про відмову у відкритті касаційного провадження
21 липня 2025 року
м. Київ
справа №420/28108/24
адміністративне провадження № К/990/28059/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 у справі №420/28108/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Управління соціального захисту населення в Хаджибейському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України та видачі посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України»;
- зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України та видати посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України».
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Одеський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 16.01.2025 (залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025) у задоволенні позову відмовив.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи "Електронний Суд" 01.07.2025 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржниця просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2025, постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Втім, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, пунктом 2 частини 5 зазначеної норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу, справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до частини 4 статті 12 КАС України, виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Варто зауважити, що предмет спору у цій справі та критерії, визначені пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України, а також факт того, що дана справа не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (частина 4 статті 12 КАС України), дають підстави стверджувати, що вказану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності.
Як зазначено вище, процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Втім, із поданої касаційної скарги вбачається, що відповідачем не наведено доводів та мотивів (із посиланням на конкретні підпункти пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України), що дають підстави для висновку, що судове рішення, постановлене у зазначеній справі, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Також в контексті наведеного, слід звернути увагу на висновок Верховного Суду, що викладений у постанові від 19.03.2021 у справі №1840/2940/18, із подібними правовідносинами, де серед іншого, зазначено що:
« позивач хоч і проживала спільно з загиблим військовослужбовцем, однак у зареєстрованому шлюбі з ним на час його загибелі не перебувала, статус члена його сім'ї не мала.
встановлення рішенням факту спільного проживання позивача та загиблого військовослужбовця може впливати на виникнення та припинення окремих цивільних прав та обов'язків, однак не створює підстав для набуття позивачем статусу члена його сім'ї.
за роз'ясненнями, які надав Конституційний Суд України у рішенні , умови постійного проживання і ведення спільного господарства розширюють коло членів сім'ї загиблого військовослужбовця лише в частині тих родичів, які не належать до близьких (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші) і не поширює свою дію на колишнє подружжя.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 09.09.2020 у справі №205/5929/17 (2-а/205/214/17) висловив позицію, відповідно до якої Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не містить відсилки на застосування до правовідносин, пов'язаних із наданням групі осіб відповідних пільг і компенсацій у разі загибелі військовослужбовця, положень Сімейного кодексу України».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 809/1346/17.
Суд апеляційної інстанції переглянув рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2025 відповідно до такої правової позиції касаційного суду, та виходив з того, що Управління соціального захисту населення в Хаджибейському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради діяло правомірно, відмовляючи позивачці у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, оскільки встановлений в судовому порядку факт проживання позивача із загиблим військовослужбовцем однією сім'єю без реєстрації шлюбу не надає права для отримання вищезазначеного статусу.
Скаржник на підтвердження своєї позиції фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 341 КАС України.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 у справі №420/28108/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Управління соціального захисту населення в Хаджибейському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіВ.М. Шарапа Я.О. Берназюк С.М. Чиркін