18.07.2025 Справа № 756/8761/24
Справа № 756/8761/24
Провадження № 2/756/504/25
18 липня 2025 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Тихої О.О.,
за участі:
секретаря судового засідання Косянчук Н.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колич Тетяна Василівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності, зміну черговості у спадкуванні,
Позивач у липні 2024 року звернулася до Оболонського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності, зміну черговості у спадкуванні.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з вони з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 11.04.1986 по 03.05.1988. Після розірвання шлюбу продовжували проживати разом у її квартирі по АДРЕСА_1 . У 1992 році ОСОБА_5 придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у якій вони разом за спільні кошти зробили ремонт, придбали меблі та техніку та постійно проживали як чоловік та жінка і вели спільне господарство до самої смерті ОСОБА_5 . До теперішнього часу позивач продовжує жити у цій квартирі, проте зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Останні два роки ОСОБА_5 тяжко хворів, позивач самотужки здійснювала за ним постійний догляд, займалася його здоров'ям, донька станом батька не цікавилася, за станом здоров'я ОСОБА_5 потребував постійного догляду та сторонньої допомоги.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_4 . Позивач звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , окрім неї спадкоємицею, яка прийняла спадщину, є донька ОСОБА_5 - відповідач ОСОБА_3 .
У зв'язку з наведеним позивач змушена звернутися до суду з вказаним позовом, у якому просить: 1) встановити факт її проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 01.01.2004 до часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) визнати квартиру АДРЕСА_4 , спільним сумісним майном подружжя; 3) в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину квартиру АДРЕСА_4 , а також визнати за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину вказаної квартири; 4) змінити черговість у спадкуванні за законом після смерті ОСОБА_5 , надавши позивачу право на спадкування за законом разом зі спадкоємицею першої черги за законом ОСОБА_3 .
Ухвалою судді від 26.07.2024 позовну заяву залишено без руху, надано строк на усунення недоліків.
Ухвалою судді від 19.08.2024 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
04.10.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому представник просила відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне. Зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 78 років помер батько відповідачки ОСОБА_5 . На день його смерті разом з ним у квартирі АДРЕСА_4 проживала позивач. До знайомства з ОСОБА_1 батько до 1985 року шість років жив та працював у Швейцарії, а коли повернувся мати відповідача познайомила його з ОСОБА_1 . Батько одружився з позивачкою 11.04.1986, а розлучилися вони 03.05.1988. У 1992 році за гроші, що були ним зароблені під час його проживання у Швейцарії, батько купив квартиру АДРЕСА_4 . У цей же час між батьком та позивачем відновилися стосунки, остання допомагала батькові в облаштуванні квартири, та з 1994 року переїхала жити до квартири батька і можливо на той час вони проживали разом як подружжя. Проте, щонайменше останні двадцять років батько із позивачем не мали відносин як подружжя, проживали у різних кімнатах, не мали спільних інтересів, витрати на харчування несли навпіл, витрати на господарські потреби та комунальні платежі сплачував батько ОСОБА_5 як власник квартири, спільне господарство не вели і позивачем не надано на підтвердження цього жодних належних та допустимих доказів. Відповідач завжди підтримувала стосунки із батьком. Також відсутні визначені законом підстави для зміни позивачу черговості у спадкуванні, оскільки ОСОБА_5 пішов з життя у досить похилому віці, у 78 років, однак ні на яку тяжку хворобу він не хворів, ніяких ліків постійно не приймав, самостійно гуляв, ходив за продуктами, виконував посильну домашню роботу. Лише останні кілька місяців він виходив на вулицю у супроводі позивачки чи свого онука, сина відповідача. ОСОБА_5 не мав потреби у матеріальному забезпеченні, оскільки отримував пенсію та мав заощадження у банках. Доказів безпорадного стану ОСОБА_5 позивачем також не надано.
Також представник відповідача зазначила, що оскільки спірна квартира придбана ОСОБА_5 у 1992 році, то поділ майна має здійснюватися за законодавством, що діяло на той час, а саме: ст. 17 Закону України «Про власність», відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР, якими не було передбачено інституту спільного проживання осіб як чоловіка і жінки. Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого під час проживання однією сім'єю, необхідно встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Однак, позивачем не надано жодних доказів щодо отриманих нею доходів чи спільної праці з ОСОБА_5 до моменту придбання у 1992 році.
Ухвалою суду від 27.11.2024 витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колич Тетяни Василівни належним чином засвідчену копію спадкової справи № 7/2024 (номер у спадковому реєстрі - 72439306), заведеної щодо майна ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; з Пенсійного фонду України - довідку про розмір пенсії ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з 01.01.2010 по 01.01.2024; індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідку форми ОК-5) за період з 01.01.1998 по 01.01.2024.
