15 липня 2025 рокуСправа №160/12245/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
29 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо невжиття заходів для руху рапорта ОСОБА_1 про переміщення для його подальшого розгляду та прийняття рішення по суті рапорту;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») направити у встановленому чинним законодавством порядку подання про переміщення мене, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (солдат за мобілізацією з 04.06.2024 по теперішній час, НОМЕР_9) до військової частини НОМЕР_2 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України для подальшого проходження служби за посадою водія автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти понтонно-мостового батальйону НОМЕР_3 окремої понтонно-мостової бригади, шпк «солдат», НОМЕР_8, т/р НОМЕР_4 , штат 13/802 (1) з підстав, передбачених абзацом п'ятим підпункту 2 пункту 82 Указу Президента «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008 №1153/2008 (за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії).
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 22 січня 2025 року командиром військової частини НОМЕР_5 прийнято позитивне рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про переміщення до військової частини НОМЕР_2 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України для подальшого проходження служби.
План переміщення направлено засобами СЕДО за вихідним №2571/565 від 22.01.2025 року на погодження командира військової частини НОМЕР_1 .
26 березня 2025 року засобами зв'язку АТ Укрпошта військовою частиною НОМЕР_1 направлено на адресу адвоката Анищенка А.О. лист за вих.№1314/2/56/95/4112 від 10.03.2025, згідно з яким повідомлялось, що командуванням військової частини НОМЕР_1 не прийнято позитивного рішення щодо переміщення старшого солдата ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невжиття заходів для руху рапорта ОСОБА_1 про переміщення для його подальшого розгляду та прийняття рішення по суті рапорту, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 квітня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/12245/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
05 травня 2025 року на адресу військової частини НОМЕР_1 направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
06 травня 2025 року військовою частиною НОМЕР_1 отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
15 травня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву вх.№25460/25, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, регулюється Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008.
Пунктом 2 Положення встановлено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
Згідно пункту 110 Положення, переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб. Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування; між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, наказом Головнокомандувача Збройних Сил України; між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України. Форма та порядок надання клопотання визначаються Міністерством оборони України. Переміщення осіб офіцерського складу між видами Збройних Сил України, з'єднаннями, військовими частинами та оперативними командуваннями, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи. Призначення на посади, що належать до номенклатури посад нижчої посадової особи, здійснюється наказами тих командирів (начальників), до номенклатури призначення яких належать посади, з яких переміщуються військовослужбовці.
Відповідно до пункту 112 Положення, військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків: неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії; неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують; потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
Пунктом 113 Положення передбачено, що переміщення військовослужбовця за станом здоров'я або за станом здоров'я членів його сім'ї здійснюється за рапортом військовослужбовця та за наявності відповідного медичного висновку.
Пунктом 82 Положення передбачено, що призначення військовослужбовців на посади здійснюється на рівнозначні або нижчі посади, зокрема, за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
Згідно пункту 91 Положення, переміщення по службі в іншу місцевість військовослужбовців, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані придатними або обмежено придатними до військової служби, але при цьому вони самі чи члени їх сімей мають потребу за станом здоров'я у зміні місця служби (проживання), здійснюється на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
Приписами пункту 4.15 Інструкції №170 визначено, що переміщення по службі в іншу місцевість військовослужбовців, які мають потребу за станом свого здоров'я або за станом здоров'я членів сімей змінити місце служби і проживання, а також за сімейними обставинами та з інших поважних причин, або на нижчу на один ступінь посаду за ініціативою військовослужбовця (крім військовослужбовців, які займають посади, за якими передбачені військові звання старший лейтенант або молодший сержант (старшина 2 статті) провадиться на особисте прохання відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 82 Положення за рапортом військовослужбовця, поданим за підпорядкуванням.
Крім рапорту військовослужбовця, підставами для прийняття рішення щодо його переміщення за станом здоров'я, сімейними обставинами чи з інших поважних причин є постанова (висновки) військово-лікарської та лікарсько-консультативної комісій, акт обстеження сімейного стану, документи, що підтверджують наявність і вік дітей, наявність житла, розміри доходів тощо.
З урахуванням викладеного, представник військової частини НОМЕР_1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що відповідно до довідки 3625/7 військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 за результатами медичного огляду ВЛК від 30.05.2024 року - визнаний придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах) медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони. Підстава - ст. 23 «б», графи II Розкладу хвороб. Встановлені ВЛК діагнози: Вертеброгенна радикулопатія L4-L5 з помірним больовим та м'язово-тонічним синдромом, помірним порушенням статико-динамічної функції хребта на тлі остеохондрозу попереково-крижового відділу хребта.
09 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_5 з рапортом про переміщення його до військової частини НОМЕР_2 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України для подальшого проходження служби за посадою водія автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти понтонно-мостового батальйону НОМЕР_3 окремої понтонно-мостової бригади, шпк «солдат», НОМЕР_8, т/р НОМЕР_4 , штат 13/802 (1) з підстав, передбачених абзацом п'ятим підпункту 2 пункту 82 Указу Президента «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008 №1153/2008 (за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії).
До рапорту про переміщення додано оригінал письмової згоди №983/123-39/2314 командира військової частини НОМЕР_2 на переведення ОСОБА_1
22 січня 2025 року командиром військової частини НОМЕР_5 прийнято позитивне рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про переміщення до військової частини НОМЕР_2 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України для подальшого проходження служби.
План переміщення направлено засобами СЕДО за вихідним №2571/565 від 22.01.2025 року на погодження командира ВЧ НОМЕР_1 .
26 березня 2025 року засобами зв'язку АТ Укрпошта військовою частиною НОМЕР_1 направлено на адресу адвоката Анищенка А.О. лист за вих.№1314/2/56/95/4112 від 10.03.2025, згідно з яким повідомлялось, що командуванням військової частини НОМЕР_1 не прийнято позитивного рішення щодо переміщення старшого солдата ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невжиття заходів для руху рапорта ОСОБА_1 про переміщення для його подальшого розгляду та прийняття рішення по суті рапорту, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регламентується Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Згідно пункту 10 Положення №1153/2008 військовослужбовці можуть бути направлені для проходження військової служби до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту з виключенням їх зі списків особового складу Збройних Сил України, а військовослужбовці інших військових формувань можуть бути прийняті до Збройних Сил України із зарахуванням їх до списків особового складу Збройних Сил України.
Отже, можливість переміщення з одного військового формування до іншого чинним законодавством передбачена та йому не суперечить.
Відповідно до пункту 110 Положення №1153/2008 переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
- між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування;
- між видами Збройних Сил України, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;
- між військовими частинами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Форма та порядок надання клопотання визначаються Міністерством оборони України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548- XIV.
Відповідно до статей 14, 31 Статуту з службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців.
Наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559, затверджений Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, який набрав чинності 08.08.2024. Порядок №531 визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №531 з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника). За правилами пунктів 1, 2 розділу II Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.
Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом III Порядку №531, а особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі - розділом IV Порядку №531.
Згідно з пунктом 3 розділу III Порядку №531, непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та погодження передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Згідно з пунктом 113 Положення № 1153/2008 переміщення військовослужбовця за станом здоров'я або за станом здоров'я членів його сім'ї здійснюється за рапортом військовослужбовця та за наявності відповідного медичного висновку.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 за № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за № 438/16454.
Щодо плану переміщення на посади, то в силу вимог пункту 4.10 Інструкції №170 складається для комплектування вакантних посад, а також посад, які планується вивільнити внаслідок звільнення і вибуття військовослужбовців із виключенням зі списків військової частини протягом календарного року.
Отже, включення до Плану переміщення узгоджується з погодженням командиром військової частини НОМЕР_5 про переміщення позивача до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби.
За змістом пункту 4.11 Інструкції №170 реалізація Плану переміщення на посади і Резерву для просування по службі, а також призначення і переміщення військовослужбовців здійснюється
- протягом квітня-травня - для комплектування посад, які вивільнилися з початку навчального року, виконання висновків атестування щодо призначення на нижчі посади, а також для вивільнення посад для розміщення випускників військових навчальних закладів;
- протягом жовтня-листопада - для комплектування посад і підрозділів до нового навчального року;
- протягом року - у разі проведення організаційних заходів, настання особливого періоду, а також за станом здоров'я або сімейними обставинами військовослужбовця.
Отже, за змістом наведеної норми реалізація Плану переміщення за станом здоров'я здійснюється цілорічно.
Підставами для видання наказів по особовому складу про призначення і переміщення військовослужбовців є:
на вищі посади - витяг із Резерву для просування по службі та (або) витяг із рішення колегіального органу, визначеного пунктом 4.1 Інструкції, а в разі здійснення незапланованого переміщення - подання;
на рівнозначні посади - витяг із Плану переміщення на посади або у разі здійснення не запланованого переміщення - подання;
на нижчі посади - витяг із Плану переміщення на посади або в разі здійснення позапланового переміщення - подання.
Наявність підстав для переміщення позивача обґрунтовано та підтверджено доказами:
- рапортом про переміщення на посаду у військовій частині НОМЕР_2 ;
- наявністю вакантної посади у військовій частині НОМЕР_2 ;
- згодою командування військової частини НОМЕР_2 на переміщення позивача;
- наявність підстав для переміщення - за станом здоров'я (довідка ВЛК про придатність до військової служби в частинах забезпечення, ВВНЗ, ТЦК та СП);
- фактична згода командування ВЧ НОМЕР_5 на переміщення позивача до військової частини НОМЕР_2 (командуванням військової частини НОМЕР_5 , ОСОБА_1 , включено до Плану переміщення, який направлений до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - військової частини НОМЕР_1 ).
Однак, з матеріалів справи вбачається, що 22 січня 2025 року командиром військової частини НОМЕР_5 прийнято позитивне рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про переміщення до військової частини НОМЕР_2 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України для подальшого проходження служби.
План переміщення направлено засобами СЕДО за вихідним №2571/565 від 22.01.2025 року на погодження командира військової частини НОМЕР_1 .
26 березня 2025 року засобами зв'язку АТ Укрпошта військовою частиною НОМЕР_1 направлено на адресу адвоката Анищенка А.О. лист за вих.№1314/2/56/95/4112 від 10.03.2025, згідно з яким повідомлялось, що командуванням військової частини НОМЕР_1 не прийнято позитивного рішення щодо переміщення старшого солдата ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 .
Згідно з пунктом 3 розділу III Порядку №531 непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність поновлення порушеного права позивача шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) розглянути рапорт про переміщення, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (солдат за мобілізацією з 04.06.2024 по теперішній час, НОМЕР_9) до військової частини НОМЕР_2 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України для подальшого проходження служби за посадою водія автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти понтонно-мостового батальйону НОМЕР_3 окремої понтонно-мостової бригади, шпк «солдат», НОМЕР_8, т/р НОМЕР_4, штат 13/802 (1) з підстав, передбачених абзацом п'ятим підпункту 2 пункту 82 Указу Президента «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008 №1153/2008 (за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії) та прийняти обґрунтоване та вмотивоване рішення, з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.
Щодо формування подання про переміщення, суд виходить з наступного.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року №21-87а13.
Відтак, суд не може підміняти державний орган, рішення (дії) якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вирішення питання про переміщення військовослужбовця між військовими частинами є дискреційними повноваження суб'єкта владних повноважень.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) повторно розглянути рапорт про переміщення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до військової частини НОМЕР_2 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України для подальшого проходження служби за посадою водія автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти понтонно-мостового батальйону НОМЕР_3 окремої понтонно-мостової бригади, шпк «солдат», НОМЕР_8, т/р НОМЕР_4 , штат 13/802 (1) з підстав, передбачених абзацом п'ятим підпункту 2 пункту 82 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008 №1153/2008 (за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії) та прийняти обґрунтоване та вмотивоване рішення, з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник