23 липня 2025 року Справа № 280/6210/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Калашник Ю.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
18.07.2025 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування пенсії позивачу з 01.02.2024;
зобов'язати відповідача відновити нарахування та виплатити позивачу заборгованість по пенсії позивачу, яка виникла за період з 01.02.2024 по даний час.
Відповідно до ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви, зокрема, з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.160, 161, 172 КАС України.
Відповідно до ч.3 ст.161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною 1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлено ставку судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").
У ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України" на 2025 рік установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 3028,00 грн.
Позивачем заявлено одну немайнову позовну вимогу та похідну позовну вимогу зобов'язального характеру, отже, у даній справі сума судового збору, з урахуванням подання позову в електронній формі, становить 968,96 грн (3028,00 грн х 0,4 х 0,8).
Отже, позивачу за звернення до суду з вищевказаною позовної заявою належало сплатити судовий збір в розмірі 968,96 грн, проте, позивачем до матеріалів справи не надано документів на підтвердження сплати судового збору в розмірі та порядку встановленому Законом України «Про судовий збір».
За текстом позовної заяви та в прохальній частині позовної заяви позивач просить суд відстрочити сплату судового збору. Зазначає, що спір є соціальним, а позивач є літньою особою (1958 року народження) та є інвалідом 3 групи, що підтверджується довідкою МСЕК від 01.11.2007.
Оцінюючі аргументи позивача, слід зазначити, що судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19.06.2001 у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку з цим, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до норм процесуального закону та норм спеціального закону, яким є Закон України Про судовий збір, інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та правом позивача (заявника) на доступ до правосуддя, з іншого боку.
Відповідно до ч.1 ст.133 КАС України суд враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Як передбачено ч.1 ст.8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Отже, суд може звільнити від сплати, відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але єдиною підставою для цього є врахування судом майнового стану сторони.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Зазначений принцип кореспондується з вимогами ч.1 ст.8 КАС України, відповідно до яких усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно з ч.2 ст.8 КАС України не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Виходячи з цього, суд повинен зважено підходити до вирішення питання про надання учаснику справи певних переваг у вигляді пільг зі сплати судового збору (у тому числі у спосіб відстрочення, розстрочення чи звільнення від його сплати). Метою такого підходу є недопущення порушення принципу рівності сторін та дотримання балансу між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та правом позивача (заявника) на доступ до правосуддя, з іншого боку, з урахуванням цінностей демократичного суспільства.
Враховуючи наведене, висновок суду необхідність відстрочення (звільнення чи розстрочення) від сплати судового збору не може ґрунтуватись виключно на твердженнях особи, яка заявляє відповідне клопотання, а повинен бути обґрунтований належними та допустимими доказами.
Зазначене свідчить про наявність обов'язку у особи, яка заявляє клопотання про відстрочення (розстрочення чи звільнення) від сплати судового збору, довести належними та допустимими доказами, що його майновий стан є настільки незадовільним, що перешкоджає сплаті ним судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
При цьому необхідно зазначити, що доказами, що підтверджують розмір річного доходу позивача, можуть слугувати, наприклад (але не виключно), інформація контролюючого фіскального органу про одержані позивачем доходи за попередній календарний рік, індивідуальні відомості Пенсійного фонду України про суми отриманого доходу застрахованою особою за попередній календарний рік тощо, але позивачем не надано таких відомостей стосовно доходу за 2024 рік.
Ненадання позивачем жодних доказів на підтвердження такого рівня майнового стану, що зумовлює необхідність відстрочення (звільнення чи розстрочення) від сплати судового збору, позбавляє суд можливості задовольнити заявлене позивачем клопотання.
Таким чином, позивачу необхідно надати до суду належні докази сплати судового збору в установленому законом розмірі або належні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовано клопотання про відстрочення (звільнення чи розстрочення) від сплати судового збору, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Крім того, згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
При цьому, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Верховний Суд неодноразово зазначав (для прикладу, в постанові від 01 червня 2022 року у справі № 640/4086/20, від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19), що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Позивач заявляє про порушення свого права відповідачем з 01.02.2024, водночас позов подано до суду 18.07.2025 (документ сформований у підсистемі «Електронний суд»).
Позивачем у позові заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строку для подання даного позову та поновлення такого строку.
Зазначає, що оскільки відповідач надіслав письмову інформацію щодо припинення нарахування пенсійних виплат тільки на запит позивача, беручи до уваги воєнний стан, введений на всій території держави, позивач вважає за можливе згідно до положень ст.ст. 122 та 123 КАС України визнати поважними причини пропуску строку для подання даного позову та поновити такий строк.
Водночас, суд зазначає, що про припинення виплати пенсійних виплат позивач об'єктивно знав, починаючи з періоду, в якому відповідні виплати не були ним отримані, та мав можливість проявити належну зацікавленість щодо стану своїх прав протягом розумного строку. Відтак, отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на звернення представника позивача із заявою не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо позивач без зволікань та протягом розумного строку не вчиняв активних дій щодо отримання інформації про причини припинення щомісячних пенсійних виплат.
Отже, про факт припинення нарахування та виплати пенсійних виплат позивачу не могло не бути відомо з лютого 2024 року, місяця в якому відповідач мав здійснити виплату позивачу щомісячних пенсійних виплат, проте не здійснив.
Додані до позову матеріали не містять відомостей про те, що, після припинення нарахування та виплати пенсійних виплат, позивачем без зволікань та протягом розумного строку вчинялись будь-які активні дії, спрямовані на з'ясування інформації щодо підстав зупинення такої виплати, водночас, вперше позивач звернувся до відповідача щодо спірного питання лише в червні 2025 року тобто більше ніж через рік після виникнення у позивача відповідного права, що не може бути визнано як розумний строк для пошуку шляхів захисту порушеного права.
Також слід зазначити, що отримання листа у відповідь на адвокатський запит не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Відповідно до частини 1 статті 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
При цьому, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Крім того, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду, в постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду, та які підтверджені належними та допустимими доказами.
Дана позиція узгоджується зі сталою та послідовною практикою Верховного Суду (для прикладу, постанова від 31.03.2020 у справі №807/235/16, від 27.08.2021 у справі №520/17941/2020, від 31.01.2024 у справі №560/11068/23, від 20.03.2024 у справі №560/14349/23 тощо).
Об'єктивних причин, які б перешкоджали позивачу звернутись до суду з даними позовом своєчасно, у позовній заяві не наведено, а тому, можна дійти висновку, що вказані позивачем підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою є неповажними.
Щодо посилання позивача на запровадження воєнного стану, суд зазначає, що питання щодо поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 04 квітня 2023 року у справі №140/1487/22, від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18, від 23 грудня 2022 року у справі №760/5369/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 02 червня 2022 року у справі №757/30991/18-а.
Так, у наведених постановах Верховний Суд зауважив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
Позивачем відповідних обставин не наведено, отже такі покликання не можна визнати обґрунтованими.
Разом з тим необхідно звернути увагу, що, враховуючи триваючий характер спірних правовідносин, в даному випадку відсутнє порушення строку звернення до адміністративного суду за період, починаючи з 17.01.2025 (шість місяців від дати звернення до суду з даним позовом - 18.07.2025).
Частиною 6 ст.161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже позивачу необхідно подати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску за період з 01.02.2024 по 16.01.2025, навівши інши підстави для поновлення строку.
Відповідно до ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 171, 243, 248 КАС України, суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
Позивачу усунути недоліки позовної заяви, шляхом надання: доказів сплати судового збору у розмірі 968,96 грн., оформленого відповідно до вимог законодавства шляхом перерахування коштів через установи банків чи відділення зв'язку на наступний розрахунковий рахунок: UA538999980313131206084008512, отримувач ГУК у Зап.обл/м.Зап. Дніпров./22030101, код ЄДРПОУ 37941997, банк - Казначейство України (ЕАП), МФО 899998 або доказів на підтвердження наявності підстав звільнення від сплати судового збору; заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом за період позовних вимог з 01.02.2024 по 16.01.2025, із зазначенням інших причин пропуску такого строку та наданням доказів їх поважності. Зазначені документи надіслати до суду супровідним листом з посиланням на номер справи.
Встановити строк для усунення недоліків позовної заяви терміном 10 календарних днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачу.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Ю.В.Калашник