Справа №523/13772/25
Провадження №1-кс/523/4289/25
14 липня 2025 року м. Одеса
Слідчий суддя Пересипського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні клопотання слідчого СВ відділу поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Суворовської окружної прокуратури міста Одеси ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12025162490001224 від 12.07.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, -
До провадження Пересипського районного суду надійшло клопотання слідчого про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12025162490001224 від 12.07.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
З клопотання встановлено, що 11.07.2025 року надійшла заява від ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що 11.07.2025 року, невстановлена особа, таємно проникла до квартири АДРЕСА_1 , звідки викрала грошові кошти у розмірі 27000 гривень, що належить ОСОБА_5 ЄО 23615.
Крім того, 11.07.2025 в період часу з 18 год. 00 хв. по 19 год. 30 хв. слідчим СВ ВП № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 проведено огляд місця події за адресою: АДРЕСА_2 в ході якого, виявлено та вилучено: верхній врізний замок вхідних дверей з штатним ключем, який поміщено до спеціального сейф-пакету ICR 0238313.
За даним фактом відкрито кримінальне провадження №12025162490001224 від 12.07.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Слідчий зазначає, що підставою для арешту вказаного майна є сукупність підстав та розумних підозр вважати, що виявлене під час вищевказаного огляду майно є доказом злочину.
Метою арешту вказаного майна є збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
12.07.2025 року слідчим винесено постанову про визнання вказаного майна речовим доказом у кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, з метою забезпечення збереження речового доказу, який може бути використаний для встановлення об'єктивної істини у вказаному кримінальному провадження необхідно накласти арешт на вищевказане майно, тому слідчий звернувся з відповідним клопотанням до слідчого судді.
Слідчий у судове засідання не з'явилась, надіслала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, у якій також зазначила, що клопотання підтримує у повному обсязі.
Слідчий суддя, розглянувши клопотання, дослідивши додані до клопотання документи, дійшов наступного.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
За приписами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно ст. 7 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на засадах, в тому числі, верховенства права, згідно якої людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, законності, згідно якої під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, а також недоторканості права власності, відповідно до якої позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ст. 131 ч. 2 п. 7 КПК України, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.
За вимогами ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно п.1 ч.2 ст. 167 КПК України, тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані, як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та зберегли на собі його сліди. Зазначені предмети та речі мають значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні, а також можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні.
На підставі ч. 2 вищевказаної норми, тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України.
Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Разом із тим, статтею 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
З матеріалів вбачається, що є достатні підстави вважати, що верхній врізаний замок вхідних дверей з штатним ключем відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а тому на думку суду, є достатньо підстав вважати, що вилучене майно в ході проведеного огляду місяця події за адресою: АДРЕСА_2 має доказове значення у кримінальному провадженні та на нього необхідно накласти арешт з метою забезпечення його збереження.
Крім того, вилучене майно відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України вважається тимчасово вилученим майном та постановою слідчого від 12.07.2025 року визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Враховуючи вищезазначені обставини, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого про арешт майна підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 32, 98, 110, 131, 132, 167, 170-175, 369-372 КПК України, -
Клопотання слідчого СВ відділу поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 погоджене з прокурором Суворовської окружної прокуратури міста Одеси ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12025162490001224 від 12.07.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, - задовольнити.
Накласти арешт на вилучений 11.07.2025 року в ході огляду місця події за адресою: АДРЕСА_2 верхній врізний замок вхідних дверей з штатним ключем, який поміщено до спеціального сейф-пакету ICR 0238313.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з моменту її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1