Єдиний унікальний номер 613/658/21
Номер провадження 22-ц/818/1735/25
22-ц/818/1736/25
17 липня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
представника позивачки адвоката Ястребової Є. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 16 грудня 2024 року та ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2024 року в складі судді Сеник О.С. по справі № 613/658/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «Промінь-2012», третя особа: Богодухівська районна військова адміністрація Харківської області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування рішення, за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «Промінь-2012» до ОСОБА_1 , третя особа: Реєстраційна служба Богодухівського районного управління юстиції Харківської області, про визнання договору дійсним,-
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «Промінь-2012», Реєстраційної служби Богодухівського районного управління юстиції Харківської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, вимоги за яким у подальшому збільшила та вказала відповідачем ТОВ Аграрна компанія «Промінь-2012», третьою особою - Богодухівську районну військову адміністрацію Харківської області.
Позовна заява мотивована тим, що 28 березня 2000 року вона прийняла в дар за договором дарування право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала в колективній власності сільськогосподарського підприємства імені Тельмана, що розташована в селі Полкова Микитівка Богодухівського району Харківської області, розміром 5,36 в умовних кадастрових гектарах. 19 квітня 2005 року вона отримала державний акт серії ХР № 012831 на право власності на земельну ділянку площею 4,7357 га, кадастровий номер 6320887000:01:002:0299.
15 квітня 2000 року вона уклала договір № б/н оренди земельної частки (паю) з Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірмою «БЕРЕЗЕНЬ». У листопаді 2019 року вона звернулась до СТОВ Агрофірма «БЕРЕЗЕНЬ» із заявою про розмір орендної плати та намір розірвати договір від 15 квітня 2000 року, та у січні 2020 року отримала відповідь від ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» від 21 грудня 2019 року, не звернувши увагу на те, що підприємство, з яким вона укладала договір оренди земельної ділянки (паю), має іншу назву та у тексті відповіді здійснюється посилання взагалі на інший договір, а саме договір оренди земельної ділянки № 53/1 від 12 грудня 2012 року.
Як їй стало відомо після звернення до адвоката, СТОВ Агрофірма «БЕРЕЗЕНЬ» було припинено 02 жовтня 2007 року на підставі рішення суду у зв'язку з визнанням банкрутом.
12 квітня 2007 року було зареєстровано договір оренди землі № 187 між нею та СФГ «Промінь» та одразу ж зареєстровано припинення оренди на підставі додаткової угоди про розірвання вказаного договору.
12 грудня 2012 року було зареєстровано договір оренди земельної ділянки № 53/1 між нею та ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012».
Вказала, що договір оренди земельної ділянки № 53/1 від 12 грудня 2012 року має бути визнано недійсним, оскільки підпис на зазначеному договорі їй не належить. Її волевиявлення на укладення договорів б/н від 12 квітня 2007 року та № 53/1 від 12 грудня 2012 року відсутнє. Вона не передавала свою земельну ділянку ні СФГ «Промінь» у 2007 році, ні ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» у 2012 році. До того ж, вона систематично не отримувала орендну плату у належному розмірі, відповідно до умов договору оренди земельної ділянки.
У грудні 2022 року від представника позивачки надійшла уточнена позовна заява, в обґрунтування якої зазначено, що вона довіряла представникам СТОВ «Агрофірма «БЕРЕЗЕНЬ», і коли до неї у 2007 році прийшли люди з приводу укладеного 15 квітня 2000 року договору оренди земельної ділянки, вона дійсно підписала якісь документи, однак, не знала, що фактично це був новий договір оренди з іншим підприємством. Водночас, підпис на договорі № 53/1 від 12 грудня 2012 року належить не їй, вона нікому не надавала повноважень підписувати договір від її імені, із заявами про його державну реєстрацію не зверталась, укладення цього договору не відповідає її волі. Вказаний договір має бути визнано недійсним.
Просила визнати недійсним договір № 53/1 оренди земельної ділянки загальною площею 4,7357 га, кадастровий номер 6320887000:01:002:0299, укладений 12 грудня 2012 року між нею та ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012», зареєстрований у Реєстраційній службі Богодухівського районного управління юстиції Харківської області; скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Богодухівського районного управління юстиції Харківської області № 11622047 від 14 березня 2014 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.
08 червня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позов, у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що твердження позивачки про систематичне невиконання обов'язків щодо сплати орендної плати за вказаним договором не відповідають дійсності, ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» нараховувало і сплачувало орендну плату регулярно і в повному обсязі відповідно до умов договору, позивачка отримувала її грошовими переказами через відділення АТ «Укрпошта». Крім того, такі доводи могли б бути підставою для розірвання договору оренди, однак не для визнання його недійсним. За твердженням позивачки вона не укладала договору оренди із ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012», разом з тим, не може бути визнано недійсним правочин, який не вчинено, а відтак, позивачкою обрано неналежний спосіб захисту. ОСОБА_1 було достеменно відомо про існування договору № 53/1 від 12 грудня 2012 року, сторін та про всі його істотні умови, що підтверджується, зокрема, її ж листом від 21 листопада 2019 року на ім'я саме директора ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012», в якому вона вказала про укладення оскаржуваного договору. Наявність у позивачки оригіналів документів на земельну ділянку, копії яких було долучено до позовної заяви, а також постійне отримання орендної плати спростовує її твердження щодо необізнаності про існування оспорюваного договору. Ані ЦК України, ані Законом України «Про оренду землі» не передбачено, що недодержання письмової форми договору оренди землі має наслідком його недійсність. Він весь цей час відкрито користувався земельною ділянкою, а позивачка регулярно отримувала орендну плату, тобто неможливо визнати вищезазначений договір оренди землі недійсним. Також цей договір неможливо вважати неукладеним, оскільки він зареєстрований у встановленому законом порядку 14 березня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, отже є укладеним з моменту його державної реєстрації.
Також 08 червня 2021 року відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.
Крім того, 08 червня 2021 року ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» звернулось із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Реєстраційна служба Богодухівського районного управління юстиції Харківської області, про визнання договору дійсним.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначено, що 12 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» було укладено договір № 53/1 оренди земельної ділянки загальною площею 4,7357 га, кадастровий номер 6320887000:01:002:0299. Вказану земельну ділянку було фактично передано йому відповідно до акту прийому-передачі від 12 грудня 2012 року. З моменту укладення вказаного договору товариство відкрито користується орендованою земельною ділянкою, за що сплачує позивачці передбачену договором орендну плату. Таким чином, сторони приступили до виконання договору, протягом семи років жодних спорів або непорозумінь з приводу виконання договору не виникало. Твердження позивачки про необізнаність про укладення договору спростовуються матеріалами справи. У 2019 році позивачка звернулася до ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» з листами про збільшення розміру орендної плати та проведення робіт з агрохімічної паспортизації земельної ділянки. Враховуючи викладене, оскільки договір оренди зареєстрований у встановленому законом порядку, фактична передача земельної ділянки відбулася, з часу реєстрації договору орендар своєчасно і повному обсязі сплачував орендну плату, а орендодавець приймав його виконання, отримуючи оренду плату за вказаним договором, вважає, що фактичне виконання умов договору свідчить про наявність волевиявлення позивачки на укладення договору оренди землі, та стверджує про наявність підстав про визнання цього договору дійсним.
Просив суд визнати дійсним договір № 53/1 оренди земельної ділянки загальною площею 4,7357 га, кадастровий номер 6320887000:01:002:0299, укладений 12 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012», зареєстрований у Реєстраційній службі Богодухівського районного управління юстиції Харківської області на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 14 березня 2014 року, номер запису про інше речове право: 4976157.
08 травня 2024 від ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» надійшли додаткові пояснення у справі. Зазначило, що на момент підписання оспорюваного договору позивачка була здатна розуміти наслідки вчинення або не вчинення нею певних дій. Посилання сторони позивача на похилий вік, її необізнаність у правових та юридичних тонкощах є спробою ввести суд в оману та замаскувати її недобросовісну поведінку. Позивачка була обізнана про те, що не продовжує відносин оренди із СТОВ «Агрофірма «БЕРЕЗЕНЬ», оскільки за договором із останнім земельна ділянка передавалася в оренду на підставі сертифікату про право на земельну частку (пай) та договору дарування, а ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» земельна ділянка була передана вже на підставі іншого документу - державного акту, з присвоєним кадастровим номером 6320887000:01:002:0299. Крім того, з дня подання позовної заяви ОСОБА_1 відмовляється від отримання орендної плати. Дії орендодавця щодо отримання від орендаря орендної плати протягом тривалого часу, відсутність заперечень проти використання її земельної ділянки підтверджують фактичне визнання нею договору оренди. Отже, відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди. Сторони тривалий час вчиняли дії, що свідчать про визнання ними спірного договору укладеним. Орендодавець скористалась тим, що з різних причин власноручно не підписала договір оренди, в такому випадку оспорювання нею договору оренди суперечить її попередній поведінці і є недобросовісним.
Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 16 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «Промінь-2012» відмовлено, у задоволенні вимог позивача та відповідача про стягнення витрат по сплаті судового збору та правничої допомоги, а також інших витрат, пов'язаних з розглядом справи - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що договір оренди є неукладеним, оскільки не підписаний ОСОБА_1 . Позивачкою за первісним позовом обрано неналежний спосіб захисту прав, не заявлено негаторного позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, вимог про визнання відсутнім права оренди. Вимоги зустрічного позову про визнання дійсним договору також задоволенню не підлягають, оскільки цей договір не був укладений, тобто, він не може бути визнаний дійсним або недійсним.
20 грудня 2024 року від представника позивачки адвоката Ястребової Є.Б. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, мотивована тим, що 07 травня 2021 року до суду було подано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивачки. Судові витрати складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 54 800,00 грн, судового збору за подання позову 908,00 грн та комісії банку 25,00 грн, оплати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 7550,84 грн та оплати поштових відправлень сторонам по справі в розмірі 317,90 грн. Просила ухвалити додаткове рішення у справі та вирішити питання стягнення судових витрат, що понесла ОСОБА_1 , і стягнути з відповідача судові витрати у вказаному розмірі.
26 грудня 2024 року від ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, мотивовані тим, що судом при ухваленні рішення вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме відмовлено у їх стягненні у зв'язку з відмовою у задоволенні позову та зустрічного позову.
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2024 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Ястребової Є.Б. про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що в рішенні суду вже вирішено питання про судові витрати, а саме зроблено висновок, що всі судові витрати слід залишити за сторонами у зв'язку з відмовою у задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів.
На вказані судові рішення через систему «Електронний суд» 09 січня 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ястребової Є.Б. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення та ухвалу суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнути з ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» на її користь судові витрати в розмірі 68 601,74 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що негаторний позов поставить її у становище, за яким порушене право не буде відновлено. Також негаторний позов неможливо пред'явити, оскільки сторони перебувають у договірних, а не в речових правовідносинах. Порушене право позивачки виникло на підставі договору № 53/1 від 12 грудня 2012 року оренди земельної ділянки, отже має бути застосований спеціальний спосіб захисту - визнання договору № 53/1 від 12 грудня 2012 року оренди земельної ділянки недійсним. Крім того, до недійсного правочину потрібно застосовувати правові наслідки, а саме скасування державної реєстрації. До такого способу захисту як витребування майна такі правові наслідки як скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки застосовано бути не може. ОСОБА_1 не знала та не могла знати про зміну орендаря, і фактично договір виконувався, але з порушенням норм законодавства. Визнання договору № 53/1 від 12 грудня 2012 року оренди земельної ділянки неукладеним не відповідає вимогам закону, а отже, позивачка обрала належний спосіб судового захисту - визнання оспорюваного договору недійсним. Судом у рішенні від 16 грудня 2024 року допущено помилку у застосуванні ефективного (належного) способу захисту, через що неправомірно відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, а саме, вирішення питання стягнення судових витрат що понесла ОСОБА_1 . Сума правничої допомоги, яка була заявлена позивачкою на початку судового розгляду, не змінювалась, співрозмірна з часом, витраченим адвокатом на виконання договору про надання правничої допомоги, та відповідає критеріям розумності розміру правничої допомоги.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи не надходило.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , представники ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012», Богодухівської районної військової адміністрація Харківської області, Реєстраційної служби Богодухівського районного управління юстиції Харківської області не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 17 липня 2025 року надіслані апеляційним судом на адреси учасників справи.
ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» отримало в електронному кабінеті 18 лютого 2025 року (а.с. 50 том 5).
Судова повістка на ім'я ОСОБА_1 повернута на адресу апеляційного суду з відміткою від 19 лютого 2025 року «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 53-54 том 5). Крім того, про день, час та місце судового засідання ОСОБА_1 повідомлялася відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (а.с. 44 том 5).
Богодухівська районна військова адміністрація Харківської області отримала в електронному кабінеті 18 лютого 2025 року (а.с. 51 том 5).
Реєстраційна служба Богодухівського районного управління юстиції Харківської області отримала в електронному кабінеті 18 лютого 2025 року (а.с. 52 том 5).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки адвоката Ястребову Є.Б., яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору дарування права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, від 28 березня 2000 року, ОСОБА_1 стала власницею права на земельну ділянку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП імені Тельмана, що знаходиться в с. Покова Микитівка Богодухівського району Харківської області розміром 5,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки у натурі (на місцевості) (а.с. 11-12 том 1).
15 квітня 2000 року ОСОБА_1 передала вказану земельну частку (пай) в оренду СТОВ «Агрофірма «Березень» за договором оренди земельної частки (паю) (а.с. 15-16 том 1).
19 квітня 2005 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХР № 0128312, площею 4,7357 га з кадастровим номером 6320887000:01:002:0299, виданий на підставі розпорядження Богодухівської РДА № 309 від 21 червня 2004 року. Земельна ділянка розташована на території Полково-Микитівської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, що підтверджується витягом № 18891049 (а.с. 13-14, 29-30 том 1).
12 квітня 2007 року ОСОБА_1 передала вказану земельну ділянку в оренду СФГ «Промінь» за договором оренди землі, який у подальшому розірвано додатковою угодою від 12 грудня 2012 року (а.с. 17-18 том 1).
12 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» укладено договір оренди земельної ділянки № 53/1, за яким належна ОСОБА_1 земельна ділянка площею 4,7357 га з кадастровим номером 6320887000:01:002:0299 передана в оренду ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» на 25 років зі сплатою орендної плати у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, що складає 3687,60 грн, один раз на рік. Згідно з п. 45 договору, він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (а.с. 19-22 том 1).
Земельну ділянку передано орендарю згідно акту приймання-передачі та акту визначення меж земельної ділянки в натурі від 12 грудня 2012 року (а.с. 23, 24 том 1).
Договір був зареєстрований державним реєстратором Реєстраційної служби Богодухівського районного управління юстиції Харківської області 14 березня 2014 року, номер запису 11622047 (а.с. 22 том 1).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 березня 2014 року № 18995278 в реєстрі державним реєстратором Богодухівського районного управління юстиції на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 11622047 від 14 березня 2014 року внесено запис № 4976157 про право оренди спірної земельної ділянки за ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» на підставі договору оренди земельної ділянки від 12 грудня 2012 року № 53/1 (а.с. 27-28 том 1).
21 грудня 2019 року ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» надало ОСОБА_1 відповіді № 165 та № 169 на її листи від 21 листопада 2019 року щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням та сплати орендної плати. Листи ОСОБА_1 адресовані саме директору ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» (а.с. 35, 36, 111-113 том 1).
На підтвердження виплати ОСОБА_1 орендної плати за 2013-2020 роки ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» надало копії довідок від 01 червня 2021 року № 65/1, від 03 червня 2021 року №№ 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, та карток рахунку 6851 за 2014-2020 роки (а.с. 138-152 том 1).
З довідки № 18 від 24 квітня 2024 року вбачається, що товариство нараховувало ОСОБА_1 орендну плату за 2021 - 2023 роки (а.с. 58 том 4). Листами від 28 січня 2022 року, від 18 квітня 2024 року ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» запрошувало ОСОБА_1 для отримання орендної плати (а.с. 52-57 том 4).
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 1533 від 04 березня 2024 року, складеного експертом Національного науково центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Професора М.С. Бокаріуса», підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки № 53/1 від 12 грудня 2012 року, розташований у розділі «Реквізити сторін» у графі «орендодавець» на четвертій сторінці документа, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 217-225 том 3).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Відповідно до абзацу 1 частини 1, абзацу 1 частини 2 статті 207 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина 1 статті 210 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1 - 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21 (провадження № 61-6001св23)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини 2 статті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).
По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб'єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб'єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (абзац 1 частини 1 статті 638 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) виснувала про те, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).
Аналогічні висновки викладно у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 733/533/22 (провадження № 61-7476св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 567/1040/22 (провадження № 61-935св24), від 08 січня 2025 року у справі № 689/1207/21 (провадження № 61-2870св24).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії позивача, який уклав додаткову угоду до договору оренди землі, а згодом пред'являє позов про визнання договору оренди землі неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).
Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію.
Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)).
Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24) вказано, що: «Об'єднана палата зауважує, що предметом її розгляду вже було питання про спосіб захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє. Об'єднана палата акцентувала увагу на тому, що: «такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім. Належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача» (див. постанову Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22);
предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду були питання про те, чи є належним способом захисту прав орендодавця, який не підписував договір (додаткову угоду), вимога про скасування державної реєстрації права оренди. У справі 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) орендодавець просив визнати протиправним і скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди (пункт 54). Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновками судів про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги з мотивів обрання орендодавцем належного способу захисту порушеного права (пункт 55);
висновки об'єднаної палати касаційного суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду;
як Велика Палата Верховного Суду, так і Об'єднана палата послідовно дотримуються підходу, що належним способом захисту прав орендодавця, який не підписував договір (додаткову угоду), є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. При цьому судове рішення про визнання відсутнім права оренди є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. Будь-яке інше судове рішення (про скасування державної реєстрації права оренди, про зобов'язання повернути земельну ділянку) за змістом пункту 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об'єднана палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24)».
При зверненні з позовом про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 посилалась на те, що договір оренди землі від 12 грудня 2012 року вона не укладала та не підписувала.
Однак належним способом захисту прав орендодавця, який не підписував договір, є вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.
Вимога про повернення позивачці спірної земельної ділянки може бути заявлена та вирішена по суті разом з вимогою про визнання відсутнім права її оренди.
ОСОБА_1 позовної вимоги про визнання відсутнім права оренди не заявляла. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову з огляду на обрання позивачкою неналежного способу захисту, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що її права підлягають захисту саме шляхом визнання договору оренди недійсним, є помилковими.
Відповідних висновків щодо належного способу захисту прав у спірних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 01 травня 2024 року у справі № 693/364/20, провадження № 61-11267св22, від 16 січня 2025 року у справі № 136/921/19, провадження № 61-7457св24, від 25 червня 2025 року у справі № 484/4613/21, провадження № 61-11404св24.
Разом з тим, у зв'язку з обранням неналежного способу захисту відсутні підстави для кваліфікації договору оренди землі як неукладеного, тож колегія суддів вважає відповідні висновки суду першої інстанції щодо неукладеності договору оренди землі від 12 грудня 2012 року передчасними та такими, що мають бути виключені з мотивувальної частини рішення суду.
Також у суді першої інстанції відповідач посилався на обізнаність ОСОБА_1 щодо умов договору та отримання нею орендної плати протягом 2013-2020 років.
Водночас, обставини добросовісності орендодавця належить оцінювати за умови звернення орендодавця із позовом про визнання відсутнім права оренди, якого у цій справі позивачка не заявляла.
Аналогічні висновки про те, що обставини добросовісності орендодавця, яка отримувала орендну плату від відповідача, належить оцінювати за умови звернення орендодавця із належною вимогою - про визнання відсутнім права оренди, викладені у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23, постановах Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 368/477/22, провадження № 61-318св24, від 28 лютого 2024 року у справі № 136/2517/18, провадження № 61-10121св23.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів, проте передчасно кваліфікував спірний договір оренди землі від 12 грудня 2012 року як неукладений, адже висновки про укладеність чи неукладеність спірного договору та добросовісність орендодавця мають бути зроблені за умови звернення орендодавця із належною вимогою - про визнання відсутнім права оренди. Тому оскаржене рішення суду належить змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.
Щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат та доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Богодухівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2024 року про відмову в ухваленні додаткового рішення колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, інтереси Якименко Н.В. представляла адвокат Адвокатського об'єднання «Ястребова і партнери» Ястребова Є.Б. на підставі договору від 23 квітня 2021 року № 23 про надання правничої допомоги у цивільному провадженні та ордера АХ № 1049689 від 27 квітня 2021 року (а.с. 46 том 1, а.с. 220-222 том 4).
Пунктом 3.2. договору передбачено, що гонорар складається з сум, що сплачуються клієнтом щомісячно на рахунок об'єднання та суми, яка сплачується при остаточному виконанні договору. Гонорар узгоджується сторонами та зазначається у додатковій угоді до цього договору. Пунктом 3.6. договору передбачено, що факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг, що підписується сторонами щомісячно.
У травні 2021 року при зверненні до суду позивачкою було подано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, що складаються з: судового збору за подання позову 908,00 грн та комісії банку 25,00 грн, витрат на професійну правничу допомогу (при підписанні договору від 23 квітня 2021 року № 23 про надання правничої допомоги: аналіз нормативної бази, складання проекту позовної заяви) в розмірі 2000,00 грн, комісії банку 25,00 грн, щомісячного платежу за надання правничої допомоги в розмірі 1200,00 грн, транспортних витрат, витрат на проведення експертизи, остаточний розмір яких буде визначено після закінчення судового розгляду (а.с. 37-38 том 1).
Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 16 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» відмовлено, у задоволенні вимог позивача та відповідача про стягнення судових витрат - відмовлено у зв'язку з відмовою у задоволенні позовів.
20 грудня 2024 року від представника позивачки адвоката Ястребової Є.Б. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій вона вказала, що з відповідача підлягають стягненню судові витрати позивачки, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 54 800,00 грн, судового збору за подання позову 908,00 грн та комісії банку 25,00 грн, оплати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 7550,84 грн та оплати поштових відправлень сторонам по справі в розмірі 317,90 грн. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу надала акт приймання-передавання наданої правничої допомоги від 20 грудня 2024 року № 1173 на суму 54 800,00 грн (а.с. 223 том 4).
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2024 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Ястребової Є.Б. про ухвалення додаткового рішення відмовлено, оскільки в рішенні суду вже вирішено питання про судові витрати, а саме залишено їх за сторонами.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 3 частини 1 статті 270 ЦПК України визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Як вбачається з рішення суду від 16 грудня 2024 року, судом викладено висновок про відмову у стягненні судових витрат у зв'язку з відмовою у задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів. Отже, оскільки питання про судові витрати вирішено, підстав для ухвалення додаткового рішення у суду першої інстанції не було.
У задоволенні позову ОСОБА_1 судом відмовлено через неналежний спосіб захисту, та колегія суддів апеляційного суду з таким висновком суду погодилась. Отже, судовий збір за подачу позову та інші судові витрати позивачки покладаються саме на неї згідно частини 2 статті 141 ЦПК України.
Колегія суддів враховує, що правова допомога надавалася ОСОБА_1 у справі, в якій було пред'явлено як первісний позов, так і зустрічний позов. Відмова ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог унеможливлює відшкодування судових витрат за первісним позовом, проте не може позбавляти її права на компенсацію витрат, понесених під час розгляду зустрічного позову ТОВ «Аграрна компанія «Промінь-2012» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 (14-202цс21)).
Проте, з наданого ОСОБА_1 договору про надання правничої допомоги від 23 квітня 2021 року № 23 та акту приймання-передавання наданої правничої допомоги від 20 грудня 2024 року, не вбачається, які саме послуги з надання правничої допомоги були надані їй у зв'язку з розглядом зустрічного позову. Згідно попереднього розрахунку судових витрат всі вони пов'язані саме з розглядом первісного позову. Крім того, позивачкою не надано додаткової угоди щодо узгодження гонорару та актів наданих послуг, підписаних сторонами щомісячно, які передбачені пунктами 3.2 та 3.6 договору надання правничої допомоги від 23 квітня 2021 року № 23.
Таким чином, підстав для відшкодування ОСОБА_1 судових витрат колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Богодухівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2024 року про відмову в ухваленні додаткового рішення зводяться по суті лише до її незгоди з висновком суду по суті спору та розподілом судових витрат як наслідком відмови у задоволенні позову.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки рішення суду підлягає зміні лише в мотивувальній частині, новий розподіл судових витрат апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 16 грудня 2024 року в оскаржуваній частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 21 липня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук