16 липня 2025 року
м. Київ
справа № 359/6170/24
провадження № 61-2625св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа- Бориспільський відділ державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2025 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Стрижеуса А. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Бориспільський відділ державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2023 року у справі № 753/12290/22 стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 15 000 грн щомісячно, починаючи стягнення з 12 жовтня 2022 року та до досягнення дитиною повноліття, який підлягає індексації відповідно до закону.
На підставі вказаного рішення суду 13 березня 2024 року Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 753/12290/22, який пред'явлено до Бориспільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для примусового виконання.
Позивачка зазначала, що відповідач аліменти своєчасно не сплачує та має заборгованість зі сплати аліментів.
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, який складений державним виконавцем Бориспільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) сума заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів за період з 12 жовтня 2022 року до 01 травня 2024 року становить 285 000 грн. Проте відповідач ухиляється від добровільного погашення заборгованості зі сплати аліментів.
Посилаючись на вимоги статті 196 Сімейного кодексу України (далі - СК України), яка передбачає відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати, позивач вважала, що з відповідача на її користь підлягає стягненню пеня за прострочення сплати аліментів на утримання сина за період з 12 жовтня 2022 року до 01 травня 2024 року у розмірі 837 720 грн.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення сплати аліментів на утриманнямалолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 837 720 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2024 року у складі судді Журавського В. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 за період з 12 жовтня 2022 року до 01 травня 2024 року у розмірі 285 000 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належно не сплачував аліменти у визначеному рішенням суду розмірі, у зв'язку із чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 285 000 грн, тому відповідно до вимог статті 196 СК України позивачка має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, проте нею було неправильно розраховано її розмір. При цьому ОСОБА_3 всупереч вимог статті 81 ЦПК України не надав доказів на спростування розміру заборгованості зі сплати аліментів та доказів того, що така заборгованість виникла не з його вини.
Ураховуючи те, що розмір пені передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України не повинен перевищувати 100 % заборгованості зі сплати аліментів, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на її користь пені за прострочення сплати аліментів на утримання сина у розмірі 285 000 грн, що є граничним розміром, визначеним законом.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2024 року в частині визначеного розміру пені та судового збору змінено, зменшено розмір пені з 285 000 грн до 57 000 грн, а розмір судового збору - з 2 849,92 грн до 569,65 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про застосування до ОСОБА_2 відповідальності у вигляді нарахування пені за час прострочення сплати аліментів, проте вважав визначений районним судом максимальний розмір пені (100 % розміру заборгованості зі сплати аліментів) таким, що не відповідає принципу розумності, добросовісності та справедливості, а відтак на підставі частини другої статті 196 СК України підлягає зменшенню до 20 % від суми заборгованості зі сплати аліментів, що становить 57 000 грн.
Визначаючи розмір пені за прострочення сплати аліментів, апеляційний суд урахував майновий стан відповідача, зокрема, відсутність доказів про доходи останнього та те, що він є внутрішньо переміщеною особою та дійшов висновку, що стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини у розмірі 57 000 грн буде нести компенсаційний характер для позивачки, як одержувача аліментів, та виховний характер для відповідача, як платника аліментів, а також стимулюватиме останнього до належної поведінки під час виконання зобов'язання зі сплати аліментів.
При цьому суд не прийняв надані відповідачем докази на підтвердження сплати ним аліментів на утримання дитини та докази відсутності його вини в утворенні заборгованості з аліментів, оскільки вони подані з порушенням вимог частини третьої статті 367 ЦПК України, тому не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині розміру неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів підлягає зміні, зокрема, зменшенню з 285 000 грн до 57 000 грн, то й визначений судом розмір судового збору, підлягає зменшенню, пропорційно до задоволених вимог, з 2 849,92 грн до 569,65 грн (частина перша статті 141 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2025 року скасувати та залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2024 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2025 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2025 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2025 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд, ігноруючи презумпцію вини платника аліментів, дійшов необґрунтованого та помилкового висновку про зменшення розміру стягнутої з ОСОБА_2 пені за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , поклавши на неї обов'язок доводити можливість відповідача безперешкодно сплачувати аліменти, підтверджувати розмір його доходів.
Посилається на те, що ОСОБА_2 не надав доказів на підтвердження скрутного матеріального становища або неможливості сплати аліментів на утримання сина, тому апеляційний суд безпідставно зменшив розмір пені за прострочення сплати аліментів на підставі частини другої статті 196 СК України.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 щодо презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим Дарницьким районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (а. с. 9).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2023 року у справі № 753/12290/22 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 15 000 грн щомісячно, починаючи стягнення з 12 жовтня 2022 року та до досягнення дитиною повноліття, який підлягає індексації відповідно до закону.
Рішення суду в межах стягнення платежу (аліментів) за один місяць допущено до негайного виконання.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
На виконання вказаного рішення суду 13 березня 2024 року Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 753/12290/22, який пред'явлено до Бориспільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для примусового виконання (а. с. 10).
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 травня 2024 року, виданої державним виконавцем Бориспільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Братусь Л., розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів за період з 12 жовтня 2022 року до 01 травня 2024 року становить 285 000 грн (а. с. 11).
ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, а саме з 17 серпня 2020 року переїхав з тимчасово окупованого м. Луганська до с. Кийлів Бориспільського району Київської області, де й зареєстрував своє місце перебування, що підтверджується копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17 серпня 2020 року № 3225-5000298490 (а. с. 8).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною другою статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частина четверта статті 155 СК України).
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів (див.: постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (див.: пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто відповідач зобов'язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2023 року (справа № 753/12290/22) має сплачувати на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання їх малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 15 000 грн щомісячно, починаючи стягнення з 12 жовтня 2022 року та до досягнення дитиною повноліття, який підлягає індексації відповідно до закону.
Апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не зазначив, якими саме доказами підтверджується факт того, що заборгованість зі сплати аліментів утворилась не з вини ОСОБА_2 , оскільки судом апеляційної інстанції не зазначено жодного доказу, на підставі якого він дійшов вказаного висновку, також не зазначено, чим доведено вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання зі сплати аліментів.
Посилання суду апеляційної інстанції на відсутність у матеріалах справи доказів про доходи останнього та те, що він є внутрішньо переміщеною особою є помилковим, оскільки саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстави для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів. При цьому в суді першої інстанції відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Отже, відповідачем не спростовано презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки він у добровільному порядку не вжив заходи щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі, ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об'єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів.
Отже, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка має право на стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Районний суд, встановивши, що розмір неустойки (пені) за спірний період значно перевищує сукупний розмір заборгованості за аліментами, врахувавши загальні засади справедливості та розумності регулювання сімейних відносин, правильно застосував положення частини першої статті 196 СК України та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та зменшення розміру пені з 837 720 грндо 285 000 грн, а саме у розмірі 100 % заборгованості, що відповідає положенням частини першої статті 196 СК України.
При цьому, Верховний Суд ураховує, що ОСОБА_2 під час розгляду справи судом першої інстанції не надав належних і допустимих доказів на спростування розміру заборгованості зі сплати аліментів та доказів того, що така заборгованість виникла не з його вини. Вказане є його процесуальним обов'язком відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2025 року у справі № 932/541/23 (провадження № 61-185св25) зроблено висновок про те, що визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов'язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов'язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов'язань.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанцій, вирішуючи позов ОСОБА_1 , неправильно застосував положення частини другої статті 196 СК України, що призвело до неправильного висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Районний суд ухвалив рішення повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам, вимогам та запереченням сторін за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною першою статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки суд апеляційної інстанції скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2025 року скасувати, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2024 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець