Провадження №2/760/314/25
Справа №760/21434/20
22 липня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі
головуючого судді - Усатової І.А.,
при секретарі - Омельяненко С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчання,-
У вересні 2000 року ОСОБА_1 звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона 23 жовтня 1998 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , про що відділом реєстрації актів цивільного стану м. Рівне зроблено відповідний актовий запис за №1280 та видано свідоцтво Серія НОМЕР_1 .
Спільне життя з відповідачем не склалося, оскільки у них різні погляди на сімейне життя та обов'язки, вони не здатні спільно підтримувати нормальну моральну атмосферу в сім'ї, піклуватися про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, нею подано позовну заяву до суду про розірвання шлюбу.
Від шлюбу мають 2 спільних дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначає, що на даний час, ОСОБА_4 досягла повноліття. Але разом з тим, вона навчається на 1 курсі ОС «Магістр» денного відділення фізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 4 рівня акредитації (довідка надається). Період навчання з 15 вересня 2020 року по 31 травня 2022 року.
Але у зв'язку з тим, що дитина навчається на денній формі навчання, то в них як батьків є обов'язок утримання дитини до досягнення нею 23-річного віку. Батько зараз не допомагає дитині, тому вона змушена звертатися до суду.
Після досягнення донькою повноліття відповідач ухиляється від утримання дитини, матеріальної допомоги на постійній основі не надає, хоча має таку можливість, так як є працездатною особою, може працювати та отримувати дохід, а його частину віддати на утримання дитини, а відповідно до ст. 199 СК України, він зобов'язаний утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчатися до досягнення нею 23 років.
Зазначає, що станом на день подачі позову не впевнена, що батько буде систематично виконувати свій обов'язок по утриманню дитини та фінансово допомагати доньці.
Вказувала, що дитина навчається на денній формі навчання та потребує утримання як студентка.
Просила суд, стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання ОСОБА_4 у розмірі частки від заробітку (доходу) платника аліментів з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення нею 23 років за умови продовження навчання.
Ухвалою судді від 06.05.2022 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.
Конверт, який направлявся відповідачу повернувся до суду без вручення за закінченням терміну зберігання.
На день ухвалення рішення, відповідач своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву не подав.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались. Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у позові, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судом встановлено, що відповідач є батьком ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 23.10.1998.
Згідно із довідкою №60 від 17.09.2020 ОСОБА_4 є студентом 1 курсу ОС «Магістр» денної форми навчання спеціальності «Фізика і астрономія» фізичного факультету у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Позивачка, звертаючись до суду з позовом зазначає, що перебуває у процесі розлучення з відповідачем, має з ним погані стосунки та невпевнена, що відповідач буде систематично утримувати доньку, а тому просить стягнути з нього аліменти.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Згідно із ст. 198 СК України, батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Статтею 199 СК України передбачено, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно Постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №521/16268/18, зроблено висновок, що конструкція даної статті передбачає обов'язок батьків утримувати своїх дітей, які продовжують навчання та у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, надавати таку допомогу до досягнення ними двадцяти трьох років або до припинення навчання.
Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК України, право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно ч. 1 ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до п.20 роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ, щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання, потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. При визначенні розміру аліментів на повнолітніх дітей суд враховує такі обставини: стан здоров'я та матеріальне становище повнолітніх дочки, сина; стан здоров'я й матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, інших дітей; можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дітьми; інші обставини, що мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 зроблено висновок, щодо застосування ст. 199 Сімейного кодексу України, який полягає в тому, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися, після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв'язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Отже, для вирішення питання щодо стягнення аліментів суд має з'ясувати три складові: чи повнолітня дитина продовжує навчання, чи потребує вона матеріальної допомоги, та чи може надавати таку матеріальну допомогу один з батьків, який не бере участі в утриманні дитини.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Сам по собі факт навчання повнолітньої дитини до досягнення 23-річного віку не є підставою для стягнення аліментів, оскільки закон пов'язує обов'язок батьків надавати матеріальну допомогу повнолітнім дочці, сину саме з потребою у такій допомозі, яка виникла у зв'язку із витратами, пов'язаними з навчанням, а також за наявності юридичного факту наявності у батьків можливості надання такої допомоги.
При вирішенні спору, суд враховує, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач може надавати матеріальну допомогу, а додаткові витрати необхідні для навчання ОСОБА_4 , не підтвердженні.
З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд приходить до обґрунтованого висновку про необґрунтованість позову, оскільки позивачем не було доведено належними та допустимими доказами потреба у матеріальній допомозі у зв'язку з навчанням повнолітньої дитини, понесення додаткових витрат та наявності у відповідача можливості надавити таку допомогу,
Суд виходить з того, що позивачем не надано будь-яких фактичних, прямих і беззаперечних доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач може надавати матеріальну допомогу своїй дочці у зв'язку із її навчанням.
Крім того, суд зазначає, що позивач вказує на необхідність допомоги, яка (необхідність) виникла та існує саме виключно у зв'язку із її навчанням, зазначаючи, що потрібно враховувати вартість навчання, вартість підручників, проїзд до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
Однак матеріали справи не містять будь - якого доказу, що навчання є платним, існує необхідність у оплаті підручників.
Крім того суд зазначає, що на момент подачі позову ОСОБА_4 виповнилося 22 роки, будь - яких рішень щодо стягнення аліментів за минулий час суду не надано, що вочевидь свідчить про те, що відповідачем виконувалися батьківські обов'язки. Окремо в цьому контексті суд звертає увагу на формулювання причин звернення позивачки до суду, що у зв'язку з розлученням, погіршенням їх стосунків, вона не впевнена, що батько буде систематично виконувати свої обов'язки.
Таким чином, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи не встановлено, що дитина саме у зв'язку із навчанням дійсно потребує матеріальної допомоги, а відповідач може її надавати, а тому позов є необґрунтованим.
Доводи, викладені у позові про обов'язок батька із надання матеріальної допомоги дитини, яка продовжує навчання, оскільки батьки мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини, є безпідставними, оскільки само по собі звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, за умови не обґрунтування та не доведення належними та допустимими доказами понесених додаткових витрат на навчання, не є достатньою підставою для задоволення позову.
Керуючись статтями 16, 180, 182, 198, 199, 200 СК України, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 430 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.А. Усатова