ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.07.2025Справа № 910/1763/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Батій О.В., розглянувши у загальному позовному провадженні господарську справу
за позовом Козелецької окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Деснянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області
до Фізичної особи-підприємця Носаля В'ячеслава Ігоровича
про визнання частково недійсним пункту договору
за участю представників:
від прокуратури: Дергунов Д.С.
від позивача: не з'явився
від відповідача: Кухарук В.О., Кузовкін Е.В.
До Господарського суду міста Києва з позовом звернувся керівник Козелецької окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Деснянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (далі - Деснянська селищна рада, позивач) до Фізичної особи-підприємця Носаля В'ячеслава Ігоровича (далі - ФОП Носаль В.І., відповідач) про визнання недійсним пункту 10 договору про закупівлю товару № 248 від 14.06.2023 в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору та стягнення грошових коштів у сумі 480 166,67 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у пункті 10 укладеного сторонами договору № 248 від 14.06.2023 до загальної ціни договору безпідставно включено ПДВ у сумі 480 166,67 грн, оскільки відповідач не є платником цього податку. Відтак існують підстави для визнання указаного пункту договору недійсним, та, оскільки відповідач безпідставно отримав вказану суму грошових коштів, то вона підлягає стягненню з ФОП Носаля В.І.
У позові Козелецька окружна прокуратура просить визнати недійсним п. 10 договору про закупівлю товару № 248 від 14.06.2023, укладеного між Деснянською селищною радою та ФОП Носалем В.І., в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору, та стягнути з відповідача до бюджету Деснянської селищної ради кошти в сумі 480166,67 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.03.2025 за вказаним позовом було відкрите провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Відповідач у строк, встановлений законом, подав відзив на позов, в якому проти заявлених вимог заперечив, вказав, що під час проведення закупівлі на веб-порталах публічних закупівель замовником була розміщена інформація щодо предмету закупівлі з очікуваною вартістю послуг без включення ПДВ, також при укладенні договору ФОП Носаль В.І. подавав довідку про те, що він є платником єдиного податку без реєстрації ПДВ, після чого Деснянська селищна рада прийняла рішення про укладення договору з відповідачем за такою ціною. Проте у подальшому при підписанні договору позивач помилково зазначив у пункті 10 договору щодо ціни закупівлі про включення до неї ПДВ. Відповідач зазначив, що така поведінка позивача порушує принцип належного врядування, тому ризик будь-якої помилки повинен покладатися на державний орган, у той час, як відповідач є добросовісним набувачем вказаних грошових коштів. У задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.
У відповіді на відзив прокурор зазначив, що заперечення відповідача є необґрунтованими, адже при укладенні договору та під час здійснення оплати вартості наданої послуги відповідач був обізнаний щодо сплати суми ПДВ, тому відповідні кошти були безпідставно отримані відповідачем та мають бути повернуті позивачу.
У запереченнях до відповіді на відзив ФОП Носаль В.І. вказав, що під час процедури закупівлі він не надавав позивачу пропозицію на виконання послуг з урахуванням ПДВ, а наявність відомостей у первинних документах щодо включення ПДВ, які складалися на виконання договору, лише підтверджують помилку позивача при складанні договору та цих документів.
Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 20.05.2025, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
До початку розгляду справи по суті представник відповідача подав письмові пояснення, в яких знову вказав, що у тендерній документації була запропонована ціна без ПДВ, тому пропозиція відповідача повністю відповідала предмету закупівлі, позивач помилково у договорі включив до ціни закупівлі суму ПДВ, а відповідач не мав можливості змінити умови договору в цій частині, з огляду на що позовні вимоги вважав необґрунтованими та безпідставними.
Також представник позивача заявив усне клопотанням про поновлення йому строку на подання доказів - інформації з майданчиків для державних закупівель з тендерами Деснянської селищної ради, копії адвокатського запиту № 01-12/06 від 12.06.2025 та копії відповіді на адвокатський запит від 16.06.2025 № 02-12/903 з доказами їх отримання.
Зі свого боку прокурором було подане клопотання про залишення письмових пояснень та доказів відповідача без розгляду у зв'язку з пропуском відповідного процесуального строку.
За змістом ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні ст. 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розглянувши наведені відповідачем обґрунтування щодо пропуску процесуального строку, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 10.07.2025, визнав поважними причини ним пропуску строку для подання доказів та відповідно до ст. 119 ГПК України поновив йому строк на подання цих доказів, долучивши їх до матеріалів справи разом із письмовими поясненнями.
Крім того до початку розгляду справи по суті прокурор заявив клопотання про застосування до відповідача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 135 ГПК України у зв'язку з невиконанням ним процесуальних обов'язків, а саме: ч. 6 ст. 6 ГПК України щодо реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаціійній системі або її окремій підсистемі (модулі).
Розглянувши вказане клопотання та заслухавши думку представників відповідача, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 10.07.2025, відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.
За приписами ч. 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (ЄСІТС) або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Таким чином положеннями частини 6 статті 6 чітко визначено перелік осіб, які повинні в обов'язковому порядку зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, тоді як інші особи наділені саме правом реєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
У даному випадку, оскільки ФОП Носаль В.І. є фізичною особою-підприємцем, то у нього існує право, а не обов'язок зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.
Згідно з ГПК України суд не наділений повноваженнями зобов'язувати особу, на яку чинним законодавством не покладено обов'язку реєстрації електронного кабінету, здійснювати такі дії, при цьому в ухвалі Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 про відкриття провадження, на яку посилався прокурор, учасників справи було повідомлено про обов'язок реєстрації електронного кабінету в контексті чинного господарського процесуального законодавства, з метою своєчасного отримання ними процесуальних документів та ознайомлення з матеріалами справи.
Ураховуючи викладене, суд вважав, що відсутні підстави для задоволення клопотання прокурора про застосування заходів процесуального примусу до відповідача.
Під час розгляду справи по суті прокурор заявлені позовні вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.
Представник позивача до суду не з'явився, належним чином був повідомлений про розгляд справи, подав клопотання про розгляд справи без його участі, у якому зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представники відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечили з підстав, наведених у відзиві, просили відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши пояснення їх представників у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наступного.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 3 вказаної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Згідно зі сталою правовою позицією Верховного Суду захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
У даному випадку прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, позивачем визначив Деснянську селищну раду, як замовника закупівлі та головного розпорядника бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася спірна закупівля.
Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Згідно з п. 4, 7 ч. 5 ст. 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошторис розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плати використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне та цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Водночас орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об'єднання територіальних громад.
Отже Деснянська селищна рада, як орган місцевого самоврядування, у розумінні ст. 22 БК України є головним розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля послуг за договором), що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету та зобов'язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель.
У позові прокурор зазначає, що порушення інтересів держави у спірних відносинах полягає в тому, що договір між позивачем та відповідачем був укладений всупереч вимогам законодавства щодо визначення ціни товару із включенням податку на додану вартість, що призвело до безпідставного витрачання бюджетних коштів.
Суд зауважує, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (у разі її встановлення) оспорюваного пункту договору, на підставі якого ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.
З огляду на викладене у даному випадку звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави. Відтак прокурор правильно визначив Деснянську селищну раду позивачем у даному спорі.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, требувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Звертаючись в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме - подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом будь-яких заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Як вбачається із матеріалів справи, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді Козелецька окружна прокуратура зверталася до Деснянської селищної ради з листом № 50-77-93ВИХ-25 від 08.01.2025, в якому просила надати до прокуратури копії завірених в установленому законом порядку документів: договору № 248 від 14.06.2023, актів наданих послуг (виконаних робіт) та платіжних доручень до договору; документів, які б підтверджували те, що ФОП Носаль В.І. є платником податку на додану вартість; інформувати про те, чи вживалися селищною радою заходи щодо повернення сплачених коштів (ПДВ) у сумі 480 166,67 грн та чи пред'являвся, чи планується пред'явлення позову до ФОП Носаль В.І. про повернення коштів у сумі 480 166,67 грн.
На вказане звернення прокуратури Деснянська селищна рада листом № 02-14/112 від 17.01.2025 повідомила, що заходи за договором про надання послуг № 248 від 14.06.2023 щодо встановлення даних про те, що ФОП Носаль В.І. є платником податку на додану вартість та повернення сплачених коштів ПДВ у сумі 480 166,67 грн вона не вживала, з позовом не зверталася та не заперечує проти звернення до суду з цим позовом прокурора безпосередньо. До вказаного листа були додані копії витребуваних прокуратурою документів.
Відповідно до вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Козелецька окружна прокуратура направила лист № 50-77-629ВИХ-25 від 12.02.2025, в якому повідомила позивача про пред'явлення в його інтересах позову до суду.
Отже враховуючи, що Деснянська селищна рада самостійно не звернулася до суду за захистом свого порушеного права та не мала наміру на таке звернення, суд вважає, що прокурором доведено наявність підстав для представництва інтересів держави у даному спорі.
Щодо суті заявленого позову судом встановлено наступне.
14.06.2023 на веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» Деснянською селищною радою було розміщено оголошення про закупівлю послуг провайдерів (послуги з підключення закладів соціальної інфраструктури до широкосмугового доступу до Інтернету с. Лошакова Гута, с. Косачівка, с. Тужар) очікуваною вартістю 2 881 000,00 грн (ідентифікатор закупівлі UA-2023-06-14-003262-a).
За результатами проведених торгів 14.06.2023 між Деснянською селищною радою (замовник) та ФОП Носаль В.І. (виконавець) був укладений договір № 248 про надання послуг з підключення закладів соціальної інфраструктури до широкосмугового доступу до Інтернету, закупівля яких здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету (далі - договір). Предметом договору є закупівля послуг з підключення закладів соціальної інфраструктури до широкосмугового доступу до Інтернету, що зазначені у додатку 1 до договору (п. 1 договору).
Пунктом 2 договору визначено, що виконавець зобов'язується надати замовнику, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги з підключення закладів соціальної інфраструктури до широкосмугового доступу до Інтернету, код CPV згідно з ДК 021-2015: 72410000-7 - послуги провайдерів (послуги з підключення закладів соціальної інфраструктури до широкосмугового доступу до Інтернету с. Лошакова Гута, с. Косачівка, с. Тужар), що надані виконавцем для закладів соціальної інфраструктури згідно додатком 1 до договору та відповідно до технічних характеристик і вимог до послуг, наведених у додатку 2 до договору.
Згідно з п. 10 договору вартість послуг за даним договором становить 2 881 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ - 480 166 грн 67 коп.
Надання послуг виконавцем та приймання їх замовником оформляється актом здачі- приймання наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін разом із підписанням останнього протоколу тестування послуги з позитивним результатом тестування (п. 12 договору).
Відповідно до п. 13 договору оплата наданих послуг проводиться на підставі належним чином оформлених рахунків та актів на протязі семи календарних днів за рахунок коштів субвенції з державного бюджету, спрямованих на підвищення доступності місцевим бюджетам на реалізацію заходів широкосмугового доступу до Інтернету в сільській місцевості та за рахунок коштів місцевого бюджету.
Пунктом 25 договору передбачено, що договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня 2023 р., а в частині зобов'язань, що залишилися невиконаними. - до їх повного виконання.
Додатком 1 до договору сторони затвердили Перелік закладів соціальної інфраструктури, для яких надається послуга з підключення закладів соціальної інфраструктури до широкосмугового доступу до Інтернету.
Також із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідач надав позивачу послуги провайдерів (послуги з підключення закладів соціальної інфраструктури до широкосмугового доступу до Інтернету с. Лошакова Гута, с. Косачівка, с. Тужар) на загальну суму 2 881 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 480 166,67 грн, що підтверджується актом здачі-приймання наданих послуг № 248/2023 від 21.12.2023 на суму 2 881 000,00 грн з ПДВ - 480 166,67 грн.
Зі свого боку відповідачем був виставлений позивачу рахунок на оплату № 248-2023 від 21.10.2023 на суму 2 881 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 480 166,67 грн.
Згідно з платіжними інструкціями № 3011 від 21.12.2023 на суму 2 275 849,00 грн (з ПДВ) та № 3012 від 21.12.2023 на суму 605 151,00 грн (з ПДВ) позивач повністю сплатив вартість наданих йому послуг.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор вказує, що пункт 10 договору № 248 від 14.06.2023 про включення до ціни договору податку на додану вартість у сумі 480 166,67 грн суперечить вимогам податкового законодавства, оскільки відповідач має статус платника єдиного податку 3-ї групи та не є суб'єктом сплати податку на додану вартість, а тому просить визнати договір у цій частині недійсним, а сплачені кошти - повернути позивачу.
Перевіряючи такі доводи прокурора та вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. При цьому недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
Разом з тим при застосуванні наведених положень Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16.
Наразі судом враховано, що податок на додану вартість, хоч і включається до ціни товару, однак, не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 та від 09.06.2022 у справі № 912/1052/21.
Згідно зі ст. 628, 638 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зокрема, при укладенні договору, сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити ціну, яка є істотною умовою господарського договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
У даному випадку у договорі сторони погодили, що в ціну вартості послуг включено сплату ПДВ.
Податок на додану вартість визначено у підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України як непрямий податок, що нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Відповідно до п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі операцій з постачання товарів/послуг з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.
Підпунктом 1 пункту 292.1 статті 292 Податкового кодексу України передбачено, що доходом платника єдиного податку першої - третьої груп для фізичної особи є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/ або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
До третьої групи суб'єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, відносяться фізичні особи-підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року; електронні резиденти (е-резиденти), які зареєструвалися як фізичні особи-підприємці, здійснюють господарську діяльність з надання послуг, виробництва та/або продажу товарів виключно на користь нерезидентів України, за умови що протягом календарного року вони відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб - громадян або резидентів України; не отримують доходи з джерелом походження з України, крім пасивних доходів; обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пп. 3 п. 291.4 ст. 291 ПК України.
До суми доходу платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за звітний період включається вартість реалізованих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг), за які отримана попередня оплата (аванс) у період сплати інших податків і зборів, визначених цим Кодексом (п. 292.3 ст. 292 ПК України).
Дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до статті 296 цього Кодексу (п. 292.13 ст. 292 ПК України).
Пунктом 293.1 статті 293 ПК України визначено, що ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки).
Згідно з п. 293.3 ПК України відсоткова ставка єдиного податку для платників групи 3 встановлюється у розмірі: 3% доходу - у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом; 5% доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
З наведених приписів податкового законодавства вбачається, що платники єдиного податку 3 групи сплачують податок з загального доходу, а не з чистого (загальний дохід мінус витрати), так як витрати на спрощеній системі оподаткування не враховуються і, відповідно, не зменшують базу оподаткування.
Матеріали справи свідчать, що на час укладення договору з надання послуг № 248 від 14.06.2023 та їх оплати (21.12.2023) ФОП Носаль В.І. був зареєстрованим в податкових органах як платник єдиного податку третьої групи за ставкою 5%, відтак, враховуючи наведені положення Податкового кодексу України, він не був суб'єктом сплати податку на додану вартість.
Статтею 297 Податкового кодексу України передбачено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з ПДВ з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім ПДВ, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену пп. 1 п. 293.3 ПКУ, а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи.
З урахуванням викладеного в даному випадку господарська операція з надання відповідачем послуг за договором № 248 від 14.06.2023 має бути звільнена від сплати ПДВ, проте, зі змісту договору закупівлі та первинних бухгалтерських документів, складених на його виконання, вбачається, що до ціни обумовлених сторонами послуг була включена сума ПДВ.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених ст. 215 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним п. 10 договору в частині неправомірного включення ПДВ до вартості товару, а відтак, і для задоволення позову прокурора в цій частині.
Стосовно доводів відповідача про те, що сума ПДВ була включена позивачем до ціни закупівлі помилково, про що свідчить зміст тендерної документації, суд зазначає наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що процедура закупівлі послуг провайдерів проводилась з урахуванням тендерної документації, в якій містилось роз'яснення щодо сплати податків і зборів, у тому числі податку на додану вартість. Зокрема за змістом розділу 5 тендерної документації щодо проведення процедури відкритих торгів з предметом закупівлі: послуги провайдерів (послуги з підключення закладів інфраструктури до широкосмугового доступу до інтернету с. Лошакова Гута, с. Косачівка, с. Тужар (ідентифікатор закупівлі UA-2023-05-24-002675-a), відміненої через відсутність достатньої кількості учасників процедури закупівлі (учасника процедури закупівлі), замовник розглядає тендерну пропозицію, яка визначена найбільш економічно вигідною відповідно до особливостей, щодо її відповідності вимогам тендерної документації. Найбільш економічно вигідною пропозицією буде вважатися пропозиція з найнижчою ціною з урахуванням усіх податків та зборів (у тому числі податку на додану вартість) у разі якщо учасник є платником ПДВ або без ПДВ - у разі, якщо учасник не є платником ПДВ.
При цьому судом встановлено, що у тендерній пропозиції позивача ціна послуг була визначена в сумі 2 881 000,00 грн без ПДВ.
Частина 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначає, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім визначених випадків.
У той же час зі змісту договору чітко вбачається, що до вартості закупівлі була включена сума ПДВ як окрема складова ціни договору (п. 10 договору), а саме зазначено, що вартість послуг становить - 2 881 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 480 166,67 грн, що формально змінює структуру ціни та створює певні податкові наслідки.
Зазначене свідчить про порушення сторонами при укладенні договору як наведеного вище податкового законодавства, так і ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (де передбачалася ціна без включення суми ПДВ).
Суд не знімає відповідальності як з позивача, який належним чином не проконтролював відповідність умов договору вимогам податкового законодавства, так і з відповідача, який підписав договір з умовою про включення ПДВ до договірної ціни, а в подальшому самостійно виписав рахунок позивачу з умовою про ПДВ, підписав акт приймання-передачі, в якому вартість послуг була вказана з урахуванням суми ПДВ, та отримав відповідну суму в якості ПДВ.
У той же час згідно з п. 4 Розділу 6 тендерної документації у замовника була можливість ініціювати внесення змін до ціни в договорі про закупівлю (істотної умови) в разі зміни такої ціни через зміну ставок податків (зборів) та/або зміною щодо надання пільг з оподаткування, а також у зв'язку зі зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження.
За висновком суду факт наявності помилки у договорі щодо включення ПДВ до ціни договору не відміняє обов'язковий характер умов договору, підписаного сторонами, та не звільняє відповідача від належного виконання зобов'язань за цим договором в силу ст.. 509, 525, 629 Цивільного кодексу України.
Наведене підтверджує факт неправомірного включення ПДВ до вартості послуг, а твердження відповідача та надані ним додаткові докази (щодо інформації з майданчиків для державних закупівель з тендерами Деснянської селищної ради та відповідь на адвокатський запит) суд відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків, викладених судом у цій частині.
Стосовно вимог прокурора про стягнення 480 166,67 грн податку на додану вартість суд виходить з такого.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У даному випадку відповідач в силу закону звільнений від сплати ПДВ, проте, заявлена до стягнення сума, була йому перерахована позивачем саме як ПДВ безпідставно.
Таким чином відповідач набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість послуг.
Отже, оскільки податок на додану вартість в сумі 480 166,67 грн відповідач отримав за відсутності правової підстави для такого набуття (збереження), то вказана сума коштів підлягає поверненню позивачу згідно з положеннями ст. 1212 ЦК України.
За таких обставин позов прокурора в частині стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів в сумі 480 166,67 грн також підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судові витрати Козелецької окружної прокуратури по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв'язку із задоволенням позову.
На підставі наведеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Деснянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до Фізичної особи-підприємця Носаля В'ячеслава Ігоровича про визнання частково недійсним пункту договору та стягнення 480 166,67 грн задовольнити.
Визнати недійсним пункт 10 договору про закупівлю товарів № 248 від 14.06.2023, укладеного між Деснянською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області (17024, Чернігівська обл., смт Десна(з), вул. Ювілейна, буд. 1-А, ідентифікаційний код 05389882) та Фізичною особою-підприємцем Носалем В'ячеславом Ігоровичем ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Носаля В'ячеслава Ігоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Деснянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (17024, Чернігівська обл., смт Десна(з), вул. Ювілейна, буд. 1-А, ідентифікаційний код 05389882) грошові кошти у сумі 480 166 (чотириста вісімдесят тисяч сто шістдесят шість) грн 67 коп., сплачених в якості ПДВ.
Стягнути Фізичної особи-підприємця Носаля В'ячеслава Ігоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, буд. 9, ідентифікаційний код 02910114; отримувач - Чернігівська обласна прокуратура; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача - UA248201720343140001000006008) судовий збір у сумі 10 230 (десять тисяч двісті тридцять) грн. 50 коп.
Вступна та резолютивна частини рішення оголошені в судовому засіданні 10 липня 2025 року.
Повне рішення складене 21 липня 2025 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Суддя Головіна К.І.