22 липня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/8546/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.04.2025 № 163750018877 про відмову у призначенні пенсії, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 25.10.1984 по 25.12.1985, з 01.01.1992 по 22.06.1995, з 29.08.1997 по 18.09.1998, та до пільгового стажу період роботи з 07.07.1988 по 01.01.1991 у районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5) та призначити йому пенсію за віком з 14.04.2025 відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за заявою від 14.04.2025 про призначення пенсії за віком.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 14.04.2025 звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", проте рішенням від 22.04.2025 № 163750018877 відповідач відмовив у призначенні пенсії. Зазначив, що у період з 25.10.1984 по 25.12.1985 та з 29.08.1997 по 18.09.1998 не зараховані до стажу, оскільки відсутня назва організації куди прийнято заявника, період роботи з 01.01.1992 по 22.06.1995 на території російської федерації згідно з архівною довідкою від 27.12.2021 року № 255/1, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, стаж на території даної держави враховано по 31.12.1991. Рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 22.04.2025 № 163750018877 вважає протиправною, просила задовольнити позов.
Відповідач правом надання відзиву не скористався, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Судом встановлено, що 14.04.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.04.2025 № 163750018877 відмовлено у призначенні пенсії.
Рішенням обґрунтоване, тим що необхідний страховий стаж згідно зі статтею 26 Закону №1058 становить не менше 28 років. Страховий стаж особи становить 15 років 5 місяців 5 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудової книжки НОМЕР_1 : період з 25.10.1984 по 25.12.1985 та з 29.08.1997 по 18.09.1998 не зараховані до стажу, оскільки відсутня назва організації куди прийнято заявника, період роботи з 01.01.1992 по 22.06.1995 на території російської федерації згідно з архівною довідкою від 27.12.2021 року № 255/1, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, стаж на території даної держави враховано по 31.12.1991
Не погодившись з даним рішенням відповідача, позивач звернувся з позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
В силу положень ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Також, ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.
При цьому статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).
Згідно з п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
З оскаржуваного рішення суд вбачає, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 15.05.1991 по 08.12.1994, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку відсутня назва організації.
На момент внесення у трудову книжку позивача спірного запису була чинна Інструкція “Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 № 162 (далі по тексту - Інструкція № 162).
Згідно до пунктів 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За приписами п. 2.2 Інструкції № 162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів.
Пунктом 2.5 Інструкції № 162 встановлено, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємтва, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Аналогічні норми міститься також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі по тексту - Інструкція 58), зокрема в пункті 2.4 Інструкції 58 зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також слід зазначити, що відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців", відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 “Про трудові книжки працівників» також передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).
Крім того в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Водночас суд зазначає, що записи про періоди роботи з 25.10.1984 по 25.12.1985, з 01.01.1992 по 22.06.1995, з 29.08.1997 по 18.09.1998 наявні у трудовій книжці серії № НОМЕР_1 .
Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
А відтак, суд зазначає, що зазначені відповідачем недоліки, як відсутність назви організації, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача з 15.05.1991 по 08.12.1994 до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.
З урахуванням вище викладено, суд зазначає, що трудова книжка позивача є належним та достатнім доказом для підтвердження роботи позивача у період роботи з 25.10.1984 по 25.12.1985, з 01.01.1992 по 22.06.1995, з 29.08.1997 по 18.09.1998, а відтак відповідачем було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача зазначений спірний період, з підстав, зазначених в оскаржуваному рішенні.
Щодо періодів роботи з 07.07.1988 по 01.01.1991 у районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5), суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 5 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Частини перша, друга статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року визначають, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою;
Згідно зі статтею 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993 року, громадяни Сторін, що домовляються, які пропрацювали не менше 15 календарних років в районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав мають право на пенсію по старості (за віком): чоловіки - по досягненню 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, жінки - по досягненню 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років. Громадянам Сторін, що домовляються, які працювали як в районах Крайньої Півночі, так і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, один рік роботи в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, зараховується за дев'ять місяців роботи в районах Крайньої Півночі. У випадках, коли законодавством однієї з Сторін, що домовляються, передбачені більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, при призначенні пенсії по старості (за віком) на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї Сторони.
Відповідно до пункту 5 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), визначено вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до підпункту 2 цього пункту до заяви про призначення пенсії за віком подаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).
Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При цьому, відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 1 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Отже, зарахування періоду роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, здійснюється за правилами, установленими законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 і від 26.09.1967 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 №1029 (в редакції постанови Ради Міністрів СРСР від 03.01.1983 №12).
Відповідно до пункту 110 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 року № 590, робота в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 1 березня 1960 року зараховується в стаж в полуторному розмірі за умови, якщо працівник мав право на пільги, встановлені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року і від 26.09.1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року №1029 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.09.1967 року "Про розширення пільг осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі та у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі" (в редакції постанови Ради Міністрів СРСР від 03.01.1983 року № 12).
Відповідно до пункту "д" статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 року №1908-VII "Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року, а саме зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах з п'яти до трьох років.
Пунктом третім постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 01.03.1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01.03.1960 року за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Згідно з пунктом 1, 2 Розділу 1 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Президії Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16.12.1967 року № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26.09.1967 року "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26 вересня 1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Отже, системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин:
1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях;
2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 року та від 29.09.1967 року та Постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
При цьому основним документом, який підтверджує факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, є її трудова книжка. Також ці обставини можуть підтверджуватися й іншими документами, зокрема архівною довідкою.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 року у справі № 560/755/19 та від 17.10.2022 року у справі № 592/5589/17.
Слід також враховувати, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупності.
Судом встановлено, що у трудовій книжці № НОМЕР_1 зазначено 07.07.1988 року позивача прийнято на роботу "плотником-бетонщиком 4 разряда", 19.11.1991 року переведений "грузчиком в транспортный цех", 22.06.1995 року звільнений за власним бажанням.
Аналогічні періоди роботи зазначені і в архівній довідці від 27.12.2021 року № 255/1, що підтверджує стаж роботи в Олюторському рибоконсервному заводі з 07.07.1988 до 22.06.1995 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що зарахуванню в пільговому обчисленні підлягають періоди роботи з 07.07.1988 по 01.01.1991 згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Таким чином, періоди роботи з 07.07.1988 по 01.01.1991 року підлягають зарахуванню позивача до страхового стажу роботи в районі Крайньої Півночі, на пільгових умовах, тобто один рік роботи за один рік та шість місяців.
Враховуючи викладене, рішення відповідача від 22.04.2025 № 163750018877 про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, суд не приймає посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду в постанові від 17.01.2023 року у справі №211/1910/17, оскільки спір у вказаній справі виник з інших підстав, а саме щодо, зокрема, зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи особи після 01 січня 1991 року.
Крім того, суд не приймає посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду в постанові від 28.01.2018 року у справі № 810/3393/17, оскільки предметом спору у вказаній справі, який виник між позивачем та Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію за віком згідно зі статтею 26 Закону України від 09.07.2003 року "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Європейський суд з прав людини Рішенням у справі "Круслена" від 24 квітня 1990 року зазначив, що "закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання".
Відповідно до п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, визначено наступне поняття дискреційних повноважень. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта
Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
При таких обставинах по цій справі суд не може перебирати повноваження Пенсійного фонду саме щодо призначення позивачу пенсії.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивачки, буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14 квітня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 25.10.1984 по 25.12.1985, з 01.01.1992 по 22.06.1995, з 29.08.1997 по 18.09.1998, та до пільгового стажу період роботи з 07.07.1988 по 01.01.1991 у районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5).
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково, шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 22.04.2025 № 163750018877 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14 квітня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 25.10.1984 по 25.12.1985, з 01.01.1992 по 22.06.1995, з 29.08.1997 по 18.09.1998, та до пільгового стажу період роботи з 07.07.1988 по 01.01.1991 у районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5).
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 968,96 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром 3 підїзд, 2 поверх, м. Харків, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.04.2025 №163750018877 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 позивача від 14 квітня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 25.10.1984 по 25.12.1985, з 01.01.1992 по 22.06.1995, з 29.08.1997 по 18.09.1998, та до пільгового стажу період роботи з 07.07.1988 по 01.01.1991 у районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5).
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром 3 підїзд, 2 поверх, м. Харків, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 )судовий збір у розмірі 968,96 (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко