08 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 912/1961/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Борідченка А. В. (керівник), Кадерової Д. С. (в порядку самопредставництва),
відповідача - не з'явилися,
прокуратури - Валевач М. М. (за посвідченням),
розглянув касаційні скарги Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області та заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2025 (головуючий - Кощеєв І. М., судді Дармін М. О., Іванов О. Г.) у справі
за позовом Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Знам'янський граніт",
за участю першого заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури,
про розірвання договору оренди.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. 06.08.2024 Суботцівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області (далі - Суботцівська сільрада, Сільрада, позивач) звернулася до Господарського суду Кіровоградської області з позовом (у редакції заяви про зміну предмета позову від 24.09.2024) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Знам'янський граніт" (далі - ТОВ "Знам'янський граніт", Товариство, орендар, відповідач) про розірвання договору оренди земельної ділянки від 25.05.2018, зареєстрованого державним реєстратором, номер запису про державну реєстрацію іншого речового права: 26388876 від 29.05.2018 (далі - договір оренди від 25.05.2018), посилаючись на положення статей 124, 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 13, 15, 21, 24, 32 Закону України "Про оренду землі".
Позовна заява обґрунтовується систематичним невиконанням відповідачем передбаченого договором оренди від 25.05.2018 зобов'язання зі сплати орендної плати, що в розумінні положень статті 141 ЗК України та частини 2 статті 651 ЦК України є підставою для розірвання зазначеного договору.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 01.10.2024 (суддя Тимошевська В. В.), постановленою на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), залишено без розгляду позовну заяву Суботцівської сільради в частині вимоги про зобов'язання ТОВ "Знам'янський граніт" повернути Сільраді земельну ділянку комунальної власності площею 42,3888 га, кадастровий номер 3522286300:02:000:8515 (далі - спірна земельна ділянка).
Ухвала аргументована тим, що до початку розгляду цієї справи по суті повноважною особою Суботцівської сільради (головою Сільради Борідченком А. В.) подано клопотання про залишення без розгляду позову в частині зобов'язання Товариства повернути позивачу спірну земельну ділянку.
3. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 17.10.2024 (суддя Тимошевська В. В.) позов задоволено повністю в зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог, що зумовлено доведеністю систематичного порушення Товариством договірного зобов'язання зі внесення орендної плати.
4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2025 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.10.2024 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова мотивована неефективністю обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в позові, оскільки, враховуючи викладений в пункті 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 правовий висновок (в контексті того, що ефективним і правомірним способом захисту порушеного права територіальної громади буде повернення їй спірних земельних ділянок у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому відповідач отримав їх в оренду, тому як і розірвання договорів оренди землі, таке повернення прямо передбачене законом, переслідує легітимну мету і є пропорційним цій меті), апеляційний суд дійшов висновків про те, що:
1) розірвання договору оренди земельної ділянки не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб повернення земельної ділянки або стягнення заборгованості по орендній платі, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України;
2) задоволення позовної вимоги про розірвання договору не призводить до ефективного захисту права позивача, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна (земельної ділянки). У таких випадках позовна вимога про розірвання договору може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь позивача або про повернення майна з володіння відповідача.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
5. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, 06.05.2025 Суботцівська сільрада (скаржник-1) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
У свою чергу, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, 08.05.2025 заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури (скаржник-2) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій також просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
6. На обґрунтування своїх вимог скаржник-1 посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:
1) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень статті 141 ЗК України, статті 651 ЦК України та статті 32 Закону України "Про оренду землі" (у контексті того, що факт систематичного порушення орендарем договору оренди земельної ділянки в частині внесення орендної плати є підставою для розірвання такого договору), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 313/780/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 925/549/17, від 10.02.2021 у справі № 923/1001/19, внаслідок чого суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неістотність порушення Товариством умов договору оренди від 25.05.2018, тоді як Сільрадою неодноразово зазначалося про значний розмір заборгованості, який є фактично підтвердженим і не заперечується відповідачем, невиконання яким умов договору щомісячно призводить до постійного збільшення розміру податкового боргу;
2) апеляційний суд не врахував сформульованого в пункті 152 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 висновку про те, що саме задоволення позову про розірвання договорів оренди землі та повернення земельних ділянок приведе до забезпечення найкращих інтересів держави та територіальної громади, оскільки орендар, який тривалий час не сплачував орендну плату як повністю, так і частково, є недобросовісним і недисциплінованим контрагентом, а тому збереження договірних відносин з таким орендарем не відповідатиме інтересам територіальної громади як власника земельних ділянок, які визначаються доцільністю та ефективністю використання майна, а також не сприятиме досягненню максимального економічного ефекту задля соціально-економічного розвитку територіальної громади.
7. На обґрунтування своїх вимог скаржник-2 посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:
1) апеляційний суд не врахував висновків щодо необхідності застосування судом належних та ефективних способів захисту порушеного права позивача в межах заявлених позовних вимог, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц, від 22.02.2024 у справі № 990/150/23;
2) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування положень статті 141 ЗК України, статті 651 ЦК України, статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі" (в контексті того, що орендар, який тривалий час не сплачував орендну плату як повністю, так і частково, є недобросовісним і недисциплінованим контрагентом, а тому збереження договірних відносин з таким орендарем не відповідатиме інтересам територіальної громади як власника земельних ділянок, які визначаються доцільністю та ефективністю використання майна, а також не сприятиме досягненню максимального економічного ефекту задля соціально-економічного розвитку територіальної громади), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23.
Узагальнений виклад позиції іншого учасника справи
8. ТОВ "Знам'янський граніт" у відзиві на касаційні скарги просить залишити їх без задоволення з мотивів, наведених в оскаржуваній постанові.
Розгляд справи Верховним Судом
9. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2025 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Суботцівської сільради та заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі № 912/1961/24 та призначено розгляд скарг у судовому засіданні на 08.07.2025.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
10. 25.05.2018 між Кіровоградською обласною державною адміністрацією (Орендодавець) і ТОВ "Знам'янський граніт" (орендар) укладено договір оренди, за умовами пунктів 1- 5 якого Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування спірну земельну ділянку за рахунок земель промисловості, транспорту та зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення державної власності, що перебували у користуванні Товариства на підставі договору оренди землі від 20.12.2006 № 69 та знаходиться за адресою: с. Суботці Знам'янського району, вул. Кар'єрна, 1. Підставою для укладання цього договору є розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 25.05.2018 № 369-р. В оренду передається спірна земельна ділянка. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: майновий комплекс, який належить орендарю на праві власності згідно з договорами купівлі-продажу від 01-05.03.2004, реалізованих шляхом проведення аукціону брокерською конторою № 27 за дорученням Української товарної біржі, згідно з протоколами від 23.02.2004 № 4120017 та № 4220018 проведення цільового аукціону з реалізації майна, що перебуває у податковій заставі. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом 01.01.2017 становить 74 034 733 грн, з урахуванням коефіцієнту індексації станом на 01.01.2018 - 1, становить 74 034 733 грн.
11. Згідно з пунктами 8, 9, 11, 16, 37 договору оренди від 25.05.2018 цей договір укладено терміном до 27.12.2033. Орендна плата вноситься орендарем в грошові формі в розмірі 3 % від розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 2 221 041,99 грн у рік або 185 086,83 грн у місяць. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на рахунок Суботцівської сільради. Цільове призначення земельної ділянки, згідно Класифікатора, який діяв на дату укладення договору - 11.01 "Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами". Дія договору припиняється шляхом його розірвання, у тому числі, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
12. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 02.08.2024, убачається, що право оренди на спірну земельну ділянку зареєстровано за ТОВ "Знам'янський граніт", номер запису про державну реєстрацію іншого речового права - 26388876 від 29.05.2018.
13. На підставі Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" (набрав чинності з 27.05.2021) право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за Суботцівською сільрадою.
14. У зв'язку з несплатою орендної плати Сільрада звернулася до Товариства з претензією-вимогою від 04.07.2024 про сплату заборгованості з орендної плати в розмірі 6 611 654,04 грн.
У відповіді на вказану претензію ТОВ "Знам'янський граніт" послалося на лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено, що військова агресія є форс-мажорною обставиною.
Відповідач просить врахувати вказану відповідь як повідомлення про виникнення з 24.02.2022 форс-мажорних обставин для виконання зобов'язань за договором оренди від 25.05.2018 і пропонує після поновлення роботи підприємства погодити графік погашення заборгованості.
Позиція Верховного Суду
15. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційних скарг наведені в них доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
16. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про неефективність обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, оскільки, враховуючи викладений в пункті 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 правовий висновок (в контексті того, що ефективним і правомірним способом захисту порушеного права територіальної громади буде повернення їй спірних земельних ділянок у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому відповідач отримав їх в оренду, тому як і розірвання договорів оренди землі, таке повернення прямо передбачене законом, переслідує легітимну мету і є пропорційним цій меті), задоволення позовної вимоги про розірвання договору оренди землі не призводить до ефективного захисту права Сільради, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення спірної земельної ділянки. У таких випадках позовна вимога про розірвання договору може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів (боргу з орендної плати) на користь позивача або повернення майна з володіння відповідача.
17. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
18. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
19. Частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельною ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
20. За змістом статті 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
21. Згідно з пунктом "д" частини 1 статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.
22. Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - "значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору". Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини 2 статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору. Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.
Схожі правові висновки, які викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 (пункти 86, 88, 89, 92), від 05.02.2025 у справі № 925/457/23 (пункти 149, 151, 152, 155) зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, апеляційним судом правомірно на підставі частини 4 статті 236 ГПК України враховано при вирішенні цього спору.
23. Водночас, у пунктах 152, 153, 162, 169 постанови від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 (предмет позову - розірвання договорів оренди земельних ділянок та повернення земельних ділянок), тобто зі спору, що виник із подібних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки щодо належності та ефективності способів захисту прав територіальної громади в орендних земельних правовідносинах:
"152. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами прокурора про те, що саме задоволення позову приведе до забезпечення найкращих інтересів держави та територіальної громади, оскільки орендар, який тривалий час не сплачував орендну плату як повністю, так і частково, є недобросовісним і недисциплінованим контрагентом, а тому збереження договірних відносин з таким орендарем не відповідатиме інтересам територіальної громади як власника земельних ділянок, які визначаються доцільністю та ефективністю використання майна, а також не сприятиме досягненню максимального економічного ефекту задля соціально-економічного розвитку територіальної громади.
153. Поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилося те, що продовження договірних відносин з орендарем, який систематично не виконує договірні умови щодо сплати орендної плати, є недоцільним і фактично є неефективним використанням наявних у громаді ресурсів як орендодавця, оскільки має місце недонадходження коштів до бюджету відповідного органу місцевого самоврядування.
162. Розірвання договорів та повернення у власність територіальної громади земельних ділянок у випадку встановлення протиправної поведінки самого орендаря здійснюється на підставі закону та укладеного з ним договору, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до суспільних інтересів у тому, щоб така передача в оренду землі сприяла досягненню максимального економічного ефекту від оренди об'єктів комунальної власності, оскільки ненадходження до бюджету плати за оренду землі створює перешкоди для утворення та використання фінансових ресурсів, потрібних для забезпечення функцій та повноважень органів місцевого самоврядування. Також задоволення позовних вимог не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, оскільки таке втручання є прогнозованим наслідком недобросовісних дій самого орендаря, який свідомо допустив систематичне неналежне виконання договірних зобов'язань у повному обсязі, як-от: двічі не сплачував орендну плату у повному розмірі.
169. Ураховуючи встановлені обставини щодо наявності підстав для розірвання договорів оренди землі та перебування спірних земельних ділянок у фактичному користуванні ТОВ "Нафтоком ОІЛ", ефективним та правомірним способом захисту порушеного права територіальної громади буде повернення їй спірних ділянок у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому відповідач отримав їх в оренду. Як і розірвання договорів оренди землі, таке повернення прямо передбачене законом, переслідує легітимну мету і є пропорційним цій меті".
Схожі за змістом висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 918/119/21.
24. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду:
1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права;
2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції;
3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики;
4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
25. Зважаючи на достовірно встановлені судом апеляційної інстанції та не спростовані скаржниками обставини відсутності заявлення Суботцівською сільрадою позовної вимоги повернення спірної земельної ділянки (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 24.09.2024), колегія суддів наголошує на тому, що покладений в основу оскаржуваної постанови висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в зв'язку з неефективністю обраного Сільрадою способу захисту прав місцевої територіальної громади (з огляду на пред'явлення вимоги про розірвання договору оренди землі без поєднання з вимогою про повернення земельної ділянки з володіння відповідача) цілком відповідає останній правовій позиції, викладеній в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 918/119/21, від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, яку (правову позицію) на підставі частини 4 статті 236 ГПК України апеляційний суд належним чином урахував при вирішенні цього господарського спору, чим також спростовуються безпідставні твердження скаржників про зворотне (в частині неврахування судом апеляційної інстанції, висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23.
Адже саме по собі задоволення позовної вимоги розірвання договору оренди від 25.05.2018 не призведе до ефективного захисту права комунальної власності Сільради, позаяк не є підставою для повернення орендарем спірної земельної ділянки.
Таким чином, покладений в основу оскаржуваної постанови висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позову цілком відповідає останній правовій позиції (в співвідношенні з постановами Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц, від 22.02.2024 у справі № 990/150/23, на які посилається скаржник-2), викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 (зі спору, що виник з подібних правовідносин), яку (правову позицію) на підставі частини статті 236 ГПК України обґрунтовано врахував апеляційний суд при вирішенні цього спору.
26. При цьому суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржників про те, що неефективність такого способу захисту прав територіальної громади, як повернення земельної ділянки з володіння Товариства, нібито зумовлена розташуванням на певній частині спірної земельної ділянки нерухомого майна, а саме майнового комплексу загальною площею 1978,9 м2, який належить відповідачу на праві власності, оскільки не лише апеляційний суд в оскаржуваній постанові, але й скаржник-2 (заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури) у поданій касаційній скарзі обґрунтовано послався на викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 904/2600/18 висновок про те, що розташування на орендованій земельній ділянці нерухомого майна, що належить відповідачу на праві власності, не є підставою для відмови в розірванні договору оренди цієї земельної ділянки. Адже розірвання договору оренди земельної ділянки не позбавляє колишнього орендаря звернутися до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування для оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно, що належить йому на праві власності.
Колегія суддів ураховує, що зазначеною постановою Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою якраз було задоволено поєднані позовні вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки та її повернення державі в особі Божедарівської селищної ради, що цілком узгоджується із наведеними вище правовими висновками Великої Палати Верховного Суду та висновком апеляційного суду в цій справі.
27. Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)).
28. Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржників, зокрема, надання правової оцінки доводам скаржників щодо обґрунтованості позовної вимоги про розірвання договору оренди від 25.05.2018 (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (пункт 8.18) та в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 (пункт 43)).
29. У зв'язку з викладеним колегія суддів також відхиляє, як передчасні, зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, доводи скаржників щодо неврахування апеляційним судом:
1) висновку щодо застосування положень статті 141 ЗК України, статті 651 ЦК України та статті 32 Закону України "Про оренду землі" (у контексті того, що факт систематичного порушення орендарем договору оренди земельної ділянки в частині внесення орендної плати є підставою для розірвання такого договору), у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 313/780/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 925/549/17, від 10.02.2021 у справі № 923/1001/19, внаслідок чого суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неістотність порушення Товариством умов договору оренди від 25.05.2018, адже Сільрадою неодноразово зазначалося про значний розмір заборгованості, який є фактично підтвердженим та не заперечується відповідачем, невиконання яким умов договору щомісячно призводить до постійного збільшення розміру податкового боргу;
2) висновків щодо необхідності застосування судом належних та ефективних способів захисту порушеного права позивача в межах заявлених позовних вимог, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц, від 22.02.2024 у справі № 990/150/23.
30. Крім того, правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц, від 22.02.2024 у справі № 990/150/23 не є останньою позицією Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах, яку сформульовано в постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 (див. пункт 25 цієї постанови).
31. За таких обставин, колегія суддів, керуючись принципом процесуальної економії, наразі не вирішує питання про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 141 ЗК України, статті 651 ЦК України та статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", адже суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову з інших самостійних і цілком достатніх підстав.
З цих же мотивів Верховний Суд не бере до уваги припущення скаржника про те, що суд апеляційної інстанції нібито дійшов помилкового висновку про неістотність порушення Товариством умов договору оренди від 25.05.2018, тоді як Сільрадою неодноразово зазначалося про значний розмір заборгованості, який є фактично підтвердженим і не заперечується відповідачем, невиконання яким умов договору щомісячно призводить до постійного збільшення розміру податкового боргу, оскільки насправді такого висновку в оскаржуваній постанові немає.
32. Отже, зазначена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не всупереч, а відповідно до релевантного правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, що наразі виключає як закриття касаційного провадження, так і скасування оскаржуваної постанови.
33. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в зв'язку з обранням Сільрадою неефективного способу захисту прав територіальної громади.
34. З наведених раніше мотивів колегія суддів погоджується з обґрунтованими доводами відповідача, викладеними у відзиві на касаційні скарги.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
35. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
36. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
37. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
38. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
39. Отже, зазначена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, а інші доводи скаржників не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, в зв'язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови.
Розподіл судових витрат
40. Судовий збір за подання касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційні скарги Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області та заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі № 912/1961/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай