21 липня 2025 року
м. Київ
справа № 143/770/24
провадження № 61-8845ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 19 березня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» про розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
розірвати договір оренди земельної ділянки від 12 січня 2008 року;
скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки;
зобов'язати ТОВ «Погребищенське» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 3,4375 га, кадастровий номер 0523484700:13:000:0005.
Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 19 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 19 березня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2025 року.
У касаційній скарзі заявниця, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права та порушення норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом позову в цій справі є: розірвання договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію, повернення земельної ділянки.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про розірвання договору найму (оренди) ціна позову визначається сукупністю платежів за користування майном протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.
За правилом пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про у визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень розмір плати за користування земельною ділянкою становить 2 926,00 грн у рік, грошова оцінка земельної ділянки становить 97 524,59 грн, отже ціна позову в загальному розмірі становить 106 302,59 грн (2 926,00 х 3 + 97 524,59).
Ураховуючи наведене, справа є незначної складності та з ціною позову, яка не перевищує тридцяти шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб (106 302,59 / 3 028,00), та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 та пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи зазначене вище, рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 19 березня 2025 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2025 року не підлягають касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадок, передбачений підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судове рішення у справі незначної складності та з ціною позову, що не перевищує тридцяти шести розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявниці.
Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, з урахуванням сталої судової практики Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, на яку (практику) посилається заявниця, нею не обґрунтовано.
Крім того, Верховний Суд зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то Верховний Суд зазначає: у даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі.
Проте, касаційна скарга не містить обґрунтованих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв, а справа мала виняткове значення для заявниці.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання заявниці на положення підпунктів а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені заявницею в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
З урахуванням наведеного, оскільки заявниця подала касаційну скаргу на судові рішення у справі незначної складності та з ціною позову, яка не перевищує тридцяти шести розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 19 березня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» про розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки.
Копію ухвали та додані до скарг матеріали надіслати заявниці.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян