Справа № 344/22056/23
Провадження № 22-ц/4808/899/25
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Пнівчук
21 липня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Пнівчук О.В.
суддів: Бойчука І.В., Томин О.О.
з участю секретаря Кузнєцова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Івано-Франківського міського суду від 18 березня 2025 року, в складі судді Бородовського С.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості із заробітної плати за вимушений прогул,
21 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості із заробітної плати за вимушений прогул.
Свої вимоги мотивував тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 7 вересня 2023 року по справі №344/13950/23 його позов до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі задоволено.
Судом скасовано наказ Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 111-К від 28.06.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов?язків директора Коломийського геріатричного пансіонату, згідно п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України». Рішення набрало законної сили 14.10.2023 року.
Позивачем не ставилися вимоги до відповідача про стягнення заборгованості з заробітної плати за вимушений прогул.
8 вересня 2023 року позивачем на підставі рішення Івано-Франківського міського суду по справі №344/13950/23 подано заяву до відповідача про поновлення його на посаді виконуючого обов?язки директора Коломийського геріатричного пансіонату та здійснення нарахування заробітної плати з 28.06.2023 року на дату його поновлення.
8 вересня 2023 року відповідачем видано наказ №146-к про поновлення на роботі позивача, а питання здійснення нарахування заробітної плати за час вимушеного прогулу не вирішено.
У зв'язку з цим, ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду за захистом порушеного права.
Позивач перебував у вимушеному прогулі 62 дні з вини відповідача, через незаконне звільнення.
Згідно довідки №16 від 11.09.2023року, виданої ОСОБА_1 , нарахована заробітна плата за час вимушеного прогулу з 07.07.2023 по 07.09.2023 становить 73 571,40 грн.
Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації не провів оплату праці позивачу за період вимушеного прогулу.
Позивач просив суд стягнути з Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації на його користь заробітну плату за вимушений прогул за період з 07.07.2023 по 07.09.2023 у сумі 73 571,40 грн без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заробітну плату за вимушений прогул за період з 07.07.2023 по 07.09.2023 у сумі 34 245,90 грн.
Стягнуто з Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь держави 1073,6 грн судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду,ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Вважає рішення Івано-Франківського міського суду в частині відмови в задоволені інших позовних вимог незаконним і необґрунтованим, ухваленим з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права виходячи з наступного.
Зазначив, що судом першої інстанції прийнято до уваги виключно доводи відповідача, а саме, розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 за травень-червень 2023 року відповідно до якого кількість робочих днів в травні-червні 2023 становить 45, а заробіток позивача з урахуванням надбавок та без врахування премій становить 761 грн, що складає 34245, 00 грн боргу відповідача перед позивачем. Як зазначено в оскаржуваному рішенні, доказу встановлення премії позивачу уповноваженим на те вищестоящим органом суду не надано.
Судом не досліджувались порядок та підстави преміювання працівників Коломийського геріатричного пансіонату (надалі також - пансіонат). А тому необгрунтованим є висновок суду про те, що премії керівника пансіонату встановлюються уповноваженим на те вищестоящим органом.
Зазначив, що у відповідності до Положення про преміювання працівників Коломийського геріатричного пансіонату, затвердженого директором пансіонату 03.01.2022 року, п. 2.3., преміювання керівника проводиться за погодженням з вищим органом управління.
Преміювання працівників проводиться на підставі наказу керівника. Саме вказане положення діяло у період, за який здійснювався розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 .
Звернув увагу суду на те, що наказами №9 від 26.01.2023, №47 від 24.02.2023, №81 від 21.03.2023, №122 від 20.04.2023, №150 від 24.05.2023, №182 від 23.06.2023, відповідачем Департаментом соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації, було надано дозволи на виплату премій за підсумками роботи за період січень - червень 2023 року директору Коломийського геріатричного пансіонату ОСОБА_1 .
У своєму відзиві на позов відповідач не вказує на те, що не погоджував накази на преміювання, так само не вказує та не надає докази того, що такі накази були визнані протиправними та скасовані.
Таким чином, суд ставить під сумнів правильність включення премії у розрахунок середньої заробітної плати без будь-яких підстав для таких висновків.
Задовольняючи позов, суд фактично стягнув суму, яка визначена відповідачем, згідно його розрахунку, як середня заробітна плата за травень-червень 2023 року. Однак, розрахунок середньої заробітної плати здійснюється для подальшого розрахунку заробітної плати за вимушений прогул, однак він не є розрахунком боргу за час вимушеного прогулу.
Вимушений прогул мав місце в період з 07.07.2023 - 07.09.2023 який тривав 62 дні, відповідно до розрахунків позивача становить 73571,40 грн.
Зазначив, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не ставився під сумнів факт погодження відповідачем виплати премій ОСОБА_1 за період за який здійснювався розрахунок середньої заробітної плати. Так само не надавались докази щодо визнання недійсними та скасування наказів відповідача щодо погодження премій. Тому позивачем копії Положення про порядок преміювання та накази про погодження премій в суді першої інстанції не надавались.
Просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
У відзиві на апеляційну скаргу Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації зазначив, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні частини вимог, оскільки позивач не довів належним чином право на включення премій до середньої заробітної плати для розрахунку вимушеного прогулу. Надані в апеляції накази про преміювання не були предметом розгляду в суді першої інстанції, тому не можуть бути враховані як нові докази без обґрунтованої причини їх неподання раніше.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов?язана виплата, зокрема до складу середньомісячної заробітної плати входить і преміювання.
Премія - грошова сума, що виплачується понад основну заробітну плату, як стимулювання та заохочення за успішну трудову діяльність. Преміювання входить до додаткової заробітної плати і виконує функції забезпечення зацікавленості працівників у результатах праці.
Розрахунок середнього заробітку, здійснений відповідачем, базувався на фактичному заробітку працівника, підтвердженому документально, без врахування премій, які не мали гарантованого характеру та були погоджуваними. Законних підстав вважати ці премії стабільною складовою заробітку на момент вимушеного прогулу не вбачається.
Апелянт надає інше трактування Положення про преміювання, однак не доводить факту дії наказів про преміювання в контексті конкретного періоду вимушеного прогулу. Також не надано доказів того, що премії були виплачені або мали бути виплачені у цей період.
Окремо зазначили, що Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації є неналежним відповідачем у справі.
Відповідно до Положення про Коломийський геріатричний пансіонат від 12.11.2021 №291-10/2021 Департамент соціальної політики, як уповноважений орган управління приймає рішення про призначення на посаду (звільнення з посади) виконуючого обов?язки директора Пансіонату до часу розгляду цього питання на пленарному засіданні обласної ради, укладає контракти про призначення на посаду директора Пансіонату після прийняття рішення власником.
Відповідно до умов матеріального забезпечення керівника, згідно укладеного контракту, директору Коломийського геріатричного пансіонату заробітна плата нараховується за рахунок коштів обласного бюджету в межах фонду оплати праці відповідно до затвердженого кошторису та штатного розпису із врахуванням фактично відпрацьованого часу, оскільки ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Коломийським геріатричним пансіонатом, який є окремою юридичною особою, розпорядником коштів, та самостійним роботодавцем відповідно до ст. 21, 235 КЗпП України.
Таким чином, належним виконавцем судового рішення у цій справі має бути Коломийський геріатричний пансіонат, як безпосередній роботодавець позивача, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати, в тому числі премій, та мав забезпечити виконання рішення про поновлення на роботі і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.
Представник Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністраціїТерешкун З.Я. заперечила доводи апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду обставинам справи, просила змінити суб'єкта виконання судового рішення з Департаменту соціальної політики на Коломийський геріатричний пансіонат.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам відповідає.
Судом встановлено, що 7 вересня 2023 року по справі № 344/13950/23 позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі - задоволено. Судом скасовано наказ Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 111-К від 28.06.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків директора Коломийського геріатричного пансіонату, згідно п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України».
08 вересня 2023 року на підставі рішення Івано-Франківського міського суду по справі № 344/13950/23 позивачем подано заяву до відповідача про поновлення його на посаді виконуючого обов'язки директора Коломийського геріатричного пансіонату та здійснення нарахування заробітної плати з 28.06.2023року на дату відновлення.
08 вересня 2023 року відповідачем видано наказ № 146-к про поновлення на роботі позивача.
На підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, позивачем надано довідку № 16 від 11.09.2023, підписану ним як в.о. директора Коломийського геріатричного пансіонату, згідно якої нарахована заробітна плата ОСОБА_1 , за час вимушеного прогулу з 07.07.2023 по 07.09.2023 становитиме 73 571,40 грн, згідно розрахунку нарахування середньої заробітної плати (а.с. 11).
Представник відповідача заперечуючи позовні вимоги позивача, надав суду розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 від 11.12.2023 №424/01-10 за два попередні місяці (що передували даті звільнення), відповідно до якого кількість робочих днів в травні-червні 2023 становить 45, заробіток позивача з урахуванням надбавок та без врахування премій становить 761,02 гривень, що складає 34245,90 грн .
Довідка видана за підписом т.в.о. директора Фокшанським В. (а.с. 28).
Аналогічний розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 за травень-червень 2023 року надано за підписом директора Департаменту соціальної політики Лемчака В. (а.с. 82).
Будь-яких інших доказів на підтвердження розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції правильно виходив із того, що саме на позивача покладено правові наслідки невчинення ним процесуальних дій із доведення перед судом обґрунтованості позову щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та встановлення позивачу у відповідний період премії.
З таким висновком суду погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1,2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зібраними в справі доказами встановлено, що позивач ОСОБА_1 рішенням Івано-Франківського міського суду від 07.09.2023 скасовано наказ Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 111-к від 28.06.2023 про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків директора Коломийського геріатричного пансіонату, згідно п.2 ч.1ст. 36 КЗпП України та поновлений на посаді виконуючого обов'язки директора Коломийського геріатричного пансіонату. Питання про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу не вирішувалось.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 07.09.2023 звернувся до директора Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації із заявою про поновлення його на роботі та нарахування йому заробітної плати з 28.06.2023 року на дату поновлення.
08 вересня 2023 року директором Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації видано наказ № 146-к про поновлення ОСОБА_1 на роботі в Коломийському геріатричному пансіонаті виконуючим обов'язки директора з 07.07.2023, однак питання нарахування та виплати заробітної плати не вирішено.
З огляду на те, що позивач рішенням суду поновлений на роботі, то його вимоги про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу є обґрунтованими.
Як вбачається із довідки № 16 від 11.09.2023, наданої позивачем як в.о. директора Коломийського геріатричного пансіонату, нарахована заробітна плата його ( ОСОБА_1 ), за час вимушеного прогулу з 07.07.2023 по 07.09.2023 становитиме 73 571,40 грн, згідно розрахунку нарахування середньої заробітної плати, разом з тим розрахунок нарахування заробітної плати, не долучено та не додано такого у процесі розгляду справи.
Натомість стороною відповідача суду надано розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 за травень-червень 2023 року від 23.01.2025 № 147/01-09/109, згідно якого середньоденна заробітна плата позивача становила 761,02 грн.
Копія зазначеного розрахунку 27.01.2023 року надіслана позивачу ОСОБА_1 (а.с.79), однак будь-яких заперечень щодо наведеного відповідачем розрахунку від нього не надходило, а представником позивача на адресу суду 17.03.2023 надіслано заяву про розгляд справи за відсутності позивача.
Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги довідку про середню заробітну плату ОСОБА_1 , надану стороною відповідача, оскільки позивачем, не зважаючи на те, що він працював в.о. директора Коломийського геріатричного пансіонату належного доказу на підтвердження середнього заробітку за два місяці що передували його звільненню, не надано.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачем у розмір середнього заробітку позивача необґрунтовано не включено суму премій не заслуговують на увагу, оскільки на зазначені обставини позивач у суді першої інстанції не посилався, доказів щодо його преміювання суду не надавав, також не клопотав перед судом щодо витребування від відповідача доказів , щодо отримання яких у нього були труднощі.
Стосовно подання стороною позивача до апеляційної скарги наказів про виплату премій ОСОБА_1 у період з січня по червень 2023, а також надання розрахунку заборгованості із заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 07.07.2023 по 07.09.2023 , то такі не можуть бути прийняті апеляційним судом, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Учасники справи зобов'язані подавати всі наявні в них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об'єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Отже, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Позивач жодним чином не мотивував неможливість подання таких доказів у суді першої інстанції, а відтак колегія суддів відмовляє у прийнятті таких доказів.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 18 березня 2025 року - без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак у випадках передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 липня 2025 року.
Головуюча О.В. Пнівчук
Судді: І.В. Бойчук
О.О. Томин