ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2025Справа № 910/4536/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарант і Я"
до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс"
про стягнення 64 767,65 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарант і Я" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 64 767,65 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту, та у зв'язку із настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "HONDA", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "RENAULT", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 221831672, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування 64 767,65 грн. покладається на Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс".
Ухвалою від 14.04.2025 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.
15.04.2025 року через відділ діловодства господарського суду надійшла заява позивача від 15.04.2025 року про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 17.04.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/4536/25, вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також встановив відповідачу строк на подання відзиву - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
05.05.2025 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" від 02.05.2025 року на позовну заяву, в якому відповідач визнав пред'явлені позивачем вимоги на суму 61 567,65 грн., однак вказав про відсутність порушень ним прав позивача. Так, до моменту отримання позовної заяви відповідач не знав та не міг знати про намір Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарант і Я" отримати страхове відшкодування, оскільки останнє не зверталося до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" з відповідною заявою про виплату цього відшкодування.
Крім того, відповідач зазначав про наявність підстав для зменшення суми страхового відшкодування на суму франшизи та просив суд покласти на позивача витрати по сплаті судового збору.
Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
21.10.2024 року між позивачем (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено додаткову угоду № 1016-23-24-03-203 до договору добровільного страхування наземного транспорту № 950-23-23-03-203 (далі - Угода) щодо автомобіля "HONDA", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2022 року випуску.
У пунктах 7, 9.1 Угоди її сторони погодили, що страхова сума складає 1 660 000,00 грн., франшиза при пошкодженні ТЗ - 0,00 %.
Згідно з пунктами 25.1, 25.1.1 Угоди страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаку ймовірності та випадковості настання, а саме: дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху ТЗ, внаслідок якої загинули, поранені люди чи завдані матеріальні збитки.
Строк дії Договору - з 00:00 год. 22.10.2024 року до 24:00 год. 21.10.2025 року (пункт 20 Договору).
03.02.2025 року о 14:00 год. на вулиці Шевченка, 25 у місті Львові відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "RENAULT", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія Василя Іванця, який, керуючи вказаним транспортним засобом, не впевнився у безпечності маневру та здійснив наїзд на припаркований автомобіль "HONDA", реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахований позивачем. Внаслідок вказаної події транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Означена дорожньо-транспортна пригода була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом від 03.02.2025 року).
Відповідно до полісу № 221831672 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "RENAULT", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована відповідачем із встановленим розміром франшизи - 3 200,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000,00 грн.
З урахуванням, зокрема, акту огляду транспортного засобу від 04.02.2025 року, а також виставленого СТО - ТОВ "Арія Моторс" рахунку від 05.03.2025 року № М000030454 на оплату відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "HONDA CR-V", реєстраційний номер НОМЕР_1 , страховим актом позивача від 01.04.2025 року № 115-25-03-23 вищенаведену ДТП визнано страховим випадком та вирішено виплатити на користь СТО страхове відшкодування у розмірі 64 767,65 грн.
Згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу від 07.04.2025 року № 462 позивач переказав на користь ТОВ "Арія Моторс" грошові кошти у розмірі 64 767,65 грн. з призначенням платежу: "Виплата страхового відшкодування ОСОБА_1 згідно розпорядження № 115-25-03-23 від 01.04.2025 (№ М000030454 від 05.03.2025), в т.ч. ПДВ 20 % 10 794,64 грн. ".
Враховуючи наведені вище обставини, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми виплаченого страхового відшкодування в розмірі 64 767,65 грн.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, що відбулася 03.02.2025 року, була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом), яке є належним та допустимим доказом у справі.
Так, відповідно до частини 2 статті 31 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній з 01.01.2025 року) у разі настання контактної (наявне зіткнення) дорожньо-транспортної пригоди за участю лише двох забезпечених транспортних засобів, за умови заподіяння шкоди майну виключно у вигляді пошкодження (знищення) транспортного засобу, незаподіяння шкоди життю та здоров'ю фізичних осіб, відсутності у водіїв обох транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, впливу лікарських засобів (лікарських препаратів), що знижують увагу та швидкість реакції, а також за умови досягнення згоди таких водіїв щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, такі водії мають право без залучення відповідних підрозділів Національної поліції України спільно скласти для надання страховику (МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду у паперовій чи електронній формі за формою і відповідно до інструкції, затверджених МТСБУ. Після складення такого повідомлення водії транспортних засобів мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформування відповідних підрозділів Національної поліції України про настання дорожньо-транспортної пригоди.
За умовами статті 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній з 01.01.2025 року) страховим випадком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб.
Судом встановлено, що наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 03.02.2025 року є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортні засоби; зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце (координати) дорожньо-транспортної пригоди, інформацію про страхувальників згідно з даними полісів, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди.
Також, суд зазначає, що відповідно до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
У зв'язку із тим, що між учасниками ДТП спільно складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, отже, водій, винний у вчиненні ДТП, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.
За змістом відомостей європротоколу від 03.02.2025 року (що не заперечувалося обома учасниками справи) ДТП відбулася з вини водія автомобіля "RENAULT", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 .
За таких обставин, вина фізичної особи Василя Іванця встановлена, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями частин 1, 2 статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів.
Законом може бути встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов'язкове страхування).
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній з 01.01.2025 року) страховим випадком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб.
За змістом частини 1 статті 14 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції від 01.01.2025 року) у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно зі статтею 108 Закону України "Про страхування" (в редакцій, чинній з 01.01.2025 року) страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до статті 108 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, у межах суми 64 767,65 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191, так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 905/2970/16 від 10.07.2018 року.
У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі № 910/171/17 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, частина 4 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Слід зазначити, що 20.06.2024 року набрав чинності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX, який введений в дію з 01.01.2025 року.
Згідно з пунктом 6 Перехідних положень вказаного Закону договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами.
На договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону.
Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов'язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Так, згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, що діяла станом на дату укладення Договору) при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, що діяла станом на дату укладення Договору) передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, що діяла на час укладення Договору).
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, що діяла станом на дату укладення Договору), яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16.
Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 року).
Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
З наявних у матеріалах справи документів, зокрема, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, вбачається, що рік випуску пошкодженого автомобіля "Honda CR-V", реєстраційний номер НОМЕР_1 - 2022 рік, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у пункті 7.38 Методики.
З матеріалів справи також не вбачається, що пошкоджений автомобіль "Honda CR-V", реєстраційний номер НОМЕР_1 , до моменту настання спірної у даній справі ДТП мав сліди відновлювального ремонту.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого автомобіля "Honda CR-V".
Суд також звертає увагу на положення пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за якими страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього Закону.
Відповідно до полісу серії ЕР № 221831672 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "RENAULT", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 3 200,00 грн.
За таких обставин, заявлена Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарант і Я" до стягнення сума страхового відшкодування підлягає зменшенню на розмірі франшизи (3 200,00 грн).
Суд також зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач без звернення до відповідача із заявою про відшкодування суми страхового відшкодування звернувся безпосередньо до суду з даним позовом.
Суд зауважує, що у спірних правовідносинах та у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено встановлення досудового порядку врегулювання спору щодо питання з приводу виплати страхового відшкодування; не зазначено й про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
У той же час, у разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2021 року в справі № 910/6013/20.
Так, відповідно до пункту 36.2 вказаного закону (в редакції, чинній на час укладення Договору) страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його/прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
За умовами частини 5 статті 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній з 01.01.2025 року) граничний строк для прийняття рішення за заявою про страхову (регламентну) виплату становить 60 календарних днів з дня подання заяви та всіх необхідних у відповідному страховому випадку документів, передбачених частиною третьою цієї статті, з урахуванням положень цієї частини та частини сьомої цієї статті.
Відтак, суд зазначає, що відповідач, отримавши даний позов, у разі відсутності заперечень проти нього наділений правом визнання позову та можливістю здійснити виплату суми страхового відшкодування.
При цьому, у поданому відзиві відповідач не зазначає про недостатність у нього документів (доказів), що відповідно презюмує належність та достатність надання таких документів позивачем.
Додатково, суд звертає увагу відповідача, що в силу положень пункту 33.1.4 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, що діяла на час укладення Договору) водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди (в даному випадку страхувальник відповідача) зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка та інші відомості.
Із зазначеного слідує, що станом на дату надходження даного позову відповідачу вже мало б бути відомо про дорожньо-транспортну пригоду за участю застрахованих транспортних засобів згідно повідомлення страхувальника останнього, оскільки доказ зворотного у відзиві відсутні.
При цьому, судом враховано, що даний позов подано в межах установленого законом річного строку з дати виникнення страхового випадку (дорожньо-транспортної пригоди).
Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.02.2021 року в справі № 910/6013/20 колегія суддів дійшла висновку, що підставою виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 61 567,65 грн. страхового відшкодування, тоді як у стягненні з Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" страхового відшкодування у розмірі 3 200,00 грн. (що становить розмір франшизи) слід відмовити за безпідставністю.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим позовні вимоги, з урахуванням встановлених судом обставин справи, підлягають частковому задоволенню.
При цьому, суд погоджується з твердженням відповідача, що при поданні позовної заяви позивач надміру сплатив 605,60 грн. судового збору, оскільки відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. З урахуванням наведеного, при поданні позову позивачу достатньо було надати докази сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн.
Також, як зазначив суд вище, у відзиві від 02.05.2025 року відповідач визнав позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРАНТ І Я" у сумі 61 567,65 грн.
Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Крім того, в силу пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про повернення позивачу з Державного бюджету України 1 756,96 грн., що становить 50 % від розміру судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову, пропорційно до задоволених позовних вимог, а також переплачену суму судового збору.
При цьому, в іншій частині, беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, в силу статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір судом покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України "Про судовий збір" господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" (03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 3; код ЄДРПОУ 19411125) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРАНТ І Я" (79022, Львівська область, місто Львів, вулиця Городоцька, будинок 174; код ЄДРПОУ 37317151) 61 567 (шістдесят одну тисячу п'ятсот шістдесят сім) грн. 65 коп. страхового відшкодування та 1 151 (одну тисячу сто п'ятдесят одну) грн. 36 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Повернути Товариству з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРАНТ І Я" (79022, Львівська область, місто Львів, вулиця Городоцька, будинок 174; код ЄДРПОУ 37317151) з Державного бюджету України 1 756 (одну тисячу сімсот п'ятдесят шість) грн. 96 коп. судового збору, сплаченого за платіжною інструкцією кредитового переказу коштів від 10.04.2025 року № 490.
6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 23.07.2025 року.
Суддя В.С. Ломака