Справа № 554/1487/20 Номер провадження 11-сс/814/473/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
14 липня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання потерпілогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні провадження за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтава від 30 квітня 2025 року,
Цією ухвалою відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_6 на постанову дізнавача СД Полтавського РУП ГУНП у Полтавській області від 26 грудня 2024 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 серпня 2019 року за №12019170040002336, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.
Постановлене рішення слідчий суддя мотивував тим, що: вказане вище рішення дізнавача ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин кримінального провадження, в якому отримані докази узгоджуються між собою і на цій стадії розслідування є неможливим здобуття нових доказів, що спростовували би раніше отримані відомості, проведено всі необхідні слідчі дії, виконано вказівки прокурора й слідчих суддів; як установлено в ході слідства, потерпілий добровільно передав транспортний засіб на підставі нотаріального доручення і ним переміщено в площину кримінального процесу ті ж самі правовідносини, що мали місце в порядку цивільного судочинства, в межах якого за рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області, що набрало законної сили, було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 .
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтава від 30 квітня 2025 року та направити до органу досудового розслідування кримінальне провадження для проведення досудового розслідування. Свої вимоги мотивує тим, що слідчий суддя не врахував те, що: починаючи з 2019 року органом дізнання безпідставно не встановлено обставин кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 КК України, допущено бездіяльність і не проведено належні слідчі (розшукові) дії; оскаржувана постанова є аналогічною попередньому рішенню дізнавача про закриття кримінального провадження, яке було скасоване слідчим суддею; у витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань реєстратором неправильно вказано відомості, зазначені в ухвалі слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтава від 02 серпня 2019 року, за якою було зобов'язано розпочати досудове розслідування кримінального правопорушення за його ( ОСОБА_6 ) заявою від 05 квітня 2019 року, а не посилатись на невідому особу.
Прокурор був належним чином повідомлений про місце, дату, час судового засідання апеляційної інстанції та направив клопотання, в якому навів позицію про відмову в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_6 і просив здійснювати апеляційний розгляд за його відсутності.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку потерпілого про задоволення апеляційної скарги, перевірила матеріали судового й кримінального проваджень, обговорила доводи апелянта та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи з положень п.2 ч.1, ч.4 ст.284 КПК України, дізнавач приймає постанову про закриття кримінального провадження в разі встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
За вимогами ст.110 КПК України постанова дізнавача про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав, та відповіді на всі поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
На підставі ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За змістом ч.2 ст.9 КПК України дізнавач зобов'язаний усебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують особу, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Відповідно до ч.1 ст.223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, до яких віднесено, зокрема, допит.
Розділом ІІ КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження.
За змістом ч.ч.1, 2 ст.139 КПК України якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, який був у встановленому цим Кодексом порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі: від 0,25 до 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора; від 0,5 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.
У випадку, встановленому частиною першою цієї статті, до підозрюваного, обвинуваченого, свідка може бути застосовано привід.
У силу ч.3 ст.40-1 КПК України дізнавач зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі.
Таким чином, із метою виконання наведених вище завдань кримінального провадження, прийняттю дізнавачем рішення про закриття кримінального провадження має передувати вжиття ним всіх можливих дій і заходів в порядку, передбаченому КПК України, для з'ясування обставин, які мають значення для кримінального провадження.
Закриття кримінального провадження відповідно до норм Глави 24 КПК України є формою закінчення досудового розслідування, яке здійснюється в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження, а тому рішення про закриття кримінального провадження можливе лише після всебічного, повного та об'єктивного дослідження та оцінки дізначаем усіх зібраних доказів, які стосуються цього провадження в сукупності.
У свою чергу слідчий суддя, на якого КПК України покладено обов'язок здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, зобов'язаний ретельно перевірити законність та обґрунтованість прийнятої дізнавачем постанови.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що СД Полтавського РУП ГУНП у Полтавській області здійснювалось досудове розслідування в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 серпня 2019 року за №12019170040002336, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, за фактом вчинення шахрайства щодо ОСОБА_6 , а саме заволодіння його майном шляхом обману (а.п.189).
26 грудня 2024 року дізнавачем СД Полтавського РУП ГУНП у Полтавській області від 26 грудня 2024 року прийнято постанову про закриття вказаного вище кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України (а.к.п.259-265).
Однак дізнавач не дотримався наведених вище положень КПК України при винесенні оскаржуваної постанови, а викладені в скарзі ОСОБА_6 обставини щодо безпідставності цього рішення дізнавача належним чином не стали предметом судового контролю слідчого судді.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході допитів потерпілий ОСОБА_6 підтвердив те, що на початку 2008 року його знайомий ОСОБА_7 запропонував купити в нього борг автомобіль «РАФ 2203101», н.з. НОМЕР_1 , за довіреністю за 2 500 доларів США з розстрочкою платежу на 1 рік та обіцяв здійснити йому повернення боргу за рахунок коштів, отриманих від оренди земельних ділянок, а також перевезень указаним вище транспортним засобом. Також між ним і сім'єю ОСОБА_8 було укладено усний договір про оренду його ( ОСОБА_6 ) будинку з подальшим викупом зі здійсненням щомісячних платежів у сумі 500 гривень, де вони тривалий час проживали. Але вказані вище грошові кошти йому повернуто не було. Через 8 років ОСОБА_7 здійснив на його картку переказ грошових коштів лише в сумі 2 000 гривень і більше коштів не повертав, хоча отримував періодично кошти від здачі в оренду земельних ділянок, запевнив попередньо його в своїй платоспроможності.
На підтвердження вказаного вище ОСОБА_6 надав копії: довіреності, виданої ним ОСОБА_7 , про уповноваження ОСОБА_7 експлуатувати й розпоряджатися автомобілем «РАФ 2203101», н.з. НОМЕР_1 , з правом керування (користування), продажу, обміну, зняття з обліку та постановки на облік у органах ДАІ, одержання грошових коштів; розписки, за змістом якої ОСОБА_7 взяв у ОСОБА_6 у борг грошові кошти в сумі 2 500 доларів та зобов'язався повернути їх до 01 березня 2009 року (а.к.п.5, 6, 76-77, 235-236).
Свідок ОСОБА_9 у своїх показаннях підтвердила те, що в будинку ОСОБА_6 проживав ОСОБА_7 зі своєю сім'єю та останній мав земельні ділянки. Від ОСОБА_6 їй стало відомо, що між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 досягнуто домовленість щодо оренди ОСОБА_7 указаного вище будинку за грошові кошти, але ОСОБА_7 грошові кошти та записаний на нього транспортний засіб не повернув ОСОБА_6 (а.к.п.16-17).
29 березня 2018 року Кобеляцьким районним судом Полтавської області відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди (а.к.п.39-40).
19 червня 2018 року Апеляційний судом Полтавської області апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 29 березня 2018 року - без зміни (а.к.п.82-87).
Відмова судів у задоволенні позову ОСОБА_6 полягала саме в пропуску ним строку позовної давності, а не в недоведеності позовних вимог.
У світлі викладеного вище колегія суддів також зауважує, що відповідно до положень ст.90 КПК України рішення національного суду має преюдиціальне значення лише, якщо воно набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України й міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Як наслідок, судове рішення суду іншої юрисдикції має преюдиціальне значення для суду, який розглядає кримінальне провадження лише у визначених цією статтею випадках.
Рішення суду іншої юрисдикції не є доказом відповідно до положень кримінального процесуального законодавства і не має безумовного впливу на доказову базу у кримінальному провадженні, яке розглядається судом.
Завдання кримінального судочинства є відмінним від тих завдань, які вирішують національні суди в цивільній, господарській чи адміністративній юрисдикціях. Здійснюючи кримінальне судочинство, суди не вирішують спір, а розглядають пред'явлене особі обвинувачення і за допомогою доказів встановлюють чи винна конкретна особа у його вчиненні.
Усі докази винуватості або невинуватості особи підлягають дослідженню в змагальному кримінальному процесі.
Так, за змістом ч.1 ст.94 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У цьому кримінальному провадженні прокурором у письмовій формі неодноразово надавались вказівки органу дізнання щодо необхідності здійснення допиту ОСОБА_7 щодо обставин, повідомлених потерпілим (а.к.п.135, 201).
