Іменем України
23 липня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/14393/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату втраченого заробітку,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач) з вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації у розмірі 502406,32 грн за несвоєчасну виплату втраченого заробітку, визначеного рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що наказом Генерального прокурора від 01 грудня 2014 року № 2720к позивача було звільнено з посади прокурора відділу Генеральної прокуратури з посиланням на пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України згідно з Законом України «Про очищення влади» на підставі відомостей в особовій справі.
21 грудня 2020 року Окружний адміністративний суд м. Києва у справі № 826/20160/14 визнав протиправним та скасував вказаний наказ, поновив позивача на посаді в Генеральній прокуратурі, стягнув з Офісу Генерального прокурора на його користь втрачений заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2014 року по 21 грудня 2020 року у розмірі 888254,25 грн.
13 квітня 2021 року Шостий апеляційний адміністративний суд частково змінив рішення Окружного адміністративного суду м. Києва, стягнувши на користь позивача втрачений заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2195269,18 грн і встановив негайне стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 12774,23 грн.
Наказом від 12 жовтня 2022 року Офіс Генерального прокурора поновив його на посаді в Генеральній прокуратурі України.
Отже, відповідач упродовж десяти місяців не виконував судове рішення.
Також відповідач тривалий час ухилявся від виконання рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року в частині стягнення на користь позивача втраченого заробітку за час вимушеного прогулу. 18 жовтня 2021 року із суми 12774,23 грн за мінусом податків і загальнообов'язкових платежів позивач отримав 10283,26 грн. 01 листопада 2021 року із суми 2195269,18 грн відповідно отримав - 1756908,43 грн.
Згідно з висновком експерта від 30 січня 2022 року, який провів обчислення сум компенсацій за зверненням позивача, сума компенсації становить 502406,32 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2022 року справу прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , Офіс Генерального прокурора у вересні 2022 року подала відзив на позовну заяву, вказуючи на те, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України, не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати, має разовий характер і є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а тому до таких виплат згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні.
На виконання положень Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399 цю справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року справу прийнято до провадження, розгляд справи продовжено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про залишення без розгляду позову.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року у справі № 826/20160/14 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, третя особа - Міністерство юстиції України. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 2720к від 01 грудня 2014 року про звільнення радника юстиції ОСОБА_1 із займаної посади у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до статті 36 частини першої пункту 7-2 КЗпП України. Поновлено радника юстиції ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 888254,25 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 826/20160/14, з урахування ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року, апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року змінено та викладено абзаці 4 та 6 резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2195269,18 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 12774,23 грн.»
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року залишено без змін.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 826/20160/14 наказом Генерального прокурора від 12 жовтня 2021 року № 1470ц скасовано наказ Генерального прокурора України від 01 грудня 2014 року № 2720ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України з 02 грудня 2014 року.
18 жовтня 2021 року та 01 листопада 2021 року позивачу виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 12774,23 грн та середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2195269,18 грн, з утриманням належних податків та зборів, що підтверджується платіжними дорученнями.
Листом від 31 січня 2022 року № 21-153 вих.22 Офіс Генерального прокурора відмовив позивачу у виплаті компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати з 01 грудня 2014 року по 21 грудня 2020 року згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок №159).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтями 3, 4 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Як визначено у пункті 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для компенсації доходів за Законом № 2050-ІІІ є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата доходів.
При цьому суд зазначає, що у статті 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що треба розуміти під поняттям «доходи», на які поширюється дія цього Закону, однак вичерпного переліку критеріїв не встановлено. Зокрема, чітко вбачається, що такі доходи мають бути у грошовій формі, одержаними на території України і не мають разового характеру, тобто є періодичними, як пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) тощо.
Крім того, з аналізу змісту Закону № 2050-ІІІ можна дійти висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню згідно цього Закону, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Судом установлено, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 826/20160/14 позивачу 18 жовтня 2021 року та 01 листопада 2021 року виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 12774,23 грн та середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2195269,18 грн.
Суд звертає увагу, що періодом невиплати доходів є період вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням.
Незаконність звільнення позивача 01 грудня 2014 року і перебування його у вимушеному прогулі до дня винесення рішення про поновлення на роботі - 21 грудня 2020 року є обставинами, які встановлені судовим рішенням у справі № 826/20160/14, і не підлягають доказуванню. Ці обставини визнаються сторонами.
При цьому суд наголошує, що невиплата періодичних доходів у вигляді заробітної плати сталася не вини позивача, а у зв'язку з його незаконним звільненням з роботи, тобто саме незаконне звільнення (винні дії відповідача) позбавили позивача права щомісячно отримувати дохід за виконану роботу і стали підставою для відшкодування втрати доходу в судовому порядку.
Розмір невиплаченого доходу за період з 01 грудня 2014 року по 21 грудня 2020 року становить 2195269,18 грн, що також встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
При цьому, треба зазначити, що визначати розмір невиплачених доходів, які підлягають компенсації ( чи у вигляді заробітної плати за кожен місяць затримки виплати, чи у вигляді суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого судом) є диспозитивним правом позивача і не впливає на його право отримати компенсацію втрати частини доходів у випадку затримки їх виплати.
Доводи Офісу Генерального прокурора про те, що стягнутий за рішенням суду у справі про поновлення на роботі середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, оскільки має разовий характер і є спеціальним видом відповідальності роботодавця за незаконне звільнення, а тому до таких виплат гарантії Закону № 2050-ІІІ не застосовуються, колегія суддів вважає помилковими, оскільки як вже зазначено вище, позивач просить компенсувати втрати за невчасно виплачені доходи, які незалежно від того, яка є їх природа (чи це заробітна плата чи середній заробіток за час вимушеного прогулу) є коштами, які мали бути виплачені позивачу у період з 01 грудня 2014 року по 21 грудня 2020 року.
Крім цього, суд вважає за необхідне звернути увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, які є застосовними у цьому спорі, оскільки визначають поняття і правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягають врахуванню судами.
Велика Палата зазначила, що у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Тобто, Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, працівник вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім'ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.
На думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.
Велика Палата визначила, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.
Крім того, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18, що спростовує доводи Офісу Генерального прокурора про незастосування судом висновків Верховного Суду.
Отже, позивач має право отримати компенсацію невиплаченого йому з 01 грудня 2014 року по 21 грудня 2020 року доходу у розмірі 2195269,18 грн, а відповідач - обов'язок нарахувати і виплатити йому компенсацію.
Разом з тим, визначаючись із періодом нарахування компенсації, апеляційний суд зазначає, що відповідно до статей 2, 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється за весь період невиплати доходу у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, а тому з врахуванням того, що позивачу дохід не виплачувався з 01 грудня 2014 року по 21 грудня 2020 року, а був виплачений 18 жовтня 2021 року та 01 листопада 2021 року, то саме за цей весь період втрата частини доходів позивача має бути компенсована сумою, що визначена шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Що ж стосується суми компенсації, яку у вимогах зазначає позивач, то суд вважає, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки проведення розрахунку суми компенсації віднесено до компетенції роботодавця.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходу за несвоєчасну виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2014 року по 21 грудня 2020 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів на суму заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2014 року по 21 грудня 2020 року у розмірі 2195269,18 грн, яка була виплачена відповідачем з порушенням строків виплати 18 жовтня 2021 року та 01 листопада 2021 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (ідентифікаційний код 00034051, місцезнаходження: вул. Різницька, 13/15, Київ, 01011) про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату втраченого заробітку.
Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за несвоєчасну виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2014 року по 21 грудня 2020 року.
Зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів на суму заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2014 року по 21 грудня 2020 року у розмірі 2195269,18 грн, яка була виплачена відповідачем з порушенням строків виплати 18 жовтня 2021 року та 01 листопада 2021 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
У задоволення інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.В. Кисіль