Справа № 344/133/24
Провадження № 22-ц/4808/960/25
Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.
Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.
22 липня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мальцевої Є.Є.
суддів: Девляшевського В.МА., Луганської В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Антоняка Т. М. у м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 14 травня 2025 року, у справі за позовом позовом Акціонерного товариства «ОРІАНА» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника,
03 січня 2024 року АТ «ОРІАНА» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом в.о. генерального директора АТ «Оріана» Савчука О.Є. № 64-к від 19.04.2023 начальника відділу сторожової охорони ОСОБА_2 було звільнено 19.04.2023 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04.08.2023, залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14.11.2023, позов ОСОБА_2 про поновлення на роботі задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ в.о. генерального директора АТ «Оріана» Савчука О.Є. № 64-к від 19.04.2023 «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 », поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу сторожової охорони АТ «Оріана» з дати звільнення, а також стягнуто з АТ «Оріана» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.04.2023 по 16.05.2023 у розмірі 26521,19 грн без утримання податків й інших обов'язкових платежів.
На виконання судового рішення у справі № 345/2402/23 АТ «Оріана» здійснило виплату зазначених коштів.
Позивач зазначає, що ОСОБА_2 було звільнено із порушенням закону за наказом в.о. директора АТ «Оріана» Савчука О.Є., що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, і відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. АТ «Оріана» вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь підприємства матеріальну шкоду, завдану незаконним звільненням працівника ОСОБА_3 у розмірі 26 521,19 гривень.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «ОРІАНА» матеріальну шкоду, завдану внаслідок незаконного звільнення працівника, у розмірі 26 521,19 грн та 2684 грн понесених витрат на оплату судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вважає його незаконним, прийнятим із значним порушенням матеріальних та процесуальних норм і таким, що підлягає скасуванню.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно визнав відповідача винним у спричиненні шкоди підприємству. Рішення про звільнення працівника ОСОБА_2 було ухвалено відповідно до документів та відсутнього на момент звільнення листка непрацездатності. Суд у справі про поновлення працівника не надав належної оцінки тому, що такий листок було видано у паперовій формі в умовах чинного електронного реєстру. Зазначає, що відсутність умислу або грубої недбалості у його діях свідчить про відсутність протиправності дій при прийнятті рішення про звільнення працівника з роботи з підстав відсутності такого на робочому місці без поважних причин. Однак суд фактично визнав відповідальність відповідача без дослідження наявності в його діях протиправності, що могло би завдати матеріальної шкоди підприємству, що суперечить ст. 130 КЗпП України та правовим позиціям Верховного Суду.
Вказує про те, що ОСОБА_1 як особа, яка виконувала обов'язки керівника підприємства, діяв у межах наявних у нього повноважень, та у спосіб передбачений чинним законодавством, здійснював звільнення працівників у випадку порушення ними трудового законодавства, що мало місце, а також прийняв на посаду іншого працівника, який виконував функції саме відсутнього на робочому місці. Отже, у його діях відсутній будь-який елемент протиправної поведінки під час виконання ним посадових обов'язків, а також забезпечення діяльності товариства, так як начальник охорони є ключовою посадою при організації роботи служби охорони та збереженні саме майна АТ «Оріана», а його відсутність негативно позначається на діяльності підприємства в цілому та несе значні ризики нанесення товариству матеріальної шкоди.
Також апелянт зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 136 Кодексу законів про працю України, стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться лише за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу. У даному випадку позов подано не вищестоящим органом, яким є орган Наглядова Рада, а посадовою особою товариства, виконуючим обов'язків керівника товариства - Кучерявим Р.І., який не є вищестоящим органом по відношенню до ОСОБА_1 , а був призначений на ту ж саму посаду.
Згідно з ч. 2 ст. 136 КЗпП України розпорядження роботодавця, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Ключовий момент стосується саме видачі розпорядження вищестоящого органу, яким у даному випадку є Наглядова рада АТ «Оріана» та загальні збори АТ «Оріана», а також сам момент видачі розпорядження з дня виявлення заподіяної шкоди. Ні розпорядження наглядової ради АТ «Оріана», ні протоколу загальних зборів АТ «Оріана» до позову не було надано.
Отже, від імені товариства позов до вже звільненого керівника має подавати саме голова наглядової ради, що передбачено Статутом АТ «Оріана» та Законом України «Про акціонерні товариства». В даному випадку позов поданий неналежним суб'єктом, що є процесуальною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Вказує на відсутність реального поновлення працівника як причинно-наслідкового зв'язку для встановлення вини ОСОБА_1 .. Адже ОСОБА_2 фактично не був поновлений на посаді, оскільки на дату поновлення (04.08.2023) на посаді вже працював інший працівник - ОСОБА_4 ; вже 07.08.2023 дана посада була скорочена; сам ОСОБА_2 не приступив до виконання своїх обов'язків, що підтверджується показами свідків та матеріалами справи. Враховуючи викладене, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями ОСОБА_1 та понесеними витратами на виплату середнього заробітку.
Також зазначає,що суд неправомірно послався на рішення у справі № 345/2402/23 як преюдиційне щодо протиправності дій відповідача. Таке рішення не містить прямого встановлення вини, а лише оцінює дії підприємства в цілому.
Крім того, стверджує, що судом першої інстанції порушено правила юрисдикційності, оскільки підвідомчість розгляду даної справи відноситься господарському суду.
Апелянт вказує, що позивачем порушено порядок подання позовної заяви, адже така подана до суду шляхом її надсилання на адресу електронної пошти суду, а не з використанням підсистеми "Електронний суд", що є порушенням приписів законодавства. Отже, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права в частині не перевірки дотримання обов'язку юридичною особою подання позовної заяви, в якої є зареєстрований електронний кабінет в системі «Електронний суд», саме через електронний кабінет, а не в письмовій формі.
Просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду від 06 травня 2025 року у справі та закрити провадження у даній справі з підстав порушення підсудності та розгляду справи неуповноваженим судом.
АТ «Оріана» подало відзив на апеляційну скаргу, яку вважає безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04.08.2023 року, яке було залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14.11.2023 року, та набрало законної сили, у справі №345/2402/23 за позовом ОСОБА_2 до АТ «Оріана», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, було визнано незаконним та скасовано наказ в.о. генерального директора Акціонерного товариства «Оріана» Савчука О.Є. № 64-к від 19.04.2023 «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 »., поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу сторожової охорони Акціонерного товариства «Оріана» з дати звільнення, а також стягнуто з Акціонерного товариства «Оріана» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.04.2023 по 16.05.2023 у розмірі 26521,19 гривень без утримання податків й інших обов'язкових платежів. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто вказаним рішенням, яке має преюдиційне значення для вирішення даного спору, було встановлено наявність у діях ОСОБА_1 вини. А заперечення апелянта зводиться по суті до незгоди з рішенням суду від 04.08.2023 у справі № 345/2402/23, яким було встановлено його вину у незаконному звільненні працівника, що призвело до виплати Товариством незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу. АТ «Оріана» звертає увагу суду на хибність твердження відповідача щодо неправомірності посилання Суду першої інстанції на рішення у справі № 345/2402/23 як преюдиційне щодо встановлення його вини.
Вказує, що трудове законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Твердження ОСОБА_1 , що суд першої інстанції допустив порушення правил юрисдикційності, оскільки на його думку даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, є безпідставними. Адже спори щодо покладення на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Наведене відповідає усталеній практиці Верховного Суду (постанови від 22.06.2019 у справі №462/8925/14, від 22.01.2021 у справі № 332/832/18, від 08.09.2021 у справі №235/6519/17, від 12.01.2022 у справі № 161/10391/21, від 03.05.2022 у справі № 676/2149/20, від 19.12.2022 у справі № 686/11075/21, від 17.07.2024 у справі № 439/362/22).
Також зазначає, що твердження відповідача про порушення позивачем порядку подання позовної заяви безпідставні, оскільки АТ «Оріана» звернулося з даним позовом до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області шляхом надсилання позовної зави з додатками засобами поштового зв'язку, зокрема через послуги АТ «Укрпошта». Більше того, реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.
Просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025, оскаржене рішення Івано-Франківського міського суду залишити без змін.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 26 521,19 грн і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 x 30 = 90 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначних справ в силу вимог закону.
Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Судом встановлено, що відповідно до Наказу № 44 від 31.03.2023 ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків генерального директора ВАТ "Оріана" з 31 березня 2023 року.
Наказом в.о. генерального директора АТ «Оріана» Савчука О. № 64-к від 19.04.2023 звільнено начальника відділу сторожової охорони ОСОБА_2 19.04.2023 згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. З вказаним наказом останній ознайомився, що підтвердив своїм підписом.
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2023 року позов ОСОБА_2 до АТ «Оріана», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_1 , про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено.
Вирішено визнати незаконним та скасувати наказ в.о. генерального директора АТ «Оріана» Олега Савчука № 64-к від 19.04.2023 «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 ».
Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу сторожової охорони АТ «Оріана» з дати звільнення.
Стягнуто з АТ «Оріана» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.04.2023 по 16.05.2023 у розмірі 26521,19 грн без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з АТ «Оріана» на користь держави 3220,80 грн судового збору.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділу сторожової охорони АТ «Оріана» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць, допущено до негайного виконання.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2023 року залишено без змін.
04.08.2023 Наказом № 116-К в.о. генерального директора АТ «Оріана» Кучерявого Р.І. скасовано наказ № 64-к від 19 квітня 2023 року про звільнення з роботи ОСОБА_2 та поновлено його на попередній посаді начальника відділу сторожової охорони АТ «Оріана» з 19 квітня 2023 року. Надано вказівку бухгалтерії виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.04.2023 по 16.05.2023 у розмірі 26521,19 грн.
Позивачем долучено копії платіжних інструкцій, на підставі яких АТ «Оріана» здійснило виплату ОСОБА_2 коштів: платіжна інструкція № 4878 від 08.08.2023 ОСОБА_2 перераховано заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 14 300,00 грн; платіжна інструкція № 4879 від 08.08.2023 із середнього заробітку ОСОБА_2 перераховано утриманий податок на дохід фізичних осіб в сумі 2574,00 грн; платіжна інструкція № 4880 від 08.08.2023 із середнього заробітку ОСОБА_2 перераховано утриманий військовий збір в сумі 214,50 грн; платіжна інструкція № 4885 від 09.08.2023 ОСОБА_2 перераховано заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 7049,56 грн; платіжна інструкція № 4886 від 09.08.2023 із середнього заробітку ОСОБА_2 перераховано утриманий податок на дохід фізичних осіб в сумі 5199,81 грн; платіжна інструкція № 4887 від 09.08.2023 із середнього заробітку ОСОБА_2 перераховано утриманий військовий збір в сумі 183,32 грн.
Відповідно до Наказу в.о. генерального директора АТ "Оріана" № 72-к від 28.04.2023 ОСОБА_5 відповідача ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п. 7.3.3. п. 7.4. Контракту № 755 від 04.09.2018 згідно з п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з підстав, передбачених Контрактом.
За клопотанням відповідача у судовому засіданні допитано свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , які підтвердили, що не бачили ОСОБА_2 в день звільнення.
Суд першої інстанції встановив, що згідно Наказу № 116-К в.о. генерального директора АТ "Оріана" Кучерявого Р.І., на виконання рішення Калуського міськрайонного суду від 04.08.2023 року у справі № 345/2402/23, скасовано наказ № 64-к від 19 квітня 2023 року про звільнення з роботи ОСОБА_2 та останнього поновлено на попередній посаді начальника відділу сторожової охорони АТ «Оріана» з 19 квітня 2023 року. Надано вказівку бухгалтерії виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.04.2023 по 16.05.2023 у розмірі 26521,19 грн, що було здійснено 08.08.2023 та 09.08.2023. Тому, враховуючи, що суду надано докази на підтвердження перерахунку коштів ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 26521,19 грн, а сторона відповідача не спростувала надані докази, тому суд задовольнив позов, шляхом стягнення на користь позивача з ОСОБА_1 суми заподіяної підприємству шкоди.
Апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Згідно з п. 8 ст. 134 КЗпП України у випадку, якщо службова особа винна у незаконному звільненні працівника, вона несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини підприємству, установі, організації.
Статтею 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільнені або переведені працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 11 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, виконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 статті 134 КЗпП України та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 134 і ст. 237 КЗпП матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини в цьому, у випадках, коли незаконне звільнення або незаконне переведення мало місце за рішенням колегіального органу, керівник цього органу може нести зазначену матеріальну відповідальність в тому разі, коли рішення було прийняте внаслідок його винних протиправних дій.
У справі, яка переглядається, місцевий суд, задовольняючи позов, надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам і виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 як керівником АТ «Оріана» був виданий наказ про звільнення працівника, який надалі було скасовано у зв'язку з незаконністю, то у відповідача виник обов'язок відшкодувати завдану таким звільненням шкоду у вигляді виплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Колегія суддів погоджується з оцінкою суду першої інстанції преюдиційних обставин, установлених під час розгляду судом вищевказаної справи, а саме судового рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2023 року у справі № 345/2402/23, яким позов ОСОБА_2 до АТ «Оріана», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_1 , про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено та залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року.
З викладеного вбачається, що факт незаконного звільнення працівника встановлений судом й свідчить про вину особи, яка була уповноважена на звільнення працівників.
Таким чином, ОСОБА_1 як посадова особа, яка видала наказ про звільнення працівника, який було визнано незаконним та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну товариству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу, покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.
Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Аргументи апеляційної скарги щодо неналежного суб'єкта подання позову є необґрунтованими.
Згідно з ч. 4 ст. 136 КЗпП України стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу. Тобто вказана норма матеріального права вказує на те, що стягнення з керівників установ матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу в тому разі, коли керівник, який завдав шкоду, продовжує працювати в такій установі.
Наказом №72-к від 28.04.2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади виконуючого обов'язки генерального директора АТ «Оріана», тому на день подання позову відповідач не виконував функції в.о. керівника установи, котрій завдав шкоду.
Відтак є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що належними позивачем у цій справі мав бути голова наглядової ради.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо порушення правил юрисдикції при розгляді даної справи.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод( Конвенція), яка ратифікована Україною.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини ( ЄСПЛ) від 20 липня2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).
Крім того, в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
Наведене дає підстави для висновку про те, що «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законодавством.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (частина перша статті 125 Конституції України).
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Пунктом 12 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Тому як вже зазначалось, відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.
Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.
Отже, трудове законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
У справі, яка переглядається, позов пред'явлено з огляду на те, що на підставі рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04.08.2023 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14.11.2023 року позов ОСОБА_2 задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ в.о. генерального директора Акціонерного товариства «Оріана» Савчука О.Є. № 64-к від 19.04.2023 «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 », поновлено його на посаді начальника відділу сторожової охорони АТ «Оріана» з дати звільнення, а також стягнуто з АТ «Оріана» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.04.2023 по 16.05.2023 у розмірі 26521 гривню 19 копійок без утримання податків й інших обов'язкових платежів.
Право позивача на відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням ОСОБА_2 із займаної посади, закріплено у статтях 134 та 237 КЗпП України.
У цій справі не підлягає вирішенню питання правомірності дій відповідача ОСОБА_1 щодо звільнення ОСОБА_2 , оскільки незаконність такого звільнення вже встановлена вищезгаданим рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04.08.2023 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14.11.2023 року в справі № 345/2402/23.
Отже, предметом розгляду в цій справі є лише відшкодування шкоди в порядку регресу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (касаційне провадження № 11-720апп18) викладений правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства.
В апеляційній скарзі наводяться доводи про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та містяться посилання на постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/16-ц (провадження № 14-329цс19), від 14 квітня 2020 року у справі № 910/12217/19 (провадження № 12-24гс20).
Проте правовідносини у цих справах та у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, не є подібними.
У наведених як приклад справах вирішувалося питання про відшкодування шкоди, завданої підприємству безпосередніми діями посадових осіб, в той час, як у цій справі підставами відшкодування шкоди є регресі вимоги підприємства відповідно до статті 237 КЗпП України.
Так, у справі № 638/15118/16-ц спір виник у зв'язку з неповерненням відповідачем як керівником підприємства автомобіля, наданого йому в користування, чим підприємству заподіяно майнову шкоду; у справі № 910/12217/19 у зв'язку з відшкодуванням збитків, завданих відповідачем як посадовою особою підприємству безпідставним нарахуванням та виплатою заробітної плати.
Тобто у вказаних справах предметом спорів є стягнення збитків, заподіяних юридичним особам діями їх посадових осіб, такі спори стосуються дій або бездіяльності відповідачів під час здійснення ними своїх повноважень як посадовими особами.
Водночас у справі, яка переглядається в апеляційному провадженні, предметом розгляду є відшкодування шкоди в порядку регресу, яка заподіяна позивачу внаслідок ухвалення судового рішення про стягнення із підприємства на користь працівника, звільненого з роботи за наказом відповідача, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Отже, за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
З огляду на наведене, доводи в апеляційній скарзі щодо віднесення справи до юрисдикції господарського суду є безпідставними.
Твердження апелянта про порушення позивачем порядку подання позову, адже такий подано в паперовій формі, а позивач АТ «Оріана», як юридична особа, має наявний електронний кабінет, не ґрунтуються на нормах закону з огляду на наступне.
18 жовтня 2023 року було введено в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - Закон).
Законом були внесені зміни до процесуальних кодексів (ГПК, ЦПК. КАСУ), згідно з якими усі юридичні особи зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС).
При цьому, відповідно до перехідних положень Закону, зазначений обов'язок для юридичних осіб приватної форми власності запроваджувався у господарському судочинстві з 18 жовтня 2023 року, в цивільному та адміністративному судочинстві - з 21 лютого 2024 року.
Встановлено, що позов у даній справі подано 03 січня 2024 року і на той час ще не було в юридичних осіб приватного права обов'язку мати та подавати документи через електронний кабінет.
Крім того колегія суддів звертає увагу, що позовна заява подана позивачем АТ «Оріана» у письмовій формі на адресу суду першої інстанції засобами поштового зв'язку. Згідно ч. 8 ст. 14 ЦПК України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі,яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції та зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки рішення суду першої інстанції апеляційним судом залишено без змін, тому питання про відшкодування судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 22 липня 2025 року
Судді Є.Є. Мальцева
В.А.Девляшевський
В.М. Луганська