Проте перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_7 у передбаченому КПК України порядку не допитувався та всі належні заходи, передбачені КПК України, для забезпечення саме його допиту вжито не було. У той же час, що стосується отримання від нього письмових пояснень та здійснення заходів для їх отримання, то це не вказує на належне виконання зазначених вище вказівок, оскільки відповідно до вимог КПК України особа надає показання під час допиту в передбаченому законодавством порядку.
Так, за змістом ч.1 ст.95 КПК України показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Згідно з ч.3 ст.224 КПК України перед допитом встановлюється особа, роз'яснюються її права, а також порядок проведення допиту.
Водночас допит ОСОБА_7 має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки пов'язаний із отриманням показань щодо обставин боргового зобов'язання, учасником якого він був за повідомленими потерпілим ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_9 обставинами.
Відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, треба виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання підлягає кваліфікації як шахрайство - якщо встановлено те, що особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов'язання не виконувати.
Зазначаючи про те, що потерпілий добровільно передав транспортний засіб на підставі нотаріального доручення і ним переміщено в площину кримінального процесу ті ж самі правовідносини, що мали місце в порядку цивільного судочинства, слідчий суддя не врахував те, що не виключені випадки, коли особа укладає той чи інший цивільно-правовий договір (кредитний, купівлі-продажу, оренди, комісії тощо) лише для того, щоб приховати справжній характер своїх дій, спрямованих на незаконне безоплатне заволодіння чужим майном. Як наслідок, має місце обман у намірах - обман щодо тих цілей, на які планується використати майно, отримане на підставі цивільно-правового договору. Інакше кажучи, наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, за допомогою яких суб'єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинна бути перешкодою для оцінки вчиненого як кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 КК України.
Особливістю шахрайства вважається те, що особа, яку зазвичай позначають як потерпілого (це власник або особа, якій ввірене чи під охороною якої перебуває майно) і воля якої сфальсифікована обманом чи зловживанням довірою, бере безпосередню участь у передачі майна чи права на нього. Для кваліфікації скоєного як шахрайства не має значення рівень витонченості обману, ступінь обачності або, навпаки, легковажності потерпілого. Важливо лише, щоб у конкретній ситуації потерпілий не усвідомлював факту застосування щодо нього обману (зловживання довірою), щоб обманні дії винного були «ефективними» в аспекті успішного заволодіння чужим майном (правом на нього). Обов'язковою ознакою шахрайства визнається вже згадувана добровільність передачі майна чи права на нього; щоправда, така добровільність має умовний (уявний) характер, адже насправді дії зазначених осіб щодо передачі майна чи права на нього зумовлені тим, що вони введені в оману. Між діянням винного і помилкою потерпілої особи, яка передає майно, повинен бути причинний зв'язок.
Але дізнавачем належним чином не було перевірено та проаналізовано наведені вище обставини з урахуванням: поведінки обох учасників правовідносин - ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ; тривалого часу, протягом якого, згідно з повідомленими ОСОБА_6 обставинами, не було повернуто грошові кошти; обставин спроможності їх повернення ОСОБА_7 ; фактично підтвердження ОСОБА_7 факту отримання ним коштів ОСОБА_6 , що підтверджується копіями квитанцій про перерахування ОСОБА_7 на адресу ОСОБА_6 коштів у сумі 2 000 гривень (а.к.п.119).
Таким чином, дізнавачем прийнято передчасне рішення про закриття кримінального провадження та не здійснено необхідних дій для належного встановлення всіх обставин провадження, не виконано вимог щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження цих обставин і надання їм відповідної оцінки.
Наведене вище також залишилось поза увагою слідчого судді, який ретельно не перевірив доводів потерпілого.
Усунути допущені під час досудового розслідування істотні порушення приписів КПК України можливо лише шляхом скасування постанови про закриття кримінального провадження та належного виконання дізнавачем вимог щодо проведення повного, всебічного та об'єктивного встановлення й аналізу всіх обставин провадження, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтава від 30 квітня 2025 року скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою скаргу потерпілого ОСОБА_6 задовольнити.
Постанову дізнавача СД Полтавського РУП ГУНП у Полтавській області від 26 грудня 2024 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 серпня 2019 року за №12019170040002336, скасувати, а кримінальне провадження направити до Полтавського РУП ГУНП у Полтавській області для проведення досудового розслідування.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4