пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
14 липня 2025 року Справа № 903/562/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу
за позовом: Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації
до відповідача-1: Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області
відповідача-2: Головного управління Держгеокадастру у Волинській області
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»;
2) Філія «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України»
про визнання незаконним та скасування наказу, рішення та усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісогосподарського призначення
Представники сторін:
прокурор: Присяжнюк Ірина Богданівна, службове посвідчення №071756 від 01.03.2023;
від позивача: не прибули;
від відповідача-1: не прибули;
від відповідача-2: Ковальчук Оксана Володимирівна;
від третіх осіб: не прибули
Встановив: Заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель», яким затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 гектара.
- визнати незаконним та скасувати п. 13 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність»;
- визнати незаконним та скасувати рішення Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради» в частині прийняття у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 гектара;
- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі.
В обґрунтування позовних вимог прокурор доводить, що оспорювані розпорядчі акти Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Дубечненської сільської ради прийняті в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування без їх вилучення у постійних користувачів, а відтак державна реєстрація спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі як земель сільськогосподарського призначення підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 29.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.06.2025. Залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» та Філію «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».
Ухвалою суду від 23.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.07.2025.
Відповідач-2 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заперечення на відповідь на відзив за вх.№01-87/2841/25 від 25.06.2025.
Прокурор через відділ документального забезпечення та контролю суду подав пояснення за вх.№01-87/3016/25 від 08.07.2025.
Представники позивача, відповідача-1 та третіх осіб не прибули у судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.
Прокурор у судовому засіданні позов підтримала, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному об'ємі.
Представник відповідача-2 у судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог та просила суд відмовити у позові.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника позивача, відповідача-1 та третіх осіб не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України “Про прокуратуру».
Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18, уточнила висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зокрема, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Суд встановив, що листом від 23.01.2025 № 15-125 вих-25 обласною прокуратурою повідомлено Волинську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення земельного законодавства (том 1, а.с. 247).
У відповідь на вищезазначений листом від 27.01.2025 № 72/01-05/2-25 позивач повідомив, що заходи щодо усунення перешкод у здійсненні права розпорядження землями лісогосподарського призначення не вживались, при цьому висловлено позицію про неможливість звернення до суду у зв'язку обмеженим бюджетним фінансуванням (том 1, а.с. 249).
В подальшому, на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обласною прокуратурою інформовано Волинську обласну військову адміністрацію про намір пред'явити позов листом від 22.05.2025 № 15-691вих-25 (том 2, а.с. 1).
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) викладено висновок у якому зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що прокуратурою дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» при поданні даного позову до суду.
Позов прокурора обґрунтовано тим, що згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 24.02.2025 № 10-3-0.31-661/2-25, земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Старовижівського району Волинської області з урахуванням Перспективного плану формування території Дубечненської об'єднаної територіальної громади, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.09.2025 № 993-р (том 1, а.с. 24-25).
Технічна документація виготовлялась на підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 № 45 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 26.10.2018 (
Як вбачається із матеріалів справи, а саме листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.05.2025 № 10-3-0.31-1795/2-25 інвентаризація земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га затверджена наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель» (том 1, а.с. 28).
Із листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 24.02.2025 № 10-3-0.31-661/2-25 вбачається, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га передана Дубечненській сільській раді у комунальну власність (том 1, а.с. 24).
В подальшому, рішенням Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради» прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 546,8766 га у комунальну власність Дубечненської сільської ради, які розташовані (за межами населених пунктів) на території Дубечненської сільської ради Старовижівського району Волинської області згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ (том 2, а.с. 4).
Згідно інформації з Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га 26.10.2018 внесені за категорією землі - землі сільськогосподарського призначення на підставі вищезазначеної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (том 2, а.с. 5).
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.01.2025 №408935421, земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845 у вищезазначеному реєстрі не зареєстрована (том 1, а.с. 29).
