16 липня 2025 року
м. Київ
справа № 522/18958/23
провадження № 61-14925св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рені-Лайн», Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «МЕДІАНА», ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Софронковою Надією Олександрівною, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня 2024 року у складі судді Бондаря В. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рені-Лайн» (далі - ТОВ «Рені-Лайн»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «МЕДІАНА» (далі - ТОВ «ТД «МЕДІАНА»), ОСОБА_3 , про визнання неукладеним договору позики та додаткової угоди до договору позики.
Позовна заява мотивована тим, що 13 липня 2021 року між ним (позичальник) та ОСОБА_2 (позикодавець) укладений договір позики на суму 1 350 000 доларів США, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О. В. за реєстровим № 940.
Цього самого дня між ОСОБА_3 та відповідачем було укладено договір застави корпоративних прав для забезпечення виконання зобов'язання за договором позики від 13 липня 2021 року, укладених з ним.
Вказував, що 14 липня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підписано додаткову угоду, згідно з якою предмет застави оцінено у 3 333 000 доларів США.Цього самого дня між ним та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору позики від 13 липня 2021 року.
Посилався на те, що насправді договір позики між ним та відповідачем не укладався, оскільки їх волевиявлення було направлено на укладення попереднього договору купівлі-продажу майнових прав (частки) ТОВ «Рені-Лайн». При цьому за їхньою домовленістю, гроші ОСОБА_2 повинен передати йому шляхом підписання договору позики, а частка ТОВ «Рені Лайн» буде передана відповідачу від ОСОБА_3 шляхом стягнення майна в порядку невиконання умов договору позики.
Позивач зазначав, що відповідач не виконав умови цієї домовленості та не передав у його власність грошові кошти, у зв'язку із чим у нього відсутній обов'язок повертати вказану суму, а у ОСОБА_3 - на передачу частки ТОВ «Рені-Лайн» у власність ОСОБА_2 . Проте відповідач ініціював декілька судових та позасудових процесів, якими намагається безоплатно та у будь-який спосіб заволодіти часткою ТОВ «Рені-Лайн».
Посилався на те, що відповідач не надав жодних доказів фактичного перерахування суми позики на його рахунок чи передачі йому грошових коштів особисто (з урахуванням наявності та джерела надходження у нього таких коштів готівкою).
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати неукладеним договір позики від 13 липня 2021 року між ним та ОСОБА_2 ;
- визнати неукладеною додаткову угоду від 14 липня 2021 року до договору позики від 13 липня 2021 року між ним та ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивачем при зверненні до суду з позовом обрано неналежний спосіб захисту свого права та не доведено неукладеність договору позики з огляду на відсутність доказів спростування визначеної у договорі передачі коштів до підписання нотаріально посвідченого договору позики від 13 липня 2021 року, оскільки у пунктах 3, 4 договору позики сторони передбачили, що на момент підписання договору, грошові кошти ОСОБА_1 вже отримав.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та відхилив посилання позивача на те, що сама по собі наявність підписаного сторонами договору позики не свідчить про передачу грошей кредитором позичальнику, оскільки у пунктах 3, 4 підписаного сторонами і нотаріально посвідченого договору позики від 13 липня 2021 року сторони передбачили, що на момент підписання договору, грошові кошти ОСОБА_1 вже отримав.
Суд апеляційної інстанції також урахував, що представник ОСОБА_3 під час розгляду Київським районним судом м. Одеси справи № 947/20290/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Журавля М. В. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стверджувала про часткове погашення заборгованості та ухилення кредитора від отримання грошей від боржника.
Судами попередніх інстанцій ураховано судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, у тому числі, щодо ефективного судового захисту порушеного права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Софронкова Н. О., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня 2024 року, постанову Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Софронковою Н. О., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджно про наслідки її невиконання.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2024 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження та продовжено строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 листопада 2024 року. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
У лютому 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2025 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Софронковою Н. О., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не врахували, що сама по собі наявність підписаного сторонами договору позики не свідчить про передачу грошей кредитором позичальнику.
Вказує, що суди не дослідили момент фактичного перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 чи передачі йому коштів особисто, а відповідачем таких доказів надано не було, не встановили справжню природу укладеного договору.
Зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання представника позивача про витребування у ОСОБА_2 доказів наявності у нього суми позики на момент укладення оспорюваного договору та інформації щодо джерел пошкодження таких коштів.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Софронкова Н. О. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15, від 30 червня 2021 року у справі № 487/4378/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник зазначає про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У лютому 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ущаповський Р. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильних і законних висновків судів попередніх інстанцій щодо обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Посилається на те, що висновки щодо застосування норм права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, а обставини, встановлені судами у цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у зазначених заявником справах.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 липня 2021 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О. В. за реєстровим № 940 (а. с. 7-9).
Згідно з пунктом 1 договору позики позикодавець передає у власність, а позичальник приймає у власність грошову суму у розмірі 36 841 500 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на день укладення цього договору дорівнює 1 350 000 доларів США строком повернення до 30 квітня 2022 року включно.
Відповідно до пунктів 3, 4 договору позики позикодавець на момент укладення цього договору передав у власність, а позичальник прийняв у власність 36 841 500 грн, що за офіційним курсом Національного банку України (1 долар = 27,29 грн) на день укладення цього договору дорівнює 1 350 000 доларів США, про що сторони свідчать своїми підписами. Громадянин ОСОБА_1 засвідчує своїм підписом, що до підписання цього договору отримав від громадянина ОСОБА_2 36 841 500 грн, що за офіційним курсом Національного банку України (1 долар = 27,29 грн) на день укладення цього договору дорівнює 1 350 000 доларів США.
13 липня 2021 року між ОСОБА_2 (застоводержатель) та ОСОБА_3 (заставодавець) укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О. В. за реєстровим № 941, згідно з пунктом 1.1. якого, заставодавець передає застоводержателю частку у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ «Рені-Лайн» у розмірі 33,33 % статутного капіталу цього товариства, яка дорівнює сумі 833 250 грн (а. с. 51-54).
Відповідно до пункту 1.3. договору застави предмет застави за домовленістю сторін оцінюється ними у сумі 833 250 грн.
14 липня 2021 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено додаткову угоду до договору позики від 13 липня 2021 року, відповідно до пункту 1.1. якої, забезпеченням зобов'язань за договором позики є частка у статутному капіталі ТОВ «Рені-Лайн», зокрема, майнові права, що належать ОСОБА_3 , як учаснику ТОВ «Рені-Лайн», який володіє на праві приватної власності часткою у розмірі 33,33% у статутному капіталі цього товариства (а. с. 10).
Відповідно до пункту 1.2. додаткової угоди від 14 липня 2021 року до договору позики від 13 липня 2021 року предмет застави за домовленістю сторін оцінюється ними у сумі 3 333 000 доларів США.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Софронковою Н. О., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають не повністю.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01 серпня 2019 року у справі № 638/14632/14-ц (провадження № 61-12947св18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Звертаючись до суду з позовом про визнання договору позики від 13 липня 2021 року та додаткової угоди до цього договору позики неукладеними, ОСОБА_1 посилався, зокрема, на те, що ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики йому не передав, оскільки волевиявлення сторін було направлено на укладення попереднього договору купівлі-продажу майнових прав, у зв'язку із чим у нього, як у позичальника, відсутній обов'язок повертати визначену у договорі суму позики.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що «якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що «такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку із обранням позивачем неефективного способу захисту своїх прав. Проте, дійшовши висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові, суди попередніх інстанцій одночасно у судових рішеннях надали оцінку оспорюваним правочинам та встановили недоведеність позивачем факту отримання у борг грошової суми від відповідача, тобто фактично надали оцінку обставинам по суті спору, не врахувавши, що відповідні висновки мають бути зроблені у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Отже, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити саме через обрання неналежного способу захисту, без надання правової оцінки обставинам по суті спору, тому відсутня необхідність надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги по суті спору.
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову. Разом з тим, оскільки як суд першої інстанції, так і апеляційний суд відмовили в задоволенні позову в зв'язку із обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав та недоведеністю позовних вимог, що є помилковим, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду слід змінити шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення судів попередніх інстанцій, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Софронковою Надією Олександрівною, задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець