22.07.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2253/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Дарміна М.О., Чередка А.Є.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2025 (суддя Скриннікова Н.С.)
у справі № 904/2253/24
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про припинення повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,-
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про:
- усунення ОСОБА_2 від виконання обов'язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельне підприємство "Восток" (далі - ТОВ ВБП "Восток" / Товариство);
- тимчасове, з метою забезпечення діяльності підприємства до проведення у встановленому законом порядку зборів учасників та вирішення відповідного питання, визнання ОСОБА_1 виконуючим обов'язки директора ТОВ ВБП "Восток";
- зобов'язання Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради замість запису керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо: ОСОБА_2 змінити на запис керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову позивач зазначав, що він та відповідач володіють по 50 % статутного капіталу ТОВ ВБП "Восток", в той же час відповідач є директором Товариства, однак визначені положеннями статуту цього товариства обов'язки керівника юридичної особи не виконує. Позивач також вказував, що намагався скликати загальні збори Товариства, оскільки відповідач підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, та, на його думку, знаходиться під вартою.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 у справі № 904/2253/24 відмовлено у відкритті провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, оскільки позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Мотивуючи ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку, що спір виник між учасником товариства та особою, яка виконує обов'язки директора цього товариства, тобто перша позовна вимога спрямована до посадової особи цього товариства, - директора. При цьому друга позовна вимога це вимога до суду прийняти рішення про призначення позивача виконуючим обов'язки директора товариства, натомість таке рішення мають право прийняти лише загальні збори товариства. З огляду на те, що перша та друга вимоги не можуть бути розглянуті у господарському суді (як і в будь-якому іншому суді), судом відмовлено у відкритті провадження у даній справі.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі № 904/2253/24 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, вказану ухвалу скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, натомість відмовляючи у відкритті провадження у справі суд фактично вдався до встановлення обставин справи та оцінки обраних позивачем способів захисту прав. При цьому апеляційним судом зазначено, що спір між сторонами щодо усунення уповноваженим органом товариства члена виконавчого органу від виконання своїх повноважень є спором, що виник з корпоративних відносин. Також було зазначено про те, що встановивши, що перша та друга позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку одного судочинства суд першої інстанції, тим не менш, не повернув позовну заяву у зв'язку з порушенням правил об'єднання позовних вимог з означених правових підстав, а відмовив у відкритті провадження у справі. Господарським судом було неправильно розтлумачено другу позовну вимогу, адже позивач просив суд не прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов'язки директора Товариства, а визнати його виконуючим обов'язки директора Товариства, тобто встановити юридичний факт, що не стосується безпосередньо компетенції загальних зборів. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про передчасність висновків суду першої інстанції про необхідність відмови у відкритті провадження у справі, а відмова у відкритті провадження у справі з підстав відсутності компетенції суду (будь-якої юрисдикції) розглядати даний спір унеможливила доступ позивача до правосуддя для повного захисту прав та інтересів, про порушення яких він стверджував, що мало бути перевірено шляхом повноцінного судового розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2025 позов було повернуто позивачу, у зв'язку з порушенням правил об'єднання позовних вимог, відповідно до положень п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України, оскільки перша та друга позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку одного судочинства.
Не погодившись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої він просив скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити для розгляду по суті до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що повернення судом першої інстанції позовної заяви унеможливлює доступ позивача до правосуддя для захисту прав та інтересів, про порушення яких він стверджував у позові, і такі обставини мали бути перевірені шляхом розгляду справи по суті. Разом з цим, у випадку, якщо судом буде встановлено невідповідність способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, то суд має визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, що не суперечить закону.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2025 відкрито апеляційне провадження у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
01.05.2025 до апеляційного суду надійшла заява позивача про забезпечення його участі в розгляді апеляційної скарги.
Вказана заява задоволенню не підлягає, оскільки згідно з ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (п. 6 ч. 1 ст. 255 ГПК України) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. При цьому конкретних обставин для розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи заявником не було наведено.
За приписами ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Здійснюючи перегляд ухвали колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права.
Згідно частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина 1 статті 11 ГПК України).
Частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.
Статтею 6 Конвенції передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У справі "Bellet v. France" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 та в рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998 ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Зі змісту статті 173 ГПК України випливає, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (ч. 1).
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (ч. 4).
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (ч. 5).
Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог (ч. 6).
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
З аналізу даних процесуальних норм вбачається, що суд має право повернути позову заяву у разі порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, а саме у разі:
- об'єднання позивачем в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку іншого судочинства, якщо інше не встановлено законом;
- об'єднання позивачем в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Крім того, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог які можуть відповідати критеріям, наведеним у ч. 1 ст. 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4, 5 вказаної статті.
Саме встановлення господарським судом наведених вище обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
У той же час аналіз п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами ст. 173 цього кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об'єднання позовних вимог суд, з метою виконання завдання господарського судочинства, може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника або за власною ініціативою самостійно роз'єднати позовні вимоги за правилами ч. 6 ст. 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.
Отже, приписи ч. 6 ст. 173 ГПК України суд, з урахуванням конкретних обставин, має право застосувати як у разі дотримання правил об'єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. Проте вчинення відповідної процесуальної дії є дискрецією господарського суду, яка застосовується (або не застосовується) ним за власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи.
Проте, у будь-якому випадку, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах 4, 5 статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об'єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов (відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі № 902/434/19 та постанові від 15.03.2021 у справі № 910/1077/20).
Відповідно до п.13 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Як вже зазначалось ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про:
- усунення ОСОБА_2 від виконання обов'язків директора Товариства;
- тимчасове, з метою забезпечення діяльності підприємства до проведення у встановленому законом порядку зборів учасників та вирішення відповідного питання, визнання Туманова С.Г. виконуючим обов'язки директора ТОВ ВБП "Восток";
- зобов'язання Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради замість запису керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо: ОСОБА_2 змінити на запис керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо ОСОБА_1 .
Так, у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі № 904/2253/24, зокрема, зазначено, що спір між сторонами щодо усунення уповноваженим органом товариства члена виконавчого органу від виконання своїх повноважень є спором, що виник з корпоративних відносин; позивач просив суд не прийняти рішення про призначення Туманова С.Г. виконуючим обов'язки директора ТОВ Товариства, а визнати його виконуючим обов'язки директора товариства, тобто встановити юридичний факт, що не стосується безпосередньо компетенції загальних зборів; відмова у відкритті провадження у справі з підстав відсутності компетенції суду (будь-якої юрисдикції) розглядати даний спір унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів, про порушення яких він стверджував, що мало бути перевірено шляхом повноцінного судового розгляду справи по суті.
Отже, першу та другу вимоги позову не належить розглядати в порядку різного судочинства, а посилання суду першої інстанції на необґрунтоване об'єднання позовних вимог (першої та другої), які не підлягають розгляду в порядку одного судочинства та наявність правових підстав для повернення позову є помилковими.
Стаття 177 ГПК України визначає, що завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Під вимогою розуміють матеріально-правову вимогу, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об'єднані можуть бути вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Пункт 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України визначає, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
В контексті наведених обставин, а також приймаючи до уваги положення п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України, суд першої інстанції дійшов до хибного висновку про повернення позову.
Приписами п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала господарського суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому, у зв'язку з передачею справи для продовження розгляду суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 280, 281-284 ГПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2025 у справі № 904/2253/24 задовольнити частково.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2025 у справі № 904/2253/24 скасувати.
Справу № 904/2253/24 направити для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.Ф.Мороз
Суддя А.Є.Чередко
Суддя М.О.Дармін