08 липня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 756/12504/24
номер провадження: 22-ц/824/8925/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Соломіна Валерія Олександровича на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року у складі судді Белоконної І.В., у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданою особою, яка вчинила кримінальне правопорушення,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданою особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь матеріальну шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення, у розмірі 23 055 грн 53 коп. та моральну шкоду у розмірі 300 000 грн 00 коп.
07 лютого 2025 року позивачка ОСОБА_1 через канцелярію суду першої інстанції подала заяву про збільшення позовних вимог від 05 лютого 2025 року та остаточно просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь матеріальну шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення, у розмірі 23 055 грн 53 коп. та моральну шкоду у розмірі 1 296 000 грн 00 коп. (а.с.48-51, т.2).
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду вказану вище заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог від 05 лютого 2025 року (а.с.52-57, т.2).
25 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення вказаного вище позову шляхом:
заборони вчиняти дії по переєстрації майна (транспортних засобів), заборонити укладати договори застави, поруки, обміну, купівлі-продажу, даруванню, заборонити набуття права власності на майно (транспортні засоби), належне відповідачу, в процесі спадкування;
заборони стягнення арештованого майна (транспортних засобів), належного відповідачу, на підставі виконавчого документа у судовому порядку;
заборони іншим особам вчиняти дії, виконувати інші зобов'язання - щодо належного відповідачу майна (транспортних засобів);
заборонити вчиняти дії, направлені на виведення арештованого майна (транспортних засобів), належного відповідачу (фраудаторні правочини);
накладення арешту на транспортні засоби, зареєстровані за ОСОБА_2 , та за його дружиною ОСОБА_3 , а саме:
«Hyundai Sonata», 2017 року випуску, об'єм двигуна 1 999 куб.см, номер кузова НОМЕР_1 , дата реєстрації 20 червня 2024 року, реєстраційна операція: «315 - Перереєстрація ТЗ на нов. власн. по договору укладеному в ТСЦ», орган реєстрації ТСЦ №8043 РСЦ ГСЦ МВС в місті Київ, підстави реєстрації: договір купівлі-продажу №8043/2024/4695863 від 20 червня 2024 року, укладений в ТСЦ №8043 РСЦ ГСЦ МВС в місті Києві;
«Hyundai Sonata», 2018 року випуску, об'єм двигуна 1 999 куб.см, номер кузова НОМЕР_2 , дата реєстрації 06 червня 2024 року, реєстраційна операція «315 - Перереєстрація ТЗ на нов. власн. по договору укладеному в ТСЦ», орган реєстрації ТСЦ №6141, підстави реєстрації: договір купівлі-продажу №6141/2024/4663146 від 06 червня 2024 року, укладений в ТСЦ №6141. 25 червня 2024 року проведено реєстраційну операцію «410 - Перереєстрація при заміні номерного знаку», орган реєстрації ТСЦ №8043 РСЦ ГСЦ МВС в місті Київ;
«Hyundai Sonata», 2014 року випуску, об'єм двигуна 1 999 куб.см, номер кузова НОМЕР_3 , дата реєстрації 24 вересня 2024 року, реєстраційна операція: «308 - Перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу (СГ)», орган реєстрації ТСЦ №8043 РСЦ ГСЦ МВС в місті Київ, підстави реєстрації: договір комісії №5706/24/1/002570 від 16 вересня 2024 року та договір купівлі-продажу №5706/24/002570 від 17 вересня 2024 року укладених у суб'єкта господарювання ТОВ «Автопрестиж Центр»;
«Hyundai Sonata», 2016 року випуску, об'єм двигуна 1 999 куб.см, дата реєстрації 16 жовтня 2024 року, номер кузова НОМЕР_4 , реєстраційна операція: «315 - Перереєстрація ТЗ на новим власником по договору, укладеному в ТСЦ», орган реєстрації ТСЦ №8044 РСЦ ГСЦ МВС в місті Київ, підстави реєстрації: договір купівлі-продажу №8044/2024/4938382 від 16 жовтня 2024 року, укладеного в ТСЦ №8044 РСЦ ГСЦ МВС в місті Києві;
1/2 частину транспортного засобу «GMC ACADIA», 2457, (2016), №куз. НОМЕР_5 - переєстрація ТЗ на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ (ТСЦ 8044). Договір купівлі-продажу №8044/2024/5029568 від 30 листопада 2024 року, укладений ТСЦ 8044, зареєстрованого за ОСОБА_3 , придбаного у період сумісного шлюбу з ОСОБА_3 та є їх спільною сумісною власністю;
накладення арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу ОСОБА_2 і знаходяться у нього на банківських рахунках в акціонерному товаристві комерційному банку «Приватбанк».
Заява мотивована тим, що до часу звернення із заявою про забезпечення позову сплинуло п'ять років з дня скоєння відповідачем кримінального правопорушення відносно позивачки, але він не сплатив жодної копійки в рахунок відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої його неправомірними, суспільно-небезпечними діями здоров'ю позивачки, не надавав їй допомоги як на місці скоєння кримінального правопорушення, так і в подальшому в лікарні, не цікавився станом її здоров'я та не приймав ніякої участі у її видужуванні та реабілітації. Тобто відповідач уникає від компенсації позивачу матеріальної та моральної шкоди, а його поведінка дає всі підстави вважати, що він приховує належне йому майно або здійснить дії щодло його відчуження для запобігання уникнення від виконання судового рішення у разі задоволення даного позову.
Тому вжиття заходів забезпечення позову спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи для забезпечення в подальшому реального і ефективного виконання судового рішення.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Соломін В.О. подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції допущена неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи. Так, предметом позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди заявлена уточнена позовна вимога в розмірі 1 296 000 грн 00 коп., а не 300 000 грн 00 коп., як помилково зазначено судом в оскаржуваній ухвалі.
Вказує, що висновок суду про те, що заявником не зазначено жодного доказу на підтвердження наявності обставин що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, не надано доказів наміру відповідача відчужити належне йому майно, не відповідає наведеним в заяві про забезпечення позову і доданим до неї доказам, як і не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки позов обґрунтовується із кримінального правопорушення, скоєного відповідачем за ст.128 КК України відносно позивачки. В заяві про забезпечення позову наголошувалось, що відповідач має об'єктивну можливість вчинення дій, які можуть в подальшому утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову і наводились докази про те, що при розгляді кримінального провадження №12020100050001581, відомості про яке внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 02 березня 2020 року по перекваліфікованому органом досудового розслідування обвинуваченню відповідача у скоєнні кримінального правопорушення із ст.122 КК України на ст.128 КК України у Оболонському районному суді міста Києва (справа №756/10715/20, провадження №1-кп756/1374/20). Стороною позивача 27 травня 2021 року було подане клопотання про накладення арешту на нерухоме майно, грошові кошти в банківських установах, належні ОСОБА_2 , а саме відповідно п.2 ч.4 ст.170 КК України, де зазначено, що у разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру неправомірної вигоди до набрання рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.
Вказує, що відповідач, скориставшись відсутністю заборони, відчужив 1/4 частину належного йому на праві сумісної дольової власності нерухомого майна, вивів його з - під арешту при розгляді цивільного позову у кримінальному провадженні №12020100050001581 у справі №756/10715/20 за тотожних обставин, що є предметом розгляду у справі №756/12504/24. Зазначеним обставинам суд першої інстанції об'єктивної належної оцінки не надав.
Вважає, що за обставин даної справи саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить позивач.
Вказує, що щодо співмірності ціни позову з урахуванням позовних вимог майнового характеру у розмірі 23 055 грн 53 коп., яка складає загальну вартість придбання потерпілою лікарських засобів, препаратів та матеріалів медичного призначення та стягненням моральної (немайнову) шкоди, вчиненням кримінального правопорушення, в розмірі 1 296 000 грн 00 коп. відносно до вартості транспортних засобів та кількості грошових коштів на банківському рахунку відповідача зазначає, що завданням позивачки перш за все було збирання доказів наявності у відповідача майна, яке могло слугувати забезпеченням позову. При цьому стороною позивачки наведено лише гіпотетична середня вартість транспортних засобів, належних відповідачу без їх професійної оцінки, без врахування їх технічного стану.
Зазначає, що в заяві про забезпечення позову належним чином вмотивовано і доведено про те, що відповідач має абсолютну можливість в любий час розпорядитись належними йому на праві власності транспортними засобами, що зробить неефективним ймовірне задоволення позовних вимог, оскільки за 5 років він не відшкодував позивачці за спричинену матеріальну і моральну шкоду жодної копійки під час розгляду кримінального провадження №12020100050001581 за ст.128 КК України, він вивів з-під арешту 1/4 частину належного йому нерухомого майна.
Також представник ОСОБА_1 - адвокат Соломін В.О. подав до суду пояснення, в яких вказує, що оскільки Оболонський районний суд міста Києва помилково не застосував заходи забезпечення позову у справі №756/12504/24, цим скористався відповідач і 15 березня 2025 року на підставі договору купівлі - продажу №8041/2025/5211399 від 15 березня 2025 року, укладений в ТСЦ 8041, продав належний йому на праві власності транспортний засіб «Hyundai Sonata», 2014 року випуску, об'єм двигуна 1 999 куб.см, громадянину ОСОБА_4 . Тобто в черговий раз через відсутність забезпечення позову зараз у справі №756/12504/24 відповідач виводить належне йому майно з-під арешту.
Також вказав, що стороні позивачки стало відомо про те, що відповідач вживає активних дій через уповноважену особу, направлених на реалізацію належного йому на праві власності транспортного засобу «Hyundai Sonata» 2017, номерний знак НОМЕР_6 , VIN-код НОМЕР_1 , а його дружина також реалізує належний їй на праві власності транспортний засіб GMC Acadia 2016, номерний знак НОМЕР_7 , VIN-код НОМЕР_8 .
Представник ОСОБА_2 - адвокат Бобович М.М. подав пояснення до апеляційної скарги, у яких вказує, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали предметом позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданою особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, та стягнення матеріальної шкоди в розмірі 25 055 грн 53 коп. та моральної шкоди в розмірі 300 000 грн 00 коп. Заявником не зазначено жодного доказу на підтвердження наявності обставин, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, у зв'язку з чим необхідно забезпечити позов. Доводи заявника в обґрунтування забезпечення позову ґрунтуються лише на її припущеннях. Окрім того, об'єкти забезпечення не є предметом позову та їхня вартість значно перевищує ціну позову. Також посилаючись на ст.41 Конституції України вказує, що немає жодних проблем того, що відповідач 15 березня 2025 року на підставі договору купівлі - продажу №8041/2025/5211399 від 15 березня 2025 року, укладений в ТСЦ 8041, продав належний йому на праві власності транспортний засіб «Hyundai Sonata», 2014 року випуску.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що заявником не зазначено жодного доказу на підтвердження наявності обставин, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову. Зокрема, не надано доказів наміру відповідача ОСОБА_2 відчужити належне йому майно, а об'єкти забезпечення не є предметом позову та їхня вартість значно перевищує ціну позову.
Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 1,2 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. (ч.3 ст.150 ЦПК України).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Як вбачається з матеріалів справи,у жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданою особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь матеріальну шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення, у розмірі 23 055 грн 53 коп. та моральну шкоду у розмірі 300 000 грн 00 коп.
07 лютого 2025 року позивачка ОСОБА_1 через канцелярію суду першої інстанції подала заяву про збільшення позовних вимог від 05 лютого 2025 року та остаточно просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь матеріальну шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення, у розмірі 23 055 грн 53 коп. та моральну шкоду у розмірі 1 296 000 грн 00 коп.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, прийнято вказану вище заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог від 05 лютого 2025 року.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, представник ОСОБА_1 - адвокат Соломін В.О. посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 тривалий час уникає від відшкодування заподіяної повивачі матеріальної та моральної шкоди, а невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідач має можливість в будь-який момент відчужити все належне йому нерухоме та рухоме майно, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення у випадку задоволення позову.
Дослідивши вище вказані матеріали справи, враховуючи предмет спору, обставини, на які посилається позивач у заяві про забезпечення позову їх сукупності та взаємозв'язку, а також враховуючи процесуальну поведінку сторін, колегія суддів, вважає, що існують обґрунтовані припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.
Отже, враховуючи обставини справи, а також предмет позову, апеляційний вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову з тих підстав, що заявником не зазначено жодного доказу на підтвердження наявності обставин, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Суд не врахував, з огляду на ціну позову (матеріальна шкода у розмірі 23 055 грн 53 коп. та моральна шкода у розмірі 1 296 000 грн 00 коп.), у випадку якщо відповідач реалізує (відчужить) усе належне йому майно, існуватиме реальний ризик ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому, всупереч висновків суду першої інстанції про ненадання позивачкою доказів існування ризиків, для усунення яких слід забезпечити позов, колегія суддів звертає увагу, шо умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року № 753/22860/17, провадження № 14 - 88цс20).
Суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що в даному випадку забезпечення позову не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише обмежує його право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача. Це не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у його володінні, а може обмежитися лише можливість розпоряджатися ним.
Проте суд першої інстанції, у порушення вимог ст.264 ЦПК України, наведеного вище не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про недоведеність підстав для забезпечення позову у даній справі.
Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, колегія суддів виходить із такого.
Установлено, що між сторонами дійсно існує спір стосовно стягнення матеріальної шкоди у розмірі 23 055 грн 53 коп. та моральної шкоди у розмірі 1 296 000 грн 00 коп., та наявне обґрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тобто існують об'єктивні підстави для забезпечення позову.
Відтак з'ясування підлягає обсяг майна, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19).
У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просила застосувати забезпечення позову у вигляді: заборони вчиняти дії по переєстрації майна (транспортних засобів), заборонити укладати договори застави, поруки, обміну, купівлі-продажу, даруванню, заборонити набуття права власності на майно (транспортні засоби), належне відповідачу, в процесі спадкування; заборони стягнення арештованого майна (транспортних засобів), належного відповідачу, на підставі виконавчого документа у судовому порядку; заборони іншим особам вчиняти дії, виконувати інші зобов'язання - щодо належного відповідачу майна (транспортних засобів); заборонити вчиняти дії, направлені на виведення арештованого майна (транспортних засобів), належного відповідачу (фраудаторні правочини); накладення арешту на транспортні засоби, зареєстровані за ОСОБА_2 , та за його дружиною ОСОБА_3 , а саме:
1. «Hyundai Sonata», 2017 року випуску;
2. «Hyundai Sonata», 2018 року випуску;
3. «Hyundai Sonata», 2014 року випуску;
4. «Hyundai Sonata», 2016 року випуску;
5. 1/2 частину транспортного засобу «GMC ACADIA», 2457, (2016).
Також позивачка просила застосувати забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу - ОСОБА_2 і знаходяться у нього на банківських рахунках в акціонерному товаристві комерційному банку «Приватбанк».
Під час апеляційного розгляду встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу №8041/2025/5211399 від 15 березня 2025 року, укладений в ТСЦ 8041, продав належний йому на праві власності транспортний засіб «Hyundai Sonata», 2014 року випуску, об'єм двигуна 1 999 куб.см, номер кузова НОМЕР_3 , громадянину ОСОБА_4 .
Отже, враховуючи, що на даний час власником вказаного автомобіля є ОСОБА_4 , правомірність набуття ним права власності на вказане майно позивачем не оспорюється, позовних вимог до ОСОБА_4 не заявлено та він не є відповідачем у справі, тому у даному випадку обтяження цього майна суперечитиме вимогам ст.150 ЦПК України.
Відтак цей автомобіль виключається із переліку належного відповідачу майна щодо якого можливо вжити заходи забезпечення позову.
Водночас встановлено, що правовий режим іншого вказаного вище майна відповідача на даний час не змінився, оскільки протилежного не встановлено.
Як зазначалось вище, ціна позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 становить 23 055 грн 53 коп. - матеріальної шкоди та 1 296 000 грн 00 коп. - моральної шкоди.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Оскільки забезпечення позову має бути співмірним із заявленими вимогами, а також не створювати надмірного чи необґрунтованого обмеження прав відповідача, то враховуючи загальну вартість майнових вимог та надану інформацію про склад рухомого майна, належного відповідачу (з урахуванням відкритих публічних даних про орієнтовну можливу вартість аналогічного майна), колегія приходить до висновку, що в даному випадку достатньо вжити заходів забезпечення позову виключно щодо частини належного відповідачу рухомого майна, яке за публічною ринковою вартістю орієнтовно наближається до суми позову, що порушує принцип розумності та пропорційності.
У зв'язку з цим належними, обґрунтованими та достатніми заходами забезпечення позову є накладення арешту на такі транспортні засоби: «Hyundai Sonata», 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 ; «Hyundai Sonata», 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ; та «Hyundai Sonata», 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 . Застосування забезпечення позову виключно до цього майна дозволить зберегти баланс інтересів сторін, гарантує потенційне виконання судового рішення.
Також апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном.
Колегія суддів вважає, що всупереч доводів заяви про забезпечення позову є необґрунтованим одночасне накладення арешту на вказане вище рухоме майно та заборона органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цього нерухомого майна, на яке накладено арешт, виходячи із такого.
Як зазначалося вище, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном.
У постанові від 07 квітня 2025 року Верховний Суд у cправі № 915/1386/24 підтримав висновок, що арешт як заборона на право розпоряджатися майном включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.
Відтак колегія суддів вважає, що у даному випадку накладення арешту на вказане вище рухоме майно є достатнім та ефективним способом забезпечення позову, що узгоджуєтеся із принципами співмірності та ефективності.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 ст.376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення, згідно з яким накласти арешт на рухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , а саме: транспортні засоби: «HYUNDAI SONATA», 2016 року випуску; «HYUNDAI SONATA», 2017 року випуску; «HYUNDAI SONATA», 2018 року випуску. В іншій частині вимог заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити за необґрунтованістю та безпідставністю.
З урахуванням наведеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Що стосується клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Соломіна В.О. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених нею витрат на правничу допомогу у розмір 15 000 грн 00 коп. , а також щодо клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бобовича М.К. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18 000 грн 00 коп., то колегія суддів вважає, що вони не підлягають вирішенню за результати розгляду цієї апеляційної скарги з таких підстав.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.ч.1-2 ст.133 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в ст.ст. 141-142 ЦПК України.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Разом з тим, положення ст. 141 ЦПК України, як і інші норми процесуального закону не передбачають повноваження суду апеляційної чи касаційної інстанції щодо розподілу судових витрат у випадку вирішення проміжного процесуального питання про забезпечення позову.
Розподіл судових витрат, понесених у суді першої та апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження №61-39028св18)).
Вказана практика Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду щодо питання розподілу судових витрат є незмінною та актуальною на даний час, виходячи із найновішої судової практики (див. постанови Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі№ 159/5846/23 (провадження № 61-13665св24), від 13 березня 2025 року у справі № 179/657/19 (провадження № 61-14360св24), від 26 березня 2025 року у справі № 490/4887/22 (провадження №61-10868св24), від 26 березня 2025 року у справі № 758/1302/23(провадження № 61-17179св24)).
Оскільки у даній справі Київський апеляційний суд не ухвалив остаточне судове рішення, то у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для розподілу судових витрат.
В даному випадку права учасників справи на компенсацію судових витрат не є порушеними чи обмеженими, оскільки у випадку задоволення чи відмови в позові або прийняття іншого остаточного судового рішення у даній справі, питання про розподіл судових витрат буде вирішено судом, який прийме таке остаточне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Соломіна Валерія Олександровича задовольнити частково.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Накласти арешт на рухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , а саме, транспортні засоби:
«HYUNDAI SONATA», 2016 року випуску, об'єм двигуна 1 999 куб.см, дата реєстрації 16 жовтня 2024 року, номер кузова НОМЕР_4 , реєстраційна операція: «315 - Перереєстрація ТЗ на новим власником по договору, укладеному в ТСЦ», орган реєстрації ТСЦ №8044 РСЦ ГСЦ МВС в місті Київ, підстави реєстрації: договір купівлі-продажу №8044/2024/4938382 від 16 жовтня 2024 року, укладеного в ТСЦ №8044 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві;
«HYUNDAI SONATA», 2017 року випуску, об'єм двигуна 1 999 куб.см, номер кузова НОМЕР_1 , дата реєстрації 20 червня 2024 року, реєстраційна операція: «315 - Перереєстрація ТЗ на нов. власн. по договору укладеному в ТСЦ», орган реєстрації ТСЦ №8043 РСЦ ГСЦ МВС в місті Київ, підстави реєстрації: договір купівлі-продажу №8043/2024/4695863 від 20 червня 2024 року, укладений в Територіальному сервісному центрі №?8043 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві;
«HYUNDAI SONATA», 2018 року випуску, об'єм двигуна 1 999 куб.см, номер кузова НОМЕР_2 , дата реєстрації 06 червня 2024 року, реєстраційна операція «315 - Перереєстрація ТЗ на нов. власн. по договору укладеному в ТСЦ», орган реєстрації ТСЦ №6141, підстави реєстрації: договір купівлі-продажу №6141/2024/4663146 від 06 червня 2024 року, укладений в ТСЦ №6141. 25 червня 2024 року проведено реєстраційну операцію «410 - Перереєстрація при заміні номерного знаку», орган реєстрації ТСЦ №8043 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
В іншій частині вимог заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 липня 2025 року.
Головуючий
Судді: