79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"15" липня 2025 р. Справа №914/3814/23
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Кравчук Н.М.
суддів Матущак О.І.
Скрипчук О.С.
секретар судового засідання Копець Х.А.
розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради від 24.03.2025 (вх. №ЗАГС 01-05/858/25 від 25.03.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 (повний текст рішення складено та підписано 04.03.2025, суддя Ділай У.І.)
у справі № 914/3814/23
за позовом: Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова, м.Львів
до відповідача-1: Львівської міської ради, м.Львів
відповідача-2: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Стрийська 40» (ОСББ “Стрийська 40»), м.Львів
відповідача-3: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, м.Вінниця
відповідача-4: Державного кадастрового реєстратора Відділу №5 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Гулько Лідії Василівни, м.Вінниця
про: визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міської ради, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку та права постійного користування на земельну ділянку,
за участі представників:
від прокуратури : Винницька Л.М.;
від відповідача-1: Шмотолоха О.П.;
від відповідача-2: не з'явився;
від відповідача-3: не з'явився;
від відповідача-4: не з'явився
Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради, до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Стрийська 40», до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, до Державного кадастрового реєстратора Відділу №5 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Гулько Лідії Василівни про визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міської ради № 6772 від 07.09.2020 «Про надання ОСББ «Стрийська 40» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Стрийській, 40» та № 1448 від 07.10.2021 «Про затвердження ОСББ «Стрийьска 40» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Стрийська, 40»; скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0253 га кадастровий номер 4610136600:07:001:0064 з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності в особі Львівської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136600:07:001:0064 площею 0,0253 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2534123046060) з одночасним припиненням речового права; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації іншого речового права - права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4610136600:07:001:0064 площею 0,0253 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2534123046060) за ОСББ “Стрийська 40» (номер запису про інше речове право 45667245), припинивши інше речове право - право постійного користування земельною ділянкою.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачами при формуванні земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:07:001:0064, як об'єкта цивільних прав не правильно визначено таку її істотну характеристику як цільове призначення (категорія) земельної ділянки. На думку прокурора, земельна ділянка площею 0,0253 га з кадастровим номером 4610136600:07:001:0064 не могла бути сформована та зареєстрована як об'єкт цивільних прав в якості земельної ділянки житлової та громадської забудови. На цій земельній ділянці розташований будинок № 40, який є пам'яткою архітектури та містобудування місцевого значення. Земельна ділянка розташована в межах історичного ареалу міста, тому вказана земельна ділянка за своїм цільовим призначенням, відповідно до приписів ст.ст. 53, 54 ЗК України та ч. 1 ст. 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини», є землею історико-культурного призначення. Вказане, на думку прокурора, порушує інтереси держави та територіальної громади м. Львова, оскільки правовий режим використання та захисту земельної ділянки, яка фактично є землею історико-культурного призначення, не буде збережений, забезпечений та дотриманий при її використанні в якості такого об'єкта цивільних прав, як земля житлової та громадської забудови. Правовий режим захисту земель історико-культурного призначення, передбачений ЗК України, Законом України “Про охорону культурної спадщини», різниться від правового режиму використання та захисту земельних ділянок житлової та громадської забудови. Особливості правового режиму, який поширюється на землі історико-культурного призначення, не будуть застосовані за наявності у земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:07:001:0064 такого цільового призначення як земля житлової та громадської забудови.
При цьому, прокурор зауважив, що Львівська міська рада уповноважена на захист інтересів держави як представник влади, будучи органом місцевого самоврядування, у даному випадку, сама ж і допустила порушення вимог земельного законодавства, що виразилось у прийнятті незаконних рішень, а отже, повинна виступати відповідачем у справі, що процесуально позбавляє її можливості бути позивачем у даній справі. У зв'язку з тим, що Львівська міська рада як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах виступає у справі відповідачем, прокурор звертається до суду за захистом державних інтересів самостійно і набуває статусу позивача. Водночас спір, що виник, порушує інтереси територіальної громади м. Львова, як законного власника спірної земельної ділянки, а відсутність належного владного контролю на вказаному напрямі створює сприятливі умови для незаконного використання земель.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 у справі №914/3814/23 (суддя У.І. Ділай) позов задоволено. Визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради №6772 від 07.09.2020 “Про надання ОСББ “Стрийська 40» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.Стрийській,40». Визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради №1448 від 07.10.2021 “Про затвердження ОСББ “Стрийська 40“ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул.Стрийській. 40». Скасовано у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:07:001:0064 площею 0,0253 га з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності в особі Львівської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136600:07:001:0064 площею 0,0253 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2534123046060) з одночасним припиненням речового права. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права - права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4610136600:07:001:0064 площею 0.0253 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2534123046060) за ОСББ “Стрийська 40» (номер запису про інше речове право 45667245), припинивши інше речове право - право постійного користування земельною ділянкою. Стягнуто з Львівської міської ради на користь Львівської обласної прокуратури 13 420,00 грн. судового збору.
При ухваленні рішення суд виходив з того, що під час прийняття ухвали №6772 від 07.09.2020 Львівською міською радою не було враховано місце розташування земельної ділянки, зокрема, в межах історичного ареалу м. Львова та особливостей використання такої ділянки, як земель історико-культурного призначення. Тому ухвала №6772 від 07.09.2020 “Про надання ОСББ “Стрийська 40“ дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Стрийській,40», суперечить вимогам ч. 1 ст. 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини» та ч. 1 ст. 123 Земельного Кодексу України. Враховуючи те, що земельна ділянка на вул. Стрийська, 40 належить до земель історико-культурного призначення ухвала Львівської міської ради №1448 від 07.10.2021 “Про затвердження ОСББ “Стрийська 40“ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул.Стрийській, 40» за рахунок земель житлової та громадської забудови не відповідає вимогам ч.1 ст. 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини», ст.ст. 19, 20, 53, 54, 123 Земельного Кодексу України, та, відповідно підлягає визнанню незаконною в судовому порядку. Водночас суд зауважив, що здійснення державної реєстрації у Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки без урахування заборон та обмежень, встановлених законом, а також усіх наявних документів, розроблених та виданих на місцевому рівні, надання земельній ділянці цільового призначення, що прямо суперечить вимогам закону, є окремою підставою для скасування такої реєстрації у судовому порядку.
Щодо участі у справі прокурора, суд врахував, що в силу висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 11.06.2024 справа №925/1133/18, прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Не погодившись з вказаним рішенням, Львівська міська рада звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним та необгрунтованим, рішення ухвалене при неповному з'ясуванні усіх обставин, які мають значення для справи. Зокрема, зазначає, що, приймаючи оспорюванні рішення, Львівська міська рада діяла відповідно до ст. 42 ЗК України, яка не містить жодних винятків з правил та передбачає, що в разі знаходження багатоквартирного будинку на земельній ділянці, організація, яка здійснює управління таким багатоквартирним будинком отримує земельну ділянку під таким будинком з категорії земель житлової та громадської забудови. Звертає увагу на те, що згідно з ч.3 ст.34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» зміна цільового призначення земельної ділянки, зміна функціонального призначення території, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, не є підставою для припинення обмежень у використанні земель, встановлених у зв'язку з наявністю таких об'єктів. Таким чином, цільове призначення земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка культурної спадщини, може бути відмінним від земель історико-культурного призначення, а вирішальним є встановлення обмежень у використанні земель. На переконання скаржника, оспорювані ухвали Львівської міської ради є актами індивідуальної дії, що вже були виконані, а отже, можуть бути оскаржені суб'єктом якого такий акт стосується. З урахуванням того, що законодавство про охорону культурної спадщини дозволяє зберігання земель історико-культурного призначення в приватній власності або користуванні за умови відповідної експлуатації, твердження прокурора про можливе неправомірне використання базується лише на припущеннях та не може служити підставою для позову без відповідних доказів такого неправомірного використання, а отже, прокурором обрано неефективний спосіб захисту прав та інтересів, який неспроможний захистити чи відновити їх із наведених у позові підстав.
Львівська обласна прокуратура у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним. Зазначає, що Прокурором не оспорюється ані факту наявності у територіальної громади м. Львова наданого законом права власності на земельну ділянку, ані факту наявності у співвласників багатоквартирного будинку № 40 по вул. Стрийській у м. Львові чи створеного ними ОСББ встановленого законом права на набуття права постійного користування земельною ділянкою. Прокурором оспорюється правомірність формування спірної земельної ділянки як об'єкта цивільних прав із категорією земель - землі житлової та громадської забудови, в той час як така належить до земель історико - культурного призначення з відповідним правовим статусом та обмеженим режимом використання, а також законність прийнятих органом місцевого самоврядування рішень щодо розпорядження такою всупереч імперативним вимогам закону. Формування спірної земельної ділянки та передача її в постійне користування як земель житлової та громадської забудови суперечить вимогам земельного законодавства та законодавства про охорону культурної спадщини, оскільки на спірній земельній ділянці розташована пам'ятка архітектури місцевого значення, що беззаперечно свідчить про її належність до земель історико-культурного призначення. Позовна заява прокурора у цій справі спрямована на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання, а саме додержання законності при встановленні цільового призначення земель територіальної громади та їх використання, а саме закріплення в законному порядку статусу земель історико-культурної спадщини, що є особливо актуально для міста Львова, зважаючи на системну бездіяльності Львівської міської ради з цього питання. Прокурор оспорює правомірність присвоєння при формуванні об'єкта цивільних прав спірній земельній ділянці такої істотної її властивості як категорія земель - землі житлової та громадської забудови. При цьому, стверджує, що такій безпідставно та неправомірно встановлено (змінено) цільове призначення і переведено земельну ділянку до земель житлової та громадської забудови, однак, в силу приписів ст. ст. 53, 54 ЗК України та ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення. Отже, при прийнятті ухвали № 6764 від 07.09.2020 не враховано місце розташування земельної ділянки, зокрема, в межах історичного ареалу м. Львова та особливостей використання такої ділянки, як земель історико-культурного призначення, а тому така суперечить вимогам ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ч. 1 ст.123 ЗК України. Не скасований, не визнаний недійсним акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта, а тому оскарження рішення суб'єкта владних повноважень за умови його невідповідності закону спрямоване на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє (при подальшому розпорядженні спірною ділянкою). Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення), тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення. Прокурор звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що адміністративний акт у сфері земельних відносин, що є підставою для виникнення речових прав на земельну ділянку не втрачає чинності після державної реєстрації відповідного речового права і продовжує діяти протягом усього часу існування такого права. На переконання прокурора, обраний у цій справі спосіб захисту порушеного права є належний, достатній та ефективний, установлений законом, об'єктивно виправданий та обґрунтований і виключає в подальшому необхідність пред'явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права. Просить рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 у даній справі залишити без змін.
Відповідач-2, -3,-4 не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу.
Представник відповідача-1 (скаржник) в судовому засіданні підтримав доводи, наведені у апеляційній скарзі.
Прокурор просив залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідач-2, -3, -4 не делегували уповноважених представників в судове засідання, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Враховуючи те, що явка учасників судового процесу у справі не визнавалася судом обов'язковою, участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, справу може бути розглянуто при відсутності відповідача-2, -3, -4.
Встановивши обставини справи, вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представника відповідача-1 та прокурора, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
Львівська міська рада 07.09.2020, розглянувши звернення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Стрийська, 40» від 12.02.2020 № 9, прийняла ухвалу № 6772 «Про надання ОСББ «Стрийська 40» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Стрийській, 40», якою надано ОСББ «Стрийська 40» дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0253 га для обслуговування багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим їх переведенням до земель житлової та громадської забудови (п. 1 ухвали).
Відповідно до Генерального плану м. Львова, затвердженого ухвалою сесії Львівської міської ради від 30.09.2010 №3924, земельна ділянка площею 0,0253 га на вул. Стрийській, 40 знаходиться в межах території багатоповерхової житлової забудови (5,9,14,15 поверхів) та в межах історичного ареалу м. Львова.
Відповідно до даних відділу ГУ Держгеокадастру у Львівській області земельна ділянка відноситься до земель, що не надані у власність або користування та знаходиться у Галицькому районі м. Львова.
Рішенням Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 “Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» визначено межі історичного ареалу міста, де в додатку до цього рішення графічно зображено межі історичного ареалу м. Львова та межі території Історичної забудови, внесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Згідно з цим рішенням земельна ділянка, що знаходиться за адресою: місто Львів, вул. Стрийська, 40 відноситься до меж історичного ареалу міста Львова.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №330 від 24.06.1986 “Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають наукову, історичну, художню і містобудівельну цінність» взято на державний облік та визначено категорію пам'ятки будинок за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 40.
Листом від 07.06.2023 №0004-вих-69031 Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради повідомило, що будинок за адресою: м.Львів, вул.Стрийська. 40 занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, згідно із наказом Міністерства культури та інформаційної політики України “Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» №14 від 18.01.2021.
На земельній ділянці розташований багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться на балансі ОСББ “Стрийська 40» відповідно до наказу Департаменту житлового господарства та інфраструктури від 27.10.2016 №723 та акта приймання-передачі житлового багатоквартирного будинку №40 на вул.Стрийській з балансу ЛКП “Снопківське» на баланс ОСББ “Стрийська-40».
Відповідно до акта технічного стану пам'ятки житловий будинок за адресою: м.Львів, вул. Стрийська, 40 є пам'яткою архітектури та містобудування місцевого значення згідно з рішенням виконкому Львівської обласної ради народних депутатів №330 від 24.06.1986, охоронний 774/4.
Ухвалою Львівської міської ради від 07.10.2021 №1448 “Про затвердження ОСББ “Стрийська 40“ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул.Стрийській, 40» затверджено Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку “Стрийська 40“ проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати земельну ділянку площею 0,0253 га на вул. Стрийській, 40 (кадастровий номер 4610136600:07:001:0064) у постійне користування для обслуговування багатоквартирного житлового будинку (код КВЦПЗ 02.03 - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку) за рахунок земель житлової та громадської забудови, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування.
Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 05.07.2023, земельна ділянка площею 0,0253 га кадастровий номер 4610136600:07:001:0064 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою: м.Львів, вул. Стрийська, 40 за заявою ОСББ “Стрийська 40» зареєстрована 22.04.2021 державним кадастровим реєстратором Відділу у Могилів-Подільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (відділ №5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області) на підставі Проекту землеустрою щодо відведених земельної ділянки, виготовленого ПП "Леополіс-клуб".
10.12.2021 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про державну реєстрацію права комунальної власності Львівської міської ради на вищевказану земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2534123046060. номер відомостей про речове праве: 45667207).
Також 10.12.2021 проведено державну реєстрацію та зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою із кадастровим номером 4610136600:07:001:0064 площею 0,0253 га за ОСББ “Стрийська 40». Номер запису про інше речове право: 45667245. Підстава для державної реєстрації: рішення органу місцевого самоврядування, ухвала, серія та номер 1448, виданий 07.10.2021, видавник: Львівська міська рада.
Прокурор оспорює правомірність присвоєння земельній ділянці з кадастровим номером 4610136600:07:001:0064, при формуванні об'єкта цивільних прав, такої істотної її властивості як категорія земель (землі житлової та громадської забудови). Прокурор стверджує, що об'єкту цивільних прав (земельній ділянці з кадастровим номером 4610136600:07:001:0064) безпідставно та неправомірно встановлено (змінено) цільове призначення і переведено земельну ділянку до земель житлової та громадської забудови. На думку прокуратури, спірна земельна ділянка, в силу приписів ст.ст. 53, 54 ЗК України та ст. 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини», належить до земель історико-культурного призначення.
При ухваленні постанови колегія суддів керувалася таким.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває піл особливою охороною держави.
Згідно з ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на 9 категорій: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення: землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення: землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, шо віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель ці категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної ч. 1 ст. 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.
Визначення земель житлової та громадської забудови, а також порядок використання таких земель передбачені ст.38 та ст. 39 ЗК України, відповідно до яких, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм державних стандартів і норм.
Відповідно до ст. 42, ч. 1 та п. “д» ч. 2 ст. 92 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Згідно з приписами ст.ст. 53 та 54 ЗК Україні та ст. 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини», в редакції, яка діяла на момент прийняття спірних ухвал та вирішення питання про віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:07:001:0064 до земель житлової і громадської забудови, до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.
Землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
На момент прийняття спірних ухвал № 6772 від 07.09.2020 та № 1448 від 07.10.2021 та на момент державної реєстрації земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у Державному земельному кадастрі нормами ч. 2 та ч. 3 ст. 20 ЗК України встановлено, що віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.
На підставі встановлених вище обставин та норм права, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що незалежно від цільового використання будівлі, споруди, яка є пам'яткою і розташована на земельній ділянці, земельна ділянка, на якій розташоване таке нерухоме майно, належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури. За законом такий правовий режим пов'язаний лише з фактом знаходження на земельній ділянці споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.12.2023 справа № 380/13557/21).
В оспорюваній ухвалі № 6772 від 07.09.2020 «Про надання ОСББ «Стрийьска 40» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Стрийській, 40» зазначено цільове призначення земельної ділянки, яка надаватиметься ОСББ «Стрийська 40» у постійне користування, а саме для обслуговування багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови. Проте, в силу Закону така земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення, на ній знаходиться пам'ятка культурної спадщини місцевого значення (багатоквартирний житловий будинок), а також така знаходиться в межах історичного ареалу міста Львова, що відповідає генеральному плану міста Львова.
Невиконання Львівською міської радою передбачених робіт з винесення меж історичного ареалу м. Львова та закріплення їх в натурі на місцевості, віднесення в його межах земель до земель історико-культурного призначення не може спростувати належності спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення в силу статей 1, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Отже, з урахуванням особливості правового статусу будівлі - багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 40, як об'єкта культурної спадщини та знаходження земельної ділянки в межах історичного ареалу міста Львова, при вирішенні питання щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, відповідачем-1 не враховано вищезазначені положення Закону.
З врахуванням викладеного, при прийнятті ухвали № 6772 від 07.09.2020 Львівською міською радою не враховано місце розташування земельної ділянки, зокрема, в межах історичного ареалу м. Львова та особливостей використання такої ділянки, як земель історико-культурного призначення, а тому така суперечить вимогам ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ч. 1 ст. 123 ЗК України.
У частині 2 статті 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише па підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, при вирішенні земельних питань, Львівська міська рада, її виконавчі органи та посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
За приписами ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Оскільки спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення, на ній знаходиться пам'ятка культурної спадщини місцевого значення (багатоквартирний житловий будинок). Відтак, з урахуванням особливості правового статусу будівлі (багатоквартирного житлового будинку за адресою: м.Львів, вул.Панчишина, 5) як об'єкта культурної спадщини, при вирішенні питання щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, слід враховувати особливості використання земель історико-культурного призначення, відповідно до положень ст.83 та ст. 84 ЗК України.
Згідно з ч.ч.6,7 ст.20. ст.21, 96 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок історико-культурного призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання в передачу земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною.
Суд апеляційної інстанції констатує, що під час прийняття ухвали № 6772 від 07.09.2020 Львівською міською радою не було враховано місце розташування земельної ділянки, зокрема, в межах історичного ареалу м.Львова та особливостей використання такої ділянки, як земель історико-культурного призначення. Тому ухвала № 6772 від 07.09.2020 «Про надання ОСББ «Стрийська 40» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Стрийьскій, 40», суперечить вимогам ч. 1 ст. 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини» та ч. 1 ст. 123 Земельного Кодексу України.
Отже, з врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що земельна ділянка на вул. Стрийська, 40 належить до земель історико-культурного призначення, а відтак, ухвала Львівської міської ради № 1448 від 07.10.2021 “Про затвердження ОСББ “Стрийська 40“ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул.Стрийській, 40» за рахунок земель житлової та громадської забудови не відповідає вимогам ч.1 ст. 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини», ст.ст. 19, 20, 53, 54, 123 Земельного Кодексу України.
При цьому колегія суддів враховує висновки Верховного Суду наведені у постанові від 07.06.2022 справа № 918/434/21, що «Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.»
Зважаючи на загальновідомі ознаки, властивості нормативно-правового й індивідуального актів, спірна ухвала № 6772 від 07.09.202 є актом індивідуальної дії, оскільки: видана відповідачем-1 у результаті реалізації владних управлінських функцій суб'єкта розпорядження землями комунальної власності, та не розрахована на багаторазове застосування.
Водночас індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах. У свою чергу право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, зокрема, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Під час вирішення спору суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 справа № 910/3009/18 від 08.02.2022 справа №209/3085/20, від 21.09.2022 справа № 908/976/190).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване.
Тому вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту.
З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міської ради № 6772 від 07.09.2020 “Про надання ОСББ “Стрийська 40» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Стрийська, 40» та № 1448 від 07.10.2021 «Про затвердження ОСББ «Стрийська 40» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Стрийській, 40».
Прокурор у даній справі не оспорює ані факту наявності у територіальної громади м.Львова наданого законом права власності на земельну ділянку, ані факту наявності у співвласників багатоквартирного будинку № 40 по вул. Стрийській у м. Львові чи створеного ними ОСББ встановленого законом права на набуття права постійного користування земельною ділянкою.
Прокурор оспорює правомірність формування спірної земельної ділянки як об'єкта цивільних прав із категорією земель - землі житлової та громадської забудови, в той час як така належить до земель історико - культурного призначення з відповідним правовим статусом та обмеженим режимом використання, а також законність прийнятих органом місцевого самоврядування рішень щодо розпорядження такою всупереч імперативним вимогам закону.
Згідно з правовими висновками, наведених Верховним Судом у постанові від 12.03.2025 справа № 914/192/23, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Тому право власності належить чи не належить суб'єкту права незалежно від того, чи правильно визначена категорія цільового призначення, чи ні. Цільове ж призначення земельної ділянки визначає її правовий режим, тобто правила, відповідно до яких здійснюються права на земельну ділянку.
Неправильне визначення цільового призначення саме по собі може свідчити про неправильне визначення правового режиму земельної ділянки, а не про відсутність права власності на неї. Отже, вираз «право власності на земельну ділянку з відповідним цільовим призначенням» позбавлений змісту через еклектичне поєднання різнорідних правових явищ, що призводить до їх змішування: з одного боку, належність особі права власності не залежить від її цільового призначення, а з іншого боку, цільове призначення земельної ділянки визначає її правовий режим незалежно від того, хто саме є власником такої ділянки.
У постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору (пункт 125).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власнками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліотртивних мереж.
Оскільки категорія цільового призначення земельної ділянки визначає її правовий режим, то держава має публічний інтерес у правомірному визначенні цільового призначення земельної ділянки і достовірному відображенню відомостей про категорію цільового призначення земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, причому незалежно від того, які саме та чиї саме права на земельну ділянку зареєстрвані.
Тому належному способу захисту інтересу держави у правомірному і достовірному відображенню відомостей про категорію цільового призначення земельної ділянки в Державному земельному кадастрі відповідає позовна вимога про визнання певної категорії цільового призначення земельної ділянки; судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для внесення державним кадастровим реєстратором до Державного земельного кадастру відомостей про категорію цільового призначення земельної ділянки, визначену таким судовим рішенням.
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року справа №916/1415/19, від 02.02.2021 справа № 925/642/19, від 06.04.2021 справа № 910/10011/19, від 22.06.2021 справа № 200/606/18, від 02.11.2021 справа №925/1351/19, від 25.01.2022 справа № 143/591/20, від 23.11.2021 справа № 359/3373/16-ц).
Водночас суд першої інстанції не врахував наведених висновків Верховного Суду та дійшов помилкового висновку про задоволення заявлених Керівником Галицької окружної прокуратури міста Львова позовних вимог.
В силу положень частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з положеннями частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За приписами частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наслідками апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому його необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
З огляду на те, що суд задовольняє апеляційну скаргу, судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на Львівську обласну прокуратуру відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст. ст. 269, 270, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 у справі №914/3814/23 скасувати. Прийняти нове рішення.
3. В задоволенні позову відмовити.
4. Судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покласти на Львівську обласну прокуратуру.
5. Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19, код ЄДРПОУ 02910031) на користь Львівської міської ради (79008, м. Львів, площа Ринок. 1, код ЄДРПОУ 04055896) 20 130,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.
7. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Головуючий суддя Кравчук Н.М.
Судді Матущак О.І.
Скрипчук О.С.