22 липня 2025 року Справа 160/20866/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., перевіривши матеріали позовної заяви представника ОСОБА_1 - Топоркова Дмитра Володимировича до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний Суд" надійшла позовна заява представника ОСОБА_1 - Топоркова Дмитра Володимировича до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій він просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 04050012571 від 10.01.2022 про відмову у поновленні виплати пенсії громадянці України ОСОБА_1 .
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії громадянці України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 07.10.2009р., з компенсацією втрати частини доходів, а також здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі передбаченому законодавством України на момент поновлення пенсії, а також в подальшому з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, на визначений пенсіонером банківський рахунок у порядку передбаченому законодавством.
Відповідно до пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку, що його подано з порушенням вимог ст.ст. 160, 161 КАС України, з наступних підстав.
Згідно із ч.2 ст.160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
За змістом ч.1 ст. 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник; у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Згідно із п.1 ч.1, ч.2 ст. 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
Згідно з ч.ч.5, 6 ст. 59 КАС України відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
Таким чином, у разі звернення фізичної особи до суду через її представника суду має бути надано оригінал або належним чином завірена копія документу, що підтверджує його повноваження.
Позовну заяву від імені ОСОБА_1 підписано та подано до суду представником Топорковим Дмитром Володимировичем через систему “Електронний суд».
На підтвердження повноважень діяти в інтересах позивача до позовної заяви долучено копію довіреності від 20.01.2021р., складену в м. Тель-Авів, Держава Ізраїль.
Довіреність видана з правом передоручення повноважень третім особам, строком на десять років та діє до 20.01.2031 року.
Зі змісту довіреності слідує, що справжність підпису Гайдерової Ірини Анатоліївни на вказаній довіреності засвідчений нотаріусом Лідією Тучинською та скріплений печаткою нотаріуса.
Матеріали позовної заяви містять також копію апостиля, в якому в п. 6 зазначена дата "11.2.21" серійний номер №176877/9-13, засвідчений адвокатом Лідією Тучинською, яка діє в якості нотаріуса (підтверджено печаткою Мирового Суду м. Бат Яма).
Згідно зі ст.13 Закону України “Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Для вчинення будь-яких нотаріальних дій, у тому числі, і для засвідчення вірності перекладу та вірності копій, документи, які складено за кордоном, повинні прийматися нотаріусами за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Легалізація документів та/або проставлення апостилю - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ.
Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була підписана 05.10.1961р., згода на обов'язковість якої надана Законом України “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 10 січня 2002 р. та вступила в силу в Україні в 2003 році.
Згідно із ст.1 Гаазької конвенції ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Отже, у силу приписів п. “d» ч.2 ст. 1 Гаазької конвенції довіреність, видана особою приватного права, є офіційним документом та на неї поширюються вимоги цієї конвенції.
Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції.
Відповідно до ст.4 Конвенції передбачений в ч.1 ст.3 цієї Конвенції апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Таким чином, для цілей прийняття документа, складеного в Державі Ізраїль та звільнення його від процедури консульської легалізації, цей документ повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем.
Пунктом 13 Правил проставлення апостилю на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених Наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 05 грудня 2003 року №237/803/151/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2003 року за № 1151/8472 (який був чинний на момент проставлення апостилю), апостиль проставляється у формі відбитка штампа, візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою програмних засобів ведення Реєстру у формі електронного документа, або візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою інформаційної системи. Розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостилю не дозволяється.
У разі проставлення апостиля на окремому від документа аркуші документ і аркуш з апостилем скріплюються шляхом прошивання ниткою (стрічкою) білого або червоного кольору в спосіб, який унеможливлює їх роз'єднання без пошкодження аркуша, та засвідчуються підписом і печаткою посадової особи компетентного органу. Кількість скріплених аркушів підтверджується підписом посадової особи, яка проставляє апостиль.
На аркуші з апостилем проставляється печатка компетентного органу так, щоб одна її частина була на аркуші з апостилем, а інша на останній сторінці документа.
Наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства фінансів України Міністерства юстиції України від 17.03.2023 № 125/209/293/139/999/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 березня 2023 р. за № 478/39534 затверджені Правила проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав (далі - Правила № 125/209/293/139/999/5).
Відповідно до п. 13 Правил № 125/209/293/139/999/5 апостиль проставляється у формі спеціальної відмітки, візуалізації на папері апостиля, сформованого за допомогою програмних засобів ведення Реєстру у формі електронного документа, або візуалізації на папері апостиля, сформованого за допомогою інформаційної системи.
Згідно п. 14 Правил № 125/209/293/139/999/5 апостиль проставляється безпосередньо на вільному від тексту місці документа або на його зворотному боці чи на окремому аркуші посадовою особою компетентного органу. У разі проставлення апостиля на окремому від документа аркуші документ і аркуш з апостилем скріплюються шляхом прошивання ниткою (стрічкою) білого або червоного кольору в спосіб, який унеможливлює їх роз'єднання без пошкодження аркуша, та засвідчуються підписом і печаткою посадової особи компетентного органу. Кількість скріплених аркушів підтверджується підписом посадової особи, яка проставляє апостиль.
У разі якщо візуалізація апостиля, сформованого за допомогою програмних засобів ведення Реєстру у формі електронного документа, здійснюється на окремому аркуші, місце скріплення документа та аркуша з апостилем засвідчується підписом визначеного компетентним органом суб'єкта та печаткою компетентного органу.
Роз'єднання (розірвання) апостиля з документом не допускається. У разі роз'єднання апостиля та документа, апостиль вважається недійсним.
Так, на підтвердження своїх повноважень представником позивача надано до суду відскановану копію довіреності від 20.01.2021р., складену в м. Тель-Авів, Держава Ізраїль, із засвідченням справжності підпису апостилем в якому в п. 6 зазначена дата "11.2.21" серійний номер №176877/9-13, засвідчений адвокатом Лідією Тучинською, яка діє в якості нотаріуса (вчиненим відповідно до Гаазької Конвенції 5 жовтня 1961 року).
При цьому, до суду надано відскановану копію зазначеного засвідчення справжності підпису з апостилем, у той час як пунктом 13 Правил №237/803/151/5, які були чинні на момент проставлення апостилю чітко визначено, що не дозволяється розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостиля.
У п. 14 Правил № 125/209/293/139/999/5, чинних станом на день звернення до суду зазначено, що роз'єднання (розірвання) апостиля з документом не допускається. У разі роз'єднання апостиля та документа, апостиль вважається недійсним.
Крім того, такі документи надані представником окремим аркушем та з них не вбачається відомостей щодо кількості скріплених аркушів, які повинні бути підтверджені підписом посадової особи, яка проставляє апостиль, та що вони скріплені шляхом прошивання стрічкою у спосіб, який унеможливлює їх роз'єднання без пошкодження аркуша.
Таким чином, ОСОБА_2 не надано належних підтверджуючих документів щодо наявності у нього повноважень діяти як представник ОСОБА_1 та підписувати від його імені цю позовну заяву.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах про виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку їх виплати було предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, в якій сформульовано такі висновки:
а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Суд зазначає, що у цій справі представник ОСОБА_1 - Топорков Дмитро Володимирович просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити починаючи з 07.10.2009р. компенсацію втрати частини доходів.
Тоді як позовну заяву сформовано в системі «Електронний суд» 17.07.2025 року, тобто більше ніж через 10 років від дати, з якої представник просить виплатити компенсацію втрати частини доходів.
Отже, на переконання суду, позивач пропустив строк звернення в суд з даним позовом в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів.
Ч.6 ст.161 КАС України визначений обов'язок позивача у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Всупереч наведеній нормі належних доказів поважності причин пропуску строку звернення в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити починаючи з 07.10.2009р. компенсацію втрати частини доходів, позивач не надав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачу необхідно надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду в частині виплати компенсації втрати частини доходів, вказавши підстави для поновлення строку та докази на підтвердження таких обставин.
За таких обставин, представником позивача необхідно надати до суду оригінал довіреності, скріплений апостилем, для засвідчення підписом судді копії документа, що підтверджує повноваження представника позивача Топоркова Дмитра Володимировича, оригінал яких судом буде повернуто за клопотанням представника позивача.
Відповідно до частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 р. № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно ст. 1 цього Закону судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Платники судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (ч. 1 ст. 2 Закону № 3674-VI).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України “Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028, 00 грн.
Так, позивачем заявлено позовні вимоги, які є вимогами немайнового характеру.
Отже, з урахуванням положень ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за подання вказаної позовної заяви з вимогами немайнового становить - 1211,20 грн.
Водночас, частиною 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву подано через підсистему «Електронний суд». Отже, судовий збір за подання даної позовної заяви становить 968,96 грн (1211,20 * 0,8).
Таким чином, недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом надання документу про сплату судового збору (квитанції установи банку або відділення зв'язку, які прийняли платіж або платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою банку і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення) за подання адміністративного позову у відповідності до Закону України “Про судовий збір» у розмірі 968,96 грн.
Згідно частин 1, 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне адміністративний позов залишити без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків десять днів, з моменту отримання копії ухвали, усунути недоліки позовної заяви.
На підставі наведеного, керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву представника ОСОБА_1 - Топоркова Дмитра Володимировича до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
Позивачу в десятиденний строк, з моменту отримання копії цієї ухвали, усунути недоліки позовної заяви, а саме надати:
- оригінал довіреності, скріпленого апостилем, для засвідчення підписом судді копії документа, що підтверджує повноваження представника позивача Топоркова Дмитра Володимировича (оригінал яких судом буде повернуто за відповідним клопотанням представника позивача);
- заяву про поновлення строку звернення до суду в частині виплати компенсації втрати частини доходів починаючи з 07.10.2009 року, вказавши підстави для поновлення строку та докази на підтвердження таких обставин;
- документ про сплату судового збору у відповідності до Закону України “Про судовий збір» на суму 968,96 грн.
Копію даної ухвали направити особі, яка звернулась до суду із позовною заявою.
Відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Попередити позивача про наслідки невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені частиною четвертою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя О.М. Неклеса