18 липня 2025 рокуСправа №160/1629/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
22.01.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
???- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_2 від 10.03.2024 (вх. 1953) про звільнення з військової служби та не звільнення ОСОБА_2 відповідно до абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» (в редакції Закону від 27.02.2024);
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_2 від 10.03.2024 (вх. 1953) та звільнити ОСОБА_2 з військової служби відповідно до абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» (в редакції Закону від 27.02.2024).
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач безпідставно та протиправно не розглянув направлений рапорт про звільнення з військової служби. Зазначає, що до рапорту було додано всі необхідні документи, які підтверджують право позивача на звільнення з військової служби. З наведених підстав просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без руху, у зв'язку з невідповідністю останньої вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України.
На виконання вимог ухвали суду, 06.02.2025 позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
16.07.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що доказів того, що ОСОБА_3 , 1941 року народження, помічником над яким призначений позивач, є особою з інвалідністю I або II групи, матеріали позовної заяви та адміністративної справи № 160/1629/25 загалом, не містять. Норми статті 26 Закону № 2232-XI, починаючи з 18.05.2024 року і дотепер, не надають права позивачу на звільнення з військової служби з підстав, які зазначені в його позовній заяві. З огляду на вищевикладене, військова частина НОМЕР_1 вважає, що відсутні будь-які правові підстави для задоволення позову позивача в рамках адміністративної справи № 160/1629/25 та просить суд відмовити позивачу в його позові повністю.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 10.03.2024 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку відповідно до абз. 7 п.п. «п» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи, або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Будь-які докази розгляду рапорту позивача командиром військової частини НОМЕР_1 в матеріалах справи відсутні.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду його рапорту про звільнення з військової служби, з вимогою розглянути його та прийняти рішення про звільнення з військової служби, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (надалі по тексту також - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII, регламентовано види військової служби:
базова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Абзацом 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-XII (надалі по тексту також Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Матеріалами справи встановлено, що позивач проходить військову службу.
Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано статтею 26 Закону №2232-XII.
Абзацом 7 пункту 2 частини 4 статті 26 коментованого Закону визначено, що військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Позивач звертався із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його з військової служби у зв'язку зі здійсненням постійного догляду за особою.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Повертаючись до з'ясування питання нормативно-правового регулювання порядку подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 за №548-XIV (надалі по тексту Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).
Так, за нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за №40 (надалі по тексту також Інструкція №40), рапорт (заява) це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто в межах розумних термінів, а відтак має бути належний доказ отриманням військовою частиною такого рапорту/заяви військовослужбовця чи його представника (в порядку звернення громадян), який може бути направлений рекомендованим листом із повідомленням про вручення та описом вкладення на адресу військової частини.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (надалі по тексту також Положення №1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За змістом абзацу 4 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Суд звертає увагу, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
З огляду на зазначене правове регулювання, видача наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту можлива лише у разі остаточного надходження рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Приймаючи до уваги викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до ВЧ НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його з військової служби.
Крім того, матеріали справи не містять доказів отримання ВЧ НОМЕР_1 зазначеного рапорту ОСОБА_2 .
Отже, правові підстави для задоволення даного позову відсутні.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Тому, позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А. Ю. Рищенко