Номер провадження: 22-ц/813/3982/25
Справа № 494/1333/24
Головуючий у першій інстанції Рябчун А. В.
Доповідач Погорєлова С. О.
15.07.2025 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав, на рішення Березівського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Рябчун А.В. 18 грудня 2024 року у м. Березівка Одеської області, -
встановила:
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Березівського районного суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , в якому просила позбавити відповідача батьківських прав щодо неповнолітньої сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовна заява мотивована тим, що з 22 серпня 2008 року до 03 жовтня 2012 року позивач та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Біляївського районного суду від 03 жовтня 2012 року у справі № 1506/4691/2012. За час шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Біляївського районного суду від 10 жовтня 2012 року у справі № 1506/4692/2012 зі ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після розірвання шлюбу неповнолітній син ОСОБА_3 залишився проживати з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
У 2013 році в зв'язку із тим, що ОСОБА_2 добровільно не виконував рішення Біляївського районного суду від 10 жовтня 2012 року про стягнення аліментів, позивач пред'явила виконавчий лист до державної виконавчої служби для примусового виконання судового рішення.
З розрахунку заборгованості по сплаті аліментів вбачається, що станом на 16 квітня 2024 року заборгованість ОСОБА_2 за виконавчим листом №1506/4692/2012 від 31 жовтня 2012 року, виданим Біляївським районним судом Одеської області про стягнення аліментів, складає 172853,07 грн.
Позивач зазначала, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має захворювання - цукровий діабет 1 тип, тяжка форма.
З моменту припинення шлюбних стосунків, тобто з 2012 року по теперішній відповідач взагалі не цікавиться життям сина ОСОБА_3 , участі у вихованні не приймає, не піклується про стан його здоров'я, участі у лікуванні сина не приймає, не піклується про фізичний, духовний моральний розвиток сина.
Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 18 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, враховуючи стан здоров'я дитини та бездіяльність відповідача протягом 12 останніх років, яка полягає у тому, що відповідач ні матеріально, ні морально, ні своєю присутністю під час загострення хвороби дитині не допомагав, доводять позицію позивача про свідоме нехтування батьківськими обов'язками відповідача та те, що змінити поведінку останнього неможливо.
Сторони про розгляд справи на 15 липня 2025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з'явилися ОСОБА_1 , та її представник.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 23 лютого 2023 року, виданого Виконавчим комітетом Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області, актовий запис № 176.
Рішенням Біляївського районного суду від 03 жовтня 2012 року у справі № 1506/4691/2012 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований 22 серпня 2008 року Нерубайською сільською радою Березівського району Одеської області розірвано.
Рішенням Біляївського районного суду від 10 жовтня 2012 року у справі № 1506/4692/2012 позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
13 травня 2013 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 про стягнення зі ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 08 жовтня 2021 року, виданого Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), 08 жовтня 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, актовий запис № 2820.
З розрахунку заборгованості по сплаті аліментів вбачається, що станом на 16 квітня 2024 року заборгованість ОСОБА_2 за виконавчим листом №1506/4692/2012 від 31 жовтня 2012 року, виданого Біляївським районним судом Одеської області про стягнення аліментів, складає 172 853,07 грн.
Згідно корінця медичного висновку № 60 про дитину - інваліда віком до 18 років від 17 вересня 2018 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має захворювання сахарний діабет 1 тип, тяжка форма.
Із виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 652 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні у період з 07 лютого 2017 року до 20 лютого 2017 рік. З діагнозом цукровий діабет 1 тип, тяжка форма.
Із виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 4927 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні у період з 21 серпня 2018 року до 31 серпня 2018 рік. З діагнозом цукровий діабет 1 тип, тяжка форма.
Із виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1029 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні у період з 18 лютого 2019 року до 22 лютого 2019 рік. 3 діагнозом цукровий діабет 1 тип, тяжка форма.
Із виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 6501 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні у період з 28 жовтня 2019 року до 04 листопада 2019 рік. З діагнозом цукровий діабет 1 тип, тяжка форма.
Із виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 3412 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні у період з 27 січня 2021 року до 30 липня 2021 рік. 3 діагнозом цукровий діабет 1 тип, тяжка форма.
У характеристиці, наданої на ОСОБА_3 , 2008 року народження, учня 9 класу Великобалківської гімназії Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області зазначено: « ОСОБА_3 навчався в гімназії з першого класу»... «Батько не цікавився навчання та вихованням сина».
У довідці, виданої завідуючою амбулаторією комунального некомерційного підприємства Усатівської сільської ради «Усатівський центр первинно медико-санітарної допомоги» амбулаторія загальної практики сімейної медицини с. Нерубайське від 10 червня 2024 року, зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходиться на обліку з народження в Нерубайській амбулаторії ЗПСМ. Діагноз: цукровий діабет 1 тип інсулінозалежний. Який постійно звертається медичною допомогою в присутності матері ОСОБА_1 , 1988 року. Щомісячно отримує рецепти на інсулін, проводить контроль цукру постійно. Всі випаді звернень були в присутності тільки матері, батько дитини ОСОБА_2 не звертався та не цікавився станом здоров'я дитини останні 10 років.
Згідно висновку Органу опіки та піклування Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області від 17 жовтня 2024 року № 392, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у відношенні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, заборгованість ОСОБА_2 за аліментами на утримання сина станом на 03 грудня 2024 року становила 193173,07 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що відповідач ОСОБА_2 з 2012 року не приймає участі у вихованні сина, рішення суду про стягнення аліментів на утримання сина не виконує, у зв'язку із чим станом на 03 грудня 2024 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 193173,07 грн. При цьому неповнолітній ОСОБА_3 має захворювання (цукровий діабет), потребує лікування, а відповідач не цікавиться його станом здоров'я, допомоги у лікуванні не надає. Витрат на утримання дитини відповідач не несе.
В судовому засіданні 20 листопада 2024 року судом першої інстанції було заслухано думку дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у питанні позбавлення своїх батьків чи одного із них батьківських прав.
Аналогічні положення закріплені у ст. 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Згідно ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява № 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив суду, що не заперечує проти позбавлення батька батьківських прав щодо нього. При цьому вказав, що зрідка спілкується з батьком, останній раз вони бачилися приблизно рік тому. Крім того, пояснив, що батько до нього приїжджає рідко, по телефону вони спілкуються також рідко. Під час їхніх зустрічей батько давав йому кошти, питався як у нього справи. Зазначив, що бажання спілкуватися з батьком не має.
Допитані в судовому засіданні судом першої інстанції свідки надали наступні пояснення:
Так, свідок ОСОБА_6 , яка є матір'ю позивачки, суду показала, що відповідача бачила давно. Останній рідко приїжджає до дитини, уваги не приділяє, не утримує. Вказала, що з 2012 року відповідач час від часу приїжджав до сина, проте не допомагав, ніколи грошей не мав, не утримував, не відвідував дитину під час лікування.
Свідок ОСОБА_7 , яка є подругою позивачки, суду показала, що з позивачкою має дружні відносини протягом останніх 10 років. Батька дитини не знає, ніколи його не бачила, на дні народження дитини та інші свята останній жодного разу не був присутнім. При цьому їй відомо, що відповідач не надає коштів на утримання сина, з днем народження не вітає, дитина до нього не їздить. Утриманням дитини займається позивач та її матір.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 8, 9 ст. 7 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з ч. 1-4 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно ч. 1 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Як на підставу задоволення вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач ухиляється від належного виконання батьківських обов'язків.
Так, підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (п. 1-6 ч. 1 ст. 164 СК України).
Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі №306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі №461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень ст. 164 СК України є усталеною.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі №213/2822/21.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.
Під час судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 участі у вихованні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно фактично не приймає, не надає матеріальної допомоги на його утримання, рішення суду про стягнення аліментів не виконує.
При цьому, доведеним є той факт, що ОСОБА_2 зрідка навідується до сина, зустрічається з ним, інколи спілкується з сином по телефону, декілька разів надавав сину кошти. Вказані обставини встановлені зі слів неповнолітнього ОСОБА_2 та з показань свідка ОСОБА_6 , яка підтвердила, що відповідач час від часу навідується до сина.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду, що вказані обставини свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 не втрачає інтерес до своєї дитини, не втрачає з нею зв'язок.
Щодо висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
У ч. 5, 6 ст. 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду, та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21 (провадження N 61-5203св23), від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22 (провадження N 61-10115св23), від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20 (провадження №61-1544св21), від 26 липня 2021 року у справі №638/15336/18 (провадження № 61-13690св20)
Згідно висновку Органу опіки та піклування Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області від 17 жовтня 2024 року № 392, орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у відношенні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відтак, Орган опіки та піклування дійшов передчасного висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , 2008 року народження, оскільки безпосередню позицію відповідача з цього питання Орган опіки та піклування не отримував.
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги зазначену у висновку Органу опіки та піклування позицію ОСОБА_2 про те, що він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо сина, оскільки ОСОБА_2 не був присутнім на засіданні комісії та не надавав відповідних пояснень.
Таким чином, Орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області, не встановивши особу відповідача та його дійсну позицію з приводу позбавлення батьківських прав щодо сина, дійшов передчасного висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина.
Колегія суддів також зазначає, що вищевказаний висновок органу опіки та піклування Нерубайської сільської ради є недостатньо обґрунтованим, та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками, які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.
Доказів, які свідчили б про неможливості змінити поведінку батька на краще та наявності в його діях вини, позивач також не надала, що є її процесуальним обов'язком.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер, як кожен, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки матері, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав, необхідно впевнитися не лише в невиконанні батька обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Матеріали справи не містять доказів, що відповідач був попереджений органом опіки та піклування щодо невиконання своїх батьківських обов'язків відносно неповнолітньої дитини.
При цьому, звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).
У даному випадку, позивачем не надано доказів, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з батьком сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», п. 49), яких у межах даної справи судами першої та апеляційної інстанцій не становлено.
Отже, за наявності фактів зустрічей відповідача з сином, спілкування з ним по телефону, суд першої інстанції обґрунтовано не встановив обставину категоричної відмови відповідача від виховання сина, не встановлено також свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, а позивачем не надано суду достатніх переконливих доказів винної поведінки відповідача та неможливість зміни його поведінки.
Сама лише несплата відповідачем аліментів на утримання дитини не є безумовною підставою для позбавлення особи батьківських прав щодо дитини, і вказана обставина враховується у сукупності з іншими доказами у справі.
Таким чином, оскільки у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б свідчили про винну та свідому поведінку відповідача ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні дитини, про умисне і свідоме нехтування обов'язками батька, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а відтак, і про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Безпідставними при цьому є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наявній у матеріалах справи медичній документації шодо захворювань дитини, та не надав оцінку характеристиці дитини, наданої Великобалківською гімназією, оскільки вказані докази свідчать лише про дійсну наявність у дитині захворювань та про факт навчання її у навчальному закладі, однак жодним чином не підтверджують обставину категоричної відмови відповідача від виховання сина, свідоме та умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, винну поведінку відповідача та неможливість зміни такої поведінки.
Колегія суддів зазначає також, що очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. У цій справі подібні ризики судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені. Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.
Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв'язків між ним та його сином, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку його матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо сина. Особливо в ситуації, коли суд, крім факту, що батько не підтримує з сином відносини, не встановив будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення батька батьківських прав. Судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, що батько не відповідав вимогам, необхідним для виховання дітей, або що він коли-небудь заподіював шкоду своїй дитині, або що він становив загрозу для здоров'я та розвитку сина, або що спілкування із батьком могло порушити відповідні права дитини.
Колегія суддів, з урахуванням змісту ч. 4 ст. 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», приймає до уваги, що в цій справі ні позивач не посилався на підставу наявності домашнього насильства, ні суди не встановили, таких фактів, проаналізувавши надані докази. Тобто, у цій справі ні життя, ні фізична недоторканність, ні здоров'я, ні психологічний стан дитини не були зачеплені, і відсутні інші виняткові обставини.
Таким чином, позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності; хоча період, протягом якого батько не підтримувала контакту з сином, триває достатньо довго, особливо для дитини його віку, цей фактор сам по собі не може виключати можливість відновлення зв'язків між дитиною та його батьком. Фактична повага до сімейного життя вимагає, щоб майбутні відносини між батьком і дитиною визначалися з урахуванням усіх важливих факторів, а не просто спливом часу; діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь, право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів.
Вказане кореспондується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24).
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам позовної заяви, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
Одночасно, враховуючи факт неналежного виконання відповідачем батьківського обов'язку щодо сина, колегія суддів вважає за необхідне попередити відповідача ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання свого сина ОСОБА_3 , оскільки його участь у розвитку і вихованні дитини недостатня, поклавши при цьому на Орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків.
Відповідно, резолютивна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом додавання абзацу наступного змісту:
Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про необхідність змінити ставлення до виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області контроль за виконанням батьківських обов'язків ОСОБА_2 .
При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з'ясував обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , однак, резолютивна частина рішення Березівського районного суду Одеської області від 18 грудня 2024 року підлягає зміні шляхом додавання абзацу, вказаного вище.
В іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Березівського районного суду Одеської області від 18 грудня 2024 року - змінити, додати до резолютивної частини вказаного судового рішення абзац наступного змісту:
Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про необхідність змінити ставлення до виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області контроль за виконанням батьківських обов'язків ОСОБА_2 .
В іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 22 липня 2025 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді Є.С. Сєвєрова
О.М. Таварткіладзе