справа №760/5555/24 Головуючий у І інстанції - Кицюк В.С.
апеляційне провадження №22-ц/824/8147/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
15 липня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Зразково-показового оркестру Збройних Сил України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року та на додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року, а також апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Зразково-показового оркестру Збройних Сил України, Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України в особі Фінансового управління про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-
установив:
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Зразково-показового оркестру Збройних Сил України, Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України в особі Фінансового управління, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування своїх позовних вимог, зазначала, що 22 жовтня 2012 року між нею та Зразково-показовим оркестром ЗСУ укладено трудовий договір.
17 січня 2022 року п.3 наказу начальника оркестру - художнього керівника Зразково-показового оркестру ЗСУ її, ОСОБА_1 , артиста першої категорії оркестрового взводу, звільнено відповідно до п.8 ст.36 КЗпП за підстав, передбачених контрактом (п.1.1. до комплектування цієї посади військовослужбовцем).
20 січня 2022 року відповідачем здійснено розрахунок при її звільненні.
На її думку, її звільнено без законної підстави.
Так, у наказі про звільнення не вказано чи дійсно призначено військовослужбовця на її посаду.
Крім того, відповідач не повідомив її завчасно про наступне вивільнення, а лише ознайомив із текстом наказу та повідомив про звільнення у день звільнення.
Також, фактичний розрахунок при звільненні не було здійснено у день звільнення.
Щодо моральної шкоди, то вказувала, що відповідач своїми неправомірними діями завдав шкоди її здоров'ю, оскільки остання перенесла великий душевний та нервовий стрес, у неї порушився нормальний хід життя, у період звільнення у неї хворів чоловік та дитина, відтак, вона оцінює моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Просила суд, визнати незаконним та скасувати п. 3 наказу начальника оркестру - художнього керівника Зразково-показового оркестру ЗСУ від 17 січня 2022 року №9 про її звільнення, артиста першої категорії оркестрового взводу Зразково-показового оркестру ЗСУ.
Поновити її на посаді артиста першої категорії оркестрового взводу Зразково-показового оркестру ЗСУ з 17 січня 2022 року.
Стягнути із Зразково-показового оркестру ЗСУ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 січня 2022 року по дату винесення судового рішення.
Стягнути із Зразково-показового оркестру ЗСУ на її користь моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року зазначений с вище позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано п. 3 наказу Начальника оркестру-художнього керівника Зразково-показового оркестру ЗСУ від 17 січня 2022 року №9, яким звільнено 17 січня 2022 року працівника ЗСУ ОСОБА_1 , артиста першої категорії оркестрового взводу Зразково-показового оркестру ЗСУ, відповідно до п. 8 ст. 36 Кодексу законів про працю України за підстав передбачених контрактом (п.1.1 до комплектування цієї посади військовослужбовцем).
Поновлено ОСОБА_1 на посаді артиста першої категорії оркестрового взводу Зразково-показового оркестру ЗСУ.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Зразково-показового оркестру ЗСУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2022 року по 20 січня 2025 року у розмірі 360040,25 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Зразково-показового оркестру ЗСУ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 грн.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Крім того, до суду першої інстанції від представника ОСОБА_1 - адвоката Хлівного Я.М., 27 січня 2025 року, надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення, щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу за наслідком розгляду даної цивільної справи у розмірі 50000 грн.
Солом'янським районним судом м. Києва від 05 лютого 2025 року ухвалено додаткове рішення у зазначеній вище цивільній справі.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Зразково-показового оркестру ЗСУ на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.
Не погодившись із рішеннями Солом'янського районного суду м. Києва Зразково-показовий оркестр ЗСУ подало апеляційну скаргу, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваних рішень судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що воно, Зразково-показового оркестру ЗСУ, за правовим статусом без права юридичної особи, а тому не може бути відповідачем у даній справі.
Вказує, що воно не є розпорядником бюджетних коштів, суб'єктом господарювання та не має власних рахунків у банківських установах, а перебуває на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу ЗСУ.
Зазначає, що беручи до уваги особливості трудових відносин з працівниками, які заміщають вакантні військові посади, дію особливого періоду на момент виникнення спірних правовідносин, а також умови строкового трудового договору, в частині, що стосується строку його дії, звільнення позивача із займаної вакантної військової посади не підпадає під вимоги ст. 49-2 КЗпП України, і попередження про звільнення не пізніше ніж за два місяці, в даному випадку, не потребує.
Наголошує, шо позивачем не було надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, або інших втрат немайнового характеру , з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань.
Крім того, щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, то зазначає, що із наданих суду документів взагалі неможливо встановити, який перелік та обсяг робіт (послуг) надав представник позивача, скільки часу було витрачено ним на це, тощо, окрім, як зазначення узагальненого посилання на предмет договору.
Проте, у мотивувальній частині додаткового рішення, суд першої інстанції фактично визнав встановленими такі обставини, як співмірність складності справи із наданими адвокатом послуг та витраченим ним часом, які в свою чергу жодним чином не були доведені.
Поряд з цим, наголошує, що воно не є розпорядником бюджетних коштів, суб'єктом господарювання, та не має власних рахунків у банківських установах.
Просило суд, скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року, додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Не погодившись із додатковим рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в обґрунтування якої зазначила, що при зверненні до суду нею було надано необхідні докази, а саме: копія договору про надання правової допомоги на 5 арк.; детальний опис робіт (наданих послуг) на 1 арк.; попередній (орієнтовний) розрахунок на 1 арк.; копія акту про надані послуги №1, підписаний з ЕЦП на 2 арк.; оригінал квитанції про оплату послуг на 1 арк.
За період розгляду справи було проведено 6 судових засідань, підготовлено низку процесуальних документів (серед яких позовна заява, відповідь на відзив, клопотання про допит свідків, клопотання про витребування), проведено вивчення матеріалів справи та підготовлено позиції, проведено консультації із клієнтом.
Таким чином, визначена судом сума відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 грн. ставить її у нерівне становище, оскільки нівелює повністю розмір її витрат та погіршує її становище.
Вказує, що нею було укладено із АБ «Романа Сацика» договір із фіксованою сумою оплати.
Наголошує, що вона була вільна у виборі послуг та їх вартості, а причиною звернення до суду стало її незаконне звільнення відповідачем, а за умови виконання відповідачем своїх обов'язків, підстави для звернення до суду були б відсутні.
Просила суд, змінити додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року, збільшивши суму витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню із Зразково-показового оркестру ЗСУ, Міністерства оборони України на її користь з 8000 грн. до 50000 грн.
На апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року, Зразково-показовий оркестр ЗСУ подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що стороні, яка намагається стягнути витрати на професійну правничу допомогу, слід якомога детальніше описати надані послуги та надати суду максимально можливий обсяг доказів, що реально підтверджує заявлений розмір витрат на адвоката.
Проте, надані представником позивача до суду першої інстанції документи для визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу не містять жодного детального розрахунку суми на правову допомогу, не мають розцінок виконаної роботи, не містять конкретизації, яку саме роботу було виконано, взагалі неможливо встановити, який перелік та обсяг робіт (послуг) надав представник позивача, скільки часу було витрачено на це тощо, окрім, як зазначення узагальненого посилання на предмет договору, а саме: «Оскарження наказу №9 від 17.01.2022 в частині п.3, а саме про звільнення клієнта з посади працівника Збройних Сил України, артиста першої категорії оркестрового взводу Зразково-показового оркестру Збройних Сил України, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - 50 000, 00 грн.».
Звертає увагу, що 09 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та АБ «Романа Сацика» був укладений договір надання правової допомоги №497, згідно з додатком 1 якого було наперед визначено розмір витрат на правничу допомогу без урахування вимог співмірності оплати послуг адвоката відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
З квитанції від 24 січня 2025 року, у якій зазначена сума 50000 грн., не можливо зрозуміти, від кого адвокатом отримана ця сума чи кому надана ця сума, про що свідчить ця квитанція.
Тому такі документи не мають братися судом до уваги як такі, що визначають розмір витрат на правничу допомогу, оскільки відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, акту виконаних робіт, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Просило суд, відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року скасувати.
На зазначені вище апеляційні скарги, Фінансове управління Генерального штабу ЗСУ подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що повністю підтримує аргументи наведені в апеляційній скарзі Зразково-показового оркестру Збройних Сил України на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 січня 2025 року та на додаткове рішення суду від 05 лютого 2025 року, та вважає, що зазначене рішення суду (та додаткове рішення суду) прийнято судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та потребує скасування в повному обсязі, оскільки замість встановлення належного відповідача по даній цивільній справі, судом першої інстанції протиправно зобов'язано неналежного відповідача - Зразково-показовий оркестр Збройних Сил України, який немає статусу юридичної та фізичної особи, не має власних рахунків - вчинити певні дії та здійснити виплати позивачу.
Разом з тим, вважає повністю необґрунтованими, та тими що не підлягають задоволенню аргументи наведені позивачем в апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції від 05 лютого 2025 року, оскільки із наявних в матеріалах справи наданих позивачем документів неможливо встановити, який перелік та обсяг робіт (послуг) надав представник позивача, скільки часу було витрачено ним на це.
Просило суд, задовольнити апеляційну скаргу Зразково-показового оркестру Збройних Сил України та скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 січня 2025 року, а також додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Відмовити у задоволені апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року.
На зазначені вище апеляційні скарги, Міністерство оборони України подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що апеляційну скаргу Зразково-показового оркестру Збройних Сил України воно підтримує повністю та вважає, що рішення суду першої інстанції незаконне та підлягає скасуванню, а в позові ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
Вказує, що позивач була звільнена у зв'язку з закінченням строків трудового договору, через призначення на посаду військовослужбовця Збройних Сил України.
Звертає увагу, що ОСОБА_1 була обізнана, що призначається на вакантну військову посаду до укомплектування цієї посади військовослужбовцем Збройних Сил України, підтвердженням цього є власноручно написані нею заяви від 19 жовтня 2012 року, та від 08 липня 2014 року про прийняття на роботу (на посади до укомплектування цієї посади військовослужбовцем) та трудовий договір від 22 жовтня 2012 року, де в п. 1.1. зазначено, що: «Цей контракт є строковим трудовим договором. На підставі контракту виникають трудові відносини між працівником і роботодавцем до комплектування цієї посади військовослужбовцем».
Зазначає, що між позивачем та Зразково-показовим оркестром Збройних Сил України існували трудові відносини, оформлені відповідним наказом та договором.
Правочини, щодо прийому на роботу та звільнення позивача з роботи відносяться до компетенції начальника зразкового показового оркестру, воно, Міністерство оборони України, з позивачем жодних трудових договорів не укладало, наказів з цього приводу не видавало.
Отже, суд першої інстанції недостатньо дослідив всі обставини справи та помилково задовольнив позовні вимоги позивача.
Просило суд, апеляційну скаргу Зразково-показового оркестру Збройних Сил України задовольнити повністю, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Зразково-показового оркестру Збройних Сил України підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що 22 жовтня 2012 року укладено трудовий договір між роботодавцем Зразково-показовим оркестром ЗСУ та працівником ОСОБА_1 , відповідно до якого працівник приймається на роботу за посадою артист оркестру кваліфікацією друга категорія.
Відповідно до п. 1.1. трудового договору, цей контракт є строковим трудовим договором. На підставі контракту виникають трудові відносини між працівником і роботодавцем до комплектування цієї посади військовослужбовцем.
Згідно з п. 2 копії витягу з наказу Начальника оркестру-художнього керівника зразково-показового оркестру Збройних Сил України від 22 жовтня 2012 року №82, ОСОБА_1 прийнято на роботу на вакантну посаду артиста другої категорії військового оркестру з присвоєнням кваліфікації артист другої категорії, на умовах строкового трудового договору до укомплектування посади артиста другої категорії військовослужбовцем, з 22 жовтня 2012 року.
Відповідно до п. 6 витягу з наказу Начальника оркестру-художнього керівника Зразково-показового оркестру Збройних Сил України від 08 липня 2014 року №63, ОСОБА_1 , артисту другої категорії військового оркестру, присвоєно кваліфікацію артиста першої категорії та переведено за її згодою на посаду артиста першої категорії військового оркестру з 09 липня 2014 року.
Згідно з п. 3 копії витягу із наказу Начальника оркестру-художнього керівника Зразково-показового оркестру Збройних Сил України від 17 січня 2022 року №9, звільнено 17 січня 2022 року працівника Збройних Сил України ОСОБА_1 , артиста першої категорії оркестрового взводу Зразково-показового оркестру Збройних Сил України, відповідно до п. 8 ст. 32 КЗпП за підстав, передбачених контрактом (п. 1.1 до комплектування цієї посади військовослужбовцем).
Укладений між роботодавцем Зразково-показовим оркестром Збройних Сил України та працівником ОСОБА_1 трудовий договір є строковим, оскільки трудові відносини між працівником і роботодавцем виникають до комплектування посади військовослужбовцем.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивача правомірно звільнено на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП, у зв'язку з комплектуванням даної посади військовослужбовцем.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що роботодавець не був позбавлений обов'язку попередити позивача про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, та дійшов висновку, що позов у частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі підлягає задоволенню.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума, яка підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2022 року по 20 січня 2025 року (із розрахунку 785 робочих днів) становить 360040,25 грн.
Також, суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 1000 грн. враховував тривалість судового процесу, характер та обсягу душевних страждань позивача, та дійшов висновку, що вказана сума визначена з урахуванням вимог розумності та буде справедливою сатисфакцією.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації
Статтею 23 КЗпП визначено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення.
Як встановлено, укладений між роботодавцем Зразково-показовим оркестром Збройних Сил України та працівником ОСОБА_1 трудовий договір є строковим, оскільки трудові відносини між працівником і роботодавцем виникають до комплектування посади військовослужбовцем.
Основоположні права громадян, пов'язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Пунктом 8 ст.36 КЗпП визначено, що підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.
У законодавстві про працю України встановлено вичерпний перелік підстав розірвання трудового договору з метою охорони трудових прав громадян. Так, підстави припинення трудового договору окреслені у ст. 36 та інших статтях КЗпП України й залежно від того, хто є ініціатором припинення трудового договору, підстави поділяються на такі групи: припинення трудового договору за спільною (взаємною) ініціативою сторін трудового договору (наприклад, угода сторін, закінчення строку); розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст.38, 39 КЗпП України); розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (ст.40,41 КЗпП України); розірвання трудового договору з ініціативи осіб, які не є його стороною (третіх осіб) (п.п.3, 7 ст.36, ст. 45 КЗпП України та ін.).
Як вбачається з матеріалів справи, п. 3 наказу начальника оркестру-художнього керівника ЗПО ЗСУ (по стройовій частині) від 17 січня 2022 року №9, відповідно до п. 8 ст. 36 КЗпПУ за підстав, передбачених контрактом (п. 1.1 до комплектування цієї посади військовослужбовцем) працівника Збройних Сил України ОСОБА_1 було звільнено, а на посаду артиста першої категорії оркестрового взводу Зразково-показового оркестру Збройних Сил України яку обіймала позивач, був призначений військовослужбовець Збройних Сил України старший солдат військової служби за контрактом ОСОБА_2 (наказ начальника оркестру-художнього керівника Зразково-показового оркестру Збройних Сил України (по особовому складу) від 17 січня 2022 року №1, ВОС-917011А, 9 т.р.,).
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивача правомірно звільнено на підставі п. 8 ст.3 6 КЗпП у зв'язку з комплектуванням даної посади військовослужбовцем.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.
Частиною 4 ст. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що окремі військові посади в мирний час можуть заміщатися (на умовах строкового трудового договору) цивільними особами в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Відповідно до п. 1 розділу І Порядку заміщення в мирний час окремих військових посад у Збройних Силах України цивільними особами (на умовах строкового трудового договору), затвердженого наказом Міністерства оборони України №292 від 29.05.2017 (надалі - Порядок) - Порядок визначає правові та організаційні засади заміщення в мирний час окремих військових посад Збройних Сил України цивільними особами (на умовах строкового трудового договору).
Пунктом 2 розділу І Порядку визначено, що у Збройних Силах України в мирний час можуть заміщатися цивільними особами окремі військові посади, які включені у Тимчасовий перелік військових посад Збройних Сил України, які в мирний час можуть заміщатися цивільними особами (на умовах строкового трудового договору), у тому числі посади, укомплектовані військовослужбовцями-жінками, на період їх відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами, а також посади, укомплектовані військовослужбовцями на період їх відпусток по догляду за дитиною.
В свою чергу, п. 1 розділу ІІІ Порядку законодавцем було чітко визначено, що строк дії строкового трудового договору з працівниками, які заміщують вакантні військові посади, визначається до призначення на цю посаду військовослужбовця.
Апеляційний суд враховує, що з аналізу змісту трудового договору за яким фактично працювала позивач, умовою його припинення за закінченням строку є призначення на посаду позивача артиста першої категорії оркестрового взводу Зразково-показового оркестру Збройних Сил України, військовослужбовця.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач була обізнана, що призначається на вакантну військову посаду до укомплектування цієї посади військовослужбовцем Збройних Сил України, підтвердження цього є власноручно написані заяви позивача від 19 жовтня 2012 року та від 08 липня 2014 року про прийняття на роботу (на посади до укомплектування цієї посади військовослужбовцем) та трудовий договір від 22 жовтня 2012 року, де в п. 1.1. зазначено, що «Цей контракт є строковим трудовим договором. На підставі контракту виникають трудові відносини між працівником і роботодавцем до комплектування цієї посади військовослужбовцем».
Отже, враховуючи обізнаність позивача про призначення її на вакантну військову посаду до укомплектування цієї посади військовослужбовцем Збройних Сил України, ОСОБА_1 могла не підписувати запропонований до укладення з нею договір.
Судом першої інстанції необґрунтовано зазначено як підставу для задоволення позову те, що роботодавець не був позбавлений обов'язку попередити позивача про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, оскільки беручи до уваги особливості трудових відносин з працівниками, які заміщають вакантні військові посади, дію особливого періоду на момент виникнення спірних правовідносин, а також умови строкового трудового договору, а частині, що стосується строку його дії, звільнення позивача із займаної вакантної військової посади не підпадає під вимоги ст. 49-2 КЗпП України, і попередження про звільнення не пізніше ніж за два місяці в даному випадку не потребує.
Таким чином, суд першої інстанції не взяв до уваги зазначені вище обставини, та дійшов до передчасного висновку про обов'язковість попередження позивача про звільнення.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку про те, що звільнення позивача у справі відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства, так як настала обставина, яка трудовим договором, укладеним із позивачем, передбачена як підстава для його припинення зайняття відповідної посади військовослужбовцем.
Крім того, оскільки вимога позивача про стягнення із Зразково-показового оркестру ЗСУ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 січня 2022 року по дату винесення судового рішення є похідною вимогою від попередніх, то колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Щодо вимоги позивача про стягнення із Зразково-показового оркестру ЗСУ на її користь моральної шкоди, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, що полягає у душевних стражданнях яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як вбачається з положень ст. 1167 ЦК України, моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.
Водночас, п.5 постанови Пленуму Верховного суду від 31 березня1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Враховуючи зазначене вище, колегія суддів вважає, що позивач не довела належними доказами факт заподіяння їй моральної шкоди, та вини відповідача у її заподіянні.
Відтак, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, на зазначене уваги не звернув, неповно з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відсутність підстав до задоволення позову, судові витрати позивача в тому числі і витрати на правову допомогу не можуть бути покладені на відповідача.
Зазначене є підставою до задоволення апеляційної скарги Зразково-показового оркестру Збройних Сил України на додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року, яким було вирішено питання про стягнення витрат позивача на правову допомогу та його скасування з ухваленням нового рішення про залишення вимог про стягнення користь позивача витрат на правову допомогубез задоволення, і відповідно, відмова у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення суду першої інстанції.
При подачі апеляційної скарги Зразково-показовий оркестр Збройних Сил України сплатило судовий збір у розмірі 7367,40 грн., оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає поверненню на його користь з Державного бюджету України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційні скарги Зразково-показового оркестру Збройних Сил України задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року скасувати.
Повернути Зразково-показового оркестру Збройних Сил України з Державного бюджету України 7 367,40 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 23 липня 2024 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба