22 липня 2025 року
м. Київ
справа № 757/60883/24-ц
провадження № 61-8806ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петльової Наталії Сергіївни на ухвалу Печерського районного суду міста Києва
від 07 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2025 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1
в якому просив суд стягнути заборгованість за договором позики від 01 серпня
2019 року у розмірі, еквівалентному 25 212,16 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, з яких сума боргу у розмірі, еквівалентному 20 400,00 доларів США та 10 % річних у розмірі, еквівалентному 4 812,00 доларів США.
У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.
Заява обґрунтована тим, що предметом позову є стягнення заборгованості за договором позики від 01 серпня 2019 року у розмірі, еквівалентному 25 212,16 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, з яких сума боргу у розмірі, еквівалентному 20 400,00 доларів США та 10 % річних у розмірі, еквівалентному 4 812,00 доларів США.
Згідно з умовами договору позики від 01 серпня 2019 строк повернення позики до 15 жовтня 2019 року. У зв'язку з несвоєчасним поверненням коштів позивач звернувся з позовною заявою про стягнення боргу за договором позики
від 01 серпня 2019 року. Станом на день звернення до суду з заявою про забезпечення позову відповідач грошові кошти за договором позики від 01 серпня 2019 року не повернув. Загальна оціночна вартість вказаного нерухомого майна, що належить відповідачеві, - 3 241 829,83 грн. Водночас належні на праві власності відповідачеві житловий будинок загальною площею 284,9 кв. м та земельна ділянка з кадастровим номером 7110200000:01:002:0137 перебувають в іпотеці та під забороною, а також на них у будь-який час може бути звернено стягнення в порядку Закону України «Про іпотеку», оскільки у відповідача наявні прострочені грошові зобов'язання перед ОСОБА_3 у розмірі 1 680 000,00 грн, строк виконання яких настав ще 04 лютого 2024 року.
Враховуючи викладене, просив суд:
- забезпечити позов шляхом накладення арешту на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності ОСОБА_1 та заборонити ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, у межах суми стягнення у розмірі еквівалентному 25 212,16 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, в тому числі, на: житловий будинок, загальною площею 284,9 кв. м, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 461865071102; земельну ділянку, кадастровий номер 7110200000:01:002:0137, площею 0,0999 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 458672671102;
- накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_1 у межах суми стягнення у розмірі еквівалентному 25 212, 16 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення на будь-яких банківських рахунках в банківських та фінансових установах України, які будуть виявлені під час виконання ухвали суду;
- заборонити усім органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема, Міністерству юстиції України, його територіальним органам, Департаменту державної реєстрації, нотаріусам та іншим органам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які нотаріальні та реєстраційні дії (правочини) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації прав власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння, користування, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження, змін площі, частки, власника, поділу, об'єднання, тощо) щодо житлового будинку, загальною площею 284,9 кв. м, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 461865071102; земельної ділянки, кадастровий номер 7110200000:01:002:0137, площею 0,0999 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 458672671102.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 квітня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2025 року, заяву ОСОБА_2 задоволено.
Накладено арешт на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності ОСОБА_1 та заборонено ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, у межах суми стягнення у розмірі еквівалентному 25 212,16 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, в тому числі, на: житловий будинок, загальною площею 284,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 461865071102; земельну ділянку, кадастровий номер 7110200000:01:002:0137, площею 0,0999 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 458672671102.
Накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 у межах суми стягнення у розмірі еквівалентному 25 212,16 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення на будь-яких банківських рахунках в банківських та фінансових установах України, які будуть виявлені під час виконання ухвали суду.
Заборонено усім органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема, Міністерству юстиції України, його територіальним органам, Департаменту державної реєстрації, нотаріусам та іншим органам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які нотаріальні та реєстраційні дії (правочини) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації прав власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі
у володіння, користування, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження, змін площі, частки, власника, поділу, об'єднання, тощо) щодо житлового будинку, загальною площею 284, 9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 461865071102; земельної ділянки, кадастровий номер 7110200000:01:002:0137, площею 0,0999 га, що розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 458672671102.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за договором позики, а такий захід забезпечення позову, який просить застосувати позивач у вигляді накладення арешту, спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, оскільки, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
10 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Петльована Н. С. через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2025 року (повний текст складено 13 червня 2025 року, касаційна скарга надійшла до суду 10 липня
2025 року), в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог, що також суперечить вимогам стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити
з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві
і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати
в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться
у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів
з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом
у залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого
в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 серпня 2019 року між
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти у розмірі 510 424,32 грн, що на момент передачі позики за офіційним курсом Національного Банку України становило еквівалент 20 400,00 доларів США.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідач є власником житлового будинку, загальною площею 284,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 461865071102 та земельної ділянки, кадастровий номер 7110200000:01:002:0137, площею 0,0999 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 458672671102.
ОСОБА_4 при подачі позовної заяви просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі, еквівалентному 25 212,16 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, з яких сума боргу у розмірі, еквівалентному 20 400,00 доларів США та 10 % річних у розмірі, еквівалентному 4 812,00 доларів США.
Встановивши, що позовною вимогою є стягнення заборгованості, суди попередніх інстанції правильно вважали необхідними вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та нерухоме майно ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що оскільки ОСОБА_1 є власником вищезазначеного майна, він як власник має право в будь-який момент відчужити належне йому майно, а тому невжиття вказаного заходу забезпечення позову може призвести до відчуження майна та утруднення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у даній справі. Наявність арешту вказаного майна ніяким чином не обмежує ОСОБА_1 в праві користування майном, обмеження стосується лише права відчуження даного майна на час розгляду спору судом.
Верховний Суд не приймає посилання представника заявника на те, що накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно є подвійним забезпеченням, оскільки з позовної заяви судами встановлено, що відповідач ОСОБА_1 має також прострочені грошові зобов'язання перед іншою особою ( ОСОБА_3 ) у розмірі 1 680 000, 00 грн, строк виконання яких настав ще 04 лютого 2024 року.
Враховуючи викладене, наявність у відповідача іншихгрошових зобов'язань перед іншими особами може утруднити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову у даній справі.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами попередніх інстанції норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Петльової Наталії Сергіївни на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2025 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник