17 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 908/1325/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Мамалуй О. О.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Дарміна М.О., Чус О.В., Кощеєва І.М.
від 25.03.2025
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»
про стягнення коштів,
за участю представників:
від позивача: Батовська Т.І.,
від відповідача: Богославський В.А.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою, у якій просило, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та заяви про виправлення описки, стягнути з відповідача Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" заборгованість в сумі 134 206 551,15 грн, у тому числі 128 061 468,03 грн основного боргу, 3% річних у розмірі 1 122 714,54 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 846 295,62 грн, пені в розмірі 530 458,03 грн та штраф у розмірі 645 614,93 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0503-02041 від 27.05.2019 в частині повної та своєчасної оплати послуг.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі ПрАТ «НЕК «Укренерго») є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р «Про погодження перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у приватне акціонерне товариство.
ПрАТ «НЕК «Укренерго» є правонаступником майна, усіх прав та обов'язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (ДП «НЕК «Укренерго») відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 № 802, п. 3.2. Статуту ПрАТ «НЕК «Укренерго».
ПрАТ «НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії, п. 55 ч. 1 ст. 1, ст. 33, абз. 2 п. 8 розділу XVII Закону України «Про ринок електричної енергії».
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії», учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з передачі.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи передачі має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги з передачі.
Між ПрАТ «НЕК «Укренерго» (Оператор системи передачі- ОСП) і Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (далі - ПАТ «Запоріжжяобленерго») укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 27.05.2019 № 0503-02041, згідно з п. 1.1 якого ПрАТ «НЕК «Укренерго» (ОСП) зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга) відповідно до умов цього договору, а ПАТ «Запоріжжяобленерго» (користувач) зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Додатковими угодами № 4 від 17.09.2021, від 31.12.2021 цей договір викладено в новій редакції.
Пунктом 3.1. договору планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (Регулятором), та оприлюднюються ОСП на власному веб-сайті в мережі інтернет.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що для розрахунків за договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:
1) Плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень, плановим обсягом плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг надано послуги у попередньому розрахунковому періоді;
2) фактичний обсяг послуги у розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу XI Кодексу системи передачі.
Пунктом 4.2. договору встановлено, що планові обсяги послуги користувач зобов'язаний подавати ОСП до 25 доби місяця, що передує розрахунковому місяцю. Форма подання повідомлення розміщена на офіційному вебсайті ОСП.
Відповідно до п. 5.1 договору розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 3 договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього договору, відповідно до такого алгоритму:
2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця;
3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця;
4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця;
5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
Згідно з п. 5.5 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем (ОСП) або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматична система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається на підставі даних, що надаються до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку (далі - АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).
Коригування обсягів та вартості наданої Послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу коригування в СУР, що здійснюється згідно з Правилами ринку.
Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуги, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем в якому отримано акт коригування до акту приймання-передачі послуги (включно).
Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом трьох робочих днів та повертає їх ОСП.
Відповідно до п. 5.7 договору у випадку порушення будь-яких термінів розрахунку за договором користувач сплачує ОСП пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Пеня нараховується до повного виконання користувачем своїх зобов'язань.
За прострочення зазначеного терміну понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.
У разі якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі послуги, ОСП (за заявою користувача) протягом 5 банківських днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів. За наявності заборгованості за цим договором кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів може бути зарахований в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди користувача.
На виконання умов договору, листом від 11.01.2022 № 007-72/278 відповідач повідомив плановий обсяг передачі електроенергії на лютий 2022 року в обсязі 69 121,00 тис. кВт*год. Вартість планової послуги складає 69 121,00 МВт*год х 345,64 грн = 23 890 982,44 грн, з ПДВ 28 669 178,93 грн. Відповідачем скориговано плановий обсяг листом № 007/72-653 від 21.02.2022 на 67 117,00 тис. кВт*год. Вартість планової послуги складає 67 117,00 МВт*год х 345,64 грн = 23198 319,88 грн, з ПДВ 27 837 983,86 грн.
Листом від 21.02.2022 № 007-63/1399 відповідач повідомив плановий обсяг передачі електроенергії на березень 2022 року в обсязі 66307,00 тис. кВт*год. Вартість планової послуги складає 66 307,00 МВт*год х 345,64 грн = 22 918 351,48 грн, з ПДВ 27 502 021,78 грн. Відповідачем скориговано плановий обсяг листом № 007/63-1487 від 02.03.2022 на 44 117,00 тис. кВт*год. Вартість планової послуги складає 44 117,00 МВт*год х 345,64 грн = 15 248 599,88 грн, з ПДВ 18 298 319,86 грн.
Листом від 25.03.2022 № 007-72/1804 відповідач повідомив плановий обсяг передачі електроенергії на квітень 2022 року в обсязі 36 300,00 тис. кВт*год. Вартість планової послуги складає 36 300,00 МВт*год х 345,64 грн = 12 546 732,00 грн, з ПДВ 15 056 078, 40 грн.
Листом від 25.04.2022 № 007-63/2305 відповідач повідомив плановий обсяг передачі електроенергії на травень 2022 року в обсязі 39 000 тис. кВт*год. Вартість планової послуги складає 39 000 МВт*год х 345,64 грн = 13 479 960 грн, з ПДВ 16 175 952,00 грн.
Листом від 26.05.2022 № 077-72/2692 відповідач повідомив плановий обсяг передачі електроенергії на червень 2022 року в обсязі 37991,2 тис. кВт*год. Вартість планової послуги складає 37991,2 МВт*год х 345,64 грн = 13 131 278,37 грн, з ПДВ 15 757 534,04 грн.
Листом 23.06.2022 № 007-63/3064 відповідач повідомив плановий обсяг передачі електроенергії на липень 2022 року в обсязі 41 090,03 тис. кВт*год. Вартість планової послуги складає 41 090,03 МВт*год х 345,64 грн = 14 202 354,97 грн, з ПДВ 17 042 829,56 грн.
Листом від 25.07.2021 № 007-72/3595 відповідач повідомив плановий обсяг передачі електроенергії на серпень 2022 року в обсязі 39 598,00 тис. кВт*год. Вартість планової послуги складає 39 598,00 МВт*год х 345,64 грн = 13 686 652,72 грн, з ПДВ 16 423 983, 26 грн.
Між сторонами підписані акти приймання-передачі послуги та акти коригування до акта приймання-передачі послуг від 31.08.2021 на суму збільшення 3 822 688,39 грн; акт приймання-передачі послуги від 28.02.2022 на суму 26 282 596,80 грн; акт коригування від 21.03.2022 до акта приймання-передачі послуги від 30.09.2021 на суму зменшення -385 375,74 грн; акт приймання-передачі послуги від 31.03.2022 на суму 15 438 313,25 грн; акт приймання-передачі послуги від 30.04.2022 на суму 15 823 156,56 грн; акт коригування від 19.05.2022 до акта приймання-передачі послуги від 31.10.2021 на суму збільшення 4 155 757,06 грн; акт коригування від 30.05.2022 до акта приймання-передачі послуги від 30.11.2021 на суму збільшення 527 389,43 грн; акт приймання-передачі послуги від 31.05.2022 на суму 16 200 166,98 грн; акт коригування від 16.06.2022 до акта приймання передачі послуги від 31.12.2021 на суму збільшення 3 213 672,36 грн; акт коригування від 29.06.2022 до акта приймання-передачі послуги від 31.01.2022 на суму збільшення 4 443 079,42 грн; акт приймання-передачі послуги від 30.06.2022 на суму 16 230 730,40 грн.; акт коригування від 27.07.2022 до акта приймання-передачі послуги від 28.02.2022 на суму збільшення 3 113 021,74 грн; акт приймання-передачі послуги від 31.07.2022 на суму 17 006 358,60 грн. акт коригування від 18.08.2022 до акта приймання-передачі послуги від 31.03.2022 на суму збільшення 13 575 566,09 грн; акт приймання-передачі послуги від 31.08.2022 на суму 16 452 330,59 грн.
Відповідач частково здійснив оплату за вищезазначеними актами в загальному розмірі 27 837 983,90 грн, про що свідчать платіжні доручення: №1868 від 31.01.2022 на суму 5 567 596,78 грн, № 2576 від 08.02.2022 на суму 5 567 596,78 грн, № 2739 від 14.02.2022 на суму 5 567 596,78 грн, № 2937 від 18.02.2022 на суму 5 567 596, 78 грн, № 3191 від 23.02.2022 на суму 5 567 596,78 грн,
З урахуванням порушення ПАТ «Запоріжжяобленерго» умов договору щодо своєчасної сплати коштів позивач просить стягнути з відповідача 128 061 468,03 грн основного боргу, 3% річних у розмірі 1 122 714,54 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 846 295,62 грн, пені в розмірі 530 458,03 грн та штраф у розмірі 645 614,93 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд Запорізької області рішенням від 13.12.2022 позов задовольнив частково. Стягнув з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» суму основного боргу в розмірі 128 061 468,03 грн, 3% річних у розмірі 871 514,21 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 839 169,58 грн.
Розстрочив виконання рішення строком на 12 місяців з дня ухвалення рішення у цій справі, шляхом сплати відповідачем коштів у розмірі 131 772 151,82 грн рівними частинами за наступним графіком: до 13.01.2023 -10 981 012,65 грн; до 13.02.2022 - 10 981 012,65 грн; до 13.03.2023 - 10 981 012,65 грн; до 13.04.2023 - 10 981 012,65 грн; до 13.05.2023 - 10 981 012,65 грн; до 13.06.2023 - 10 981 012,65 грн; до 13.07.2023 - 10 981 012,65 грн; до 13.08.2023 - 10 981 012,65 грн; до 13.09.2023 - 10 981 012,65 грн; до 13.10.2023 - 10 981 012,65 грн; до 13.11.2023 - 10 981 012,65 грн; до 13.12.2023 - 10 981 012,67 грн.
Стягнув з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» судовий збір у розмірі 852 598,82 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач на виконання своїх зобов'язання, як оператора системи передачі за договором, у період з лютого по серпень 2022 року надав відповідачу послуги з передачі електричної енергії, з урахуванням здійсненого позивачем коригування обсягів поставки, на суму 155 899 451,93 грн.
Відповідач зобов'язання з оплати вартості послуг з поставки електричної енергії у порядку, визначеному договором, виконав неналежним чином, вартість наданих послуг сплатив частково - на суму 27 837 983,90 грн, отже, за договором № 0503-02041 від 27.05.2019 у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 128 061 468,03 грн.
Суд погодився з позицією відповідача, що введення воєнного стану впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків відповідачем, та з урахуванням засад законності, розумності, добросовісності, справедливості та пропорційності дотримання балансу інтересів сторін, відмовив у задоволенні сум пені в розмірі 530 458,03 грн та штрафу в розмірі 645 614,93 грн, у зв'язку з наявністю форс-мажорних обставин.
Щодо нарахування відсотків річних та інфляційних витрат за несвоєчасну сплату попередньої оплати чи рахунків з плановими платежами, то за висновками суду таке нарахування до фактичного надання послуги, буде суперечити самому змісту та призначенню статті 625 ЦК України, яка орієнтує саме на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів та інфляційних витрат. У зв'язку з цим судом першої інстанції здійснено розрахунок 3% річних та втрат від інфляції виключно за актами фактичного отриманого обсягу послуг.
Центральний апеляційний господарський суд постановою від 25.03.2025 скасував рішення Господарського суду Запорізької області від 13.12.2022 у справі №908/1325/22 в частині розстрочення виконання рішення строком на 12 місяців та відмови у задоволені позову щодо стягнення 3% річних в розмірі 251 200,33 грн та інфляційних втрат в розмірі 1 007 126,04 грн.
Прийняв нове рішення.
Позовні вимоги задовольнив частково.
Стягнув з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» суму основного боргу в розмірі 128 061 468,03 грн, 3% річних у розмірі 1 122 714,54 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 846 295,62 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовив.
В задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про розстрочення виконання рішення у даній справі строком на 12 місяців - відмовив.
Стягнув з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 860 740,51 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 28 312,35 грн.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що:
- позов у частині нарахування пені та штрафу є необґрунтованим, оскільки зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії є обов'язковим з урахуванням імперативного характеру пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП № 332;
- при розрахунку за послуги з передачі електричної енергії користувач та оператор системи передачі зобов'язані використовувати як плановий, так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов'язані та не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов'язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць.
Отже, як поетапна оплата планової вартості послуги, так і остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги по суті є одним і тим самим зобов'язанням з оплати послуги, що надається у відповідному розрахунковому періоді, розподіл такого обов'язку на окремі платежі у часі (поетапна оплата планової вартості послуги, остаточний розрахунок) не створює умов для припинення існування таких частин зобов'язання.
Невиконання або неналежне виконання користувачем як зобов'язання з поетапної оплати планового обсягу, так і зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов'язання передбачає застосування правових наслідків порушення зобов'язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, згідно з нормами статей 611, 625 Цивільного кодексу України.
Отже, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з несвоєчасним виконанням обов'язку по оплаті планового обсягу послуги, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача 3 846 295,62 грн інфляційних втрат та 1 122 714,54 грн 3 % річних, як таких, що не суперечить умовам укладеного сторонами договору та вимогам чинного законодавства України у частині їх нарахування;
- розстрочення виконання рішення є правом суду, яке реалізується у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. Обставин, з якими закон пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення, відповідач не навів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ
Акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 908/1325/25, у якій просило її скасувати в частині стягнення 3% річних в розмірі 251 200,33 грн та інфляційних втрат в розмірі 1 007 126,04 грн.
Касаційна скарга подана з підстав передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та обґрунтована:
- неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норми права (частини 2 статті 625 ЦК України) без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21; постанові Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі N 6-38цс11; від 17 жовтня 2011 року у справі N 6-42цс11.
У зв'язку з чим обґрунтованим буде розрахунок 3% річних та втрат від інфляції тільки за актами фактичного отриманого обсягу послуг, тобто з урахування актів коригування, що і було зроблено судом першої інстанції, який під час ухвалення рішення зробив перерахунок заборгованості та санкцій передбачених статтею 625 ЦК України;
- неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи:
- під час перебування справи в суді апеляційної інстанції між сторонами були погоджені додаткові акти коригування за період, що включає період у позовній заяві, з урахування заяви про збільшення позовних вимог;
- відповідач подав пояснення та просив залучити відсутні у матеріалах справи акт-коригування від 18.11.2022 року до акту приймання-передачі послуги від 30.06.2022 року, яким було зменшено суму зобов'язань відповідача за надані послуги у червні 2022 року на 1765033,60 грн;
- акт коригування № ПРА_К-0006867 від 09.09.2024 року до акту приймання-передачі послуги від 31.07.2022 року, яким було зменшено суму зобов'язань відповідача за надані послуги у липні 2022 року на 692 570,89 грн;
- акт коригування № ПРА_К-0006987 від 20.09.2024 року до акту приймання-передачі послуги від 31.08.2022 року, яким було зменшено суму зобов'язань відповідача за надані послуги у липні 2022 року на 535 368,86 грн.
Таким чином, позивачем безпідставно нараховано та стягнуто судом першої інстанції з відповідача 2 992 973,35 грн, та як наслідок безпідставно стягнуті нарахування 3 відсотків річних та інфляційних втрат на цю суму. Винятковість випадку подання актів коригування до суду апеляційної інстанції була обґрунтована тими обставинами, що акти коригування на зменшення сум наданих послуг були підписані сторонами під час перебування справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції проігнорував подані відповідачем нові докази та порушив зобов'язання мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання (пункт 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України).
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Зазначив, що відповідачем поза межами встановлених судом апеляційної інстанції строків подано додаткові пояснення від 27.01.2025 (через майже два роки після відкриття апеляційного провадження) із доводами та доказами (актами коригування від 09.09.2024, 20.09.2024, 18.11.2022), які ним не заявлялись під час розгляду справи в суді першої інстанції (відповідач не оспорював суму основного боргу, як базу для нарахованих 3% річних та інфляційних втрат), та не наводились у відзиві на апеляційну скаргу - відповідач підтримав законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Предметом касаційного оскарження є рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення 3% річних в розмірі 251 200,33 грн та інфляційних втрат в розмірі 1 007 126,04 грн. В іншій частині зазначені постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, а тому згідно з частиною першою статті 300 ГПК України в касаційному порядку не переглядається.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч.1 ст.610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ч.1 ст.611 ЦК України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст.193 ГК України).
Суди попередніх інстанцій встановили, що за умовами пункту 4.1. укладеного між сторонами договору для розрахунків за договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:
1) Плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень, плановим обсягом плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг надано послуги у попередньому розрахунковому періоді;
2) фактичний обсяг послуги у розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу XI Кодексу системи передачі.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 3 договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього договору, відповідно до такого алгоритму: 2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця; 3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця; 4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця; 5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
Згідно з п. 5.5 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем (ОСП) або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматична система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №912/1941/21, зазначив таке:
"168. Звідси при розрахунку за послуги з передачі електричної енергії користувач та ОСП зобов'язані використовувати як плановий, так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов'язані та не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов'язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць".
ПрАТ "НЕК "Укренерго" у відзиві на касаційну скаргу вказує, що подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21, від 24.11.2022 у справі № 927/713/21.
Так, у Верховний Суд у постанові від 09.11.2022 у справі №904/5899/21, розглянув спір за позовом ПрАТ "НЕК "Укренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" про стягнення 95 217 314,54 грн та зазначив таке:
"103. Так, користувач (електропостачальник) зобов'язаний подавати ОСП планові обсяги передачі електричної енергії до 25 числа місяця, що передує розрахунковому місяцю. Натомість на ОСП покладено обов'язок погодити вказані планові обсяги (пункт 10.1 договору про надання послуг).
104. Таким чином, використання планових обсягів, їх погодження з ОСП є обов'язком користувача за договором про надання послуг.
105. Порядок оплати планових обсягів послуг передбачений пунктом 6.2 договору про надання послуг, яка виражається в поетапній попередній оплаті планових обсягів послуг.
106. У свою чергу фактичний обсяг послуги визначається, зокрема, для електропостачальника на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника (пункт 4.1 договору про надання послуг).
107. ОСП на підставі даних фактичного обсягу послуги протягом п'яти робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, направляє користувачу акт приймання-передачі наданої послуги (пункт 10.1 договору про надання послуг).
108. При цьому у разі, якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі наданої послуги, ОСП (за заявою користувача) протягом п'яти банківських днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів.
109. У зв'язку з цим плановий обсяг послуги підлягає оплаті на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а фактичний обсяг встановлюється по закінченню такого розрахункового місяця протягом 3 банківських днів з моменту отримання акта приймання-передачі послуги. У разі якщо оплачений плановий обсяг виявився вище фактичного, то вказана різниця або повертається користувачу, або враховується як оплата в наступні розрахункові періоди.
110. Звідси при розрахунку за послуги з передачі електричної енергії користувач та ОСП зобов'язані використовувати як плановий, так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов'язані та не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов'язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць (подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.08.2022 у справі №912/1941/21).
117. Отже, як невиконання або неналежне виконання користувачем зобов'язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов'язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов'язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, згідно з приписами статей 611, 625 Цивільного кодексу України.
118. Однак, суди першої та апеляційної інстанцій вказаних положень законодавства та умов договору про надання послуг щодо моменту настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання не врахували, через що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість нарахування штрафу та стягнення пені при порушенні електропостачальником строків сплати планових платежів за послуги з передачі електричної енергії.
135. З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили обставини порушення ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» своїх зобов'язань за договором про надання послуг та правильно обрахували розмір трьох процентів річних, належних до стягнення за прострочення виконання грошового зобов'язання. Водночас суди, не врахувавши норми матеріального права та фактичні обставини справи, дійшли передчасного висновку в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, пені та штрафу".
Отже, як невиконання або неналежне виконання користувачем зобов'язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов'язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов'язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, згідно з приписами статей 611, 625 ЦК України. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №912/1941/21 та Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №904/5899/21 та від 24.11.2022 у справі №927/713/21, від 04.07.2023 у справі №910/10061/22, 23.11.2023 у справі № 925/654/22.
Оскаржена відповідачем постанова суду апеляційної інстанції узгоджується з цими висновками Верховного Суду, і наведені у касаційній скарзі відповідача доводи викладеного не спростовують.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідач у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції визначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов'язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
У касаційній скарзі відповідач вказує, що судом апеляційної інстанції оскаржувана постанова прийнята без врахування висновку про те, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, викладений у наведених ним постановах.
Оцінюючи на предмет подібності правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, у наведених відповідачем постановах Верховного Суду та у справі № 908/1325/22, слід зазначити таке.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та у справі №646/14523/15-ц, на неврахування яких вказує відповідач у касаційній скарзі, спір виник внаслідок несвоєчасного виконання рішення суду, яким на користь позивача стягнуто грошові кошти на відшкодування моральної шкоди.
У постанові Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18 вирішувався спір про стягнення заборгованості за укладеним між сторонами кредитним договором, неналежне виконання якого відповідачем встановлено рішенням суду.
У постанові Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 912/48/19 спір стосувався неналежного виконання відповідачем умов договору підряду в частині оплати виконаних позивачем робіт.
У постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення оплати за активну електричну енергію, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення оплати послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором про постачання електричної енергії в частині своєчасної оплати рахунків за активну електричну енергію та за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії. Відповідач проти позову заперечував вказуючи, що позивач зробив неправильний розрахунок інфляційних втрат, оскільки врахував періоди по яких прострочення складало менше місяця.
Правовідносини у наведених скаржником справах та у справі № 908/1325/22 не є подібними. У жодній з наведених справ не розглядався спір між оператором системи передачі та користувачем (обленерго) з приводу нарахування інфляційних втрат та 3% річних на заборгованість з оплати послуг за договором про надання послуг з передачі електричної енергії в залежності від того чи це заборгованість по сплаті планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, чи за фактичний обсяг послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць.
Крім того, у наведених скаржником справах Верховним Судом підтверджено правомірність нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на грошові зобов'язання, у той час як відповідач у цій справі якраз оспорює висновки суду апеляційної інстанції який визнав такі нарахування правомірними.
Щодо наведених відповідачем у касаційній скарзі доводів про те, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю, то наведені скаржником висновки викладені у неподібних до справи № 908/1325/22 правовідносинах.
У справі № 910/4590/19 Великою Палатою Верховного Суду вирішувалося питання про юрисдикцію спорів щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання, тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. У справі, що розглядається, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною - вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. При вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов'язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.
У справі № 910/16820/21 з позовом звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності у розмірі 773,32 грн - 3 % річних, 4 986,72 грн інфляційних втрат, 2 294,83 грн пені, всього 8 054,87 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до відповідача перейшло зобов'язання за договором страхування, укладеним позивачем з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна», яке було ліквідоване із встановленням недостатності його майна для виконання зобов'язань перед кредиторами. На вимогу позивача МТСБУ здійснило виплату в розмірі 9179,30 грн, однак невиплаченими лишилися суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нараховані у зв'язку з простроченням страховиком виконання зобов'язань за договором страхування. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов'язків останнього як сторони у зобов'язанні, а фактично вступає у спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов'язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов'язання такого страховика, у тому числі і ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов'язань за договорами страхування. МТСБУ лише здійснює відшкодування шкоди за зобов'язаннями страховика із відшкодування шкоди за договорами страхування відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо коштів / майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не несе відповідальності за прострочення виконання страховиком, а не МТСБУ, грошового зобов'язання з виплати відшкодування. Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов'язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.
У постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі N 6-49цс12 розглядалися правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту; від 24 жовтня 2011 року у справі N 6-38цс11 спір виник з приводу нарахування інфляційних втрат та 3% річних на стягнуту рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 4 грудня 2006 року заборгованість з відшкодування шкоди, яка на час звернення до суду із цим позовом не сплачена; від 17 жовтня 2011 року у справі N 6-42цс11 розглядався спір за позовом фізичної особи з привод виконання ВАТ «Родовід Банк» взятих на себе зобов'язань за договором про відкриття та обслуговування поточного рахунка.
Тобто правовідносини у наведених вище справах та у справі № 908/1325/22 не є подібними. Жодна з наведених скаржником постанов не містить висновку, відповідно до якого обґрунтованим буде розрахунок 3% річних та втрат від інфляції на заборгованість з оплати послуг за договором про надання послуг з передачі електричної енергії за фактичний обсяг послуг, отриманих за розрахунковий місяць, незалежно від того що це заборгованість по сплаті планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на те, що подібність правовідносин у наведених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду та у цій справі № 908/1325/22, не підтвердилася, касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2025, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо наведених у касаційній скарзі доводів про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції через допущені порушення, які передбачені пунктом 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України ,слід зазначити таке.
За доводами скаржника суд апеляційної інстанції проігнорував подані відповідачем нові докази (акти коригування на зменшення сум наданих послуг, які були підписані сторонами вже під час перебування справи в суді апеляційної інстанції) та порушив зобов'язання мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого відповідачем клопотання.
Відповідач не заперечує обставини того, що судом апеляційної інстанції розглянуто його клопотання про долучення нових доказів, однак зазначає, що відсутній мотивований висновок суду апеляційної інстанції про підстави для відмови в задоволенні клопотання.
Відповідно до частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Скаржник вказує на те, що суду апеляційної інстанції було повідомлено про підписані між позивачем та відповідачем напередодні розгляду справи по суті, яка слухалась 25.03.2025, акти коригування наданих послуг з передачі електричної енергії за спірний період, відповідно до яких обсяг фактично наданих послуг зменшено на суму 2 992 973,35 грн.
Однак суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що при розрахунку 3% річних та інфляційних втрат не були враховані акти коригування наданих послуг з передачі електричної енергії за спірний період, відповідно до яких фактично було зменшено обсяг послуг на суму 2 992 973,35 грн, таким чином, обов'язку щодо оплати обсягу послуг на суму 2 992 973,35 грн у відповідача не існує.
Оскільки вказані акти коригування до актів надання послуг за спірний період мають від'ємні значення на загальну суму 2 992 973,35 грн, то в цьому випадку на суму 2 992 973,35 грн не існувало заборгованості. Відповідно прострочення за цією заборгованістю відсутнє, а тому відповідач вважає, що позовні вимоги в частині заявлених позивачем відсотків річних та інфляційних витрат, нарахованих на вказану суму задоволенню не підлягають.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Разом із тим, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що розрахунки 3% річних та інфляційних втрат мали були зменшені з урахуванням наданих відповідачем актів коригування до актів надання послуг за спірний період, відповідно до яких обсяг фактично наданих послуг зменшився на суму 2 992 973,35 грн.
Відповідно до частини 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частиною третьою статті 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.07.2024 у справі № 646/857/18, якою відповідача обґрунтовує доводи касаційної скарги в частині наявності порушень процесуального закону у діях суду апеляційної інстанції (а саме частини третьої статті 269 ГПК України), наведено випадки дослідження апеляційним судом нових доказів, які можуть бути, зокрема, наступними:
1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;
2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;
3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;
4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо).
5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.
Вказано, що саме таке розуміння меж повноважень апеляційного суду щодо дослідження нових доказів, підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, провадження № 14-632цс18 (цивільна юрисдикція), від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19 (цивільна юрисдикція), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19 (цивільна юрисдикція), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, провадження № 12-4гс21 (господарська юрисдикція), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21 (господарська юрисдикція); постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 01 липня 2021 року у справі №46/603 та інші).
Скаржник у касаційній скарзі не вказує на наявність наведених Верховним Судом випадків, які обумовлюють необхідність дослідження апеляційним судом нових доказів, які не були враховані судом апеляційної інстанції у цій справі № 908/1325/22. Навпаки, як зазначає відповідач, надані ним до суду апеляційної інстанції акти коригування до актів приймання-передачі послуг від 09.09.2024, від 20.09.2024 не існували на час розгляду справи судом першої інстанції, а тому незгода відповідача з рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у прийнятті наданих ним нових доказів, є необгрунтованою.
Також враховується те, що судом апеляційної інстанції не було задоволено клопотання відповідача про прийняття додаткових доказів, за відсутності виняткових випадків для їх прийняття, відповідно доводи касаційної скарги відповідача, що апеляційним господарським судом порушені норми процесуального права, а саме частина 3 статті 269 ГПК України, свого підтвердження не знайшли.
Не наведення судом апеляційної інстанції мотивованого висновку про підстави для відмови в задоволенні клопотання відповідача про прийняття нових доказів у цій справі не призвело до ухвалення незаконного рішення, що виключає можливість його скасування з цих підстав.
Висновки Верховного Суду
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.
Судові витрати
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись пунктом 5 частини 1 статті 296, статями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 908/1325/22, відкрите з підстав передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в частині касаційного оскарження з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення.
3. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 908/1325/22 залишити без змін.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді І. Кондратова
О. Мамалуй