят дві гривні 58 копійок) грн, а саме: залишок заборгованості за тілом - 4 298,00 грн; залишок заборгованості по процентам за користування - 1 192,65 грн; залишок заборгованості по простроченим процентам за користування поза межами строку дії договору (нараховано новим кредитором за період 01.03.2021 по 29.05.2021) - 9 670,50 грн; заборгованість за пенею - 0,00 грн; інфляційне збільшення - 991,43 грн (нараховано новим кредитором за період 23.03.2020 по 23.02.2022).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 серпня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» заборгованість в розмірі 16 152,58 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн, витрати по оплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, адвокат Сологуб Вадим Леонідович, в інтересах ОСОБА_1 , 20 вересня 2024 року подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що з матеріалів позовної заяви вбачається, що на підтвердження укладення договору між ТОВ «Фінансова компанія «ФОРЗА» та ОСОБА_1 , було надано суду заявку відповідача про укладення договору позики та договір позики № 00020034653 від 08.03.2020. Також матеріали справи свідчать, що позивачем надана копія договору позики № 00020034653 від 08.03.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «ФОРЗА» та ОСОБА_1 , у розділі 10 «Реквізити та підписи сторін» міститься зазначення інформації про позикодавця та прізвища, ім'я та по-батькові відповідача, а також надрукований запис «f374026w». Вважає, що спірний договір позики не підтверджує факт підписання договору позики відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора або ж за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Зазначає, що належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу, та який містить відповідні відмітки про виконання цього платіжного документа банком платника. На підтвердження факту перерахування відповідачу грошових коштів за договором позивачем взагалі не було надано жодного підтверджуючого документу.
Звертає увагу, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання відповідачем кредитних коштів, їх розмір та розмір заборгованості по кредитному договору. Наголошує, що у справі, що є предметом розгляду, ставлячи питання про стягнення з відповідача суми заборгованості позивач в якості єдиного доказу її існування у визначеному ним розмірі надає лише односторонньо складений самим позивачем документ - розрахунок заборгованості. Сам по собі наданий стороною позивача розрахунок заборгованості не підтверджує наявність у відповідача заборгованості саме в сумі 16 152,58 грн.
Крім того вказує, що судом першої інстанції не вірно здійснено правовий висновок відносно позовної давності, а саме: як зазначено в позовній заяві 08 березня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «ФОРЗА», та ОСОБА_1 , укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020034653. Строк дії договору з 08.03.2020 по 22.03.2020. Отже, строк позовної давності сплив 23 березня 2023 року, а позовна заява була подана 17 січня 2024 року, тобто позивачем пропущені строки позовної давності та це тягне за собою відмову у позові в повному обсязі.
Таким чином, представник відповідача доходить висновку, що позивачем не надано суду доказів, які з точки зору достовірності, достатності та взаємозв'язку свідчили б про те, що у ОСОБА_1 наявне невиконане грошове зобов'язання за договором № 00020034653 від 08.03.2020, а відтак позовні вимоги про стягнення заборгованості задоволенню не підлягають.
Також представник апелянта просить здійснити розподіл судових витрат та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомоги у суді апеляційної інстанції в розмірі 7 000,00 грн та витрати на правову допомоги у Дніпровському районному суді м. Києва в розмірі 7 000,00 грн, стягнути сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги.
Крім того на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи з викликом сторін, де зазначає, що дана судова справа становить вирішальне значення для відповідача, оскільки остання не брала кредитні кошти у позивача, дії позивача призводять до нанесення відповідачу моральної шкоди та призводять до матеріальних збитків, а тому справа має велике значення для відповідача. А тому враховуючи, складність справи, обсяг та характер доказів у справі, вважає за необхідним перейти до розгляду з викликом сторін.
На адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від позивача, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування відзиву позивач посилається на те, що правочин вчинений у письмовій формі, укладений та підписаний відповідачем електронним ідентифікатором, що повністю відповідає ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію». Пунктом 10 договору № 00020034653 від 08.03.2020, в графі підпис ОСОБА_1 вказано електронний підпис - «f374026w», відповідно, відповідач підписав договори одноразовим ідентифікатором, як це передбачено умовами договору та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію, а отже, вчинив дію, що вважається прийняттям пропозиції укласти електронний договір. Більше того, ОСОБА_1 в п.10 договору № 00020034653 від 08.03.2020, зазначила усі свої реквізити та персональні дані, необхідні для оформлення договору, та отримання кредиту.
Звертає увагу суду, що додаткова верифікація клієнта при відправленні заявки на отримання кредиту здійснювалася шляхом фото-фіксації особи з оригіналом документу (паспорт/ID карта) та документів, що підтверджують особу (фото при додатковій верифікації особи за допомогою фото-фіксації подано разом із позовною заявою та наявне в матеріалах справи).
Також зазначає, що відповідач, якщо б дійсно їй не були перераховані кошти, без жодних проблем могла надати виписку із її карткового рахунку НОМЕР_1 , котрий зазначений позичальником ОСОБА_1 при укладенні договору позики №00020034653 від 08.03.2020.
Також вказує, що представником апелянта було зазначено в апеляційній скарзі про порушення строків позовної давності, однак у період дії в Україні воєнного стану, позовна давність, визначена у ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії. А продовження строків у свою чергу, свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.
На адресу Київського апеляційного суду від представника апелянта надіслано відповідь на відзив, в якому він просить залишити відзив позивача на апеляційну скаргу на рішення від 16.08.2024 без розгляду та вважати його неподаним. Представник позивача у своєму відзиві на апеляційну скаргу заявляє, що він ознайомився з ухвалою Київського апеляційного суду від 17.10.2024 лише 31.10.2024 і надає роздруковану ухвалу Київського апеляційного суду, оскільки його як представника не долученого в електронний суд. Звертає увагу, що представник позивача вводить в оману Київський апеляційний суд, оскільки, позивачем було отримано вищезазначену ухвалу 21.10.2024. Щодо питання не долучення представника позивача в електронний суд, то такі дії вважає як зловживання своїми процесуальними обов'язками, оскільки, видача електронних довіреностей на представника позивача не входить до компетенції суду, а ще раз підкреслює на зловживання збоку його представника.
Суд апеляційної інстанції розглянувши клопотання адвоката Сологуба В. Л., який діє в інтересах ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін, вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Ціна позову у справі становить 16 152 грн 58 коп., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України (у редакцій на момент відкриття апеляційного провадження) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Таким чином, клопотання адвоката Сологуба Вадима Леонідовича, в інтересах ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін не підлягає задоволенню.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 16 серпня 2024 року в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітом про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету позивача ТОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» та представника апелянта - адвоката Сологуба В. Л., в інтересах ОСОБА_1 .
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що 08.03.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «ФОРЗА» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 00020034653 (а.с. 15-16, том 1).
На умовах Договору позики (п. 5) кредитодавець зобов'язався надати відповідачу грошові кошти (кредит) у гривні на умовах передбачених договором позики № 00020034653 у розмірі 4 298,00 грн, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором, з кінцевим терміном погашення не пізніше 22.03.2020 (п. 5), процентна ставка в день за користування коштами кредиту становить 0.01 % (п. 5), та процентною ставкою 2,5% за кожен день, яка застосовується у разі прострочення користування коштами поза межами строку дії договору позики (п.5).
Відповідно до п.4.1 договору договір та зміни до нього укладаються в письмовій формі. У випадку оформлення договору чи здійснення інших дій, пов'язаних із його виконанням в онлайн-режимі на Офіційному сайті Товариства, за допомогою засобів електронного зв'язку, електронні документи, оформлені і підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» вважаються такими, що мають рівну юридичну силу з документами, складеними на паперовому носієві і підписаними власноручним підписом.
Як додаток до Договору сторони погодили Графік платежів, згідно із яким дата погашення кредиту - 22 березня 2020 року, сума процентів 6,45 грн, сума основного боргу 4 298 грн (а.с. 34, том 1).
До договору позивач надав паспорт споживчого кредиту, де сторони погодили строк кредитування, порядок повернення кредиту (а.с. 17, том 1).
Договір та додаток до нього укладені сторонами шляхом їх підписання електронними цифровими підписами. Відповідач підписав вказані документи з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «f374026w».
26.02.2021 між ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» та ТОВ «ФК «ФОРЗА» укладено договір факторингу № 20210226-Ф/2, згідно із яким ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» передано права вимоги до боржників ТОВ «ФК «ФОРЗА». Перехід права вимоги відбувається з моменту підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимоги у формі, наведеній в Додатку № 1 до цього договору (а.с. 20-27, том 1).
Також додано витяг з реєстру прав вимоги до договору № 1, до договору факторингу № 20210226-Ф/2 від 26.02.2021, де під № 20 зазначено - ОСОБА_1 , кредитний договір № 00020034653 від 08.03.2020, загальна сума заборгованості: 5 490,00 грн; яка складається з заборгованості по тілу кредиту: 4 298,00 грн, та заборгованості по відсотками (та простроченим відсоткам): 1 192,65 грн. Витяг сформовано ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» та підписано директором товариства (а.с. 36, том 1).
Відповідно до копії платіжного доручення № 185 від 03 березня 2021 року ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» сплатило ТОВ «ФК «ФОРЗА» 34 158,24 грн за договором факторингу № 20210226-Ф/2 від 26.02.2021 (а.с. 35, том 1).
Крім того, до позовної заяви додано паспорт громадянина України, який належить ОСОБА_1 .
Також позивачем додано розрахунок заборгованості (Виписка з особового рахунку) ОСОБА_1 , сформований директором ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» 16 січня 2024 року, щодо наявної заборгованості (а.с. 18, том 1).
Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що Договір про надання позики №00020034653 на умовах фінансового кредиту, за яким відповідач отримала 4 298,00 грн і зобов'язалася повернути їх до 22.03.2020 зі сплатою відсотків, є укладеним належним чином, оскільки відповідач підписала його за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам законодавства. Оскільки відповідач не виконала свої зобов'язання за договором позики, а 26.02.2021 право вимоги за цим договором перейшло від ТОВ «ФК «ФОРЗА» до ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» на підставі Договору факторингу №20210226-Ф/2, суд вважаючи, що позивач належним чином набув право вимоги за цим договором, дійшов висновку про задоволення позовних вимог. При цьому суд відхилив доводи відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки у період дії воєнного стану в Україні строки позовної давності продовжуються. Станом на 16.01.2024 заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становила 16 152,58 грн, включаючи тіло кредиту, відсотки за користування та прострочені відсотки, а також інфляційне збільшення.
Колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред'явлення будь-якої вимоги.
Судом встановлено факт укладення 08.03.2020 між ТОВ «ФК «ФОРЗА» та ОСОБА_1 в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаного електронним підписом позичальника через одноразовий ідентифікатор, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми, договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 00020034653, за умовами якого сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору кредитного договору щодо надання кредитних коштів в сумі 4 298 грн строком повернення 15 календарних днів, з відсотковою ставкою стандартна - 0,01% за кожен день користування кредитом, відсоткова ставка в день, у разі користування кредитом поза межами строку дії договору - 2,50 %, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про ненадання відповідачем належних доказів укладання електронного договору, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину. Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції.
Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.
У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України.
Таким чином, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем. Відповідач не надала жодних доказів несанкціонованого доступу до її особистого кабінету, використання її персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність її вільної волі на укладення договорів або фальсифікацію електронного підпису.
Доказів того, що її персональні дані (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариствами для укладення кредитних договорів від імені відповідачки, останньою суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідач не зверталась, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору.
Отже, належними та допустимими доказами підтверджено укладання та підписання ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора договору про надання кредиту.
Щодо доводів про недоведеність факту видачі кредиту на рахунок відповідача та доказів існування заборгованості у заявленому розмірі.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.
У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банкуфінансової установи на пред'явлення будь-якої вимоги.
Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Звертаючись до суду позивач на підтвердження своїх вимог надав договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 00020034653 від 08.03.2020, паспорт споживчого кредиту, договір факторингу № 20210226-Ф/2, графік платежів, та витяг з реєстру прав вимоги № 1 до договору факторингу №20210226-Ф/2 від 26.02.2021.
Крім того до позову позивачем подано розрахунок заборгованості (Виписка з особового рахунку) ОСОБА_1 , складеної директором ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф», про те, що відповідно до договору факторингу № 20210226-Ф/2 від 26.02.2021, укладеного між ТОВ «ФК «ФОРЗА» та ТОВ « ФК «АРТЕМІДА-Ф», станом на 16.01.2024 за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту № 00020034653 від 08.03.2020 у ОСОБА_1 , рахується заборгованість в сумі 16 152,58 грн.
Колегія суддів вважає, що даний розрахунок не можна прийняти як належний доказ наявності заборгованості, оскільки він не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, а отже, не є належним доказом наявності заборгованості.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у даній справі, на підтвердження своїх позовних вимог щодо наявності у відповідача заборгованості за кредитом, позивач мав можливість додати до позовної заяви документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема платіжне доручення про перерахування грошових коштів позичальнику на його картковий рахунок, звіт оператора платіжних систем, про здійснення перерахування грошових коштів за дорученням первісного кредитора, тощо. Утім, будь які докази позивач не надав.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У даній справі, на підтвердження своїх позовних вимог щодо наявності у відповідача заборгованості за кредитом, позивач, як професійний учасник ринку фінансових послуг, мав обов'язок надати до позовної заяви вичерпне документальне обґрунтування факту перерахування кредитних коштів. Це включає, зокрема, платіжне доручення про перерахування грошових коштів позичальнику на його картковий рахунок, звіт оператора платіжних систем про здійснення перерахування грошових коштів за дорученням первісного кредитора, або інші первинні банківські документи, що беззаперечно підтверджують факт реальної видачі кредиту. Утім, жодних належних та допустимих доказів позивач до суду не надав.
Замість надання достатніх доказів на етапі звернення до суду, позивач ініціював клопотання про витребування інформації щодо руху коштів по картці відповідача, емітентом якої він вказав АТ «Райфайзен Банк». Однак, надана банком відповідь (а.с. 131, т. 1) однозначно засвідчила, що така картка не емітована АТ «Райфайзен Банк». Це є визначальним доказом відсутності підтвердження факту перерахування коштів.
Більше того, колегія суддів звертає увагу, що, обґрунтовуючи клопотання про витребування доказів, позивач надав копію адвокатського запиту (а.с. 64-65, т. 1) до первісного кредитора ТОВ «ФК «ФОРЗА» про надання первинних банківських документів про перерахування грошових коштів позичальнику. Це свідчить, що позивач усвідомлював необхідність отримання таких доказів саме від свого правопопередника. Проте, про неможливість здобуття цих доказів (згідно з ч. 4 ст. 84 ЦПК України) він не зазначив. Така бездіяльність позивача, як професійного учасника ринку, викликає сумніви у його сумлінності в процесі збирання доказів.
Таким чином, факт перерахування відповідачу грошових коштів за кредитним договором позивачем не доведено належними та допустимими доказами. За відсутності інших об'єктивних доказів, розрахунок заборгованості, наявний в матеріалах справи, який є односторонньо складеним самим позивачем, не може підтверджувати наявність у відповідача заборгованості перед банком. В оцінці поведінки позивача, як професійного учасника ринку фінансових послуг, суд апеляційної інстанції враховує, що до таких суб'єктів висуваються підвищені вимоги щодо дотримання правил та процедур, обачності та розсудливості у веденні справ. Відповідно, вимоги до рівня ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного, всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони. Аналогічна позиція викладена і Верховним Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі №199/7014/20.
Доводи позивача про те, що відповідач могла б самостійно надати виписку зі свого карткового рахунку НОМЕР_1 , є безпідставними, адже обов'язок доведення факту видачі кредиту лежить на позивачі, а не на відповідачеві. Позивач, як кредитор, зобов'язаний мати первинні документи, що підтверджують виконання своїх зобов'язань. Замість покладання тягаря доведення на відповідача, позивач мав надати беззаперечні докази перерахування коштів. Більше того, суд першої інстанції вже витребував таку інформацію, і банк надав відповідь, що така картка не емітована ним. Це свідчить про повну необґрунтованість цього доводу позивача.
Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання відповідачем кредитних коштів та їх розмір, висновки суду першої інстанції про наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором та доведеність позовних вимог є помилковими, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 376 ЦПК України із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до ч. 13. ст. 141 ЦПК України колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір сплачений при подачі апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу понесенні під час розгляду в суді першої інстанції та апеляційної інстанції, які заявлені адвокатом Сологуб В. Л., в інтересах ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження надання правової допомоги у суді першої інстанції у матеріалах справи наявні копія договору про надання правової допомоги № 12-23 від 16 червня 2023 року із додатковими угодами від 22.12.2023 та 05.03.2024, копія ордеру №1167497 від 05.03.2024
За умовами договору, гонорар адвоката у суді першої інстанції за надання правничої допомоги у справі №755/1252/24 визначено у розмір 7 000 грн. Послуги сплачені у розмірі 7 000 грн (а.с. 106-108).
На підтвердження надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції апелянтом надано копію додаткової угоди № 4 до договору про надання правової допомоги № 12-23 від 16 червня 2023 року; копію ордеру серії АА № 1167359 від 20 вересня 2024 року на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 адвокатом Сологубом В. Л.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди сторони дійшли згоди про внесення доповнень до п. 4.1 розділу 4 договору, а саме клієнт зобов'язується сплатити Бюро гонорар у розмірі 7 000 грн за надання правової допомоги у судді апеляційної інстанції. Послуги оплачені у повному обсязі (а.с. 182).
Отже надання/отримання послуг професійної правничої допомоги, стороною апелянта доведено належними доказами.
Визначаючи суми відшкодування витрат на професійну правову допомогу, колегія суддів виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (висновки щодо застосування такого підходу викладено зокрема у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16.11.2022 у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З огляду на викладене вище колегія суддів, вважає, що дана справа для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників. Фактично адвокатом складено один процесуальний документ у суді першої інстанції справі - відзив на позовну заяву, та один процесуальних документ у суді апеляційної інстанції - апеляційну скаргу. Й хоча складені документі є великими за обсягом, а викладені у ним доводи знайшли підтвердження, утім доводи апеляційної скарги фактично повторюють доводи відзиву на позов, колегія суддів вважає, що заявлені витрати не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є неспівмірними із складністю справи, наданими адвокатом обсягом послугами та часом, витраченим на надання таких послуг. Враховуючи викладене, колегія суддів, вважає за необхідне стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, з яких у суді першої інстанції 4 000 грн, та у суді апеляційної інстанції 6 000 грн. В решті вимог відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Сологуба Вадима Леонідовича, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633 грн 60 коп. та по сплаті професійної правничої допомоги в розмірі 10 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф», код ЄДРПОУ 42655697, місце знаходження 79013, м. Львів, вул. С. Бандери, 87, офіс 54.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 .
Судді Є. П. Євграфова
Т. О. Писана
В. В. Саліхов