про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
23 липня 2025 рокусправа № 380/14671/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кисильова О.Й., перевіривши виконання вимог статей 160, 161 КАС України у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Львівської міської ради (далі-відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не вчиненні дій щодо укладення договору земельного сервітуту з позивачем стосовно частини земельної ділянки, розташованої на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про укладення договору земельного сервітуту та вжити усіх необхідних дій, передбачених законодавством, для укладення з нею договору земельного сервітуту строком на 15 років щодо користування частиною земельної ділянки, розташованої на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 , для облаштування квітника без права забудови та комерційного використання.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Як вбачається із позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач не погоджується із бездіяльність відповідача щодо укладення з позивачем договору земельного сервітуту частини земельної ділянки, розташованої на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 .
Вирішуючи питання чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства, слід врахувати таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як зазначено у п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Разом з цим обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача.
Зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 11.09.2019 у справі № 826/4509/17.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що позивач фактично звертається з вимогами, спрямованими на укладення з нею договору земельного сервітуту щодо користування частиною земельної ділянки, розташованій на прибудинковій території.
Правова природа спірних відносин пов'язана із реалізацією цивільного права особи на укладення договору з органом місцевого самоврядування як власником земельної ділянки.
Отже, цей спір стосується надання частини земельної ділянки у користування на підставі договору сервітуту, а не оскарження управлінського рішення чи дій, вчинених суб'єктом владних повноважень у межах виконання публічно-владних функцій.
Львівська міська рада у межах цього спору не здійснює адміністративного регулювання чи управління, а, навпаки, виступає як власник земельної ділянки комунальної форми власності, що наділений повноваженнями щодо розпорядження цією землею на умовах, визначених земельним та цивільним законодавством.
Так, варто зауважити, що укладення договору сервітуту є договірним інструментом, який передбачає узгодження умов сторонами, а не одностороннє владне рішення органу публічної влади.
Таким чином, вимоги позивача не стосуються перевірки законності управлінських дій суб'єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, а мають на меті реалізацію особистого права на укладення цивільного договору та захист інтересу, який має індивідуальний, майновий і немайновий характер.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відтак, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели чи можуть призвести до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання протиправними таких дій (бездіяльності) чи рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Таким чином, ураховуючи суть спірних правовідносин, цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Розгляд такого спору належить здійснювати за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (ч. 6 ст. 170 КАС).
За таких обставин у відкритті провадження належить відмовити.
Керуючись ст. ст. 170, 243, 248 КАС України
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачеві, що розгляд цього спору належить здійснювати за правилами цивільного судочинства.
Позовну заяву разом із усіма доданими до неї документами повернути позивачеві.
Копію ухвали направити позивачеві.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею.
Суддя Кисильова Ольга Йосипівна