21 липня 2025 рокуСправа №160/12791/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України Центральної «Військово-лікарської комісії Збройних сил України» про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України Центральної «Військово-лікарської комісії Збройних сил України», в якій позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, оформлену Витягом з протоколу засідання №2025-0325-0910 від 25.03.2025 року, про причинний зв'язок захворювань ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з формулюванням: «Захворювання, так, пов'язані з проходженням військової служби»;
- зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України Міністерства оборони України повторно розглянути питання щодо встановлення причинного зв'язку захворювання.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу, під час якої перебував у районах ведення воєнних дій. Внаслідок участі у бойових діях здоров'я позивача погіршилось. Гарнізонна військово-лікарська комісія встановила причинний зв'язок захворювання позивача як такий, що «пов'язаний із проходженням військової служби». Проте, позивач вважає, що у зв'язку з його безпосередньою участю в бойових діях, формулювання має бути змінене на: «Захворювання, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини». Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 року клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено. Поновлено позивачу строк звернення до суду. Відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для надання до суду відзиву на позовну заяву разом з відповідними доказами.
Відповідно до ч. 5 ст. 18 КАС України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення «Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення «Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно довідки про доставку електронного листа, зазначена вище ухвала суду доставлена до електронного кабінету відповідача 23.05.2025 о 18:54.
Проте, станом на день розгляду справи по суті відзив на позовну заяву від відповідача на адресу суду не надходив.
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору відповідачем до суду також не надано.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 14.03.2022 року по 14.01.2025 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 від 16.07.2010 року.
Під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою від 21.01.2025 року №133, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Відповідно до зазначеної довідки позивач дійсно в період з 02.04.2022 року по 16.08.2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Одеській області, Одеський район, Нерубайська сільська Тгр.
Відповідно до свідоцтва про хворобу №9666/с, виданого гарнізонною військово-лікарською комісією Військової частини НОМЕР_3 , затвердженого Постановою 20 регіональної військово-лікарської комісії від 28.11.2024 року, за направленням командира Військової частини НОМЕР_1 №513 від 13.11.2024 року, на підставі статті 64-а графи ІІІ Розкладу хвороб позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та встановлено причинний зв'язок захворювань: «Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби».
17.02.2025 року позивач звернувся до Центральної військово-лікарської комісії з заявою щодо оскарження рішення військово-лікарської експертизи та перегляду вказаного рішення вищою військово-лікарською експертизою, в якій просив скасувати рішення 20 регіональної військово-лікарської комісії від 28.11.2024 року в частині причинно-наслідкового зв'язку, перевірити чи пов'язана його хвороба з виконанням обов'язків військової служби, зазначити обставини та причини підстав погодження або відмови.
Відповідно до Витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 25.03.2025 року №2025-0325-0910 постанова за свідоцтвом про хворобу гарнізонної ВЛК Військової частини НОМЕР_3 від 25.11.2024 року №9666/с прийнята обґрунтовано, згідно вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402, зі змінами, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 року за №1109/15800.
Вважаючи таку позицію відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (в редакції на час виникнення правовідносин) (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Згідно ч. 9 ст. 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Статтею 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і закладах охорони здоров'я Міністерства оборони, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402).
Відповідно до п. 1.2 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це:
медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;
визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;
встановлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.
Згідно п. 2.1 Розділу І Положення №402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Вказаним пунктом також визначено, що штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Пункт 2.2 Положення № 402 визначає, що штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.
Відповідно до п. 2.4.10. Положення №402 постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.
Згідно підпункту 2.3.4 пункту 2.3 розділу І Положення №402 ЦВЛК має право: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у військових, цивільних лікувальних закладах, військових частинах; перевіряти організацію та стан лікувально-діагностичної роботи у військових, цивільних лікувальних закладах, медичних підрозділах військових частин та ВВНЗ у цілях військово-лікарської експертизи; витребовувати документи в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв'язок, а саме: виписки (витяги) з матеріалів адміністративного розслідування, матеріалів дізнання або судового розгляду, а також витяги з наказів, актів; особові та пенсійні справи, медичні документи (у разі витребовування оригіналів зазначених документів вони повертаються за належністю після складання протоколу); архівні довідки, характеристики та інші документи, необхідні для прийняття постанови (у разі надання копій зазначених вище документів копії підшиваються до складеного протоколу та передаються до архіву зі строком зберігання 50 років); залучати головних медичних фахівців Міністерства оборони України, лікарів-спеціалістів Національного військово-медичного клінічного центру та інших військових лікувальних закладів, спеціалістів інших спеціальностей, начальників медичної служби та представників командування (керівництва) військових частин, де проходить службу військовослужбовець, що оглядається, для вирішення питань військово-лікарської, лікарсько-льотної експертизи; перевіряти у військових комісаріатах і закладах охорони здоров'я України організацію, стан та результати лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов'язаних, резервістів; направляти у військові лікувальні заклади на контрольне обстеження та медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби), військовозобов'язаних, резервістів, працівників; запитувати від військових, цивільних лікувальних закладів, військових частин, військових комісаріатів і ВВНЗ додаткові дані для аналізу, узагальнення та оцінки результатів військово-лікарської експертизи; надавати до Генерального штабу Збройних Сил України, командуванням видів, Сил підтримки Збройних Сил України, керівникам органів місцевої адміністрації результати лікувально-оздоровчої роботи, проведеної серед допризовників та призовників, медичного огляду військовослужбовців, членів їх сімей, кандидатів на навчання у ВВНЗ, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов'язаних, резервістів та іншого контингенту.
Абзацом 15 підпункту 2.3.4 пункту 2.3 глави 2 розділу I Положення № 402 передбачено, що ЦВЛК має право розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України; надавати роз'яснення щодо формулювання постанов ВЛК (ЛЛК).
Відповідно до 2.3.5. Положення № 402 Постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Пунктами 21.5 та 21.6 глави 21 розділу II Положення № 402, визначений вичерпний перелік формулювань в яких приймаються постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв.
В силу положень абзаців першого, другого підпункту «є» пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення № 402, постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймається в такому формулюванні: «Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, крім захворювань (поранень, контузій, каліцтв, травм), які виникли (одержані) в періоди служби, передбачені підпунктами «а», «ґ» цього пункту, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.
У такому самому формулюванні приймаються постанови при медичному огляді військовослужбовців за результатами поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних ними в період проходження військової служби, коли документи про обставини їх одержання на момент медичного огляду відсутні або якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, крім випадків, визначених у підпункті «в» цього пункту.
За змістом підпункту «д» пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення №402 встановлено, що постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймається в такому формулюванні: «Захворювання, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини» - якщо воно виникло під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об'єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією проти України».
Згідно абз. 2 пп. «е» п. 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення №402, зазначені у підпунктах «д» та «е» постанови приймаються також при хронічних повільно прогресуючих захворюваннях за наявності медичних документів, якщо вони етіопатогенетично дозволяють віднести або підтверджують початок захворювання у період участі в бойових діях.
Отже, для об'єктивного встановлення, що захворювання позивача розпочало виникати у період участі в бойових діях та надалі прогресувало, необхідно встановити та перевірити усі обставини, які впливають на виникнення захворювання та надати їм оцінку у відповідному рішенні.
Як встановлено судом, під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою від 21.01.2025 року №133, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 , про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Відповідно до зазначеної довідки позивач дійсно в період з 02.04.2022 року по 16.08.2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Одеській області, Одеський район, Нерубайська сільська Тгр.
Тобто, позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
При цьому, відповідно до свідоцтва про хворобу, виданого гарнізонною військово-лікарською комісією Військової частини НОМЕР_3 , затвердженого Постановою 20 регіональної військово-лікарської комісії від 28.11.2024 року: «В січні 2023 лікувався в КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» ООР з приводу болю в поперековій ділянці хребта. Після лікування повернувся до служби. На постійній основі почав відчувати біль в шийній ділянці, що іррадіював в ліву руку. Постійно приймав НПЗЗ. В вересні 2024 біль став нестерпним. Госпіталізований до КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» ООР. 10.09.2024 виконано оперативне втручання - корпектомія С6, металоостеосинтез. Після операції отримав відпустку за станом здоров'я терміном на 30 календарних днів. Після чого скерований на ВЛК. Рішення ВЛК в/ч НОМЕР_3 №8944 від 28.10.2024 - потребує реабілітаційного лікування у в/ч НОМЕР_3 протягом 14 діб. Госпіталізований до КНП «Дніпропетровський обласний спеціалізований реабілітаційний центр «Солоний лиман» ДОР. Після лікування скерований на ВЛК для визначення ступеню придатності до військової служби.».
Як встановлено судом, позивач перебував у районі ведення бойових дій до 16.08.2022 року включно, що підтверджено довідкою від 21.01.2025 року №133 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 .
Таким чином, виникнення симптомів захворювання з січня 2023 року, тобто після безпосередньої участі у бойових завданнях, а також подальша госпіталізація свідчать про причинно-часовий зв'язок між службовими обов'язками та настанням захворювання.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, що висловлених у постанові від 18.03.2021 року у справі №280/4057/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, суд встановив, що спірне рішення є необґрунтованим, оскільки відповідачем не визначено конкретних підстав прийнятого рішення, у спірному рішенні не визначено, які саме фактичні підстави слугували його прийняттю.
Суд вертає увагу, що для прийняття рішення про відмову в перегляді та скасуванні рішення нижчестоящої ВЛК недостатньо лише самого посилання на відсутність підстав для такого скасування, рішення повинно містити опис фактичних підстав на яких воно базується. Оскаржене рішення, яке викладене в протоколі не містить відомостей з викладом аналізу наявності або відсутності причинно-наслідкового зв'язку отриманого позивачем захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, з обов'язковим посиланням на докази, які підтверджують ті чи інші обставини.
Невмотивованість рішення суб'єкта владних повноважень є підставою для його скасування.
Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 року у справі №160/7153/20 зауважив, що дискреційні повноваження - це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким. З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Перевірка правильності прийнятого військово-лікарською комісією рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.
Тобто, розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ЦВЛК, суд вправі перевірити їх законність лише в межах дотримання процедури прийняття таких.
Отже, для належного захисту прав позивача з урахуванням вимог ч. 2 ст. 9 КАС України для повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати постанову Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, оформлену протоколом від 25.03.2025 року №2025-0325-0910, та зобов'язати відповідача повторно розглянути питання щодо встановлення причинного зв'язку захворювання позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Інші доводи учасників справи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч. 1 і ч. 2 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову з викладених вище підстав.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відсутні підстави для стягнення судових витрат.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України Центральної «Військово-лікарської комісії Збройних сил України» про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, оформлену протоколом №2025-0325-0910 від 25.03.2025 року, про причинний зв'язок захворювань ОСОБА_1 .
Зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України Міністерства оборони України повторно розглянути питання щодо встановлення причинного зв'язку захворювання ОСОБА_1 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 21.07.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса