Справа № 462/5267/25
18 липня 2025 року м.Львів
Суддя Залізничного районного суду м. Львова Колодяжний С.Ю., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», Виробничого структурного підрозділу «Моторвагонне депо Львів» Філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зобов'язання до вчинення дій,
встановив:
ОСОБА_1 14.07.2025 року звернувся в Залізничний районний суд м.Львова із позовною заявою до Філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», Виробничого структурного підрозділу «Моторвагонне депо Львів» Філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якій просить зобов'язати відповідачів звільнити його з роботи за поданою ним заявою про звільнення у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору з 07.07.2025 року, зробити відповідний запис у трудовій книжці, провести нарахування та виплату заробітної плати по день видачі на руки трудової книжки та виплатити вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України.
При вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі суддя враховує наступне.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
При цьому суд враховує практику ЄСПЛ, відповідно до якої право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16.12.1992, заява № 12964/87). Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява №12964/87).
Отже, ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків.
Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення від 21.10.2010 року у справі «Дія 97» проти України», заява № 19164/04).
Так, відповідно до ч.1 ст.184 ЦПК України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Дотримання вимог ст.175, 177 ЦПК України при пред'явленні позову в суд є імперативним правилом, в тому числі і для суду.
Перевіривши матеріали позовної заяви, суддею встановлено, що вона не відповідає вимогам, встановленим ст. 175, 177 ЦПК України з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.175 УПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
При цьому, позовна заява повинна містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету (п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України); зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються (п.3 ч.3 ст.175 ЦПК України); зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України).
Як вбачається із позовної заяви, в такій ОСОБА_1 визначено двох відповідачів: Філію «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Виробничий структурний підрозділ «Моторвагонне депо Львів» Філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», до яких заявлено позовні вимоги.
Аналіз положень ст.13, 42, 48, 50, 51 ЦПК України дає підстави для висновку, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача, та що відповідач залучається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього, визначення відповідача (відповідачів) у справі, предмета та підстав спору є виключним правом позивача, який самостійно визначає, до якої особи заявляє позовні вимоги.
Разом з тим, за змістом даної позовної заяви ОСОБА_1 наведено обставини щодо його правовідносин із Виробничим структурним підрозділом «Моторвагонне депо Львів» Філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», зокрема, про його звернення 07.07.2025 року із заявою на ім'я начальника цього ВСП про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ст.39 КЗпП України у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору і виплату вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України та про незаконну, на думку позивача, відмову в такому звільненні.
Крім цього, позивачем заявлено одні й ті ж позовні вимоги до обох відповідачів без зазначення змісту позовних вимог щодо кожного з них.
За таких обставин, позовну заву ОСОБА_1 не можна вважати такою, що відповідає вимогам п.4, 5 ч.3 ст.175 ЦПК України, оскільки в такій відповідачем зазначено юридичну особу - Філію «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» без обґрунтування наявності правовідносин цього відповідача із позивачем, зокрема, щодо заяви ОСОБА_1 про звільнення з роботи від 07.07.2025 року, та обставин порушення прав позивача цим відповідачем. Також, оскільки позов подано до двох відповідачів позивачу необхідно навести зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Позовна заява також не містить підстав заявленої вимоги про зобов'язання виплатити заробітку плату саме по день видачі на руки трудової книжки, тому на виконання п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України позивачу ОСОБА_1 , належить навести у позовній заяві обґрунтування нарахування і виплати позивачу заробітної плати по день видачі на руки трудової книжки.
Враховуючи вимоги п.3, 4 ч.3 ст.175 ЦПК України, ОСОБА_1 слід уточнити позовну вимогу «виплатити вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП», зазначивши конкретний розмір такої вихідної допомоги, оскільки ст.44 КЗпП України передбачає різні розміри такої в залежності від підстав звільнення, а також в позовній заяві зазначити ціну позову, так як позов в цій частині підлягає грошовій оцінці, і навести обґрунтований розрахунок суми, що заявляється до стягнення.
Крім цього, в порушення вимог п.2 ч.3 ст.175 КК України позивачем в позовній заяві не зазначено відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у сторін.
Також, на виконання вимог п.8 ч.3 ст.175 ЦПК України в позовній заяві не зазначено щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви.
Суддя звертає увагу, що відповідно до ч.2, 5 ст.95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Проте, подані позивачем копії документів, які додані до позовної заяви для відповідача та третьої особи, належним чином не засвідчені.
Згідно із ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною 2 ст.133 ЦПК України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що дана позовна заява належить до об'єктів справляння судового збору відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір».
Проте, позивачем судовий збір не сплачено з посиланням на ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Таким чином, позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» щодо позовної вимоги про зобов'язання виплатити заробітну плату по день видачі на руки трудової книжки.
Проте, позивачем заявлено дві позовні вимоги: немайнового характеру - зобов'язати відповідачів звільнити його з роботи за поданою ним заявою про звільнення у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору з 07.07.2025 року, зробивши відповідний запис у трудовій книжці, і майнового характеру - зобов'язати відповідачів виплатити вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України, пільг щодо сплати судового збору за які ст.5 Закону України «Про судовий збір» не передбачено.
При цьому, суддя зауважує, що вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, що виплачується працівникові при звільненні, оскільки її розмір пов'язаний не з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав, а основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи. Дане відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 27.03.2024 року у справі № 202/3322/22 (провадження № 61-12897св23).
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціну позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Відповідно до абз. 2 пп.1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає відповідно 1211,20 грн. та 15140 грн.
Згідно з абз.2 пп. 2 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1211,20 грн.
Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір за позовну вимогу немайнового характеру в розмірі 1211,20 грн., а за позовну вимогу майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, яку ОСОБА_1 необхідно вказати у позовній заяві і яка дорівнює сумі вихідної допомоги, яку він заявить до стягнення, але не менше 1211,10 грн.
Відповідно до ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху та надає строк для усунення недоліків.
Виходячи з наведеного та враховуючи, що позовна заява не відповідає вимогам ст.175, 177 ЦПК України, то таку слід залишити без руху і надати позивачу строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали, для усунення вказаних недоліків позовної заяви шляхом надання нової редакції позовної заяви з копією (копіями) такої для відповідача (відповідачів) і документа про сплату судового збору.
Керуючись ст.175, 177 185, 259-261 ЦПК України,
постановив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», Виробничого структурного підрозділу «Моторвагонне депо Львів» Філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зобов'язання до вчинення дій - залишити без руху.
Позивач має право протягом строку, який не перевищує десяти днів з дня вручення йому ухвали, усунути недоліки позовної заяви. Якщо позивач усуне зазначені недоліки позовної заяви у визначений ухвалою строк, вона вважається поданою в день первісного її подання до суду, в противному випадку - вважатиметься неподаною і буде повернута позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя: С.Ю. Колодяжний