Справа № 749/889/25
Номер провадження 2/749/331/25
"22" липня 2025 р. Сновський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді - Чигвінцева М.С.
з участю секретаря Михалевич М.В.
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Сновськ у порядку загального позовного провадження цивільну справу №749/889/25 за позовом ОСОБА_1 до Сновської територіальної громади в особі Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про визнання права власності на спадкове майно,
Позивач звернувся до судуз позовом до Сновської міської ради, в якому просить визнати за ним право власностіна житловий будинок загальною площею 60 м.кв., з них житлової 40 м.кв., рік забудови - 1973, з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті матері, яке виникло 18.08.2021 року та було припинено 08.03.2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 . Позивач є спадкоємцем за законом. 18.08.2021 року за заявою позивача нотаріусом була відкрита спадкова справа №107/2021. 09.06.2025 року позивач звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на вказаний житловий будинок. Проте, нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом набудинок, через відсутність документу, який посвідчує право власності на будинок. Правовстановлюючий документ на будинок позивач не зміг надати нотаріусу через його відсутність, оскільки за життя його мати належним чином не зареєструвала право власності на будинок. Вказане позбавляє позивача можливості в позасудовому порядку отримати свідоцтво про право на спадщину, що змушує звернутися до суду.
Представник позивача у підготовче засідання не з'явилася, надавши заяву, в якій просила розгляд справи провести без участі сторони позивача.
Представник відповідача у підготовче засідання не з'явився, надав заяву, в якій просив справу розглянути у його відсутність та визнав позовні вимоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд вважає, що справу можливо розглянути без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Частиною 3 ст. 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Як вбачається з позицій Верховного Суду, викладених в Постанові Пленуму Суду № 2 від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", у разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження обставин справи.
При обставинах, коли у позивача відсутні інші способи захисту цивільних прав та інтересів, чим може бути визнання права відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, а визнання відповідачем пред'явленого позову не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб тому є всі законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову в наслідок чого визнання відповідачем позову слід прийняти і задовольнити позов.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї письмові докази, суд вважає за можливе прийняти визнання позову відповідачем, оскільки таке визнання не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.
Суд, враховуючи вищенаведене, вважає за можливе обмежитися у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження обставин справи.
Верховний Суд України у своєму рішенні № 6-137цс13 від 18.12.2013 висловив правову позицію, згідно з якої право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва. У 1957 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків", які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва. Отже, за вказаними Указом та Постановою підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог зазначених актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію. Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Згідно ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
За положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц зазначив, що системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 346, ч. 1 ст. 349 ЦК України право власності припиняється у разі знищення майна.
За положеннями п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.
Згідно ч. 4 ст. 3 Закону № 1952 будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону № 1952 розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі: знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості.
Верховний Суд у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17 зазначив, що суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Тобто, з огляду на вищезазначене, як виникнення, так і припинення права власності на майно внаслідок його знищення підлягають державній реєстрації, а особа, існування за якою такого права не визнається, має право звернутися за захистом свого невизнаного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Беручи до уваги вищенаведене, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки знайшли своє підтвердження на підставі поданих письмових доказів.
Частиною 1 статті 142 ЦПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи те, що відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов у повному обсязі, тому 50% судового збору слід повернути позивачу з державного бюджету.
Керуючись ст.ст. 1218, 1225, 1297, ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 200, 206, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Сновської територіальної громади в особі Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власностіна житловий будинок загальною площею 60 м.кв., з них житлової 40 м.кв., рік забудови - 1973, з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке виникло у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 та було припинено 08.03.2025 року.
Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканці АДРЕСА_2 ) з державного бюджету України 50% сплаченого при подачі позовної заяви судового збору у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України або через Сновський районний суд Чернігівської області відповідно до п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.
Суддя М.С. Чигвінцев