Ухвалою суду від 14.02.2025, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з викладених у позові підстав.
Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Третя особа - приватний нотаріус Колич Т.В., у судове засідання не з'явилася, надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що знайомий з ОСОБА_7 з середини 80-х років, дружили родинами, зустрічалися на свята, дні народження. Спочатку ОСОБА_7 проживали у квартирі позивача по АДРЕСА_1, а потім купили квартири по АДРЕСА_5 , куди переїхали жити разом. Разом робили там ремонт, він допомагав їм. ОСОБА_7 жили однією сім'єю, кошти в них були спільні. Свідок лише після смерті ОСОБА_5 дізнався, що вони не були одружені. Померлий жалівся йому на погані стосунки з донькою та онуком. Останній раз бачив ОСОБА_5 за місяць до його смерті на базарі, останній свідка не впізнав. Приблизно за рік до смерті ОСОБА_5 почав хворіти, схуднув, не впізнавав людей.
Свідок ОСОБА_8 пояснила, що знайома з позивачкою з 1985 року, коли вона з ОСОБА_5 ще проживали у квартирі позивача по АДРЕСА_1 , а у 1986 році одружилися. Працювали разом з позивачем. Потім вони переїхали до квартири по АДРЕСА_5 . Про те, що позивач та ОСОБА_5 розлучилися, свідок дізналася лише років вісім-десять тому. ОСОБА_9 розповідала, що у ОСОБА_10 були проблеми з пам'яттю, боявся вийти з квартири. У 2023 році позивачу треба було поїхати на дачу і вона попросила свідка побути з ОСОБА_5 , проте свідок не змогла і з ним була дочка. За рік до смерті ОСОБА_5 була у них у гостях у квартирі по АДРЕСА_5 , у безпорадному стані він не перебував, проте дуже схуд і поводив себе дивно, зі слів позивача міг спати в одязі, не хотів митися. Квартира по АДРЕСА_5 була придбана переважно за гроші, зароблені ОСОБА_5 у Швейцарії, проте і позивачка вкладала свої гроші також, зокрема, отримані за знесений будинок матері позивача.
Свідок ОСОБА_11 пояснила, що є сусідкою ОСОБА_7 , перебувають у добрих стосунках, іноді заходила до них у гості, було зрозуміло, що це сім'я. У якому саме році вони познайомилася - свідок не пам'ятає. Приблизно три роки тому, коли вона побачила ОСОБА_5 , по його зовнішньому вигляду було зрозуміло, що той хворіє, в нього спостерігалися втрата пам'яті, агресія. У 2022 році вона з ним спілкувалася, умовляла звернутися до лікарів, пройти обстеження, проте він відмовлявся. Доньку та онука ОСОБА_5 свідок ніколи не бачила.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що проживає з позивачем в одному будинку, мають добрі сусідські відносини, знайома була і з ОСОБА_5 . Познайомилися, коли позивач і ОСОБА_5 приблизно у 1993 році переїхали жити у будинок по АДРЕСА_5 і з того часу вони там постійно проживали. Чи був у них спільний бюджет, свідку не відомо, проте цю пару свідок завжди сприймала як подружжя. Коли вони знайомилися позивач представила їй ОСОБА_5 як чоловіка. За рік до смерті ОСОБА_5 хворів, погано виглядав, дуже схуднув. Позивач казала, що мав проблеми з пам'яттю, усе забував. У листопаді 2023 року вона заходила до них у квартиру, ОСОБА_5 погано виглядав, був дуже худий, неголений, не спілкувався, мав відсторонений погляд. Незадовго до смерті свідок допомагала позивачу на її прохання змінити памперс ОСОБА_5 , який лежав і не вставав.
Свідок ОСОБА_13 пояснила, що є тіткою відповідача, сестрою її матері, яка була одружена з ОСОБА_5 . Після розірвання шлюбу останній поїхав до Швейцарії. Проживши там деякий час повернувся в Україну, і приблизно у 1986 році сестра познайомила його з ОСОБА_1 , вони одружилися, а приблизно через два роки розлучилися. Після розлучення з позивачем ОСОБА_5 періодично проживав то у її сестри, колишньої дружини, то у друга ОСОБА_14 , а потім, приблизно у 1996 році, купив квартиру по АДРЕСА_5 , куди переїхав жити. Потім до нього переїхала жити позивач, коли саме - свідок не пам'ятає. У цій квартирі вони жили удвох до смерті ОСОБА_5 . На думку свідка, жили вони просто як сусіди, а не як подружжя, оскільки тепла у стосунках не було, свідку невідомо, чи вели вони спільне господарство.
Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснив, що він є внуком померлого ОСОБА_5 . Дід проживав разом з ОСОБА_1 у квартирі по АДРЕСА_5 , їхні стосунки вони з дідом не обговорювали. Він приходив до діда у гості, починаючи приблизно з 1996 року - майже щотижня. Останні п'ять років постійно зустрічалися на свята, дні народжень. Дід був матеріально незалежним, самостійним, ні від кого не залежав, отримував гарну пенсію.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 11.04.1986 по 03.05.1988, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 11.04.1986, у якому міститься штам відділу ЗАГС Мінського району м. Києві про розірвання шлюбу.
На підставі договору купівлі-продажу від 18.11.1992, посвідченого державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_4 ; ціна договору - 2 000 дол. США. Право приватної власності ОСОБА_5 на вказану квартиру зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації 14.12.1992 за реєстровим номером 33119 (інформаційна довідка КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 10.06.2024, наявна у спадковій справі).
У вказаній квартирі ОСОБА_5 був зареєстрований з 11.03.1993, що підтверджується копією паспорту останнього.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 17.01.2024; причина смерті - хронічна ішемічна хвороба серця, що підтверджується довідкою про причину смерті № 010-243 від 16.01.2024 та лікарським свідоцтвом про смерть від 16.01.2024.
Договір-замовлення на організацію проведення поховання від 15.01.2024 був укладений з виконавцем послуг ФОП ОСОБА_16 відповідачем ОСОБА_3 .
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колич Т.В. було заведено справу № 7/2024 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , номер у Спадковому реєстрі - 72439306.
15.05.2024 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колич Т.В. звернулася донька померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини за законом; 18.06.2024 до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини також звернулася позивач ОСОБА_1 . У заяві до нотаріуса ОСОБА_1 зазначила, що протягом останніх 37 років перебувала у фактичних шлюбних відносинах із померлим ОСОБА_5 та опікувалася ним, у тому числі матеріально забезпечувала та надавала іншу допомогу, оскільки ОСОБА_5 через похилий вік та тяжку хворобу був у безпорадному стані.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_4 .
За змістом частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У той же час, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (частина друга статті 3 СК України).
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, тощо.
Суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу (п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України). У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Вирішуючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21.
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За приписами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, принцип змагальності згідно ст.12 ЦПК України забезпечує повноту дослідження обставин справи. Даний принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У своїй постанові від 12.12.2019 у справі № 466/3769/16 Верховний Суд зазначив, що обов'язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Разом з тим, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, оскільки факт спільного проживання сам по собі без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю. При цьому факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.
Звертаючись з вказаним позовом, позивач просить встановити факт її проживання з померлим ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 (дати набрання Сімейним кодексом України законної сили) по ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті ОСОБА_5 ), обгрунтовуючи необхідність встановлення даного факту з метою визнання квартири АДРЕСА_4 спільним сумісним майном та його поділу, а також віднесення позивача до спадкоємців четвертої черги як такої, що проживала зі спадкодавцем ОСОБА_5 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини з подальшою зміною черговості у спадкуванні та надання позивачу права на спадкування зі спадкоємцем першої черги, до якої відноситься відповідач.
Факт проживання позивача разом з померлим ОСОБА_5 як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу підтверджується у сукупності наданими позивачем письмовими доказами, а також показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Так, на підтвердження факту спільного позивача з ОСОБА_5 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивачем надано сімейні фотокартки, зроблені у різний період часу та у різних локаціях: вдома, на дачі, на відпочинку, під час подорожей, де зображені позивач ОСОБА_1 разом з ОСОБА_5 удвох або у колі друзів. При цьому, з фотознімків № 11 (т. 1 а.с. 23), № 15 та № 16 (т. 1 а.с. 25) вбачається, що вони зроблені під час однієї і тієї самої події, дня народження ОСОБА_5 , на яких присутні позивач ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_3 .
Про факт спільного проживання позивача зі спадкодавцем ОСОБА_5 свідчить також той факт, що ОСОБА_5 під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_4 адресою свого проживання у договорі від 18.11.1992 зазначена адреса: АДРЕСА_3 , тобто квартира, що належить позивачу та у якій позивач зареєстрована з 06.01.1977.
Також про факт існування між позивачем та ОСОБА_5 близьких стосунків свідчать наявні у матеріалах справи довіреності, видані ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_1 у 2009, 2010, 2011 роках на розпорядження банківськими рахунками, відкритими за договорами банківського вкладу, відкритими у різних банках. Аналогічного змісту довіреності у вказані роки видавалися ОСОБА_5 також і на ім'я доньки - відповідачки ОСОБА_3 , що, на переконання суду, свідчить про існування між цими особами близьких сімейних стосунків.
Також на підтвердження факту спільного проживання як чоловіка ті жінки позивачем надано копії паспортів для виїзду за кордон власного та паспорта ОСОБА_5 , з яких убачається, що вони двічі разом виїжджали за кордон на відпочинок: у 1997 році - до Греції, у 2007 - до Болгарії.
Крім того, сам факт спільного проживання позивача разом з її батьком ОСОБА_5 з 1994 року у квартирі АДРЕСА_4 не заперечувала і сама відповідач, стверджуючи при цьому, що вони проживали не як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Аналогічні твердження були висловлені також свідком ОСОБА_13 , яка також підтвердила факт спільного проживання позивача з померлим ОСОБА_5 , проте висловила власну думку про те, що вони жили як сусіди, не маючи взаємних прав та обов'язків та спільного побуту. Свідок ОСОБА_15 не зміг пояснити у судовому засіданні, у яких стосунках перебував його дід ОСОБА_5 з позивачкою ОСОБА_1 , при цьому не заперечуючи факт тривалого проживання їх разом у квартирі по АДРЕСА_5 .
Суд критично оцінює показання даних свідків, оскільки вони є родичами відповідача, свідок ОСОБА_13 є рідною тіткою по матері, а свідок ОСОБА_15 - сином, у зв'язку з чим вказані особи можуть бути заінтересовані у результаті розгляду справи. Окрім того, показання свідка ОСОБА_13 щодо характеру відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 грунтуються лише на її власних припущеннях. Під час розгляду справи стороною відповідача не зазначено переконливих аргументів того, як саме можна пояснити тривале, майже тридцять років, проживання позивачки разом з ОСОБА_5 за однією адресою, окрім як маючи близькі стосунки та перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах. Іншого стороною відповідача не доведено.
Натомість, показання свідків сторони позивача - ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які є сусідами та друзями позивачки та померлого ОСОБА_5 , узгоджуються між собою та усі свідки у судовому засіданні підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_7 у спірній квартирі саме як подружжя, які вели спільне господарство, мали спільний бюджет та взаємні права та обов'язки.
Під час розгляду справи судом не встановлено обставин, що у цей період часу, щонайменше з 1994 року, саме цей рік зазначається сторонами як рік, коли ОСОБА_5 та ОСОБА_1 переїхали жити до квартири по АДРЕСА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали окремо, перебували у зареєстровано шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах з іншими особами.
Тож, надаючи оцінку вказаним доказам у сукупності, встановивши, що позивач разом з померлим ОСОБА_5 , починаючи з 1994 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 проживали разом безперервно у квартирі АДРЕСА_4 , разом відпочивали за кордоном, проводили свята та дні народження у колі друзів та родичів, зокрема відповідачки, в інших стосунках не перебували, ОСОБА_5 у різний період часу уповноважував позивачку, як і власну доньку ОСОБА_3 , розпоряджатися його грошовими вкладами у різних банківських установах, суд вважає доведеними вимоги позивача в частині встановлення факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 як чоловіка та жінки без шлюбу з 1994 року.
Разом з тим, інститут фактичних шлюбних відносин введений у національне законодавство Сімейним Кодексом України.
Так, відповідно до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно пункту 1 Розділу VII СК України цей Кодекс набирає чинності з набранням чинності Цивільним Кодексом України.
Пунктом першим Прикінцевих і перехідних положень ЦК України встановлено, що цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року.
Таким чином, норми ст. 74 СК України розповсюджуються на правовідносини, які виникли чи існували з січня 2004 року.
Оскільки наявними у матеріалах справи доказами доведено проживання позивача з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1994 року, то цей факт має бути встановлений саме з 01.01.2004 (з дня набрання чинності СК України) до 14.01.2024 (час відкриття спадщини), у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю подружжя суд зазначає наступне.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР 1963 року та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».
За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).
Частиною другою статті 112 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток. Аналогічне положення містить і частина перша статті 368 чинного Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, необхідно встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.
Тільки в разі встановлення судом таких обставин положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» будуть правильно застосовуватися.
Вказані правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.
У листопаді 1992 року, тобто станом на час придбання ОСОБА_5 спірної квартири, позивачка ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 не перебувала. ОСОБА_1 не була членом сім'ї ОСОБА_5 у розумінні приписів статей 6, 12, 13, 22, 95, 96 КпШС УРСР, оскільки за змістом наведених норм закону поняттям «члени сім'ї» охоплювалося коло осіб, які мали кровний зв'язок, або ж їхні взаємовідносини виникали внаслідок встановлення опіки (піклування), усиновлення.
Позивачкою не надано суду доказів, що вона працювала станом на час придбання ОСОБА_5 спірної квартири та отримувала дохід. У наявній у матеріалах справи довідці Форми ОК-5 - Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , відображено дані про дохід позивача, отриманий у період 1998-2011 років, у той час як квартира АДРЕСА_4 придбана ОСОБА_5 у листопаді 1992 року.
За таких обставин суд не визнає показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_8 достатніми у розумінні положень ст. 80 ЦПК України для доведення обставин того, що спірна квартира була придбана ОСОБА_7 за спільні кошти. Позивачем суду не надано інших належних і допустимих доказів, які б у сукупності доводили те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 придбали спірну квартиру внаслідок їхньої спільної праці.
Крім того, судом встановлено факт спільно проживання позивача разом з померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 лише з 01 січня 2004 року, у той час як спірна квартира була придбана ОСОБА_5 у листопаді 1992 року.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_4 та похідні від неї вимоги про визнання за позивачем та померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 права власності за кожним на 1/2 частину зазначеного нерухомого майна не доведені належними, допустимим і достатніми доказами, у зв'язку з чим позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Окремо суд звертає увагу на те, що, відповідно до ч. 1 ст. 25 ЦК України, здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).
Визнання майна об'єктом спільної сумісної власності, визначення часток співвласників у праві спільної власності на майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.
Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц; від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Оскільки ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому відповідно до ч. 4 ст. 25 ЦК України його цивільна правоздатність припинилася, визнання майна об'єктом спільної сумісної власності, визначення частки у праві спільної власності на майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки в такому разі судом буде вирішено питання про право особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності. Крім того, вказаний спосіб захисту не є ефективним в розумінні положень ст. 16 ЦК України та не призведе до відновлення порушення прав позивача, за захистом якого він звернувся до суду.
Щодо позовних вимог про зміну черговості у спадкуванні суд зазначає наступне.
Положеннями статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, хто його пережив, та батьки.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних обставин, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти зазначених вище обставин.
Під безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши фактичні обставини справи, надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо зміни черговості одержання права на спадкування, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності перелічених вище обставин у їх сукупності, за наявності яких у позивача могло виникнути право на зміну черговості спадкування з підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України, та надання їй права на спадкування після смерті ОСОБА_5 разом з відповідачем ОСОБА_3 як спадкоємцем першої черги.
Так, позивачем не доведено перебування спадкодавця ОСОБА_5 у безпорадному стані і наявність у нього потреби у матеріальній чи іншій допомозі. Матеріали справи, зокрема, амбулаторна карта ОСОБА_5 з КНП «ЦПМСД № 2» Оболонського району м. Києва, не містять даних щодо наявності у ОСОБА_5 тяжкої хвороби, через яку він не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування, зокрема, з боку позивачки. Сама по собі наявність хронічних захворювань не може безумовно свідчити про те, що спадкодавець ОСОБА_5 протягом тривалого часу перебував у безпорадному стані. Не підтвердили також перебування ОСОБА_5 у безпорадному стані і свідки сторони позивача, допитані у судовому засіданні, які лише зазначили, що помітили те, що останні два роки фізичний стан ОСОБА_5 значно погіршився, проте він самостійно пересувався, виходив на вулицю, сам себе обходив у побуті, спілкувався з оточуючими тощо.
Згідно з довідкою Форми ОК-5 - Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_5 за період з 2000 по 2011 рік, останній отримував постійний дохід у вигляді заробітної плати та як фізична особа-підприємець. Як було зазначено стороною відповідача та не спростовано позивачем ОСОБА_5 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та отримував дохід від надання послуг перекладача.
За інформацією Головного УПФУ в м. Києві з 2010 року ОСОБА_5 щомісяця отримував пенсію за віком, розмір пенсії починаючи з березня 2023 року по день смерті ОСОБА_5 становив щомісяця 4 163,80 грн.
Натомість позивач не надала суду доказів, які б містили інформацію про розмір її пенсії або будь-якого іншого доходу, а отже позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту матеріальне забезпечення нею спадкодавця ОСОБА_5 .
Судом враховано висновки щодо застосування ст. 1259 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц; від 30 травня 2019 року у справі № 346/1178/17; від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19.
Інші доводи сторін не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колич Тетяна Василівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності, зміну черговості у спадкуванні - задовольнити частково.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок покласти на позивача.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 .
Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колич Тетяна Василівна, місцезнаходження: м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 24/2, офіс 215.
Суддя О.О. Тиха