Як вбачається із інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 27.01.2025 №2157/0/2-25, Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із земель лісогосподарського призначення спірної земельної ділянки не приймалось (том 1, а.с.243).
Згідно листів Філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 17.02.2025 № 2356/34.6.1-2025 (том 1, а.с. 218) та від 10.04.2025 № 4954/34.6.3-2025 (том 1, а.с. 235) спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, якими користувались ДП «Старовижівське лісове господарство» та Старовижівський держлісгосп (на даний час - Філія «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України»).
При цьому, Старовижівський держлісгосп створений наказом Міністерства лісового господарства України від 31.10.1991 № 133-р та наказом об'єднання «Волиньліс» від 24.12.1991 № 1741 згідно пояснювальної записки до Проекту організації та розвитку лісового господарства.
В подальшому рішенням Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2 «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх КСП» передано об'єднанню «Волиньліс» 11915,7 га земель лісового фонду колишніх колгоспів Старовижівського району, в тому числі Дубечненської сільської ради площею 556,3 гектара (том 1, а.с. 241).
Зазначеному рішенню передували рішення Дубечненської сільської ради від 23.06.2000 № 12/2 «Про припинення права користування земельною ділянкою», яким припинено право користування землями лісового фонду площею 556,3 га, що перебували у користування КСП «Полісся» та рішенням цієї ж ради від 23.06.2000 № 12/4 «Про надання згоди на передачу лісів» погоджено передачу лісів в постійне користування Старовижівському держлісгоспу для ведення лісового господарства (том 2, а.с. 2-3)
У зв'язку із передачею вказаних земель ДП «Старовижівське лісове господарство» у 2005 році виготовлено Проект організації і розвитку лісового господарства ДП «Старожівське лісове господарство» Волинського обласного управління лісового господарства (том 1, а.с. 30).
Згідно Плану лісонасаджень Дубечнівського лісництва державного підприємства «Старовижівське лісове господарство» від 2004 року, який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Старовижівське лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845 належить до земель лісогосподарського призначення та з користування державного підприємства не вилучалась, що підтверджується листами Філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 17.02.2025 № 2356/34.6.1-2025 (том 1, а.с.218) та від 10.04.2025 № 4954/34.6.3-2025 (том 1, а.с. 235).
Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням комплексною експедицією у 2003 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект. Матеріали лісовпорядкування ДП «Старовижівське лісове господарство» затверджені протоколом технічної наради від 30.12.2003 за підсумками розширеного безперервного лісовпорядкування в лісових підприємствах об'єднання «Волиньліс».
Як вбачається із листа Філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 30.04.2025 №5541/34.6.3-2025, земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га накладається на межі виділу 14.1, 14.2, 31 кварталу 45 Дубечнівського лісництва ДП «Старовижівське лісове господарство», за категорією захисності - захисні ліси, однорічні лісові культури, головна порода - сосна звичайна (том 1, а.с. 191).
Зазначена інформація також підтверджена сертифікованим інженером землевпорядником Бучко Н.М., якою виготовлено схему, що відображає інформацію про розташування спірної земельної ділянки у межах матеріалів лісовпорядкування 2004 року, зокрема листом Філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 26.05.2025 № 6221/34.6.3-2025 (том 2, а.с. 241)
Українським лісовпорядним проектним виробничим об'єднанням ВО «Укрдержліспроект» у 2013 році було проведено базове лісовпорядкування ДП «Старовижівське лісове господарство», на підставі якого вказана земельна ділянка входила у межі земель, що охоплювались Проектом організації розвитку лісового господарства ДП «Старовижівське лісове господарство» та планово-картографічних матеріалах (планшетах), складених на підставі матеріалів попереднього базового лісовпорядкування 2004 року (том 1. а.с. 197).
Наказом Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 31.03.2025 № 36 затверджено матеріали базового лісовпорядкування 2022 року по Ковельському надлісництві Філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України». Згідно матеріалів лісовпорядкування від 2022 року спірна земельна ділянка також розташована у межах земель, на яких веде лісове господарство державне підприємство (том 1, а.с. 231).
Вказана земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення згідно матеріалів лісовпорядкування 2004, 2013 років та чинних на даний час матеріалів 2022 року.
Інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Старовижівське лісове господарство» підтверджується листом ВО «Укрдержліспроект» від 03.02.2025 № 02/156-25, згідно додатків якого вбачається розташування спірної земельної ділянки у межах земель лісогосподарського призначення згідно матеріалів лісовпорядкування 2012 року, зокрема кварталу 45, виділів 35-37 Дубечненського лісництва ДП «Старовижівське лісове господарство» (том 1, а.с. 240).
Факт розташування спірної земельної ділянки у межах земель, якими державне лісогосподарське підприємство користується на підставі матеріалів лісовпорядкування підтверджується також викопіюванням з Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України (геопорталу «Ліси України» gis.lisproekt.gov.ua) та викопіюванням з Державного земельного кадастру із застосуванням шару «Ліси» (том 1, а.с. 244-246).
Отже звертаючись до суду із позовом прокурор доводить, що з наказів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель», від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», рішення Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради» вбачається, що дії відповідачів спрямовані на вилучення частини земельної ділянки лісового фонду та її зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення.
Відповідач-2 не погоджуючись із доводами прокурора, що викладені у позовній заяві, подав відзив на позовну заяву у якому зокрема зазначає, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Дубечненської сільської ради була погоджена та затверджена, відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому, доводить, що матеріали лісовпорядкування не є документацією, яка згідно чинного законодавства встановлює категорію земель, а відтак не є доказом, який підтверджує належність ділянки до земель лісогосподарського призначення. Також зазначає, що державний кадастровий реєстратор самостійно прийняв рішення про внесення відомостей до Державного земельного кадастру.
Крім того, відповідач-2 доводить, що прокурором невірно обраний спосіб захисту, зокрема негаторний та неефективний спосіб захисту шляхом скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам судом встановлено, наступне.
Згідно статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
У відповідності до ч.1 ст. 1 Лісового кодексу України, ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина 2 статті 1 Лісового кодексу України).
Згідно частини 5, 6 статті 1 Лісового кодексу України, лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються приписами Земельного кодексу України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина 2 статті 3 Земельного кодексу України).
За змістом пункту «е» частини 1 статті 19 Земельного кодексу України, за основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України).
Поняття земель лісогосподарського призначення визначене у ст. 55 Земельного кодексу України. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Враховуючи вищезазначені норми законодавства, ліс як тип природного комплексу поєднує як лісову рослинність, так і чагарникову, трав'яну рослинність внаслідок неоднорідності природних комплексів. Аналогічне трактування поняття «землі лісогосподарського призначення», яке включає землі, які вкриті лісового рослинністю, а також не вкриті лісового рослинністю, в тому числі і болота.
Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних державних органів приватизації відповідно до Закону.
Статтями 7, 8 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно статтей 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України, облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
При цьому, лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції станом на дату спірних рішень органів влади та місцевого самоврядування) передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Враховуючи вищезазначене, із системного аналізу наведених норм законодавства слідує, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом України, зокрема у постановах від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 23.12.2015 у справі № 6-377цс15 та у постанові від 13.06.2018 у справі №278/1735/15-ц.
Згідно з частинами. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Як вже встановив суд, наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га передана Дубечненській сільській раді у комунальну власність.
В подальшому, рішенням Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради» прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 546,8766 га у комунальну власність Дубечненської сільської ради, які розташовані (за межами населених пунктів) на території Дубечненської сільської ради Старовижівського району Волинської області згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ згідно додатку.
Відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату прийняття спірних наказів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, рішення Дубечненської сільської ради) Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.
Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п'ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Отже, станом на 2018 рік (дата прийняття спірних розпорядчих актів) вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.
Водночас, як вбачається із інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 27.01.2025 №2157/0/2-25, Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із земель лісогосподарського призначення спірної земельної ділянки не приймалось.
Враховуючи зазначене, станом на час прийняття наказів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель», від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», рішення Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради» у відповідності до вимог статтей 122, 149 Земельного кодексу України питання щодо вилучення земель лісогосподарського призначення та розпорядження такими ділянками належали до компетенції Кабінету Міністрів Україні та Волинської обласної державної адміністрації, враховуючи те, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту.
Між тим, суд встановив, що відповідачі всупереч ст. ст. 122, 149 Земельного кодексу України розпорядилися спірною земельною ділянкою.
Згідно листа Філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 10.04.2025 № 4954/34.6.3-2025 вбачається, що будь-які рішення щодо поділу, зміни цільового призначення, вилучення вказаних земельних ділянок з державного лісового фонду у Філії відсутні.
Згідно ст. 17, ст. 20, ст. 122 та ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату прийняття спірних розпорядчих актів) Головне управління Держгеокадастру у Волинській області та Дубечненська сільська рада не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної нелісогосподарських потребу межах населених пунктів.
Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:
а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;
б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;
в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
За наведених обставин, суд погоджується із доводами прокурора, що спірні розпорядчі акти Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Дубечненської сільської ради прийняті в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування без їх вилучення у постійних користувачів.
Відповідно до ст. ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико культурного призначення.
Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.
Разом з тим, Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області здійснено зміну цільового призначення та вилучення земель лісогосподарського призначення за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
У відповідності до ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Положення ст. 152 Земельного кодексу України передбачають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
При цьому, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 Цивільного кодексу України).
Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми законодавства, накази Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель», п. 13 додатку до наказу від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», рішення Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради», якими земельна ділянка лісогосподарського призначення з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 гектара, віднесена до земель сільськогосподарського призначення, підлягають визнанню незаконними та скасуванню в порядку, визначеному ст. ст. 16, 21, 391, 393 Цивільного кодексу України та ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України, а відтак відповідні позовні вимоги підтверджені матеріалами справи, підставні та підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги про усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про землеустрій» інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України «Про землеустрій»).
Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513.
Згідно з п. 2 Порядку інвентаризація земель проводиться з метою: забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.
Згідно п. 3 Порядку, інвентаризація земель проводиться виходячи з принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення.
Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект “Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру») між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.
Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.
Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцем робіт розробляється технічна документація, склад якої встановлений статтею 57 Закону України “Про землеустрій».
При цьому, технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України (п.28 Порядку).
Відомості, отримані в результаті інвентаризації земель, підлягають внесенню до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (п. 30 Порядку).
Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Враховуючи зазначене, при проведенні інвентаризації спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га, охоплення останньої матеріалами лісовпорядкування державного лісогосподарського підприємства мало б бути враховано та віднесено ділянку до земель лісогосподарського призначення.
Відділом у Старовижівському районі Міжрайонного управління у Ратнівському та Старовижівському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області 26.10.2018 зареєстровано спірну земельну ділянку у Державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом від 26.10.2018 №НВ-0704592582018.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
За змістом ч. 1 ст. 24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
За приписами ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.
Суд встановив, що під час інвентаризації невірно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення, враховуючи те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га належить до земель лісогосподарського призначення та охоплена матеріалами лісовпорядкування.
Отже, подальша наявність відомостей щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі частини земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення відноситиме її в подальшому до земель комунальної форми власності, що дає право Дубечненській сільській раді внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.
Аналогічні положення викладені у ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Отже, суд погоджується із доводами прокурора, що при зверненні до суду з даним позовом останнім обрано такий спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 гектара.
В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку, що підтверджується інформаційною довідкою від 21.01.2025 № 408935421.
Суд зазначає, що скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі фактично стосується майнових прав Дубечненської сільської ради на спірну земельну ділянку, оскільки відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, зокрема сільськогосподарські. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
При цьому, у відповідності до правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19, вказаний спір має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється.
Враховуючи вищезазначені обставини, вимога прокурора про усунення перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відтак підставна та підлягає до задоволення.
Щодо клопотання відповідача-2 про застосування строків позовної давності суд дійшов наступного висновку.
Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, доводить, що оскільки позовні вимоги прокурора стосуються розпорядчих актів, а саме визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель», п. 13 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», рішення Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради» в частині прийняття у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 гектара, усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі, яка була здійснена 26.10.2018, то з 2018 року сплив строк звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідач-2 доводить, що позивач з урахуванням своїх повноважень, починаючи з 2018 року мав змогу отримати повну та достовірну інформацію про незаконну на його думку інвентаризацію земельних ділянок державної власності та передачу їх у комунальну власність у межах встановленого законом строку позовної давності, чого Волинською прокуратурою здійснено не було.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові.
Цивільним кодексом України встановлена загальна (ст. 257 ЦК України - три роки) та спеціальна (ст. 258 ЦК України - один рік) позовна давність, сплив якої є підставою для відмови у задоволенні позову.
Разом з тим, у "Прикінцевих та перехідних положеннях" Цивільного кодексу України містяться законодавчі приписи, на підставі яких строк позовної давності продовжується та/або зупиняється.
Зокрема, з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні з 12.03.2020 запроваджений загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023.
При цьому, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12, відповідно до якого, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, тобто до 30.06.2023.
За наслідками розгляду справи № 910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 дійшла висновку про те, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності з 02.04.2020, а відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності цим законом.
У постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 931/9/23 зазначено про те, що якщо строк позовної давності закінчувався після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжилися на строк дії такого карантину.
Крім того, з 17.03.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Починаючи з 30.01.2024 п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено у наступній редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 210-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
У постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 922/5064/23 викладено висновок про те, що з часу запровадження в Україні воєнного стану, тобто з 24.02.2022, перебіг позовної давності зупинився.
Враховуючи, що з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби", згідно з яким в Україні з 12.03.2020 запроваджений загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє і на даний час, то слід враховувати наступне:
- у межах продовженої (зупиненої) позовної давності відповідно до вимог ст. 257 ЦК України перебувають позовні вимоги починаючи з 02.04.2017;
- у межах продовженої (зупиненої) позовної давності відповідно до вимог ст. 258 ЦК України перебувають позовні вимоги починаючи з 02.04.2019.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 906/871/21, від 19.06.2024 у справі № 931/9/23, від 25.09.2024 у справі № 206/2984/23, від 23.10. 2024 у справі № 922/5064/23, від 05.11.2024 у справі № 911/1929/23.
Суд враховує, що встановлені Цивільним кодексом України строки позовної давності не застосовуються до пред'явлення «негаторних» позовів, тобто позовів власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Зазначене підтверджується правовими висновками Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 зазначено, що "негаторний" позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.
Отже, правові підстави для застосування строку давності у даній справі відсутні, а відтак суд дійшов висновку про відмову у задоволенні відповідного клопотання Головного управління Держгеокадастру у Волинській області.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними, обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.
Інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.
Згідно із частинами 2, 3 ст. 13, частиною 1 ст. 74 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з приписами ст. 129 ГПК судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Позов задоволити.
2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель», яким затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 гектара.
3. Визнати незаконним та скасувати п. 13 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність».
4. Визнати незаконним та скасувати рішення Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради» в частині прийняття у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 гектара.
5. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі.
6. Стягнути з Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області (44412, Волинська область, Ковельський р-н, с. Дубечне, вул. Незалежності, будинок 20, код ЄДРПОУ 04332940) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 3229, 87 грн. витрат по сплаті судового збору.
7. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 67, код ЄДРПОУ 39767861) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 6459, 73 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 22.07.2025
Суддя В. М. Дем'як